Народна Освіта » Правознавство » Тема 14. Гармонізація законодавства про захист інформації в Україні згідно критеріїв і цінностей країн-членів НАТО

НАРОДНА ОСВІТА

Тема 14. Гармонізація законодавства про захист інформації в Україні згідно критеріїв і цінностей країн-членів НАТО

14.1. Характеристика етапів взаємовідносин України зі структурами НАТО.

Відносини Організації Північноатлантичного договору (НАТО) з Україною почали розвиватися невдовзі після отримання країною незалежності у 1991 році. Україна не забарилася з приєднанням до Ради Північноатлантичного співробітництва і залишалась активною учасницею протягом усієї історії існування цього органу.

Правове підґрунтя курсу України на євроатлантичну інтеграцію було закладене Основними напрямами зовнішньої політики України та Концепцією (основами державної політики) національної безпеки України, а також нормативними актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими документами.

У схвалених Верховною Радою 2 липня 1993 р. Основних напрямах зовнішньої політики України зазначається, що «в умовах зникнення блокового протистояння в Європі пріоритетного значення набуває проблема створення загальноєвропейської системи безпеки на базі існуючих міжнародних інститутів, таких як Нарада з питань безпеки та співробітництва в Європі (сучасна Організація з питань безпеки та співробітництва в Європі - ОБСЄ з 1995 року), Рада Північноатлантичного співробітництва (сучасна Рада Євроатлантичного партнерства — РЄАП з 1997 року), НАТО та Західноєвропейський Союз (ЗЄС). Безпосереднє та повне членство України в такій структурі створюватиме необхідні зовнішні гарантії її національної безпеки. З огляду на кардинальні зміни, що відбулися після розпаду СРСР і які визначили сучасне геополітичне становище України, проголошений нею свого часу намір стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до нових умов і не може вважатися перешкодоюїї повномасштабній участі у загальноєвропейській структурі безпеки». Для забезпечення національної безпеки держави Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України передбачала, зокрема, «входження в існу

ючі та створювані системи універсальної і регіональної безпеки». У червні 2003 року Верховна Рада України іТрийняла поновлений і набагато докладніший документ - «Закон про основи національної безпеки». Саме ці документи наголошують на реформуванні усієї системи національної безпеки, а не лише збройних сил.

У затвердженій Верховною Радою України 19 жовтня 1993 року «Воєнній доктрині України» передбачено, що участь нашої держави в таких системах універсальної та загальноєвропейської безпеки є «важливим компонентом» її національноґбезпеки.

Україна приєдналась до програми «Партнерство заради миру» (ПЗМ) у 1994 році. Партнерство заради миру є важливою ініціативою, яку НАТО запропонувало на січневому 1994 року Брюссельському самміті Північноатлантичної ради. Метою Партнерства є зміцнення стабільності та безпеки в усій Європі. Запрошення приєднатися до Партнерства заради миру було надіслано усім держа-вам-учасницям Ради євроатлантичного партнерства та іншим державам, що беруть участь у ОБСЄ (входять 55 європейських держав, в тому числі і США та Канада) та які мають бажання і можливості зробити свій внесок у програму.

Президент Кучма відвідав штаб-квартиру НАТО 1 червня 1995 року, зустрівся з Генеральним секретарем і повідомив про бажання його країни підняти відносини між НАТО і Україною на новий рівень. Черезтри місяці, 14 вересня 1995 p., міністр закордонних справ Удовенко відвідав штаб-квартиру НАТО для офіційного прийняття Індивідуальної програми партнерства України і провів зустріч з питань європейської безпеки з членами Північноатлантичної ради. НАТО і Україна оприлюднили Спільну заяву для преси, в якій були висловлені загальні принципи відносин НАТО - Україна в ПЗМ та в інших галузях.

Подальші зустрічі проводились на різних рівнях у 1996 та 1997 роках. Була створена українська місія при НАТО, до якої увійшов і військовий представник. Україна представлена також у Центрі координації партнерства, розташованому в Монсі (Бельгія). Згідно з рішенням, прийнятим Комісією НАТО - Україна на засіданні 29 травня 1998 року в Люксембурзі, офіцера по зв’язках НАТО було призначено в Київ для сприяння широкомасштабній участі України в ПЗМ та вдосконалення співпраці між військовим керів

