§ 1. Народження Середньовічної Європи

Пригадайте, які міграційні процеси відбувались у Європі впродовж IV-VII ст. Як вони називаються?

1. Велике переселення народів і утворення варварських держав

Упродовж IV-VII ст. численні германські, слов’янські, фінно-угорські й тюркські племена в пошуках кращих місць проживання й легкої наживи вирушали в далекі мандри. Цей особливий період в історії, який поклав початок формуванню національних спільнот у Європі, прийнято називати епохою Великого переселення народів. Такі масові переміщення (міграції) були спричинені багатьма факторами. До них відносять значне похолодання клімату, зростання чисельності населення, тиск кочівників із Сходу, войовничість варварських племен.

Вагому роль в історії Великого переселення народів відіграли гуни. Ці племена проживали в Центральній Азії. У перші століття нашої ери вони стали переселятися на простори Східної Європи. У 70-і роки IV ст. гуни вторглися в Північне Причорномор’я. На той час там існували два союзи готських племен — остготи (східні готи) і вестготи (західні готи).

У 375 р. гуни підкорили остготів. Тоді вестготи, побоюючись такої ж долі, звернулися за допомогою до римлян. Імператор Валент дозволив їм осісти в Мезії (територія сучасної Болгарії) на правах со-юзників-федератів. Однак постійні утиски та приниження з боку римських чиновників призвели до повстання вестготів. У 378 р. біля Адріанополя між вестготами й римською армією під проводом Ва-лента відбулася жорстока битва. Вестготи вщент розгромили римське військо. Згодом повстання вестготів придушив новий імператор Феодосій І, розселивши їх на Балканському півострові.

Велике переселення народів — це переміщення територією Європи слов’янських, германських, кельтських та інших племен і народностей у IV-

VII ст., що призвело до падіння римської імперської влади, яка збереглася тільки на сході імперії, у Константинополі.

Міграція — переселення народів у межах країни або з однієї території на іншу.

Вивчаємо джерела

VI ст. Готський історик Йордан про повстання вестготів

... І стали тоді готи, уже не як зайди й чужаки, а як римські громадяни й пани, управляти землевласниками й утримувати під своєю владою всі північні регіони аж до Дунаю. Довідавшись про це в Антіохії, імператор Валент негайно озброїв військо й вирушив до Фракії. Після того як відбулася плачевна битва, причому перемогли готи, римський імператор утік до якогось помістя біля Адріанополя; готи, не відаючи, що він переховується в жалюгідній хатинці, підклали, як це й притаманно озвірілому ворогу, під неї вогонь, й імператора було спалено.

Як відреагував імператор Валент на повстання вестготів? Поміркуйте, як повелися б готи, якби знали, що в хаті переховується імператор.

Однак така ситуація вестготів влаштовувала недовго, і виступи проти римлян поновилися. Керував вестготським військом вождь одного з племен — Аларіх. Римляни, з огидою відгукуючись про варварів, однак, не на жарт їх боялися. І не без підстав. Адже Аларіх двічі брав в облогу Рим, і нарешті, у 410 р. він заволодів Вічним Містом і піддав його спустошливому грабунку.

Історична цікавинка

Коли Аларіх у черговий раз узяв в облогу Вічне Місто, римляни спочатку переконували, що всі без винятку будуть його захищати. На таку заяву, як свідчить візантійський історик Зосима, Аларіх з іронією зауважив, що, мовляв, густу траву косити легше, натомість попросив чималий викуп. Налякана міська влада вирішила дати вестготському вождеві відступне. Заради цього сенатори розпрощалися зі своїми коштовностями, з храмів було вилучено прикраси, переплавлено золоті й срібні статуї богів тощо. Та приниження й викуп лише тимчасово віддалили падіння Риму.

Захоплення вестготами Вічного Міста викликало справжній шок серед сучасників. Язичники звинувачували в усьому християн, убачаючи причину трагедії у втраті традиційних громадянських цінностей і в зреченні від давніх богів-покровителів. На захист християнського віровчення став філософ-богослов Августин Аврелій. Він доводив, що імперія стала вразливою саме тому, що її жителі не були християнами.

Варвари — назва, яку дали давні греки й римляни народам і племенам, що не належали до греко-римської цивілізації і стояли на нижчому рівні культурного розвитку.

