§ 53. Мислення та свідомість

З чим пов’язані відмінності в поведінці людини і тварин? Чому вид, до якого належить людина, називають Homo sapiens? Пригадайте, які функціональні зони розрізняють у корі великих півкуль.

Сутність мислення. Істотною ознакою людини як розумної істоти є мислення, яке виникає в процесі взаємодії людини з навколишнім світом. Джерелом мислення, його основою є чуттєве пізнання — пізнання довкілля за допомогою сенсорних систем. У процесі мислення людина пізнає такі явища, які не можна безпосередньо сприйняти органами чуття, виявляє істотні ознаки, властивості предметів та явищ, взаємозв’язки між ними. Мислення активізується тоді, коли в людини постають запитання («Що це?», «Чому так?», «Що робити?»), на які не можна отримати відповідь шляхом сприйняття тих чи інших об’єктів, відтворення того, що вже відомо про них. Мислячи, людина оперує наявними в неї знаннями, відкриває невідоме у відомому і таким чином осягає нове.

У процесі мислення людина пізнає світ узагальнено та опосередковано (через слово). Будь-яка думка виникає і набуває свого розвитку в слові, а вдало дібране слово вдосконалює, уточнює думку. Особливу роль у процесі мислення відіграє внутрішнє мовлення.

Воно сприяє виникненню думки й готує її до висловлення.

Фізіологічні основи та операції мислення. В основі мислення лежить вища нервова діяльність всієї кори головного мозку, перша і друга сигнальні системи. Перша сигнальна система забезпечує предметне конкретне мислення. Друга сигнальна система забезпечує абстрактне мислення, яке значно розширює пристосувальні можливості людини. На основі наявної інформації, здібностей, навичок і звичок людина асоціює, тобто встановлює зв’язки між предметами.

Асоціації допомагають їй проникнути в глибину природних явищ, знайти подібні якості предметів, завдяки чому розкривається їх суть, особливості. Наприклад, кисле в нас асоціюється з лимоном, солодке — із цукеркою.

Мислення, опираючись на знання, здійснюється через аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування, класифікацію, тобто через мисленнєві (розумові) операції (іл. 132). Аналіз є першим етапом вивчення будь-якого предмета чи явища. Синтез забезпечує цілісне бачення об’єкта. Нерозривна єдність аналізу і синтезу реалізується у порівнянні, що є основою для узагальнення.

МИСЛЕННЯ — процес відображення зв’язків і відношень між предметами та явищами дійсності, що забезпечує засвоєння нових знань.

СВІДОМІСТЬ — процес відображення дійсності мозком людини, який охоплює всі форми ВНД зумовлює її цілеспрямовану діяльність.

Виділення істотних ознак дає можливість для класифікації. Абстрагування розкриває взаємозв’язки між об’єктами та явищами тощо.

Форми і види мислення. Виконання мисленнєвих операцій базується на формах мислення (іл. 133). Поняття відображає істотні властивості предметів. Судження відображає зв’язки між предметами та явищами, ствердження чи заперечення чогось. Умовивід — форма мислення, коли з одного або кількох суджень виводиться нове судження.

Виокремлюють різні види мислення (іл. 133). Наочно-дієве мислення ґрунтується на безпосередньому сприйнятті предметів. Наочно-образне мислення є опирається на уявлення об’єкта, предмета. Особливістю словесно-логічного мислення є те, що воно здійснюється з опорою на поняття й судження.

Роль кори великих півкуль у мисленні. Вам відомо, що в корі півкуль головного мозку виділяють чутливі, рухові та асоціативні зони.

У мисленні людини важливу роль відіграють асоціативні зони. Вони здійснюють зв’язок між різними ділянками кори, об’єднуючи всі імпульси, які до них надходять, у цілісні акти научіння (читання, мову, письмо), логічного мислення, пам’яті, та забезпечують доцільну поведінку (іл. 134). З асоціативними зонами кори пов’язане формування другої сигнальної системи.

Незважаючи на те що обидві півкулі головного мозку мають майже однакову анатомічну і мікроскопічну будову, роль кожної з півкуль у їхній спільній діяльності неоднакова. У виконанні одних функцій організму переважає права, інших — ліва півкуля.