ництвом НАТО і України в цілому. Україна бере активну участь у заходах ПЗМ як у штаб-квартирі НАТО, так і в країнах-членах Альянсу і партнерах, а також влаштовувала низку навчань в межах ПЗМ на своїй території. Ратифікація українським парламентом Угоди про статус сил Партнерства заради миру (SOFA) дає змогу більш повно використовувати цей потенціал, включно з Яворів-ським полігоном на заході України, який з березня 1999 року є офіційно визнаним навчальним центром ПЗМ. У рамках співпраці з НАТО Україна провела широкомасштабні навчання «Кооператив партнер - 2003» поблизу міста Одеси з 20 червня по 5 липня. Участь у цих навчаннях брали 5000 військовослужбовців, 43 кораблі, включаючи підрозділи з 14 різних країн. В ході навчань було відпрацьовано ситуації із доставки вантажів гуманітарної допомоги та відновлення правопорядку після землетрусу та повені. Група українських фахівців брала участь у навчаннях із ліквідації наслідків цивільного надзвичайного стану «Дакія - 2003», які проходили у Пешті з 7 по 10 жовтня 2003 року і були організовані у співпраці з Євроатлантичним центром координації реагування на катастрофи (ЄАЦКРК).

Ще один важливий документ, який підписала Україна з НАТО, є Хартія про Особливе партнерство. Під час липневого самміту глав держав та урядів НАТО 1997 року в Мадриді керівники НАТО та президент України Кучма підписали «Хартію про Особливе партнерство між НАТО та Україною», яка була парафована кількома тижнями раніше в Сінтрі (Португалія). Базовим політико-право-вим документом, який регулює комплекс двосторонніх відносин між Україною та НАТО, є Хартія про особливе партнерство, підписана 9 липня 1997 року в Мадриді. З метою реалізації її положень Указом Президента України була затверджена Державна програма співробітництва України з НАТО, яка забезпечує співробітництво між нашою державою і Альянсом на двосторонньому рівні та в рамках РЄАП. Обидва документи спрямовані на здійснення Україною політики євроатлантичної інтеграції.

В цій Хартії країни-члени НАТО підтвердили свою підтримку суверенітету та незалежності України, також її територіальної цілісності, демократичного розвитку, економічного процвітання та статусу без’ядерної держави, а також принципу недоторканності

кордонів. Ці чинники є ключовими для стабільності та безпеки у Центральній та Східній Європі та на континенті в цілому.

НАТО тепло вітало рішення України ifpo підтримку необмеженої пролонгації Договору про непоширення ядерної зброї (ДНЯЗ) та її внесок у виведення та знищення ядерних озброєнь, що були розташовані на її території. Схвалювались також і запевнення, надані Україні як неядерній учасниці ДНЯЗ, усіма п’ятьма ядерними державами, які також є учасницями ДНЯЗ. У грудні 1997 року між НАТО та Україною підписаний меморандум про домовленість з питань планування на випадок надзвичайних ситуацій і готовність до катастроф.

На додаток до Меморандуму про згоду з планування на випадок надзвичайних ситуацій і готовність до катастроф, підписаного НАТО і Україною 16 грудня 1997 року, за яким планування на випадок надзвичайних ситуацій є головною сферою співпраці, існує низка інших спільних програм, які торкаються широкого спектра питань. Консультації та співробітництво між Україною і НАТО через семінари, робочі групи та спільні програми стосуються широкого кола питань. До них належать планування на випадок надзвичайних ситуацій та готовність до катастроф; стосунки між військовими та цивільними, демократичний контроль над збройними силами, оборонна реформа в Україні; оборонне планування і складання бюджету, політика, стратегія та концепція національної безпеки; конверсія оборонної промисловості; військова співпраця між НАТО та Україною та сумісність; військова підготовка та навчання; економічні аспекти безпеки; наука і технологія; питання екологічної безпеки, зокрема ядерної безпеки; аерокосмічні науково-технічні розробки; координація дій військових і цивільних органів; управління повітряним рухом та контроль за повітряним простором. Для забезпечення роботи в цьому напрямі була створена Спільна робоча група НАТО - Україна (СРГ) з оборонної реформи.

Бере участь Україна і в Комісії НАТО - Україна. Північноатлантична рада періодично проводить свої засідання за участю представників України, як правило, принаймні двічі на рік, на форумі, створеному згідно з Хартією, який називається «Комісія НАТО -Україна». Комісія оцінює хід виконання Хартії та обговорює шляхи поліпшення і подальшого розвитку співпраці.

У квітні 1999 року у Вашингтоні була проведена зустріч у верхах між НАТО і Україною, а в березні 2000 року Комісія НАТО - Україна вперше провела засідання в Києві. Політичний комітет НАТО відвідав Україну тричі між 1997-м та 2000-м роками і провів різноманітні консультації та обміни інформацією в Києві та інших містах України.

