Культура Німеччини. Художня культура 11 клас.

Німеччина — батьківщина багатьох відомих митців. Увесь світ шанує письменників Й. Гете, Ф. Шиллера, Л. Фейхтвангера, Т. Ман­на, художників А. Дюрера, Л. Карнаха Старшого та ін. Класична му­зика Німеччини — одне з її найбільших мистецьких досягнень, гор­дість німецького народу. Твори видатних композиторів Й. С. Баха, Л. Бетховена, Г. Ф. Генделя, Р. Вагнера є надбанням не лише німець­кої, а й світової культури. Особливої уваги заслуговує німецьке мис­тецтво епохи модернізму — так званий югендстиль («молодий стиль»). Він яскраво виявився в архітектурі, живописі, музиці, із ним пов'язана поява чудових творів мистецтва цієї країни.

Надзвичайну славу здобуло й декоративно-ужиткове мистецтво Німеччини. Зокрема, цій країні належить першість у виробництві єв­ропейської порцеляни. Місто Мейсен, де на початку XVIII ст. було за­сновано перший такий завод, і нині має велику славу: продукція з йо­го маркою є окрасою багатьох музеїв і приватних колекцій світу.

Мистецтво Німеччини в епоху модернізму

Модернізм — загальна назва напрямів мистецтва кінця XIX — се­редини XX ст. Він об'єднав багато експериментальних і авангардист­ських течій у літературі, живописі, архітектурі, скульптурі та музиці.

Одним із найяскравіших напрямів модернізму був модерн. У Ні­меччині він отримав назву югендстиль. Його засновниками були художники-новатори О. Екман, П. Беренс, А. Ендель. Швидкому по­ширенню такої назви сприяло заснування 1896 р. журналу «Югенд» у Мюнхені. Югендстиль, як і його аналоги в інших європейських кра­їнах (Бельгії, Франції, Росіі та ін.), прагнув поєднати художні й ути­літарні функції творів мистецтва, наповнити художнім змістом усі сфе­ри діяльності людини. Естетика європейського модерну розвивала ідеї символізму й естетизму, звертаючись до філософських праць німець­кого мислителя Ф. Ніцше.

Період становлення югендстилю позначений національно- ромактичними захопленнями митців, їхнім інтересом до середньовіч­ного й народного мистецтва. Тож для цього етапу розвитку німецької художньої культури є характерною поява художньо-ремісничих май­стерень, що протиставляли себе великим промисловим підприємствам: «Німецькі майстерні художніх ремесел» та «Об'єднані художньо- ремісничі майстерні».

Архітектура югендстилю знайшла втілення у численних просто­рих і затишних дохідних будинках, готелях, універмагах і комуналь­них спорудах. Німецьким архітекторам початку XX ст. чудово вдава­лося поєднувати функціональність будівель із художнім задумом. До таких митців належить відомий архітектор П. Беренс.

У музичному мистецтві югендстилю провідну роль відіграла твор­чість композитора Р. Вагнера, автора терміна «сукупний твір мисте­цтва», що мав бути реалізований у його опері як єдність дії, музики й картини, що пов'язує мистецтво з життям. Дійсно, жоден вид мис­тецтва не зміг настільки повно увібрати в себе всі течії свого часу й пе­редати їх іншим поколінням, як опери Вагнера.

В образотворчому мистецтві (живописі, скульптурі, графіці) югендстиль, нерозривно пов'язаний із символізмом, прагнув створи­ти власну художню систему, що стала своєрідним переходом від тра­диційних форм мистецтва до умовності. Провідними митцями Німеч­чини, які творили в югендстилі, є художники Т. Хейне, Г. Фогелер, скульптори М. Клінгер, Г. Обрист. їхні твори сповнені поетики символізму, для якого особливого значення набули лінія й колір предмета, динаміка й плинність форми.

Закладені на межі століть основи німецько­го модернізму, що виявились у творах майстрів югендстилю, дали потужний імпульс для подаль­шого розвитку сучасного мистецтва Німеччини.

Експресіонізм. У XX ст. художники проголоси­ли мету мистецтва — передавати почуття, враження й емоції людини. Важливу роль у становленні екс­пресіонізму відіграв німецький філософ Фрідріх Ніц- ше, який привернув увагу до незаслужено забутих раніше напрямів в античному мистецтві.

