Народна Освіта » Українська мова » § 47. Читання мовчки і вголос. Читання вголос

НАРОДНА ОСВІТА

§ 47. Читання мовчки і вголос. Читання вголос

Осяє тризуб золотий

Пробуджений простір і час,

І край наш розквітне святий
Від Сяну-ріки по Кавказ.

А. Легіт

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Робота над текстом та подальшим його озвученням буде ефектив-
ною, якщо ми будемо знати й розуміти:

а)    як правильно прочитати текст;

б)    для чого необхідне виразне читання твору.

Отже, щоб правильно прочитати текст, треба розуміти зміст про-
читаного. За допомогою темпу, тембру, гучності читання необхідно
вміти показати особливості змісту і стилю тексту, розкрити автор-
ський задум. Читати слід з достатньою швидкістю — 90—140 слів
за хвилину, плавно, з гарною дикцією, відповідно до орфоепічних та
інтонаційних норм, логічним наголошуванням слів, правильною роз-
становкою пауз тощо.

Виразне читання тексту допомагає глибше зрозуміти зміст твору,
його красу, відчути образність художнього слова.

Важливою умовою виразного читання є дотримання правил орфо-
епії. Необхідно пам’ятати, що в українській мові літери в основному
відповідають звукам. Усі голосні звуки під наголосом вимовляються
чітко й виразно. Ненаголошений голосний о також вимовляється

чітко, без найменшого відтінку «акання». Тільки в деяких словах
він наближається до звука у. Наприклад: кожух [к оу ж у х], голубка
[г оу л у б" к а]. Але ненаголошені голосні е та и у вимові звучать май-
же однаково, тому їх написання в сумнівних випадках перевіряємо
за допомогою правил українського правопису.

В українській мові є певні особливості у вимові й написанні при-
голосних. Так, приголосний в ніколи не уподібнюється до глухого ф.
У деяких випадках він наближається до голосного у: кров [к р о ву],
лавка [л а ву к а]. Дзвінкі приголосні ніколи не оглушуються. Винят-
ки становлять звуки zi з. Звук г, якщо він стоїть перед наступним
глухим, вимовляється як X: легко [л е гх к о], вогко [в о гх к о]. Звук
з у префіксах, якщо він стоїть перед наступним глухим, іноді набли-
жається до с: розкусити [р о з' к у с и т и], безпека [б е зс п е к а].
Попередній глухий звук набуває дзвінкості, якщо за ним іде наступний
дзвінкий: боротьба [б о р о тд’ б а], вокзал [в о кг з а л]. Літера щ в укра-
їнській мові завжди вимовляється твердо й передає два звуки [ш ч].

Особливістю українського мовлення, що відрізняє його від росій-
ського, є переміщення наголосу в іменниках першої відміни у мно-
жині на закінчення. Наприклад: кнйжка — книжки,, вітер — вітри.
У формах однини наголос переважно постійний; у формах множини
він переноситься з основи на закінчення. У дієсловах типу нести,
везти кінцевий склад наголошений. Віддієслівні іменники серед-
нього роду на -ання наголошуються на тому ж складі, що і в інфі-
нітиві: читати — читання, питати — питання. У числівниках
одинйдцять, чотирнйдцять, на відміну від російської мови, наголо-
шується склад -на-. Але у знахідному відмінку наголос падає на за-
кінчення -ох: одинадцятьох, чотирнадцятьох.

Важливою ознакою речення є інтонація (повідомлення, питання,
захоплення тощо). Складовими частинами інтонації є висота тону, си-
ла, темп і тембр голосу, паузи. Розповідні речення характеризуються
підвищенням голосу, тону на початку і зниженням його наприкінці
речення. У питальному реченні тон підвищується на слові, у якому
міститься зміст питання. Спонукальні речення містять у собі наказ,
вимогу, заклик, побажання, пораду, прохання тощо і вимовляються
з розповідною або окличною інтонацією.

