Культура Великобританії. Художня культура Англії (11 клас)
Художня культура Великої Британії в основному визначається культурою Англії з додаванням мистецьких традицій Шотландії, Уельсу, Північної Ірландії та колоніальних народів.
Значним художнім внеском Великої Британії у світову скарбницю мистецтва є розвиток живопису, архітектури, музики, театру та літератури. Англійське садівництво є взірцем європейської вишуканості й гармонійності, найкращими парками Великої Британії захоплюється весь світ. Завдяки музичній культурі Туманного Альбіону з'явився новий напрям популярної музики XX ст. біг-біт, а також набув потужного розвитку мюзикл.
«Епоха Англії» у світі (XVII — поч. XIX ст.)
Формування й поширення європейської культури Нового часу припадає на ХУП-ХУПІ ст. І саме в Англії сформувалися основи нового світобачення, що продовжило культурні надбання епохи Відродження. Окрім того, у британському суспільстві початку XVII ст. вагомою складовою у визначенні змісту людського буття проголошувався інтелектуальний розвиток. Не випадково, що XVIII ст. отримало назву «епоха Просвітництва», бо характеризується посиленням інтересу до історії, античної символіки, культури й національних особливостей інших країн, філософських ідей, висунутих Дідро, Вольтером, Руссо.
В англійському образотворчому мистецтві переважав іноземний вплив, але у XVIII ст. встановилась місцева традиція. Англійські художники розробили свій особливий стиль і зосередилися на портретному та пейзажному живописі. Він визначився роботами Дж. Тернера і Дж. Констебла, які творили в основному в жанрі пейзажного живопису, а також портретистів Т. Гейнсборо, Дж. Рейнолдса і В. Хогар- та. Хогарт також розробив особливий стиль сатиричного живопису.На початку XIX ст. під впливом голландських митців сформувалася норвіцька школа художників, заснована Дж. Кромом. Інші відомі художники ХУІІІ-ХІХ ст. — П. Сандбі, засновник англійського акварельного живопису, Р. Вілсон, Дж. Морленд, Дж. Р. Козенс та Дж. Ліннелл.
Готика в Британії стала провідним стилем усього середньовіччя й довше, ніж в інших країнах Європи, визначала особливості архітектурного мистецтва. У XIX ст. Британія пережила нове захоплення національною готичною архітектурою, тому провідним стилем у будівництві стала неоготика. А забудова нового Парламенту в неоготичному стилі стала візитівкою Лондона. Також неоготичний стиль поширився на архітектуру вищих навчальних закладів Британії. Оскільки ця держава на той час уже міцно зарекомендувала себе як джерело наукової думки й просвітництва, то чимало розвинених європейських країн під час зведення власних університетів неодмінно обирали за приклад британське архітектурне мистецтво. Відтоді архітектурний образ багатьох університетів Європи та Америки сформували саме неоготика й пізній класицизм.
Англійський сад — нове слово в європейській парковій культурі
Духовні прагнення суспільства епохи Просвітництва висловив Руссо в гаслі «Назад, до природи!». Тож усі види мистецтва того часу пропагували ідею «природної людини на тлі природного середовища». У Великій Британії ці настрої знайшли втілення у створенні приватних садів нового типу, які надалі стали називатися пейзажними.
Англійський (пейзажний, ландшафтний, іррегулярний) парк — це напрям у ландшафтному архітектурному мистецтві, що розвинувся протягом ХУІІІ-ХІХ ст. у Європі та СІЛА. Першість визначення художніх особливостей садоустрою, виходячи із його назви, належить англійським садівникам У. Кенту, Л. Брауну, Дж. Аддісо- ну і Г. Рептону.
Принцип організації ландшафтного простору в англійському са- ді передбачає природність у розміщенні елементів і плавність ліній, тобто імітацію природного середовища: серпантинні доріжки, мальовничі водойми, «натуральні» композиції з рослин, які висаджуються ярусами (дерева, чагарники, підлісок, квіти).Для англійського стилю саду характерний нерівний рельєф, чергування плоских ділянок, височин, схилів, ярів, природних водойм. Сад, оформлений у пейзажному стилі, наслідує природний ландшафт, у ньому відсутні прямі лінії й осі. Першорядне значення для такого ландшафтного дизайну мають композиції з дерев і чагарників, сполучення кольору та фактури листя, розподіл світла і тіні.
Англійський сад утілив два стилі: рококо (перша пол. XVIII ст.) і романтизм (друга пол. XVIII — поч. XIX ст.).
Перший являв собою завершену картину — мікросвіт, у якому створювалися куточки для усамітнення. Так з'явились ермітажі, які будувалися в китайському та арабському стилях. Романтизм зумовив перехід саду в парк, де куточки природи стають частиною світу, а садові будівлі гармонійно поєднуються з довкіллям.
Використовуються в основному породи дерев і чагарників, що ростуть у даній місцевості. Усі водойми, навіть штучного походження, повинні мати вигляд природних: нерівна берегова лінія, галька, пісок, навколоводні рослини. Звивисті доріжки поєднують окремі елементи саду. Вони виконуються з природних матеріалів: дикого каменю, спиляних стовбурів дерев, газону, стійкого до витоптування, а також шматків кори дерев.