Крім того, згідно з Хартією про Особливе партнерство, між Україною і НАТО створено формат відносин «19+1». Головним його механізмом є Комісія Україна - НАТО, що працює на рівні глав держав та урядів, міністрів закордонних справ та оборони, послів. Хартією передбачаються широкі можливості розвитку практичного співробітництва на двосторонній основі з НАТО - в межах засідань комітетів НАТО у форматі «19+1», діяльності спільних робочих груп за різними напрямами. Фактично, ці механізми дуже схожі з механізмами, передбаченими Планом дій щодо членства в НАТО.

У штаб-квартирі НАТО працює Українська місія, у складі якої діють повномасштабні політичне та військове представництва. З огляду на вимоги підготовки до членства в НАТО, кадрове наповнення Місії постійно зростає і зараз знаходиться фактично на рівні багатьох держав-аспірантів. Тому я б сказав, що існуючі механізми та формати співробітництва України з НАТО є цілком достатніми для забезпечення процесу євроатлантичної інтеграції нашої держави. Головне завдання - ефективно їх використовувати.

Однак підготовка держави до членства в НАТО не обмежується лише зовнішньополітичними та дипломатичними аспектами. Ключове значення має реформування політичної, економічної та воєнної сфер життя держави до євроатлантичних стандартів. Ця робота здійснюється в рамках Плану дій та Цільового плану Україна - НАТО, розроблених на основі вимог Плану дій щодо членства в НАТО. Безумовно, узгодження з НАТО Плану дій - це ще не залучення до офіційних програм підготовки до членства, якими є Інтенсифікований діалог і План дій щодо членства в НАТО. На самміті у Празі в 2002 році було ухвалено План дій Україна - НАТО.

Етап імплементації Плану дій є лише перехідним у розвитку відносин з Альянсом. Однак, враховуючи те, що Цільовий план за своїм форматом, змістом і характером звітування є ідентичним Плану дій щодо членства в НАТО, офіційне приєднання України до цієї програми стане насамперед політичним кроком. Тому, що стосується

ефективності процесу підготовки держави до членства в НАТО, то вона більше залежить від якості виконання конкретних завдань, ніж від назви програми, в рамках якої здійснюється процес підготовки.

Зазначені вище позитивні події допомогли закласти міцну основу майбутньої співпраці і чітко вказують на галузі, в яких вдалось досягти прогресу. Активна участь у заходах ПЗМ, серед яких програми практичної діяльності з оборонних питань, в яких беруть участь більшість країн-членів НАТО і партнерів, дала змогу Україні порівняти свої оборонні структури з тими, які мають її європейські сусіди і більш ефективно визначити свою роль в європейській безпеці. Участь України в роботі Ради євроатлантичного партнерства доповнює цей процес.

Візит Північноатлантичної ради в Україну в березні 2000 року надав новий поштовх Особливому партнерству між НАТО і Україною, яке було започатковано в червні 1997 року в Мадриді.

Засідання комісії НАТО - Україна в Києві (вперше цей орган, який направляє Партнерство, зібрався в Україні) стало нагодою для 19 країн-членів НАТО і України переглянути весь спектр своєї співпраці. Це стало значним кроком в напрямі наближення України до євроатлантичної спільноти націй.

Підписання в 1997 році в Мадриді «Хартії про Особливе партнерство» підняло співпрацю між НАТО і Україною на новий рівень

і забезпечило офіційне визнання значення незалежної, стабільної і демократичної України для всієї Європи.

Хартія відповідає задекларованій Україною стратегії більш активної інтеграції в європейські та трансатлантичні структури. Вона є основою для консультацій між НАТО і Україною в контексті євроатлантичної безпеки і стабільності, та в таких галузях, як попередження конфліктів, врегулювання криз, підтримка миру і гуманітарні операції.

Семінари, засідання спільних робочих груп та інші спільні програми зосереджені на таких питаннях, як оборонна реформа і перебудова оборонної галузі, стосунки між цивільними та військовими, бюджети і планування ресурсів. Проводяться також семінари з перепідготовки звільнених у запас офіцерів та скорочення збройних сил і конверсії.

Спільна робота з планування на випадок надзвичайних ситуацій і готовності до катастроф стала тією сферою співпраці, яка при

носить пряму користь Україні. На вересень 2000 року були заплановані навчання з ліквідації наслідків катастроф в Закарпатській області України, на яких відпрацьовувались процедури гуманітарної допомоги на випадок майбутніх повеней.

Іншими потужними галузями співпраці стала наука, де НАТО виділяє гранти на підтримку українських науковців, економічні аспекти безпеки та навчання. В контексті останньої діяльності НАТО започаткувало програму навчання англійській мові майже 100 українських офіцерів.