З Риму вестготи попрямували на південь. Не маючи можливості поселити свій народ в Італії, Аларіх у відчаї вирішив податися до Північної Африки, житниці імперії. Однак в Італії він помер. Після його смерті вождем вестготів став його племінник — Атаульф. Під його проводом вестготи завоювали Південну Галлію і в 418 р. утворили королівство з центром у місті Толозі (сучасна Тулуза). Воно стало першою варварською державою на території Західної Римської імперії. Невдовзі вестготи розселилися й на Піренейському півострові, куди на початку VI ст. перемістився центр їхнього королівства.

У римську Галлію на початку V ст. ринули племена свевів, аланів, бургундів і вандалів. Захопивши землі навколо Вормса, бургунди утворили тут королівство. Вандали пройшли всю Галлію й Піренейський півострів, переправилися через Гібралтар і впродовж 429-435 рр. під проводом короля Гейзеріха завоювали Північну Африку, заснувавши державу зі столицею на місці давнього Карфагена.

Германські племена англів, саксів, ютів і фризів, які населяли узбережжя Північного й Балтійського морів, у середині V ст. стали завойовувати землі Британії, покинуті римськими легіонами. Місцеве кельтське населення було винищене або витіснене на захід Британії. Частина бритів переселилася на континент.

За германцями в межі Західної Римської імперії вторглися й гуни, які в V ст. захопили Паннонію (територія сучасної Угорщини). У 434 р. одноосібну владу над гунами й союзними з ними племенами утвердив лютий вождь Аттіла, який задля цього знищив своїх родичів і політичних супротивників. Відтак гунське військо зруйнувало королівство бургундів. Згодом цю подію було взято за основу сюжету «Пісні про Ні-белунгів». Залишки бургундського племені були переселені римлянами поблизу Женевського озера, де 457 р. виникло так зване друге Бургундське королівство з центром у Ліоні.

Історична цікавинка

Ім’я Аттіли наводило жах на сусідів. Хроністи назвуть його «бичем Божим». Утім жорстокий завойовник був не просто «лютим гуном».

Багато знатних жінок Римської імперії вважали його вигідним женихом. До них належала навіть римська принцеса Гонорія, сестра імператора Валентиніана ІІІ. Аби помститися братові за накладену ним заборону зустрічатися зі своїм давнім коханим, Гонорія надіслала Аттілі свій перстень як символ їхнього майбутнього шлюбу. Якби Гонорія та Аттіла все ж таки одружилися, ще не відомо, як склалася б подальша доля Європи. Адже гун, отримавши в дружини принцесу й півімперії, став би найсильнішим володарем Заходу. Усвідомивши жах

і наслідки такого шлюбу, Валентиніан поспішив видати Гонорію заміж за римлянина.

Аттіла здійснив кілька невдалих спроб напасти на Східну Римську імперію, але її правитель відкупився від гунів величезною даниною. Тоді Аттіла рушив на захід і вторгся в Галлію. Для відсічі гунам римляни уклали союз із місцевими варварами — аланами, бургундами, вестготами та франками. Об’єднане військо очолив Флавій Аецій. Вирішальна битва між військами Аттіли та Флавія Аеція відбулася в червні 451 р. на Каталаунських полях (біля м. Труа) і ввійшла в історію як «битва народів». Гуни зазнали поразки, але все ще зберігали свою могутність.

Згодом військо Аттіли знову ввірвалося в Італію й вирушило на Рим. На цей раз Вічне Місто врятував Папа Лев І, який переконав Ат-тілу відмовитися від наміру захопити й пограбувати Рим. У 453 р., на наступний день після свого весілля, Аттіла раптово помер.

Історична цікавинка

Легенда повідомляє, що гуни поклали Аттілу в потрійну домовину — золоту, срібну та залізну. Після того відвели вбік русло повноводої річки й на її дні поховали тіло свого відважного ватажка. Це було зроблено з метою, аби ніхто не знайшов цю могилу й не відважився потурбувати спокій Аттіли чи викрасти коштовні оздоби, залишені йому за звичаєм. Після такого церемоніалу річку направили в старе русло.

Смерть Аттіли, чвари його синів і заколоти підкорених народів призвели до розпаду гунського племінного союзу. Однак це не врятувало

Західну Римську імперію, яку охопив політичний безлад. У 455 р. флот вандалів під проводом Гейзеріха здійснив морський напад на Італію й захопив Рим. Упродовж 14 днів вандали грабували місто. Було знищено багато унікальних творів античного мистецтва. З того часу слово вандалізм стало означати будь-яке безглузде нищення культурних цінностей.

