Народна Освіта » Всесвітня Історія » § 3. Середньовічне Європейське суспільство

НАРОДНА ОСВІТА

§ 3. Середньовічне Європейське суспільство

Сеньйори, васали, селяни

У середні віки в Європі склалися особливі, інакші, ніж в античному світі, суспільні відносини — феодальні. Що це означає? Суспільною верхівкою стали феодали. Лише вони були власниками землі. Тому всі, хто користувався землею, залежали від них. Феодали не були рівні за знатністю й багатством, а поділялися на розряди. До найвищого розряду належав король — власник усієї землі в державі. Король наділяв землею своїх наближених і тому ставав їхнім сеньйором (старшим), а вони вважалися його васалами (слугами). Васали короля, у свою чергу, наділяли землею менш знатних феодалів, отож ставали їхніми сеньйорами, а їх мали за своїх васалів. Дрібні васали наділяли землею ще дрібніших і т. д. Отже, кожен феодал був водночас і сеньйором, і васалом. Сам король, сеньйор сеньйорів, вважався васалом Бога чи римського папи. Такі суспільні зв’язки історики назвали васалітетом.

З’ясуй, хто був власником землі, яку король пожалував герцогу, а той передав її як феод графу?

Сеньйора і васала об’єднували певні взаємні обов’язки. Сеньйор зобов’язувався захищати васала, озброїти його, годувати і навіть розважати, щоб той не нудьгував. Якщо щастило, підшукував йому хорошу жінку. Васал же, який був ніби дитиною сеньйора (саме це слово спершу означало «мала дитина»), присягав вірно служити своєму сеньйору, бути його радником, у всьому допомагати. Бути чиїмось васалом у середні віки не вважалося принизливим. Навпаки, той, хто порушував присягу відданості, вважався мерзенним зрадником і вкривав своє ім’я ганьбою. Бути «малою дитиною» сеньйора багатьом навіть подобалося, адже обов’язки васала не надто обтяжливі, тим часом сеньйор дбав про безпеку і статок васала та його сім’ї. Недарма існували васали відразу кількох, а то й кількох десятків сеньйорів.

Склався суворий порядок підлеглості нижчих феодалів вищим. Його умовно назвали «феодальною драбиною». На цій «драбині» кожен феодал займав відведений йому «щабель», задовольнявся тією посадою, яка відповідала його знатності.

Король — верховний правитель у монархічній державі.

Васалітет — особиста залежність одних феодалів (васалів) від інших, могутніших (сеньйорів).

«Феодальна драбина» — поділ феодалів за знатністю і посадами при підлеглості нижчих вищим.

Для всезнайок

Наприкінці ХІІІ ст. один німецький феодал вважав себе васалом відразу 20-х сеньйорів, інший — аж 43-х!

Васал слухав лише свого сеньйора, якому він присягав (вкладав свої руки в його долоні й промовляв: «Сір, відтепер я ваша людина»). Тому навіть король не міг розраховувати на підтримку з боку чужих васалів. У середні віки було правило: «Васал мого васала — не мій васал».

Васалітет найперше оформився у франків (завдяки бенефіційній реформі Карла Мартелла). У середині IX ст. король франків Карл Лисий велів, щоб «кожна вільна людина вибрала собі сеньйора». Згодом васалітет поширився в усій Західній Європі.

Такі відносини між феодалами більшість істориків і називає феодальними.

Але частина істориків вважає феодальними відносини передусім між феодалами та селянами.

Ще на світанку середньовіччя селяни потрапляли в залежність від феодалів. Чому? Найчастіше селяни втрачали волю внаслідок королівських земельних пожалувань дружинникам і слугам. Земля жалувалася

разом з селянами, бо без їхньої праці вона нікого не годувала. Часто селянин сам вручав себе та свій наділ церкві чи феодалу, щоби ті захистили його мирну працю в обстановці розгулу насильства. Потрапляли в залежність зубожілі селяни, яким землевласники надавали землю в обмін на зобов’язання працювати на них.

Отож селяни втрачали не землю, а право власності на неї. Земля, якою вони користувалися, стала не їхньою. Вони залишалися самостійними господарями (на відміну від рабів в античному світі), але мусили працювати на феодала й залежали від

нього. Це, мовляв, і є феодальні відносини.

Хто на кого працював?

В уявленні середньовічної людини правильно організоване суспільство складається з трьох станів — духовенства, рицарства та селянства.