У творчості живописців простежувався вплив традицій примітивного й середньовічного мисте­цтва, африканської пластики, а також надзвичай­но емоційного живопису голландського художни­ка Вінсента ван Гога і його норвезького сучасника Едварда Мунка. Яскравим прикладом німецького експресіонізму в живописі є група «Міст», пред­ставники якої (Е. Кірхнер, К. Шмідт-Ротлуфф, Е. Нольде і М. Пехштейн) вважали, що їхні тво­ри мають бути, своєрідним містком між сучасніс­тю і минулим. У їхньому живописі натура дефор­мована, фарби покладені важкою масою.

У графіці митці прагнули відродити серед­ньовічні традиції гравюри на дереві.

Протягом 1911-1914 рр. у Мюнхені існува­ла група «Синій вершник». Творчість членів гру­пи — В. Кандинського, Ф. Марка, П. Клеє, Л. Файнінгера та ін.— значно вплинула на розви­ток абстрактного експресіонізму. їхні програмні позиції мали підґрунтям містичні настанови: «вну­трішні закономірності» й позареальну сутність природи художники намагалися виразити за допо­могою абстрактної барвистої гармонії.

До експресіонізму належить чимало творів скульптури. В експресіоністичній манері працюва­ли Е. Барлі, який використовував грубо висічені фігури з масивними драпіровками, А. Джакометті, відомий своїми непомірно видовженими фігу­рами, що залишають відчуття самотності, навіть коли вони становлять скульптурну групу.

Творчість Й. С. Баха

Йоганн Себастьян Бах — видатний німецький композитор, пред­ставник стилю бароко, один із творців світової музичної класики. Бах узагальнив досягнення музичного мистецтва перехідного періоду від бароко до класицизму, був кращим серед своїх сучасників виконавцем органної музики.

Творча біографія Баха умовно поділяється на три періоди. У ранн- ньому, веймарському періоді Бах досягнув творчих вершин як орга­ніст і композитор. Тоді ж були написані його кращі твори для орга­на, зокрема «Токата і фуга ре мінор». Другий період — професійної і творчої зрілості — характеризується частими змінами роботи, посад, пошуком власного художнього стилю. Третій, так званий лейпцизький період — вершина творчого шляху Баха, роки створення найкращих його творів. У Лейпцизі композитор працював кантором церкви свя­того Фоми, викладав у церковній школі, а також керував студент­ською «Музичною колегією». У той час ним були створені кращі вокально-інструментальні композиції: більша частина кантат, «При­страсті за Матвієм», «Магніфікат» та ін.

Музична мова творів композитора була унікальною для свого ча­су, оскільки в ній простежуються тенденції, властиві пізнішим стилям (класицизму, романтизму). Бах перевершив своїх сучасників у мистецтві поліфонії, його музика відрізняється єдністю всіх елементів, урівноваженою структурою, чіт­кою архітектонікою, великим розмаїттям прийо­мів варіювання матеріалу.

Загалом творча спадщина Й. С. Баха надзви­чайно велика. Вона налічує понад 1000 компози­цій, з яких 320 світських і духовних кантат, ба­гато мес, «Різдвяна» й «Великодня» ораторії, численні хорали, мотети, інструментальні твори для органа (прелюдії, токати, фуги та ін.) і кла­весина («Добре темперований клавір»). Більшість вокальних творів Баха написана на релігійні тек­сти. Ця музика пройнята глибоким релігійним по­чуттям і, разом із тим, глибинною філософією. Се­ред світських вокальних творів композитора особливо визначними є кантати «Феб і Пан», «Се­лянська» і «Кавова».

Композитори-романтики

Музичний романтизм як художній напрям виник на початку XIX ст. під впливом раннього німецького літературно-філософського романтизму (Ф. В. Шеллінг та ін.) й надалі розвивався в тіс­ному зв'язку з різними течіями літератури, живо­пису й театру. Засновником німецької романтич­ної опери є К. М. Вебер. Сюжети та музичний стиль його опер зазвичай поєднували фантастику з реалістичними картинами народного побуту («Чарівний стрілець»), поезію лицарських легенд («Евріант») і слугували взірцем для багатьох ком­позиторів, зокрема Ріхарда Вагнера.