В Італії з другої половини V ст. реальна влада перейшла до ватажків германських загонів, що на свій розсуд усували імператорів. Останні, до речі, перебували вже не в Римі, а в Равенні.

У 476 р. один із таких воєначальників — Одоакр — позбавив трону 16-літ-нього римського імператора Ромула Августула, а символи влади — діадему й пурпурну мантію — відіслав до Константинополя. Одоакр не став приймати титул римського імператора, а був проголошений конунгом — королем Італії, як практикувалося в інших варварських державах. Саме 476 р. уважається формальною датою падіння Західної Римської імперії.

Однак на цьому Велике переселення народів не припинилося. Невдовзі проти Одоакра виступили колишні союзники гунів — остготи, які на той час перебували на службі в правителя Східної Римської імперії. Під проводом свого короля Теодоріха остготи попрямували в Північну Італію й знищили державу Одоакра. У 493 р. вони заснували Остготське королівство зі столицею в Равенні.

Історична цікавинка

Король Теодоріх (бл. 454-526) був добре обізнаний із культурою та звичаями римлян, тому що виріс у Константинополі, а його дружиною була візантійська принцеса. У своєму королівстві він зберіг багато римських установ і правових норм. Теодоріх увійшов в історію як правитель, що всебічно підтримував розвиток науки й мистецтва. Остготський король сприяв обдарованим творчим особистостям, прислухався до порад найосві-ченіших римських письменників і філософів — Боеція,

Кассиодора та ін. До речі, відомий філософ Боецій навіть очолював канцелярію при дворі Теодоріха, однак через наклеп був страчений. Перед смертю Боецій написав трактат «Про розраду філософією», де стверджував, що справжнім щастям є доброта, а зло — завжди нещастя; зла людина рідко щаслива, хоча й може бути заможною й багатою. Теодоріху ж належить вислів: «Хто тремтів перед різкою вчителя, той ніколи не стане справжнім воїном». Культурне піднесення в остготській Італії за Теодоріха отримало назву остготське відродження.

Після смерті Теодоріха Остготське королівство почало швидко занепадати. У 555 р. воно було підкорене армією візантійського імператора. Проте й панування візантійців на Апеннінському півострові виявилося короткочасним. У 568 р. сюди вторглися германські племена, названі римлянами лангобардами («довгобородими»).

У VI ст. тюркомовні племена з євразійських степів створили на Середньому Дунаї могутнє державне об’єднання — Аварський каганат. Його першим правителем був каган Баян. Провідну роль у каганаті відігравали, безперечно, авари. У давньоруських літописах, зокрема в «Повісті минулих літ», авари названі як обри, тобто велетні.

Отже, під час Великого переселення народів політичну мапу Європи було остаточно перекроєно. На руїнах Західної Римської імперії виникли нові державні утворення — варварські королівства. Найбільш життєздатним серед них виявилося королівство франків.

Історична цікавинка

Велике переселення народів змінило мапу Європи. Як наслідок, Британію почали називати за іменем германського племені англів — Англією, на честь вандалів в Іспанії з’явилася Андалусія, від лангобардів отримала свою назву історична область в Італії — Ломбардія, завдяки франкам Галлія стала Францією.

2. Зв’язок людини й природи в середньовіччі

Людина середньовіччя була набагато ближчою, ніж ми, до природи. З іншого боку, природа була не такою приборканою, як у наш час. Було б помилкою вважати, що між людиною й природою панувала цілковита гармонія. Хоча людина й була творінням Божим, вона залишалася незахищеною перед природними стихіями. Природа часто змушувала людину відчувати свою слабкість. Запаси в коморі селянина чи феодала, від яких залежало їхнє життя, фактично визначалися волею природи. Дощі з градом, посухи чи повені, буревії чи заморозки були провісниками хвороб, страждань і призводили до загибелі. Тож залежність середньовічної людини від природно-кліматичних умов була надзвичайно великою.

У середні віки клімат на Європейському континенті то охолоджувався, то теплішав. Уважають, що в ХІ ст. клімат континенту загалом нагадував сучасний. Щоправда, в окремі періоди температура піднімалася й вище. У ХІІІ-ХІУ ст. відзначалося значне охолодження клімату, через це на півночі Європи часто траплялися неврожаї. Тому кліматичні ритми суттєво впливали на життя людей. Спостерігаючи за різкими перепадами клімату, середньовічні літописці постійно висловлювали побоювання про настання кінця світу.