Центр Інформації та документації НАТО, відкритий в травні

1997 року Генеральним секретарем НАТО, став центром інформаційної діяльності, спрямованої на пояснення широкому загалу української громадськості переваг Особливого партнерства з НАТО. Це перший центр такого типу, який НАТО відкрило у країні-партнері. З того часу Центр відіграє провідну роль у поясненні політики Альянсу і подоланні невірних поглядів на Організацію. Лише протягом 2003 року діяльність цього Центру під керівництвом Мішеля Дюре значно пожвавилась. Так, у 2003 році Центр провів 27 заходів, з них 15 семінарів у регіонах України, а тією чи іншою мірою залучався до 41 заходу.

У грудні 1998 року був підписаний Меморандум про згоду, за яким два офіцера НАТО по зв’язках можуть прибути до Києва задля сприяння широкомасштабній участі України в програмі «Партнерство заради миру». В 1999 році був створений Офіс по зв’язках з НАТО, на який покладено завдання сприяти контактам між НАТО і цивільними та військовими відомствами, які мають відношення до участі України в Партнерстві заради миру і у виконанні робочого плану КУН.

До інших позитивних подій належать ратифікація 1 березня 2000 року українським Парламентом Угоди про статус сил Партнерства заради миру (SOFA) та додаткового протоколу до неї. Ця подія сприяла розширенню участі України в Партнерстві заради миру. Парламент також схвалив виконання Україною договору «Відкрите небо», чим зробив важливий внесок в прозорість питань контролю за озброєнням. Крім того, створено ряд інших органів, які співпрацюють з НАТО.

8 липня 2002 року Президент України відповідно до статті 107 Конституції України своїм Указом увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 травня 2002 року «Про Стратегію України щодо Організації Північноатлантичного договору (НАТО)».

Це рішення суттєво розширило параметри інтеграційних процесів, учасницею яких є Україна, — просування до ЄС, СОТ, активна участь у діяльності інших міжнародних структур (Центральноєвропейська ініціатива, СНД, Вишеградська четвірка, ГУУАМ та ін.). Кожен із цих напрямів має свої особливості, перспективи, на кожен з них ми покладаємо певні надії. Але всі вони мають єдину мету - становлення України як рівноправного члена міжнародної спільноти.

В документі, зокрема, зазначається, що спрямування політики України на повномасштабну інтеграцію в європейські та євроатлантичні структури викликане необхідністю враховувати існуючі об’єктивні реалії європейської та світової політики, продиктоване національними інтересами України. Для ефективного забезпечення цього курсу розроблено Стратегію України щодо Організації Північноатлантичного договору, яка окреслює політико-правові засади та кінцеву мету курсу України на євроатлантичну інтеграцію, бачення нею моделі загальноєвропейської системи безпеки, національні інтереси стосовно НАТО, цілі та рамки взаємин з цією організацією на сучасному етапі та на перспективу.

Україна вважає, що загальноєвропейська система безпеки має бути кооперативною і формуватися на основі вже існуючих організацій і структур: НАТО, ОБСЄ, Європейського Союзу (ЄС) та інших політико-військових механізмів. Україна виступає за певну структуризацію в рамках зазначеної системи, вважаючи водночас, що вона має ґрунтуватися на засадах відкритості для нових членів. Основними принципами її функціонування повинні стати взаємодія існуючих в Європі структур безпеки на основі взаємодоповнен-ня і партнерства та створення ефективного механізму гарантування безпеки європейських держав.

Виходячи з політичних реалій сьогодення, Україна розглядає НАТО як основу майбутньої загальноєвропейської системи безпеки і підтримує процес її розширення. Україна вважає, що розширення НАТО має бути еволюційним, транспарентним процесом, відкритим для співробітництва з іншими державами, який сприятиме зміцненню європейської стабільності та безпеки в контексті загальноєвропейського інтеграційного процесу. Україна розглядає НАТО як військово-політичну організацію, що об’єднує демократичні держави Європи і Північної Америки з високим рівнем соці

ально-економічного розвитку і не несе в собі загрози національній безпеці нашої держави.