Англійська традиція ландшафтної архітектури знайшла відображення і в художній культурі України. Особливо бурхливо розвинулося садово-паркове мистецтво в садибах ХУІІІ-ХІХ ст. Майже в кожному регіоні в маєтках дворян з'явилися художні сади та парки.Видатними творіннями садово-паркового мистецтва пізнього романтизму є парк «Софіївка» в Умані та Воронцовський парк в Алупці.
Парк «Софіївка» був заснований 1796 р. польським магнатом С. Потоцьким у майже безлісій місцевості, розчленованій річкою Кам'янкою, балками та ярами. Під час створення парку вдало використано рельєф. У процесі завершення робіт на окремих ділянках були висаджені місцеві та екзотичні рослини, тоді ж були збудовані перші архітектурні споруди та прикрашено «Софіївку» скульптурою, переважно античною. Також парк прикрашають штучні скелі, гроти, павільйони та альтанки.
Воронцовський парк, заснований у першій половині XIX ст. під керівництвом німецького садівника К. Кебаха, утворює єдиний ансамбль із Воронцовським палацом. Парк розбитий у пейзажному стилі за принципом амфітеатру.
Зародження мюзиклів. Творчість Ендрю Ллойда Веббера
Мюзикл — один із найпопулярніших видів сучасного театрального мистецтва. Його популярність зумовлена видовищністю, розмаїттям тем для постановки, необмеженістю у виборі засобів акторської виразності. У мюзиклі поєднані форми естрадного мистецтва, драматичного театру, балету й опери, побутового танцю. Сформувався цей вид театрального мистецтва в США: у вересні 1866 р. у Нью-Йорку відбулася прем'єра вистави «Black Crook». Саме відтоді бере початок новий театр.
Ендрю Ллойд Веббер — британський композитор, автор шістнадцяти мюзиклів, двох тем до кінофільмів та реквієму, лауреат численних нагород, у тому числі «Оскара» і «Греммі».
Веббер почав складати музику з дитинства, писав мелодії для шкільних постановок. Його знайомство з поетом Т. Райсом перейшло у творче співавторство. Перша їхня спільна робота, помічена критиками,— мюзикл «Йосип і його дивовижний різнобарвний плащ снів». Наступною великою роботою стала рок-опера «Ісус Христос — супер- зірка», прем'єра якої відбулася 1970 р. Змішання класики і року в цьому творі було визнано мистецтвознавцями надзвичайно органічним і таким, що відповідає духовним потребам сучасників. Останньою успішною роботою тандема Райса і Веб- бера став у 1978 р. мюзикл «Евіта», який отримав премію «Тоні».
У 1981 р. Веббер створив мюзикл «Кішки» на лібрето Т. Еліота. Він був визнаний найбільш новаторським твором, отримав премію «Тоні» і був показаний у найкращих театрах світу. Перлиною творчості Веббера є «Привид Опери», написаний 1986 р. За загальним визнанням, це був найтала- новитіший твір композитора.
Музика «Бітлз» — внесок у розвиток музичної культури
Навряд чи можна в сучасному світі зустріти людину, яка жодного разу не чула хіти легендарної ліверпульської четвірки «Бітлз». У 1960-х роках цей гурт здійснив справжню революцію у світовій музичній культурі.
Спочатку «Бітлз», подібно до інших британських гуртів, виступав у невеликих клубах. їхня музика не відрізнялася оригінальністю: традиційна мішанина джазових ритмів, рок-н-ролу та скіфл (імпровізаційна музика, що виконувалася англійськими самодіяльними артистами на незвичайних інструментах: пральній дошці, дитячій дудці та ін.). Але основну увагу публіки привертали саме молоді виконавці. Підліткам подобалися пустотливі дотепники Леннон і Маккартні (автори більшості пісень), флегматичний Старр і зосереджений Харрісон.
Після виступу у лондонському естрадному театрі «Палладіум» 1963 р. гурт «Бітлз» завоював мільйони сердець слухачів у Великій Британії, а сенсаційний успіх 1964 р. на американському телебаченні приніс гурту міжнародну популярність.
Альбом «Оркестр клубу "Самотні серця" сержанта Пеппера» (Sergeant Pepper's Lonely Hearts Club Band) довів, що «Бітлз» — феноменальне явище сучасного музичного мистецтва. Мабуть, це був перший рок-альбом, в основі якого лежала наскрізна тема. У ньому з м'якою іронією висвітлювалися актуальні для молоді теми: конфлікт батьків і дітей, кохання, вплив наркотиків. Мелодійні пісні «Бітлз» відзначені чітким ритмічним рисунком і новаторським багатством аранжування, у якому використовувались оригінальні електронні шуми та індійський струнний інструмент ситар. «Бітлз» створив новий напрям у молодіжній музичній культурі, новий стиль. Музиканти поєднали класику і поп-музику, збагативши останню досягненнями професійної музичної композиції і гармонії.
До найвідоміших хітів гурту «Бітлз» належать «Мішель» (Michelle), «Учора» (Yesterday), «Жовта субмарина» (Yellow Submarine), «Суничні галявини» (Strawberry Fields) та багато інших пісень.
Автор: admin от 25-02-2013, 19:53, Переглядів: 27559