ХI ст. Із праці єпископа Адальберона Ланського

Община віруючих є єдиним тілом, але держава складається з трьох тіл, адже інший закон, людський, розрізняє два великі стани... Один стан — воїни, захисники... усіх без винятку, і сильних, і слабких... Другий стан — селяни... Всеньким — грошима, одягом, харчами — забезпечують вони увесь світ. Ніхто з вільних людей не зміг би прожити без селян... (Але) ми бачимо, що король і прелати — самі селяни своїх селян. Селянин годує пана, а той запевняє, що це він годує селянина... Так, дім Божий (тобто суспільство) поділяється на три частини: одні моляться, другі воюють, треті працюють. Для суміжних частин не шкодить їхня відособленість: послуги, якими користується одна з них, створюють умови для праці двох інших; у свою чергу, кожна частина піклується про загальне. Так цей троїстий союз залишається єдиним, завдяки чому панує законність, а люди живуть у мирі та злагоді.

1. На які три стани поділяв єпископ середньовічне суспільство? Які обов’язки покладалися на кожен із цих станів?

2. Поміркуй, що означають слова єпископа: «...король і прелати — самі селяни своїх селян»? Чи слушне це твердження?

Стани — великі групи населення, які вирізняються своїми спадковими правами й обов’язками.

Прелати — почесна назва вищого католицького духовенства.

Таке уявлення про організацію суспільства не було фантастичним, адже до появи середньовічних міст суспільство справді складалося з трьох основних станів — духовних осіб, рицарів та селян. Без жодного з них воно тоді не могло б розвиватися.

Розглянемо кожен суспільний стан.

«Ті, що моляться»...

Найпочесніше місце в середньовічному суспільстві Європи посідало духовенство. Воно утворилося ще на початку середньовіччя, коли Європа стала християнською. Основним обов’язком духовенства було здійснювати богослужіння та церковні таїнства (хрещення, вінчання, причащання, сповідання тощо).

Духовенство не було однорідним. Воно поділялося на розряди — духовні сани, від найвищих (прелати) до найнижчих (рядові священики та їхні помічники). Відбувся також поділ духовенства на «біле» (священики й ті, хто допомагав їм у богослужінні) і «чорне» (монахи, ченці). Монахам з самого початку заборонялося одружуватися, на латинське (західне) «біле» духовенство ця заборона поширилася в XI ст.

Священиками і монахами ставали представники різних суспільних груп, від молодших синів феодалів (їх віддавали в монастир, щоб вони не претендували на батьківський спадок) до селянських дітей.

Рукопокладав (висвячував) у священики єпископ, який дбав про те, щоб висвячений мав «титул» — гарантований прибуток. «Титул» надавав священику здебільшого місцевий феодал, тому до XI ст. духовенство дуже залежало від світської (нецерковної) знаті. «Титулом» служив у середньовічній Європі, як правило, земельний наділ.

Священики жили «в миру», тобто серед мирян, а монахи — найчастіше за монастирськими стінами. Вважалося, що монахи здійснюють більший духовний подвиг і що їхні молитви краще доходять до Бога. Щоб стати монахом, спершу треба було пройти випробування фізичною працею і послухом. Послушники (хто проходив випробування) ще могли повернутися до світського життя, але після посвяти вони вже назавжди залишалися у духовному сані.

Засновниками монастирів здебільшого були королі та світські вельможі.

Вони наділяли монастирі землею, але за це присвоювали собі право призначати (за винагороду) старших над монахами — абатів, яких мали за своїх слуг. Монахи користувалися панічним страхом мирян перед посмертною карою й намовляли їх жертвувати своє майно монастирям «для спасіння душі». Тому монастирям у середньовічній Європі належало багато землі та селян.

«Ті, що воюють»...

Другим панівним суспільним станом у середньовічній Європі були феодали.

Усі феодали вважалися рицарями, тобто воїнами-кіннотниками. Стихією рицарів були війни. Коли війна припинялася, рицарі, чекаючи наступної, випробовували свою силу й відвагу в турнірах і на полюваннях з соколом (лук і стріли вони вважали плебейською зброєю). На турнір прибували рицарі з най-віддаленіших куточків країни, адже на ньому можна було не лише себе показати, а й розбагатіти (кінь і зброя переможеного діставалися переможцю, якому переможений ще й платив викуп).

 

Рицарі не могли похвалитися своєю освіченістю, вони цілком віддавалися воєнному ремеслу — і страшенно пишалися цим. До іншого люду, особливо до селян, своїх годувальників, вони ставилися зневажливо. При цьому вони вважали себе захисниками знедолених, хоча гнобили їх.