Це явище назвали функціональною спеціалізацією кори головного мозку. За функціональними особливостями півкуль людей поділяють на праворуких і ліворуких. Нервові шляхи, які йдуть від органів до головного мозку, перехрещуються, тому ліва частина тіла контролюється правою півкулею, а права частина тіла — лівою півкулею. У більшості людей ліва півкуля є домінантною. Мовленнєва функція виконується зазвичай лівою півкулею. Це спостерігається в усіх праворуких і в 70 % ліворуких. Домінантна ліва півкуля забезпечує в праворуких розуміння та формування усного й письмового мовлення, словесно-логічне мислення, читання. У ній є центр лічби та пам’яті (іл. 135).

Права півкуля у праворуких та в 70 % ліворуких відповідає за сприйняття, переробку, аналіз та синтез сигналів першої сигнальної системи. Чуттєво-образне сприйняття світу, емоції, почуття, уява, настрій переважно формуються у правій півкулі. Вона містить центри орієнтування в просторі й часі. Правій півкулі властиве чуттєво-образне, конкретне мислення. Музичні й художні здібності переважно теж визначаються функцією правої півкулі.

Незважаючи на певний розподіл функцій і складні взаємозв’язки, обидві півкулі функціонують узгоджено. Ліва півкуля дозволяє виокремити з довготривалої пам’яті відомості. Права півкуля швидко схоплює й відтворює оперативну інформацію. За допомогою лівої півкулі людина розв’язує логічні завдання, розмірковує, планує свої дії. Завдяки правій — сприймає цілісні образи й музику, упізнає обличчя та голоси, шум

дощу, мріє. Ліва півкуля зумовлює життєрадісність і оптимізм, а права — тривогу й сум.

Людина цілісно сприймає навколишній світ завдяки взаємодії двох півкуль. Наприклад, якщо лунає дзвінок, «чують» його обидві півкулі. Проте ліва півкуля «не знає», чи то будильник, чи телефон, чи просто дзвонять у двері. Права півкуля «повідомляє»: дзвонить телефон, і людина відповідно бере телефонну трубку. Ліва півкуля «розуміє» слова, але «не може визначити», знайомий чи незнайомий голос лунає, чоловік це чи жінка. Права півкуля, не вникаючи в суть розмови, «підказує», хто говорить і з якою інтонацією вимовляє фрази.

Свідомість і її фізіологічні основи. Свідомість — особлива функція мозку, властива лише людині. Вона відповідає за психічне відображення зовнішнього світу (сприйняття, запам’ятовування, мислення, уяву) за спілкування з іншими людьми, забезпечує цілеспрямовану поведінку людини і визначає и внутрішній стан. Свідомість забезпечує зв’язок людини з реальним світом, суспільством і собою. Вона виникає лише у суспільстві під впливом трудової діяльності та спілкування з іншими людьми.

У структурі свідомості виділяють чотири основні характеристики:

1. Здатність відображати навколишній світ за допомогою основних пізнавальних процесів (відчуття, сприймання, пам’яті, мислення, уяви). Порушення будь-якого з цих процесів призводить до розладу свідомості.

2. Здатність поділяти світ на «Я» і «не-Я», а також пізнавати своє «Я». Людина здатна до самопізнання та оцінки своїх учинків і себе загалом. Усвідомлене ставлення людини до своїх потреб і здібностей, потягів і мотивів поведінки, переживань і думок називають самосвідомістю особистості. Вона формується під впливом життєвого досвіду людини і виявляється в здатності виділяти себе з навколишнього середовища.

3. Формування людиною цілей діяльності. Людина здатна передбачати майбутнє, ставити перед собою мету. При цьому вона оцінює різні мотиви, приймає рішення, контролює та коригує виконання дій. Своєю діяльністю вона впливає на навколишній світ.

4. Наявність емоційно-оцінних ставлень до всього, що відбувається навколо неї, до інших людей та до самої себе. Ставлення виявляється в почуттях та емоціях.

Фізіологічною основою свідомості вважають певний рівень активності головного мозку. Свідомість — це результат цілісної діяльності мозку, тісної взаємодії кори і підкіркових центрів. Це особливий стан мозку, за якого можлива реалізація вищих психічних функцій (пам’яті, мислення, уяви та інших). Формування свідомості насамперед залежить від чинників зовнішнього середовища. Цей процес пов’язаний з мовою, тому свідомість з’являється не відразу після народження, а розвивається в мі

ру того, як набувається життєвий досвід. Людина усвідомлює лише ті процеси, які були перероблені мозком за допомогою слів.

