§ 2. Людина в Середньовіччі

Цар природи і його царство

У середні віки населення цілковито залежало від природно-кліматичних умов. Особливості природи підказували, які житла і поселення слід будувати, яким транспортом — водним чи сухопутним — користуватися, які виробляти знаряддя праці. Від ландшафту і клімату залежав навіть характер самої людини (спокійні, стримані жителі північних широт помітно відрізнялися від запальних мешканців Півдня, гірські народи — від степовиків тощо).

Середньовічну Європу вкривали дрімучі ліси. Без них людина була б безпорадною. Ліс забезпечував її деревиною (основним тоді будівельним матеріалом), годував медом диких бджіл, дичиною, ягодами, грибами тощо. В лісі чи в очищеному від нього полі селянин знаходив корм для своєї худоби (здебільшого це були жолуді, якими відгодовували свиней). Шкури та хутра забитих лісових звірів захищали тіло людини в холодну пору року чи негоду, слугували їй постіллю. Ліс не був безлюдним. У ньому знаходили собі притулок монахи-пустельни-ки, мандрівні рицарі, розбійники, ті, хто не поладив із правосуддям тощо. При цьому для одних ліс був надійною схованкою, для інших — небезпечним місцем, куди й озброєному краще не потикатися.

Ландшафт — місцеві особливості земної поверхні, водоймищ, ґрунтового та рослинного покриву.

Важливу роль у житті середньовічної людини відігравав ландшафт. Так, рівнинний спонукав до будівництва сіл, порізаний — невеликих хуторів. На пагорбах виростали замки і фортеці. Річки, особливо повноводні, служили кордонами між державами та між маєтками.

Виходи до морів та океанів, наявність зручних бухт, мережа повноводних річок сприяли розвитку мореплавства, рибальства, налагодженню торгівлі, зв’язків між країнами.

Населення Європи своїм господарюванням змінювало довкілля, причому не завжди на краще. Європейці були недбайливими господарями. Вони безоглядно вирубували ліси й чагарі під ріллю, осушували болота, неощадливо використовували природні багатства, не дбаючи про їх поповнення.

Природа карала їх за таку байдужість обмілінням водоймищ, руйнуванням і вивітрюванням ґрунтів, збідненням рослинного і тваринного світу.

Частку вини за середньовічну європейську безгосподарність історики покладають на християнську релігію, яка привчала людей байдуже ставитися до природи. Християнство проголосило людину царем природи, царю ж, як уявлялося людині, не варто церемонитися із довкіллям.

На Сході ж середньовічний люд обережніше ставився до природної скарбниці, і тому завдавав природі меншої шкоди, жив у гармонії з нею. Цьому посприяла та обставина, що східні релігії (передусім буддизм) проголошували людину не царем природи, а її частинкою. Вони забороняли завдавати шкоди будь-яким живим істотам.

«Мандрівочка — рідна тіточка». «Трійця лих»

У середні віки Європу населяли греки, романські народності, кельти, фракійці, германці, балти, слов’яни, угро-фіни, а також азіатські та африканські меншини (араби, євреї, бербери, тюрки, левантинці та ін.). У V-XI ст. племена і народності Європи вже добряче перемішалися між собою.

Середньовічна людність була непосидючою. Міряли ногами Європу купці, школярі, студенти (шукали, де краща монастирська школа чи університет), жебраки, волоцюги, монахи, прочани, майстри, художники, піснярі та ін. Знало європейське середньовіччя й переселення цілих народів. Такі переселення називаються міграціями, або міграційними рухами. Найбільшим міграційним

рухом у середньовічній Європі було Велике переселення народів IV-

VII ст., яке докорінно змінило її історичну карту.

Міграції, міграційні рухи — масові переселення людей.

Міграції були для корінного люду справжньою карою небесною, змушували багатьох утікати світ за очі. Середньовічний монах повідомляв, що після нашестя франків уціліла хіба що земля, та й то лише тому, що франки не могли прихопити її з собою. Франки багатьох людей погнали в полон, причому попутно продавали їх у рабство.

Змінювали склад і кількість населення в Європі також страшні епідемії, майже безперервні війни та часті голодомори. Середньовічні медики нічого не знали про справжню природу хвороб, тому своїм «лікуванням» більше завдавали шкоди хворим, ніж допомагали їм. Вони були безсилими проти сухот, сибірки, жовтяниці, малярії, дизентерії, черевного тифу та інших смертельних недуг. Дошкуляла багатьом середньовічним людям страшна проказа, яка перетворювала людину на живий труп. Але найстрашнішою хворобою середньовіччя залишалася чума, єдиним порятунком від якої аж до XVIII ст. служила поспішна втеча якнайдалі із зараженої місцевості. В народній пам’яті надовго закарбувалися моторошні спогади про «чорну смерть» — епідемію чуми, яка вразила Європу в 13471350 pp. і вигубила в окремих країнах від чверті до половини населення.

XIV ст. Середньовічний автор про «чорну смерть» на Сицилії в 1347 р.