Порівняно з попередніми епохами, музичний романтизм вирізнявся пильною увагою до вну­трішнього світу людини, висуванням на перший план складної індивідуальності ліричного героя. Провідними стали теми особистої драми самотнього
художника, нерозділеного кохання та соціальної нерівності. У творчості деяких композиторів, зо­крема Роберта Шумана, ця тематика набула ознак автобіографічності.

Яскрава портретність і деталізація образної сфери у творах композиторів-романтиків зумови­ла розквіт жанру вокальної та фортепіанної міні­атюри (пісня й романс, музичний момент, екс­промт, пісня без слів, ноктюрн та ін.). Нескін­ченна мінливість і контрастність життєвих вражень втілена у вокальних і фортепіанних ци­клах Шумана і Брамса.

Лірико-драматичне трактування музичних об­разів властиве в епоху романтизму й великим жан­рам — симфонії, сонаті, квартету, опері. Прагнен­ня до вільного самовираження, поступового й наскрізного драматургічного розвитку спричини­ла появу вільних і змішаних форм, притаманних романтичним творам у таких жанрах, як балада, фантазія, рапсодія, симфонічна поема та ін.

Залучення творів літератури, живопису, скульптури як джерел для створення програмної музики визначило важливу в музичному роман­тизмі ідею синтезу мистецтв, що найяскравіше ви­явилося в оперній творчості Вагнера та програм­ній музиці Шумана. Виражальні прийоми програмної музики проникли й у непрограмні тво­ри композиторів-романтиків, що сприяло посилен­ню образної конкретності, гостроти драматургії.

Фелікс Мендельсон-Бартольді найяскравіше виявив себе в царині театральної музики («Сон літньої ночі») і програмного симфонізму («Шот­ландська» й «Італійська» симфонії). Втілюючи об­рази природи й фантастики народних казок, Мен- дельсон збагатив свій оркестровий стиль світлими й прозорими музичними барвами. Велику попу­лярність здобули також його ліричні «Пісні без слів» для фортепіано.

Джерелом тем і образів для композиторів- романтиків була народна творчість, зокрема фоль­клорні музичні традиції притаманні ліричним піс­ням Р. Шумана. Здебільшого композитор писав фортепіанні твори, пісні й романси, симфонії. У його творчості майстерно поєднувалися відображення навколишнього життя і фантастика. Кілька своїх творів він на­звав «Фантастичними п'єсами». Композиціям Шумана властиві кон­трасти:       поєднання     поривчастості, бурхливого настрою і ніжності,

задушевності та мрійливості, зокрема в «Карнавалі» та «Метеликах». У його творчості також виявилися вкрай протилежні риси музичного романтизму. Вони, зокрема, відображені у двох улюблених образах йо­го програмних творів — пристрасного, бунтівного Флорестана і мрій­ливого Евзебія, які являють собою дві протилежності творчої особис­тості Шумана.

Окрім К. М. Вебера, видатним майстром оперного жанру в Ні­меччині XIX ст. був Р. Вагнер, автор опер «Лоенгрін», «Тангейзер», «Перстень нібелунгів» та ін. Він завершив розвиток німецької роман­тичної опери і своєю творчістю зробив значний внесок в історію світо­вого музичного мистецтва. Центральне місце у спадщині Вагнера по­сідають опери (усього їх тринадцять), у яких відображено національний склад характеру, відтворені легенди й перекази німецького народу, ве­личні картини природи.

Музика романтизму була провідним напрямом у мистецтві XIX ст. 1 на пізньому своєму етапі зумовила появу нових напрямів і течій у музичному мистецтві — веризму, імпресіонізму, експресіонізму.

Людвіг ван Бетховен і українська музична культура

У Петербурзькій громадській бібліотеці збе­рігається зошит Бетховена з його нотними запи­сами, датованими 1816 р. Серед них — партитури шістьох пісень. Одна з мелодій — мотив відомої української пісні «їхав козак за Дунай».

Пісня «їхав козак за Дунай», створена у XVIII ст. українським козаком С. Климовським, має цікаву історію. Виявляється, її мотив був ві­домий не лише на теренах українських земель.

Німці також вважали його власним фольклорним надбанням, тож ця музика увійшла до переліку оброблених Бетховеном творів німецької народної пісенної творчості.