XIII ст. Із твору Цезарія Гейстербахського «Діалог про чудеса»

Жив у Саксонії (територія Німеччини) рицар на ймення Лудольф. Це був справжнісінький тиран. Одного разу він скакав по дорозі на коні, одягнений у нове пурпурне вбрання, і зустрівся з селянином, який їхав на своєму возі. Грязюка, що бризнула з-під коліс, забруднила його одяг, і тоді цей пихатий рицар, не тямлячи себе від гніву, вихопив меч і відтяв ним селянину ногу.

Поміркуй, чи лише через свою нестриманість рицар так жорстоко розправився з беззахисним селянином?

Рицар озброювався довгим мечем з хрестовидним руків’ям, довжелезним списом. Його тіло захищала сплетена зі сталевих кілець гнучка кольчуга, а з XIV ст., коли з’явилася вогнепальна зброя, —суцільні обладунки з лат. Голову рицаря прикривав гостроверхий шолом, а лице — забороло. Рицар мав великий щит, прикрашений гербом. Рицарський одяг відповідав кольору герба. Якщо герб складався з кількох різноколірних частин, то й рицарське вбрання шили з такої ж кількості клаптів різної тканини. В бою рицар намагався вибити з сідла свого супротивника, який потім уже не міг самотужки підвестися під тягарем своїх обладунків.

Обладунок — металева чи шкіряна захисна зброя воїна та його бойового коня.

Шолом — металевий чи шкіряний головний убір, що захищав голову рицаря.

Забороло — рухома деталь шолома, яка закривала лице.

Герб — знак держави, міста чи роду.

Турніри — змагання рицарів у середньовічній Західній Європі. Поміркуй, чому шолом робили гостроверхим?

XII ст. Із «Пісні про Роланда»

... Оплакує меча він [Роланд] долю:

«О Дюрендале! Ти краса й святиня!

Ховаєш у золоті ти рукояті Нетлінні мощі: зуб Петра й священну Василія святого кров, волосся Дениса пресвятого і уривок З одежі Пріснодіви! Неможливо,

Щоб нехристи тобою володіли,

Лиш християнам ти служити маєш!»

1. Як ставилися рицарі до своєї зброї?

2. Поміркуй, чому рицарі пов’язували свою зброю з християнськими святинями?

Рицар мав жити за особливим кодексом честі. Рицарська честь не дозволяла йому вступати у двобій з нерівнею, вимагала бути щедрим.

Нажите на війні чи турнірах багатство рицар розтринькував, роздавав, програвав, пропивав, аби лише його не вважали скупим. Вважалося ганебним, коли рицар зраджував своє слово чи свого сеньйора, не закохувався до безтями в даму, виявляв боягузство.

Він мав зневажати торгівлю і фізичну працю.

Кодекс честі — сукупність правил поведінки, порушення яких вважалося ганебним.

Насправді ж у рицарському середовищі вистачало і віроломних, і корисливих, і грубих по відношенню до жінок. Рицарів не любили, а селяни їх, своїх гнобителів, взагалі ненавиділи.

Наприкінці середньовічної доби, через поширення в Європі «вогненних труб», тобто вогнепальної зброї, рицарство опинилося на задвірках історії. Багато рицарів, які вміли жити лише з війни, зайнялися розбоєм і остаточно настроїли проти себе суспільство.

для всезнайок

Перемога в рицарському турнірі сприймалася як подвиг на честь обраної переможцем дами серця. Переможець під’їжджав до своєї обранки й при цьому підносив руку до свого лоба — ніби захищав очі від її сліпучої вроди. Пізніше цей жест став знаком поваги. Так виникла віддача військової честі — взяти під козирок.

Для допитливих

У рицарі готували з дитячого віку. Той, хто хотів стати рицарем, мусив спершу сім років послужити зброєносцем у якогось рицаря. Посвята в рицарі проходила урочисто. Перед посвятою юнак цілу ніч молився в каплиці. Вранці він клав свою зброю на вівтар і посвячував її Богу, потім вислуховував месу і йшов до причастя. Лише після цього сеньйор чи єпископ опоясували його рицарським мечем. Висвячений рицар ставав васалом свого сеньйора.

«Ті, що працюють»...

Годувальниками суспільства в середні віки були селяни. Вони не лише виробляли продукти харчування, а й пряли, ткали, виготовляли предмети хатнього вжитку.