І ось у жовтні 1347 року в порту міста Мессіни причалили генуезці... [Вони] принесли з собою хворобу, яка пронизала їх до кісток, та таку, що всі, хто розмовляв з ким-небудь із них, був уражений цією смертельною недугою; смерті ж цієї, що вражала миттєво, абсолютно неможливо було уникнути... Здогадавшись, що несподіваний мор звалився на них через прибуття у порт генуезьких галер, жителі Мессіни спішно прогнали їх з міського порту, проте смертельний бич не полишив цього міста, і воно повністю вимерло... Трупи залишалися в будинках, і жоден священик, жоден родич — хай би то був син, батько або хтось із близьких — не наважувалися увійти туди... Будинки померлих стояли відкритими з усіма скарбами, грошима і коштовностями; якщо хтось хотів увійти туди, ніхто йому не ставав на заваді...

Жителі Мессіни, вражені цим жахливим і нечуваним лихом, воліли полишити місто, аніж померти в ньому...

Вони розбрелися по всій Сицилії... (тому інші) міста... подібно до Мессіни, були охоплені тією ж чумою...

1. Через що епідемія чуми вразила Мессіну? Що сприяло поширенню цієї хвороби?

2. Поміркуй, які можливості відкривала епідемія для тих, хто прагнув будь-що розбагатіти?

Страх перед епідемією нерідко спонукав людей до божевільних вчинків. Так, поширювалися безглузді чутки, буцімто це євреї отруїли криниці, щоб вигубити християн. У західноєвропейських країнах, особливо в Німеччині, почалися жахливі погроми євреїв. Рятуючи своє життя і майно, євреї подалися до Східної Європи, але й тамтешній люд ставився до них не надто приязно.

«Чорна смерть» ледь не переполовинила населення Західної Європи. Вона позначилася й на її господарському житті. Були відчайдушні люди, які забирали майно тих, хто помер від епідемії, й наживали собі казкові багатства. Вони перетворилися на купців і банкірів, що посприяло розвитку торгівлі. Більше почали торгувати своєю продукцією селяни.

Стримували ріст населення Європи і війни, без яких важко собі уявити європейське середньовіччя. Підраховано, що внаслідок Великого переселення народів та численних воєн і повстань у середньовічній Європі загинуло близько третини дорослого населення.

Не милували людей також голодомори — звичне явище в житті Європи. В Х-ХІ ст. кожен третій-четвертий рік був неврожайним. Хронічне недоїдання виснажувало людський організм, тому він легко піддавався різним недугам.

Жили середньовічні європейці недовго, бо надто часто ставали жертвами воєн, смертельних недуг і голодоморів. Середня тривалість життя ледве досягала 40-45 років для чоловіків і 35 років для жінок (жінки часто помирали від пологів). Найдовше, до 60 років і більше, жили королі, духовні особи, богослови.

Впродовж середніх віків кількість населення в Західній Європі то поволі зростала, то, навпаки, різко скорочувалася. Наприкінці середньовіччя, коли Захід трохи оговтався від «чорної смерті», там проживало приблизно стільки людей, скільки у нинішній Україні.

«Чорна смерть» (1347-1350) — найбільша епідемія чуми за всю історію Європи.

Богослови — церковні вчені.

За хлібом насущним

Ріст населення спричинював перенаселення багатьох територій Європи, де відчувалося малоземелля. Брак землі лякав тих, хто на ній працював, примарою голоду. Тому багато селян, полишивши рідні краї, або оселялися в містах, або шукали вільних земель на окраїнах Європи. Такі землі на Заході ще були, це переважно лісові зарості, болота та інші негостинні місцини. Новоприбульцям доводилося викорчовувати ліси й чагарі, а болота осушувати. Своєю невтомною працею вони перетворювали глушину на поля, городи, луки, фруктові сади й виноградники. Цим же займалися й монахи, яких відселяли із уже тісних монастирів у нові обителі в лісових хащах. Ішли світ за очі в пошуках нових запасів (старі вичерпалися) промислової сировини і ремісники. Наприклад, німецькі «рудокопи» натрапили на поклади залізної і мідної руди аж у Швеції. Забредали вони також у Пруссію, Польщу, Угорщину. Французи допомагали іспанцям за Піренеями освоювати території, відвойовані в арабів. Такі переселення монахів, селян і ремісників учені назвали внутрішньою колонізацією. Переселенці-колоністи не завжди дружили з корінним населенням, проте своєю працею вони пожвавлювали господарське життя Європи, допомагали їй уникнути голоду. Внутрішня колонізація сприяла обміну господарським досвідом і культурними здобутками.

Внутрішня колонізація — заселення окраїнних територій власної країни, заснування поселень в інших країнах.

Перевір себе

1.    Який взаємовплив був у середні віки між людиною та довкіллям?

2.    Що таке «внутрішня колонізація»?

3.    Що спонукало багатьох селян, ремісників, монахів переселятися на окраїнні безлюдні чи малолюдні території?

4.    Чим займалися переселенці-колоністи на новому місці?

5.    Які труднощі та лиха час від часу звалювалися на середньовічну людину? Як вони впливали на населення в країнах Європи?

6.    Вибери правильну відповідь. Поясни свій вибір.

У Європі впродовж середніх віків кількість населення;

а)    постійно скорочувалася;

б)    скорочувалася;

в)    то скорочувалася, то зростала;

г)    залишалася сталою.

7.    Яку роль відігравала внутрішня колонізація в господарському житті Європи?

8.    Чи однаково ставилися середньовічні європейці та східні народи до багатств природи? Що впливало на їхні взаємини з природою?

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 7 клас О. Крижановський, О. Хірна, О. Крижановська