Усвідомлене й неусвідомлене. Для процесу усвідомлення зовнішнього подразника важливою є тривалість активності нейронів кори великого мозку. Відмінність між усвідомленими і неусвідомленими реакціями полягає також у рівні активності мозку, яка визначається кількістю збуджених мозкових структур. Якщо працює незначна кількість нейронів кори і підкіркових структур, то такі реакції здійснюються як підсвідомі. А якщо реакції відбуваються за активності значної частини мозку, то вони усвідомлюються.

У людини регуляція внутрішніх функцій здійснюється на неусвідом-леному рівні. Не усвідомлюються також деякі вроджені мотиви діяльності та поведінки, потяги, а також патологічні явища типу галюцинацій, марень. Основу поведінки, що здійснюється на рівні підсвідомості, становить життєвий досвід, міцні навички, які забезпечують виникнення майже миттєвих реакцій автоматичних форм поведінки. Коли ж потрібне нестандартне рішення, тоді вмикаються свідомі механізми поведінкових реакцій.

Людині властива самосвідомість, оскільки вона здатна розуміти не лише навколишній світ, а й саму себе, своє ставлення до об’єктів довкілля. Вона виявляється в різних формах діяльності, спрямованих на себе: самоспостереження, самоаналіз, самоконтроль, самооцінка, самопочуття тощо. Завдяки їм людина має здатність до самовиховання. За допомогою самовиховання — свідомої діяльності, спрямованої на вироблення й удосконалення позитивних і подолання негативних звичок поведінки, людина може виховувати в собі позитивні та усувати негативні риси.

Мислення. Функціональна спеціалізація кори головного мозку. Свідомість. Самовиховання

Учені намагаються з’ясувати механізми, які забезпечують безперервне усвідомлення навколишнього світу. Згідно з однією з гіпотез, цей процес ґрунтується на постійному зіставленні сигналів, які надходять через органи чуття, з інформацією, яку одержують з пам’яті. Мозок виконує таку роботу приблизно кожні 0,1 с, тобто людина автоматично згадує, яким був навколишній світ мить тому, і зіставляє з даним моментом. Виявлені зміни складаються в послідовний ланцюг, що забезпечує неперервність свідомості.

1. Що таке мислення? Що є його фізіологічною основою? 2. Назвіть операції мислення. 3. Які розрізняють форми та види мислення? 4. Що називають функціональною спеціалізацією кори головного мозку?

5. Яка півкуля головного мозку відповідає за логічне мислення? 6. Які фізіологічні основи свідомості? 7. У чому виявляється свідомість людини?

8. У чому відмінність абстрактного і наочно-образного мислення?

9. Проаналізуйте, яка півкуля великого мозку «визначає» відстань до предметів та «вирізняє» зі значної кількості різноманітних звуків шум автомашин, а яка «враховує» правила дорожнього руху, розшифровує дорожні знаки. 10. Тривалий час ліворуких примушували писати в школі правою рукою. Проте згодом було встановлено, що переучування таких дітей є шкідливим для здоров’я. Чому? 11. Чи притаманна свідомість новонародженій дитині? Чому? 12. Деякі людиноподібні мавпи за допомогою мови жестів можуть повідомити про свій емоційний стан та впізнають своє зображення в дзеркалі. Чи є це свідченням наявної в них свідомості? Чому?

13. Серед індивідуальних характеристик мислення виділяють наступні: глибина, широта, гнучкість, усвідомленість, самостійність, критичність. На основі самоспостережень схарактеризуйте особливості свого мислення. 14. Дайте відповідь на запитання «Хто я?» двадцятьма словами. Це можуть бути іменники й прикметники, які, на вашу думку, вас характеризують. Попросіть родичів і товаришів відповісти на це запитання за вас. Порівняйте одержані результати і зробіть висновок щодо об’єктивності вашої самооцінки. Складіть проект для самовиховання особистісних якостей.

15. Свідомість людини може бути не лише ясною і чіткою, але й зміненою. Змінені стани свідомості — це спосіб адаптуватися до змін зовнішнього або внутрішнього середовища. Наприклад, під час засинання, за значної втоми, екстремальних ситуацій. Змінені стани свідомості викликаються і штучно під час гіпнозу, медитації, а також під час дії психотропних засобів — алкоголю, наркотиків тощо. Чи можна виправдати поведінку людини, яка здійснила злочин в стані сп’яніння? Чому?

Це матеріал з підручника Біологія 8 клас Міщук