З огляду на роль НАТО у підтримці європейської безпеки і стабільності та розвитку співробітництва держав регіону, виходячи із взаємопов’язаності процесів розширення НАТО та ЄС і тісної взаємодії цих організацій у формуванні системи європейської безпеки, враховуючи військові і політичні можливості НАТО та досвід дер-жав-членів у формуванні демократичного суспільства, ефективної економіки і оборонної сфери, євроатлантична інтеграція України з майбутнім членством в Альянсі надасть можливість для розв'язання таких важливих проблем:

-    отримання надійних гарантій державного суверенітету, політичної незалежності, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів, створення сприятливих умов для економічного розвитку України як невід’ємної частини єдиного європейського економічного простору, зміцнення регіональної та європейської стабільності і безпеки;

-    забезпечення національної безпеки у найефективніший з політичної, військової, економічної та фінансової точок зору спосіб;

-    отримання надійних гарантій незворотності утвердження в Україні засад громадянського суспільства, верховенства права та ефективно діючої ринкової системи;

-    підвищення ступеня відповідальності нашої держави перед спільнотою розвинутих демократій, що дозволить їй стати повноправною стороною процесу прийняття важливих для Європейського континенту політико-військових рішень;

-    сприяння входженню України в інші європейські та світові структури;

-    надання суттєвого імпульсу процесу інтеграції до Європейського Союзу;

-    завершення реформування Збройних сил України, включаючи створення ефективної системи демократичного контролю над ними, формування прозорого оборонного бюджету та раціонального використання коштів на оборонні цілі.

Пріоритети наукової співпраці між Україною та НАТО були започатковані під час засідання Спільної робочої групи Україна - НАТО з питань співпраці у галузі науки та довкілля, яке проходило у Києві

25 червня 2003 року. Саме тоді було визначено п’ять галузей, що становлять найбільший інтерес для України: інформаційні технології; біологія клітини та біотехнології; нові матеріали та речовини; охорона довкілля та раціональне використання ресурсів. На цій зустрічі також було представлено нову наукову програму «Безпека шляхом науки».

Започаткована співпраця між Україною та НАТО у сфері охорони кордонів. Цей напрямок, на нашу думку, буде активно розвиватися в перспективі. Оскільки це гарно показала «Тузлинська» проблема в листопаді 2003 року. Хоча питання охорони кордонів стали розвиватися з липня 2003 року у складі робочої групи Україна - НАТО з питань охорони кордонів, яку приймала у Будапешті Служба охорони кордонів Угорщини. Під час цієї зустрічі фахівці з України та держав НАТО дійшли згоди про те, що основні зусилля слід зосередити на виробленні загальної стратегії, якою Прикордонні війська України мають керуватися у процесі реформування.

ЗО вересня 2003 року новопризначений міністр закордонних справ України К. Грищенко відвідав штаб-квартиру НАТО, де провів двосторонню зустріч з Генеральним секретарем НАТО лордом Роберт-соном. В ході зустрічі Робертсон високо оцінив відносини України з НАТО. «Відносини між Україною та НАТО сьогодні у доброму стані. Вони і надалі розвиватимуться паралельно із процесом реформ - економічних, політичних, військових, - які мають втілюватися в Україні». 20 жовтня лорд Робертсон з прощальним візитом відвідав Київ, оскільки наприкінці поточного року він залишив пост Генерального секретаря, поступившись посадою міністру закордонних справ Нідерландів Яапу де Хооп Схефферу. В ході цього візиту Робертсон зустрівся з міністрами закордонних справ та оборони України, Президентом України, секретарем Ради національної безпеки та оборони, прем’єр-міністром та Головою Верховної Ради України. Крім того, він прийняв участь в установчому засіданні загальноукраїнського об’єднання громадських організацій Ліги «Україна - НАТО». На всіх цих зустрічах Генеральний секретар зазначав про успішність виконання зобов’язань, взятих Україною в Празі.

Таким чином, в аспекті вступу України до НАТО її національні інтереси мають визначатися місцем і роллю Альянсу в підтриманні миру, міжнародної стабілвності і безпеки на планеті, просуванні стандартів демократії, громадянського суспільства, ринкової еко

номіки, в боротьбі з жахливим злом нинішнього століття - міжнародним тероризмом, створенні нової системи регіональної безпеки в Європі, вирішенні проблем роззброєння та контролю над озброєнням, нерозповсюдження зброї масового знищення.

Крім того, повноправне членство в НАТО дозволить значно підвищити рівень гарантій політичної незалежності, територіальної цілісності та непорушності кордонів нашої держави, активно сприятиме її участі, як вагомого чинника, у створенні нової архітектури безпеки на євроатлантичному просторі. Особливо актуалізувалося це питання зараз, коли навколо України, на всіх їі кордонах (окрім Молдови), розташовані держави, що перебувають у різних воєнно-політичних координатах.

Протягом кількох років, ще на етапі «партнерства» з НАТО, ми набували загальноєвропейського досвіду і зараз широко використовуємо його в опрацюванні політичних, економічних, безпекових і правових аспектів входження до євроатлантичної спільноти. Нами нарешті усвідомлена необхідність відновлення своєї європейської ідентичності.