У раннє Середньовіччя велику роль у житті людини відігравав ліс та його багатства. За крилатим висловом французького історика Марка Блока, ліс супроводжував селянина «від колиски до домовини». Він був основним будівельним матеріалом, давав світло й тепло, з нього виготовлялися знаряддя праці, предмети ремесла й побуту. Проте ліс і все, що в ньому водилося, перебувало у власності сеньйора. Селяни мали право

Варварські королівства — державні утворення, що виникли на території Західної Римської імперії під час Великого переселення народів у IV-VII ст.

збирати лише хмиз, плоди та ягоди. Зрідка їм дозволяли полювати на дрібних тварин і випасати в лісі свиней. До того ж ліс був місцем духовних шукань, заглиблень у себе. Саме тому там оселялися ченці-самітники, аби молитися й вести боротьбу з темними силами. Ще ліси були місцями пригод мандрівних рицарів. Іноді в них переховувалися й розбійники, які нападали на подорожніх і грабували їх. Отже, для декого ліс був пристанищем, а на інших там чатувала смертельна небезпека.

В епоху Середньовіччя людина також починає суттєво впливати на природу. І хоча цей вплив мав стихійний характер, його наслідки були дуже великими. Так, упродовж ХІ-ХІІІ ст., унаслідок зростання населення, у Європі відбувається освоєння нових територій. Селяни розчищали ліси, розорювали пустки й торф’яники, відвойовували землю від моря. У долинах великих річок почали осушувати болота й будувати укріплюючі дамби. Такі перетворення прийнято називати внутрішньою колонізацією. Цей процес набув поширення в усіх країнах Західної Європи.

Освоєння нових земель проходило в кількох напрямках. Один із них — відвойовування земель від боліт, лісу, заснування на цих масивах нових поселень. Найчастіше такий тип колонізації проводився силами поселенців-госпітів, запрошених нерідко здалеку на пільгових умовах. Інший поширений варіант колонізації — за рахунок внутрішніх резервів кожного села: освоєння пусток, непридатних земель, прикордонних із сусідами територій тощо. У результаті внутрішньої колонізації зросли посівні площі, річкова система сполучень доповнилася каналами, змінилася флора та фауна. Різко збільшилася й кількість населених пунктів.

Та попри всі спроби, у ХІІІ ст. земель, придатних для обробітку без особливих зусиль, уже бракувало. Наділи селян ставали дрібнішими, й зібраного врожаю не вистачало, щоб прогодувати родину.

Історична цікавинка

У ХІІІ ст. унаслідок розпачливих намагань створити нові ниви й прогодувати дедалі більшу кількість населення, було винищено багато лісів. По всій Європі спалахували конфлікти між селами або між феодалами та їхніми селянами за право використання тих решток, що ще збереглися від колишніх лісів. Деякі села знелюдніли, тому що жити в них, не маючи лісових припасів, стало майже не можливо.

Нерідко людина, приборкуючи природу, удавалася до хижацьких прийомів. Прикро, що Голландія, тобто «Лісова країна», в епоху Середньовіччя фактично втратила ліси. Також було вирубано й спалено ліси в Англії, Франції, Іспанії та Італії. На той час у західноєвропейських лісах проживало багато звірів (оленів, кабанів, турів, ведмедів, лосів, зубрів, лисиць, вовків та ін.). Полювання на них мало промисловий характер: м’ясо диких тварин було одним з основних джерел харчування населення. Не менше значення мало й рибальство. Безжальне нищення звірів, а також вирубування лісів поступово призвело до зменшення видів тварин і падіння їх чисельності. Зменшилася кількість і представників пернатих.

3. Рух населення

На початку епохи Середньовіччя територію Європи населяли різні племена й народності. Серед них найбільше вплинули на подальшу долю Європи кельти. Значну роль у формуванні населення середньовічної Європи відіграли романські народності, фракійці, германці, бал-ти, угро-фіни, слов’яни, а також вихідці з Азії та Африки — араби, євреї, бербери та тюрки.

Ця строката й різномовна суміш перебувала в постійному русі. Переселялися навіть цілі народи. Одним із найбільших міграційних рухів

середньовіччя вважається вже згадуване Велике переселення народів IV-VII ст., яке суттєво змінило мапу Європи.

Для середньовічної людини мандри часто були життєвою необхідністю чи духовною потребою. Подорожували люди різних професій, серед яких було чимало талановитих майстрів, архітекторів, художників, музик, мандрівних акторів. Прагнення до збагачення штовхало на незвідані шляхи купців і ремісників. З наміром здобути освіту вирушали в далеку дорогу школярі та студенти. Паломництва у святі місця здійснювали прочани й монахи. Не було дивиною, якщо подорожній зустрічав на своєму шляху рицаря чи розбійника, жебрака чи волоцюгу.