Найбільш важливе в повідомленні слово може виділятися в речен-
ні не тільки завдяки порядку слів, а й посиленням голосу — логіч-
ним наголосом. Логічний наголос (виділення слова голосом) є одним
із важливих засобів виразності усного мовлення.

Оцінювання читання вголос здійснюється індивідуально.

271. І. Виразно прочитайте уривок з оповідання «Шпаргалка». Спробуйте
передати почуття героя: відчай, несподівану радість, нервовий по-
спіх під час списування, сумніви щодо написаного, напружене очіку-
вання результату тощо.

 

ШПАРГАЛКА

Наш учитель історії в кінці кожного семестру влаштовував щось
на зразок письмових екзаменів. Точно ми ніколи не знали, в який са-
ме день це може статися.

Одного разу заходить Олександр Володимирович (так звали нашо-
го історика) і повідомляє, що сьогодні письмова робота про Ганніба-
ла. Мені стало якось не по собі. Про карфагенського героя в мене було

дуже невиразне уявлення, тому що
Пунічні війни вивчали без мене, під
час моєї хвороби.

Мене охопив відчай. І раптом —
радість! Зібганий клаптик паперу
вдарився об мою потилицю. Якийсь
співчутливий друг кинув у мій бік
рятівну шпаргалку. Схоплюю її. Роз-
гортаю. Аркушик з двох боків густо
списаний дрібним почерком. Не зо-
всім розумію, де початок, де кінець,—
та що там! Ніколи розбиратися
й вникати у зміст. Швидше за роботу.
В очах мерехтить — нічого не розби-
раю, що пишу, про що пишу. Тільки б
встигнути своєчасно здати вчителеві.

Дзвінок. Черговий вихоплює у мене з-під самого носа зошит, якась
фраза застигла на півслові... «Е, нехай,— думаю,— біс із ним: як-не
як, а цілих дві сторінки — це теж що-небудь значить».

Перерва. Хлопці збираються групами і починають ділитися між
собою результатами роботи. Виявляється, що дехто помилково вказав
дату битви під Каннами. Замість 216 року написав 218. Прислуха-
ючись до розмови, я раптом пригадав, що в моїй роботі не було вза-
галі ніяких дат. Це мене трохи занепокоїло.

А тим часом у моїй пам’яті мимоволі почали виплива-
ти окремі слова і фрази, їх зв’язок з Ганнібалом видався
мені досить-таки дивним. Чому, наприклад, я згадав про
його розмір? Та ще й який розмір — від десяти до два-

Карфагенський полководець
Ганнібал (247-183 до н.е.)

Ганнібал,

Карфаген, Пунічні
війни

дцяти метрів

t

Обережно починаю випитувати у своїх товаришів, чи не знає хто, який
на зріст Ганнібал. Знизують плечима: нікому й на думку не спало писа-
ти про такі речі. І тут мені пригадалось, що я вказав і вагу легендарною
полководця. Та ще яку вагу — в тоннах! Боже мій, Боже, що я написав!

Наближався день повернення наших робіт. Коли, нарешті, прий-
шом Олександр Володимирович з величезною різнокольоровою ку-
пою зошитів, я жадібно уп’явся в нього очима і з нетерпінням почав
чекати, що буде далі. І тут, наче навмисне, учитель викликає то одно-
го, то другого, то третього, тільки не мене. А купа все зменшується

й зменшується. Ось уже залишається тільки три зошити, потім два...
Дивлюсь, мій лежить останній. Тим часом Олександр Володимирович
викликає свого улюбленого учня Бориса Крашанку, передає йому мій
зошит і просить зачитати вголос. Чітко карбуючи кожне слово, Борис
читає:

II.    Самостійно вигадайте й напишіть розв'язку до прочитаного тексту.
Озвучте її перед класом з відповідною інтонацією.

III.    Чи варто користуватися шпаргалками? Обговоріть це питання
в класі. Зробіть для себе висновок.

272. І. Ознайомтесь із текстом. До якого жанру належить твір? Розіграйте
сценку за ролями.

ВЕСЕЛА РОЗМОВА

Марко. Привіт, Максиме! Ти вже здоровий?

