§ 48. Поняття про вищу нервову діяльність та її основні типи

Пригадайте, чим зумовлена поведінка тварин. Наведіть цікаві приклади складної поведінки тварин. Поміркуйте, від чого залежить індивідуальний стиль поведінки людини.

Значення нервової системи для формування поведінки людини. Умови середовища, у якому живе та діє людина, визначають її поведінку.

Цю поведінку розглядають як своєрідну активність людини, прояв життєдіяльності організму, спосіб, у який людина пристосовується до свого оточення.

Вам уже відомо, що пристосувальна діяльність організму до умов довкілля можлива завдяки постійному надходженню в мозок людини інформації про зміни зовнішнього й внутрішнього середовища та її аналізу.

Вищий рівень аналізу в чутливих зонах кори півкуль головного мозку виявляється у психіці, яка характеризує особливості сприйняття світу людиною.

В основі поведінки лежить певна система реакцій на подразники зовнішнього та внутрішнього середовища — рефлексів. Вони забезпечують взаємодію цілісного організму з навколишнім середовищем. Форми поведінки людського організму умовно поділяють на вроджені й набуті.

Вчення про вищу нервову діяльність. Ще в XIX ст. у праці «Рефлекси головного мозку» І. Сєченов висловив гіпотезу про рефлекторний характер діяльності головного мозку.

Він виявив зв’язок між найскладнішими проявами поведінки людини (психічними явищами— свідомістю, мисленням) і рефлекторною діяльністю мозку. На початку XX ст. І. Павлов розвинув ідеї І. Сєченова. Він запропонував метод дослідження рефлекторної діяльності людини і тварин — метод умовних рефлексів.

ПОВЕДІНКА — діяльність, що охоплює сукупність дій і вчинків людини у відповідь на вплив внутрішніх і зовнішніх чинників.

ПСИХІКА (від грец. psyche [психе] — душа) — властивість мозку відображати зовнішній світ у вигляді відчуттів, уявлень, думок, вольових дій тощо.

ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ (ВНД) — діяльність вищих відділів центральної нервової системи, яка забезпечує різноманітні форми пристосування до умов навколишнього середовища.

І. Павлов створив учення про вищу нервову діяльність, яке обґрунтовує психічну діяльність людини.

Усю нервову діяльність організму засновник учення про вищу нервову діяльність поділив на нижчу і вищу. Під нижчою нервовою діяльністю І. Павлов розумів рефлекторну регуляцію фізіологічних функцій організму та його рухової активності. Вищу нервову діяльність учений розглядав як рефлекторну діяльність мозку людини і тварин, яка забезпечує зв’язок цілого організму із зовнішнім світом.

За своєю сутністю вища нервова діяльність — сукупність умовних і складних безумовних рефлексів, що виробляються в корі та підкіркових структурах головного мозку. Вона забезпечує перебіг поведінкових реакцій організму завдяки найдосконалішим пристосуванням організму до умов існування. В основі цих пристосувань лежить здатність кори головного мозку швидко утворювати нові рефлекси і пригнічувати старі у відповідь на зміни в середовищі. Вища нервова діяльність є основою психічних процесів.

Нервові процеси, що лежать в основі вищої нервової діяльності.

Вища нервова діяльність забезпечується двома основними нервовими процесами — збудження і гальмування. Пригадайте, у чому полягає сутність цих нервових процесів. Ці процеси виникають у корі головного мозку під час дії різних подразників. І збудження, і гальмування, що виникають у певній зоні кори, поширюються на інші її ділянки. Через певний час це поширення змінюється концентрацією нервового процесу. Наприклад, коли людина опановує нові танцювальні рухи, спочатку спостерігається скорочення багатьох м’язів, які не беруть участі у виконанні руху. Це — наслідок поширення збудження в корі великих півкуль. Після багаторазових повторень рух стає чітким. Це можна пояснити концентрацією збудження в нервових центрах, які відповідають за узгоджене скорочення необхідних м’язів.