Значного поштовху цим процесам надало підписання у 2002 р. Плану дій Україна - НАТО та Цільового плану Україна - НАТО на 2003, 2004, 2005, 2006 pp. Цими документами ми не лише взяли на себе серйозні зобов’язання, а й створили реальні механізми контролю їх виконання спільно з країнами-членами НАТО.

Більше того, в Україні з’явилася та почала функціонувати довгоочікувана цілісна, структурована система державних органів, з чітким розподілом завдань і зобов’язань на чолі з Державною радою з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

На 2006 рік до НАТО входило 26 країн. Ще 20, зокрема і Україна, є країнами-партнерами НАТО.

14.2. Загальна характеристика законодавства про інформаційну безпеку країн-членів НАТО.

Охарактеризуємо питання становлення та розвитку законодавства про інформаційну безпеку країн-членів НАТО. Зазначимо, що мова піде про організацію захисту інформації з обмеженим доступом, що не становить державної таємниці. Це дуже важливо в контексті євроатлантичної інтеграції нашої держави, оскільки, заде

кларувавши вступ до НАТО, держава повинна буде гармонізувати національну законодавчу базу відповідно до світових стандартів.

Законодавство у сфері захисту інформації цих країн, перш за все, визначає об’єкти правової охорони в інформаційній сфері, порядок реалізації права власності на інформаційні об’єкти, права і обов’язки власників, правовий режим функціонування інформаційних технологій; категорії доступу окремих суб’єктів до певних видів інформацій, встановлює категорії секретності, поняття «конфіденційної інформації» та межі його правового застосування.

Разом з тим слід наголосити, що інформація в цих країнах може бути захищена за допомогою правових засобів захисту інтелектуальної власності і взагалі інформація розглядається як об’єкт права інтелектуальної власності, навіть коли мова йде про масову інформацію.

Персональна інформація в цих країнах розглядається відповідно до концепції «privacy». Так, зокрема в Канаді був прийнятий Стандарт CSA, а в травні 1996 року Міжнародною організацією стандартизації (ISO) була прийнята резолюція щодо розвитку міжнародних стандартів приватності, яка базувалася на Стандарті CSA. Стандарт CSA містить наступні принципи регулювання суспільних відносин, що виникають з приводу персональних даних:

1.    Відповідальність. Організація відповідальна за ті персональні дані, що знаходяться під її контролем, і має призначати особу або осіб, які відповідають за відповідність дій організації принципам законодавства.

2.    Ідентифікація мети. Мета, задля якої збирається інформація, має бути ідентифікована організацією до початку процесу збирання інформації.

3.    Згода. Усвідомлення та згода особи на збирання інформації про неї є обов’язковою умовою збирання, використання чи поширення (розкриття) персональних даних, крім випадків, де це недоречно.

4.    Обмежене збирання. Збирання персональної інформації має бути обмежене до межі тієї мети, яка визначена (ідентифікована) організацією. Інформація може збиратися лише для справедливої та законної мети.

5.    Обмежене використання, поширення, зберігання. Персональна інформація не повинна використовуватись або поширюватись не з тією метою, задля якої вона була зібрана, окрім випадків згоди

особи або вимоги закону. Персональна інформація не повинна зберігатися довше, ніж це необхідно для досягнення зазначеної мети.

6.    Точність. Персональна інформація має бути точною, повного та сучасною в тій мірі, в якій це є необхідним для досягнення мети, задля якої інформацію було зібрано.

7.    Безпека. Персональна інформація має бути захищена за допомогою забезпечення такого рівня безпеки, який відповідає вимогам «чутливості» (sensitivity) інформації.

8.    Відкритість. Організація має зробити доступною для особи специфічну інформацію про її (організації) політичне та практичне відношення до управління персональною інформацією.

9.    Особистий ттоступ. На вимогу особи вона має бути проінформована про існування, використання та поширення її персональної інформації, і цій особі має бути наданий доступ до такої інформації. Особа має бути в змозі перевірити точність та повноту інформації та виправити таку інформацію в разі необхідності.

10.    Перевірка відповідності. Особа повинна мати можливість направити завдання з перевірки, що стосується відповідності принципам законодавства, особам чи особі, відповідальним за відповідність діяльності організацій принципам законодавства.

Закріплюючи законодавчо забезпечення захисту персональних даних та захисту особи від впливу за допомогою інформації (інформаційна безпека особи) Канада планує досягти встановлення балансу між використанням інформації для потреб бізнесу та потребою окремих осіб (споживачів) бути поінформованими про те, як використовується інформації про них, бути впевненими в безпеці такої інформації.