Селяни працювали і на себе, і на феодала. Віддавали вони феодалу частину своєї праці по-різному. Одні забезпечували феодала продуктами (збіжжям, ягодами, грибами, рибою, медом тощо), інші обробляли своїми знаряддями праці й кіньми його ниву, треті давали йому певну грошову суму (щоб її мати, збували на ринку свою продукцію). Селянин не міг без дозволу пана ні передати своє майно у спадок дітям, ні видати свою доньку заміж. Він мусив за встановлену паном високу плату молоти своє збіжжя в його млині, випікати хліб у його пекарні, чавити виноград його виноградним пресом. Частині селян було заборонено залишати маєток свого пана, вони були прикріплені до землі — кріпаками. Таким селянам жилося найтяжче. Але в XIV ст., потребуючи грошей, феодали почали масово відпускати кріпаків на волю за викуп.

XIII ст. Із праці французького правника Бомануара «Звичаї Бовезі»

Є багато проявів особистої кріпосної залежності. Адже частина кріпаків настільки підлеглі своїм сеньйорам, що ці сеньйори можуть розпоряджатися всім їхнім майном, мають над ними право на життя і смерть, можуть кидати їх до в’язниці за своїм бажанням — винних чи безвинних — і нікому за це не відповідають, хіба що самому Богу. З іншими поводяться милосердніше, бо за життя сеньйори не можуть нічого від них вимагати... окрім їхніх чиншів,рент і повинностей... І коли вони помирають чи одружуються на вільних жінках, все їхнє майно... дістається сеньйору... І якщо (кріпак) помирає, немає в нього спадкоємця, окрім сеньйора, і дітям кріпака нічого не перепадає, якщо не заплатить викупу сеньйорові.

1. Які повинності виконували селяни на сеньйора?

2. Чи однаковим було становище всіх селян Бовезі в XI-XII ст.?

Селянин і феодал залежали один від одного, і це пом’якшувало стосунки між ними. Проте в скрутну годину селяни переставали бачити в сеньйорах своїх захисників, втрачали до них повагу і навіть повставали проти них. Ці вияви селянського відчаю і гніву здебільшого лише погіршували становище селян, бо феодали всі збитки, заподіяні повсталими, перекладали на їхні плечі.

Селяни у середньовічній Європі жили громадами. Так легше було захищати свої інтереси, зберігати побутові й культурні традиції. Вони спільно користувалися угіддями (лісом, водоймищами, луками, пустищами), й не лише працювали до сьомого поту, а й гуртом організовували своє дозвілля — бенкети, танці та ігри.

Інший люд

Поява середньовічних міст ускладнила устрій суспільства. В ньому з’явилися нові групи населення: ремісники, купці, інтелектуали та ін. Поступово утворився міський стан, який мав особливі права та обов’язки і відігравав дедалі більшу роль у суспільному житті.

В XIV-XV ст. рицарство змінив дворянський стан. До нього належали вищі королівські посадовці, воїни-васали, тобто ті феодали, які користувалися однаковими спадковими привілеями, керувалися певними нормами моралі. Дворяни вважали ганебним для себе займатися фізичною працею чи торгівлею. Вони жили за рахунок праці селян, служили в армії чи при королівському дворі. Майже повсюди протиставляли себе «нижчим» станам, хотіли панувати над ними. Саме дворянство при цьому поділялося на вище і нижче. До дворянської верхівки належали вихідці з прадавніх аристократичних родів (дворяни за походженням). Вони мали відповідні дворянські титули. Наприклад, в Англії це були лорди, що складалися з герцогів, маркізів, графів, віконтів і баронів. Ті, хто не народився дворянином, а став ним (здобув дворянство на державній службі чи купив його) вважалися другосортними дворянами. Нижчим дворянством було середнє та дрібне рицарство.

Інтелектуали — люди розумової праці (вчені, викладачі, літератори, митці та ін.).

Громади — об’єднання селян, що жили в одній місцевості і спільно володіли частиною землі.

Дворянство — панівний стан, що наприкінці середніх віків замінив рицарство. Складалося з великих, середніх і дрібних землевласників.

Рента — частина селянських доходів із землі, яку привласнював феодал.

Повинність — примусові обов’язки селян по відношенню до феодала чи держави.

Чинш — плата земельному власнику за користування землею.

Батьки і діти

Якими були шлюб та сім’я в середньовічній Європі? На зорі середньовіччя на укладення шлюбів у Європі впливали римські та варварські традиції. Так, римське право узаконювало ранні шлюби — з 12-річного віку, але до кінця середньовіччя шлюбний вік у Європі зріс на кілька років. Традиції варварів, на відміну від античних, допускали шлюби між родичами, натомість забороняли їх між вільними та рабами.