Концентрація збудження в одній ділянці кори викликає пригнічення діяльності інших ділянок (гальмування). З часом у збудливій ділянці розвивається гальмування, а навколо цієї ділянки — збудження. Наприклад, якщо людина зацікавлена розповіддю співбесідника, у корі великих півкуль розвивається тимчасова ділянка сильного збудження. Сторонні подразники внаслідок гальмування, що розвинулося навколо збудження, не сприймаються. І, навпаки, якщо розповідь нецікава, у центрах сприйняття інформації виникає гальмування. А в ділянках кори, які оточують ці центри, виникає збудження. Людина легко відволікається від змісту сторонніми подразниками.

Основні типи вищої нервової діяльності. Сукупність властивостей нервових процесів (збудження і гальмування), зумовлених спадково та набутих у процесі індивідуального життя, визначають тип вищої нервової діяльності. Він формується в результаті взаємодії організму людини з

навколишнім середовищем і визначає відмінності в поведінці й ставленні людей до одних і тих самих впливів довкілля (іл. 124)

Наукове обґрунтування типів вищої нервової діяльності зробив І. Павлов. Він виявив три основні показники збудження та гальмування. Сила нервових процесів — здатність клітин кори мозку зберігати адекватні реакції на сильні подразники. Рухливість нервових процесів — це швидкість переходу процесу збудження в гальмування, і навпаки. Урівноваженість виявляється у співвідношенні сил процесів збудження та гальмування.

Так, залежно від сили процесів збудження і гальмування можна виділити два типи вищої нервової діяльності — сильний і слабкий (іл. 125)

Слабкий тип вищої нервової діяльності не здатний розвивати сильні збуджувальні й гальмівні процеси. Нервові клітини швидко стомлюються та дуже легко гальмуються. Тому в організму зі слабким типом особливо легко виникає гальмування, що охоплює великі ділянки кори великих півкуль. Формування збуджувальних рефлексів відбувається повільно, і вони хиткі, а гальмові рефлекси стійкі. Сильний тип вищої нервової діяльності здатний розвивати сильні збуджувальні й гальмівні процеси.

Він може бути урівноваженим і неврівноваженим. Сильний неврівно-важений тип характеризується тим, що збудження клітин кори головного мозку сильніше, ніж гальмування. Формування збуджувальних рефлексів відбувається швидко, а гальмівних — повільно. Сильний урівноважений тип характеризується оптимальним співвідношенням сили процесів збудження і гальмування. Він може бути рухливим та нерухливим (інертним), що відрізняються швидкістю зміни нервових процесів. На основі вивчення взаємозв’язків збудження і гальмування та поєднання їхніх властивостей І. Павлов виділив чотири основні типи вищої нервової діяльності (табл. 8).

Основні типи вищої нервової діяльності

Індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, урівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності називають темпераментом. Тобто темперамент є зовнішнім проявом вищої нервової діяльності.

Назви певних типів темпераменту походять від грецьких назв рідин організму — крові, слизу, жовтої й чорної жовчі. Давньогрецький філософ і лікар Гіппократ вважав, що відмінності людей зумовлені саме співвідношенням цих рідин у їхньому тілі.

Типи ВНД збігаються з чотирма типами темпераменту, які виявив у людей Гіппократ.

Перший тип ВНД — сангвінік — сильний, урівноважений, рухливий. Такі люди життєрадісні та працелюбні, дисципліновані, допитливі, емоційно врівноважені, з великим самовладанням і стриманістю характеру.

Другий тип — флегматик — сильний, урівноважений, інертний. У людей цього типу збудження змінюється гальмуванням повільно, перехід від одного виду діяльності до іншого утруднений. Вони емоційно стримані, спокійні, наполегливі, постійні у звичках і схильностях.

Третій тип нервової системи — холерик — сильний, неврівноваже-ний, рухливий. У людей даного типу збудження домінує над гальмуванням. Вони енергійні, сміливі, схильні до рішучих дій, дуже емоційні люди.

Четвертий тип — меланхолік — це слабкий тип нервової системи. Люди даного типу пасивні, дуже вразливі, схильні до пригніченості. У них переважають негативні емоції.