В 1995 році Європейським Союзом була прийнята Директива щодо Захисту особистості з дотриманням режиму персональних даних та вільного руху таких даних. Директива спрямована на впорядкування практики захисту інформації в межах Європейського Союзу. Однією з вимог, адресованих державам-учасникам, є вимога прийняти закони щодо захисту персональної інформації, як в публічному, так і в приватному секторі. Зазначені закони мають також включати тимчасове блокування переміщення інформації до державне членів Європейського Союзу, які не встановили «адекватного» рівня захисту інформації.

Як доповнення до цієї Директиви в 1996 році була прийнята Директива, яка забезпечує гармонізацію в державах-членах умов, не

обхідних для того, щоб гарантувати еквівалентний рівень захисту фундаментальних прав та свобод, в тому числі специфічного права на секретність відносно обробки персональних даних в секторі те-лезв’язку, та гарантувати вільний рух таких даних, та обладнання те-лезв’язку та послуг в Співдружності (законом України «Про інформацію» до основних персональних даних віднесено національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Офіційним тлумаченням окремих статей цього закону даний перелік доповнено ще й майновим станом).

Ця Директива не повинна звертатися до дій, які не підпадають під можливості законодавства Співдружності, на зразок передбачених Правилами V та VI Угоди відносно Європейського Союзу, та в будь-якому випадку щодо дій суспільної безпеки1 забезпечення безпеки, коли дії стосуються питань державної безпеки та дій держави у сфері кримінального закону. Ця Директива має звертатися до обробки персональних даних у зв’язку з публічно доступними послугами телезв’язку в громадських мережах телезв’язку Співдружності, через Об’єднані Послуги Цифрового Зв’язку та громадські цифрові пересувні мережі (стаття 3). Держави-учасники повинні гарантувати за допомогою національних інструкцій конфіденційність повідомлень у громадських мережах телезв’язку та публічно доступних послуг телезв’язку. Зокрема, вони містять заборони на прослуховування, виявлення, зберігання та інші види перехоплення або спостереження за повідомленнями особами, які не є абонентами, без згоди зацікавлених абонентів, крім випадків, коли зазначені особи уповноважені на такі дії законом (стаття 5).

Положення Директиви регламентують також порядок обробки інформації, надання інформації на запити. Передбачається обов’язкове знищення інформації або надання їй характеру анонімної у випадку надання її на запит, або після досягнення іншої мети, погодженої з абонентом. Обробка даних щодо рахунків може тривати лише до закінчення періоду, на протязі якого за цими рахунками має бути сплачено. Можливість обробки торгівельних даних та інформації розрахунків має бути обмежена діяльністю осіб, які діють відповідно до повноважень постачальників публічно доступного обслуговування телезв’язку, запитами клієнта, виявленням шахрайства та вдосконаленням управління послугами телезв’язку. При

здійсненні зазначеної діяльності можливість обробки інформації має відповідати рівню необхідності такої обробки для досягнення встановленої мети. Персональні дані, що містяться в друкованих або електронних довідниках абонентів, які є доступним для громадськості або можуть стати доступними шляхом запиту, мають бути обмежені тією інформацією, яка дозволяє ідентифікувати конкретного абонента, якщо останній не дав згоди на публікацію додаткової інформації. Держави-учасники можуть дозволити операторам мереж зв’язку вимагати платні від абонентів, які бажають, щоб інформація щодо адреси або статі не була внесена до довідника якщо встановлена сума буде помірною та не заважатиме здійсненню такого права. Держави-учасники можуть обмежити застосування цього положення до абонентів. З метою реалізації чинної Директиви, держави-учасники мають гарантувати, що для обладнання зв яз-ку не встановлені жодні примусові вимоги щодо певних технічних, особливостей, які б могли перешкоджати вільному розміщенню обладнання на ринку та його обігу між державами-учасниками.

Відповідно до Директиви щодо Захисту особистості з дотриманням режиму персональних даних та вільного руху таких даних (Directive on the Protection of Individuals with Regard to the Processing of Personal Data and on the Free Movement of Such Data 95/46/EC), та конкретизуючої її Директиви від 1996 року, були внесені зміни до національного Законодавства держав-учасників Європейського Союзу.