Навернення європейських народів у християнську віру змінило шлюбні відносини. Церква домагалася, щоб шлюби були добровільними, публічними, міцними і, звичайно, церковними. Вона засуджувала подружню невірність і настійно рекомендувала мирянам сім разів подумати, перш ніж одружитись.

Подружньої рівності в середньовічній Європі не існувало. Хоч середньовічні поети й оспівували жіночу вроду та лагідність, але в повсякденні до жінок чоловіки ставилися зверхньо. Чим це можна пояснити? По-перше, у середньовічній Європі, яку лихоманили війни, найбільше цінувалися фізична сила і воєнне завзяття. По-друге, через постійну загрозу голодомору та розпорошення сімейного майна у жіночій здатності народжувати дітей вбачали не стільки добро, скільки зло. По-третє, перестаралася церква, яка запевняла вірян, що їхні біди викликані неслухняністю «прародительки Єви».

XV ст. Із книги Христини Пізанської «Про місто жіноче»

У чоловіків, які ополчаються на жінок через свої тілесні вади, слабке і недолуге тіло, а розум витончений і злий. Вони не знаходять іншого способу вгамувати біль за свою недолугість, окрім як зігнати її на жінках...

Через заздрощі нападають на жінок і ті... чоловіки, які... усвідомили, що багато жінок розумніші і шляхетніші за них...

Стосовно тих чоловіків, які одержують задоволення, коли зводять наклеп, то немає нічого дивного, що вони обмовляють жінок, бо взагалі з будь-якого приводу відгукуються про всіх лихим словом... Кожен, хто неприховано зводить наклеп на жінок, робить це... наперекір розуму і природі. Наперекір розуму, бо виявляє велику невдячність: добродіяння жінки такі значні, що як би не старався, він ніколи не зміг би без них обійтися, постійно потребуючи жіночих послуг. Наперекір же природі тому, що не існує жодної природної істоти... яка б не любила своїх самиць, і було б цілком протиприродним для розумної людини чинити навпаки.

1. Як пояснює Христина Пізанська випади окремих чоловіків проти жінок?

2. У чому вбачає вона неприродність таких випадів?

3. Порівняй, чим нагадує сучасна європейська сім’я середньовічну й чим відрізняється від неї?

Дітей любили і пестили, особливо хлопчиків. Але до них ставилися як до маленьких дорослих. Десь з восьмирічного віку селянські діти вже допомагали батькам вести господарство (пасли гусей чи худобу, збирали колосся під час жнив тощо). Хлопчиків іноді записували до школи, однак частіше віддавали в науку до майстра. Дівчаток рідко віддавали до школи навіть заможні батьки. У віці 14-15 років діти вже самі заробляли собі на життя.

Перевір себе

1. Роздивися схему так званої «феодальної драбини».

Яку назву мала така залежність нижчих феодалів від вищих?

2.  З’ясуй, кому мала належати Бургундія (Франція) за умови, що маркіз отримав її у феод від герцога, а той в свою чергу від свого сеньйора-короля?

3. Що вважалося обов’язками сеньйора, а що — васала.

• озброювати

• годувати і розважати

• бути радником

• виступати в похід і приводити із собою загін воїнів

• викуповувати з полону

• брати участь у суді

• захищати від свавілля інших феодалів та селянських бунтів

4. Згадай середньовічне правило, яке відображало відносини між сеньйором і васалом. Поясни, чому склалося таке правило?

5. Вибери правильну відповідь. Поясни свій вибір.

Васальні відносини склалися:

а) між феодалами;

б) між феодалами і селянами;

в) віж селянами.

6. Поясни, чому селяни корилися феодалам?

7. Дай характеристику кожному стану, заповнюючи в зошиті таку таблицю.

8. За допомогою схеми опиши обов’язки селян та доведи, що середньовічна селянська громада відігравала велику роль у житті селянина.

9. Назви нові стани, які з’явилися з появою середньовічних міст.

10.  Правила рицарської честі не в усьому відповідали християнській моралі, яка проголошувала любов до ближнього і засуджувала кровопролиття і насильство. Поміркуй, чому церква загалом мирилася з цим?

Допоможи Кліо

На основі тексту й малюнків на с. 43-44 склади невелике оповідання про дитинство в середньовічній Європі.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 7 клас О. Крижановський, О. Хірна, О. Крижановська

 

Автор: admin от 20-08-2015, 13:52, посмотрело: 5936