Серед видатних мислителів, художників, політиків, музикантів та ін. є представники усіх типів темпераменту.

Основні типи вищої нервової діяльності трапляються в «чистому» вигляді доволі рідко. У більшості людей спостерігають ознаки всіх типів з перевагою одного з них. Тип нервової системи є вродженим і успадковується від батьків. Але в процесі індивідуального розвитку людини під впливом умов навколишнього середовища він може змінюватися.

Отже, властивості нервової системи не є незмінними, вони можуть змінюватися під впливом виховання. Тому вчинки людей у життєвих ситуаціях визначаються, головним чином, здатністю стримувати себе і реагувати відповідно до норм, установлених суспільством. З огляду на це поведінка вихованої людини майже ніколи не відповідає запрограмованому типу вищої нервової діяльності.

Вища нервова діяльність. Збудження. Гальмування. Показники нервових процесів: сила, рухливість, урівноваженість. Типи вищої нервової діяльності

Під час космічного польоту чи тривалих експедицій складаються ситуації, що потребують особливої психологічної обстановки, особливих відносин. У їх основі лежить психологічна сумісність. Досліджено, що найбільш сумісними є люди з протилежними типами темпераменту: холерик — флегматик, сангвінік — меланхолік. Чому?

I. Що характеризує поведінку людини? 2. Що таке вища нервова діяльність людини? 3. Хто автор вчення про вищу нервову діяльність?

4. Які нервові процеси лежать в основі вищої нервової діяльності?

5. Які основні властивості притаманні нервовим процесам? 6. Які розрізняють основні типи вищої нервової діяльності? Схарактеризуйте їх.

7. Поясніть взаємодію процесів збудження і гальмування в корі півкуль головного мозку. 8. Як ви вважаєте, чи можна змінити тип вищої нервової діяльності? Чому? 9. Розгляньте ілюстрацію 124 і визначте тип вищої нервової діяльності чоловіка, який сів на чужий капелюх.

10. Поспостерігайте за поведінкою членів своєї родини. Висловте припущення, який тип вищої нервової діяльності для них характерний? Чи є в родині люди з подібним типом ВНД?

II. Чи можна виправдати поведінку, що проявляється в нестриманості, агресивності, зухвалості, типом вищої нервової діяльності?

12. Прокоментуйте афоризм німецького мислителя Й. В. Гете: «Поведінка — це дзеркало, у якому кожний демонструє свою сутність».

Тема: Визначення особистого типу вищої нервової діяльності.

Мета: визначити свій тип вищої нервової діяльності та з’ясувати його зв’язок з ін диві дуальними особливостями поведінки.

Матеріали: тест.

Хід дослідження

1. Дайте відповіді на запитання анкети (див. табл. 4 у Додатку), яка дає можливість виявити ваш тип темпераменту — зовнішній прояв ВНД). Відзначте знаком « + » ті риси (властивості), які притаманні вам, і знаком «-» — не притаманні. Намагайтеся бути об’єктивними.

2. Підрахуйте у таблиці кількість позначок «+» на запитання, які характеризують певний тип темпераменту: А_х — (запитання 1-20); А_с — (запитання 21-40); Аф — (запитання 41-60); А_м — (запитання 61-80), де А_х — кількість «+»для холерика; А_с, А_ф, А_м — кількість «+» для сангвініка, флегматика, меланхоліка.

3. Обчисліть загальну кількість позначок «+» — А.

4. Для обчислення співвідношення (у %) холеричного, сангвінічного, флегматичного та меланхолічного типів у своєму темпераменті використайте формулу темпераменту:

де Т — формула темпераменту; X — холеричний, С — сангвінічний, Ф — флегматичний, М — меланхолічний типи темпераменту.

Якщо частка будь-якого з типів темпераменту становить 40 % і більше, то даний тип темпераменту у вас є домінантним, якщо 30-39 % — яскраво вираженим, 20-29 % — середньо вираженим, до 20 % — слабо вираженим.

5. Зробіть висновок про те, який тип ВНД переважає у вас.

Це матеріал з підручника Біологія 8 клас Міщук