Відповідно до загальних принципів Акту Захисту Інформації в Телекомунікаціях (Teleservices Data Protection Act) (TDPA), збирання, обробка та використання інформації дозволяється лише у випадках, коли воно дозволене законом або здійснюється за наявності згоди користувача обслуговування. Інформація може бути лише зібрана, оброблена або використана окремо для різних послуг, яких потребує один і той самий користувач. Згода користувача не може виступати в якості умов для надання послуг. Інформація за договором може бути зібрана, оброблена та використана в тому обсязі, який є необхідним для виконання договору. Дані використання та бухгалтерського обліку не повинні передаватися третім особам. Однак деякі з зазначених вище типів даних можуть бути передані для певної мети обслуговування постачальників від постачальників, через яких здійснений доступ до послуг. Дані використання та бухгалтерського обліку повинні

бути знищені негайно після використання, як тільки потреба в таких даних відпаде. Кожен постачальник повинен запропонувати анонімне використання послуг та їх відкриту оплату. Він також повинен вжити заходів для того, щоб гарантувати, що інформація використовується відповідно до правил, наведених вище. Крім того, користувач має бути поінформованим відносно типу, можливостей, місця та мети збирання, обробки та використання його даних, і він також повинен мати можливість перервати зв’язок у будь-який час.

Істотним фактором, що гальмує міжнародний інформаційний обмін та ускладнює належний захист інформації, є невідповідність категорій розмежування доступу до інформації, що існують у різних країнах. По-перше, інформаційні законодавства різних країн можуть передбачати різну побудову ієрархічної структури режиму доступу до інформації. По-друге, одні й ті самі терміни в різних країнах можуть застосовуватись для позначення не ідентичної за режимом доступу інформації.

В країнах НАТО напрацьовано значну нормативно-правову базу, що регулює питання забезпечення захисту інформації з обмеженим доступом країн-членів НАТО, що складає державну таємницю.

Захист інформації в НАТО регламентується великою кількістю документів, які кожна нова країна-член організації повинна імпле-ментувати в своїй державі. Ці нормативно-правові акти регулюють основні вимоги до систем забезпечення фізичної, персональної, процедурної і технічної безпеки.

Доступ до засекреченої інформації НАТО надається особі лише після отримання відповідного сертифіката допуску персоналу, визначення необхідних для її роботи меж обізнаності та інструктажу з питань процедур безпеки НАТО і підтвердження її зобов’язань стосовно безпеки.

Питання захисту інформації між Україною і НАТО регулює «Угода про безпеку між урядом України і Організацією Північноатлантичного Договору» від 12.09.2002 року.

Ця Угода складена з урахуванням того, що Україна є учасницею Ради Північноатлантичного Співробітництва (РПАС) та програми «Партнерство заради миру» (ПЗМ). Між Україною і НАТО проводяться консультації з політичних питань та питань, пов’язаних з безпекою, а також розширюється та інтенсифікується політичне та військове

співробітництво в Європі. Крім того, у ході співробітництва йде процес обміну таємною та конфіденційною інформацією між сторонами.

Саме тому сторони домовилися: «захищати інформацію та матеріали іншої Сторони; вживати всіх зусиль для забезпечення того, щоб у разі, якщо інформація та матеріали мають гриф секретності, така інформація та матеріали зберігали грифи секретності, встановлені будь-якою Стороною стосовно інформації та матеріалів, що надаються такою Стороною і зберігати таку інформацію та матеріали відповідно узгоджених спільних стандартів; не використовувати отриману в результаті обміну інформацію та матеріали в цілях, відмінних від тих, що встановлені в межах відповідних програм, а також рішень та резолюцій, що стосуються таких програм; не надавати таку інформацію та матеріали третім сторонам без згоди Сторони-джерела» (ст. 1).

Відповідно до цього нормативно-правового документу Уряд України взяв на себе зобов’язання надавати відповідний допуск усім своїм громадянам, які під час виконання своїх службових обов’язків потребують або можуть мати доступ до інформації або матеріалів, отриманих відповідно до програм РП АС або ПЗМ, до отримання доступу такої інформації та матеріалів. Визначено й процедуру отримання допуску, яка відповідає за визначення того аспекту, чи може особа, зважаючи на її лояльність і можливість їй довіряти, мати доступ до інформації з обмеженим доступом без ризику для безпеки цієї інформації (ст. 2).

Відповідальними органами за домовленості у галузі безпеки з метою захисту таємної інформації, обмін якою відбувся в межах співробітництва РПАС/ПЗМ є Управління безпеки НАТО (УБН), Військовий комітет НАТО (ст. 3).

Крім того, перед обміном будь-якою таємною інформацією між Урядом України та НАТО відповідальні органи безпеки взаємно досягають обопільної домовленості про те, що Сторона-отримувач готова до захисту інформації, яку вона отримує, відповідно до вимог Сторони-джерела.

Завдання для самостійно) роботи

1.    Розкрийте етапи взаємовідносин України зі структурами НАТО.

2.    Дайте загальну характеристику законодавству про інформаційну безпеку країн-членів НАТО.

Категорія: Правознавство

Автор: admin от 17-09-2015, 11:02, Переглядів: 2752