Максим. Я завжди здоровий, якщо немає занять у школі.
Марко. А свою школу ти любиш?

Максим. Школу люблю і в неділю, і в свято!

М а р к о. А в будні?

Максим. Ів будні люблю, але тоді, як учитель хворий.

М а р к о. А то чому?

Максим. Бо тоді ніхто мене не питає.

Марко. Чому ж ти не любиш, щоб тебе питали?

Максим. А навіщо мене питати й марнувати час, коли вчитель
це краще знає? Як я щось напевно знаю, то в другого не питаю.

М а р к о. А вірші ти вмієш читати?

Максим. Го-го! Як артист театру!

Марко. Ану, розкажи. Ми всі радо послухаємо.

Максим. А пляшка «Живчика» буде?

Марко. Буде!

Максим. Згода! Я вивчу, як комп’ютер, нічого не переплутаю.
Марко. Побачимо. Отже, слухай:

Ой нема то, пане-брате, як таборувати:

Гори, трави, ліс навколо,

І у спеку завжди холод.

Марко. Ану, повтори!

Максим. Ой нема то, пане-брате, як таборувати:

Гори, трави, ліс навколо,

І, хоч спека, завжди голод.

Марко. Холод, а не голод!

Максим. Але так було б краще. Я це знаю, бо раз був у таборі.
Там апетит завжди більший, ніж найбільша порція каші зі шкварка-
ми. Кажу тобі: я був би з’їв авто з колесами.

Марко. Авто? А чому якраз авто?

Максим. Мій дід не раз говорив: я такий голодний, що з’їв би
коня з копитами. Але тепер, сам знаєш, коней нема, тільки авто.

Марко. Гаразд, їж собі авто, навіть із колесами, але вірша не пе-
рекручуй! Тепер увага — друга строфа:

Наші славнії дівчата юшки наварили,

Сіли, з’їли й тарілки геть усі помили.

Максим (спроквола)

Наші славнії дівчата юшки наварили,

Сіли, з’їли й тарілки геть усі побили.

Марко. Ой-ой-ой! Знову не те!

Максим. Яка там різниця! Одна буква нічого не значить.

Марко. Ти нічого не можеш запам’ятати. Мабуть, ти не читаєш
книжок. Скажи, які книжки, крім підручників, ти маєш вдома?

М а к с и м. Я цілий тиждень працюю з підручниками, колись і від-
почити треба.

Марко. Для цього є неділя.

Максим. Так, але не в мене. Неділя — найпрацьовитіший мій
день: стільки парків оббігати, стільки кущів обламати, стільки бійок
звести! Ніколи не буваю такий змучений, як у неділю ввечері: ноги
болять, руки тремтять, на чолі гуля, ніс, мов цибуля, подряпані вуха,
в роті посуха.

Марко. Але як же без книжки бути? Ти чув таку загадку: мов-
чить, але сто дурнів вчить? Що це таке? Відгадай!

Максим. Знаю.

Марко. То скажи!

Максим. Мамин ляпас або татів ремінець.

Марко (регоче). У тебе ремінець, а розгадка каже: книжка.

Максим. Хай тобі буде книжка. Хай вона тебе вчить. Ось і я тобі
загадку скажу (сміючись).

Любить їсти, любить спати,

Школу любить тільки в свято,

Вчити віршиків не буде,

Вітер дуне — він забуде.

Все сестричці помагає,

За неї цукерки доїдає.

Максим. Хто це, скажи?

Марко. Ти!

Максим. Я? Анітрохи! Це — лінивий хлопець. А я зовсім не лі-
нивий. Невже лінивий міг би виразно прочитати таку велику роль?
Ну годі! Не хочу більше такої ролі. Бувайте здорові. До побачення!
(За Р. Завадович)

II. Підготуйте та продовжте «веселу розмову» сценками з життя
класу.

 

Це матеріал із підручника Українська мова 7 клас Кобцев Д. А.

 

Категорія: Українська мова

Автор: admin от 12-01-2016, 04:40, Переглядів: 8474