На чисельність населення середньовічної Європи впливали різні чинники, що, з одного боку, сприяли його зростанню, а з іншого — завдавали шкоди. До перших передусім належить зміна харчування, адже велику роль починають відігравати м’ясо-молочні продукти. Розвивається городництво, культивуються боби, які були більш поживними й менш примхливими, ніж злаки. На кількості середньовічної людності негативно відображалися чотири найбільші лиха тогочасся — війни, голод, хвороби й епідемії.

Епоха Середньовіччя була просякнута війнами. їх дух міцно вселився у свідомості середньовічної людини, незалежно від її статусу. Воювали феодали, королі, папи, цілі народи й країни. Ворогуючі сеньйори намагалися передусім підірвати фундамент могутності свого противника, спустошуючи селянські господарства, спалюючи посіви, переганяючи худобу тощо. За загальними підрахунками, жертвами безконечних воєн стала третина дорослого населення тогочасної Європи.

Другою причиною бід і потрясінь, що випали на долю середньовічної людини, був голод. До цього призводила передусім відсутність урожаю: у зв’язку з посухами, зливами, повінню, шкідниками. Бувало, що люди, аби спекти хліб, крихти борошна змішували з лісовими травами, ягодами й навіть землею. Нерідко траплялися й жахливі випадки людоїдства.

Вивчаємо джерела

ІХ ст. З «Ксантенських анналів» про голод 869 р. в Бургундії та Галлії

...У лютому ... весь час гриміло, і 15 лютого ... на північному заході з’явилася комета, після якої відразу ж знявся жахливий буревій і розпочався величезний паводок, який забрав багатьох людей. Після цього, улітку, у багатьох провінціях настав страшний голод. Найсильнішим він був у Бургундії та Галлії, де велика кількість людей померла страшною смертю, люди змушені були їсти трупи. Кажуть, що дехто їв навіть собаче м’ясо.

1. Що спричинило голод у Бургундії та Галлії? 2. До яких наслідків призвів голод? 3. Що свідчить про нечуваний масштаб бідувань?

Починаючи з ХІІ ст. великі сеньйори роблять спробу протистояти голоду, намагаючись особисто контролювати процес запасу їжі на майбутнє. Вони беруть під свій нагляд розподіл харчів між бідняками

в голодні роки. Однак мислення середньовічної людини, яка звикла жити одним днем і не думати про майбутнє, не дозволяло надовго утримувати запаси продовольства на випадок голоду. У середньовічній Європі ще не вміли зберігати продукти харчування: зерно у вологих коморах часто згнивало, а м’ясо псувалося. До того ж припаси знищували щурі, що були справжнім лихом середньовічних міст.

Голод підривав фізичні сили людей, робив їх чутливими до різних захворювань. Низький санітарний рівень і відсутність елементарного медичного обслуговування призводили до поширення небезпечних хвороб і високої, особливо дитячої, смертності. Постійними супутниками європейців були віспа, малярія, проказа й сухоти (туберкульоз).

Історична цікавинка

Уважається, що саме гуни завезли до Європи віспу. Напередодні поразки на Каталаунських полях (451 р.) чимало воїнів Аттіли вже були вражені подібною до віспи хворобою. Якщо це так, то саме гуни додали ще одну вбивчу хворобу до європейських небезпечних недуг.

Однак найбільших збитків населенню Європи завдавали періодичні епідемії чуми й холери, які час від часу збирали свої смертельні покоси в країнах Європи. Чума, прозвана чорною мітлою людства, у середні віки мала два основні спалахи — у VI і XIV ст. Особливо великою була епідемія чуми 1347-1350 рр., відома в історії як «чорна смерть». Припускають, що вона забрала майже 25 млн чоловік. Причини хвороби не зовсім з’ясовані. Існує думка, що чума поширилася з Азії. її завезли або прочани, або поширили щурі з генуезьких кораблів, що прибували в порт Мессіна на Сицилії.

Вивчаємо джерела

XIV ст. Мікель де П’яцца про «чорну смерть» на Сицилії 1347 р.

У жовтні літа 1347 (...) у порту міста Мессіна пришвартувалися генуезці, що рятувалися на дванадцяти галерах від гніву Господнього (...). Генуезці привезли хворобу, що пробирала їх до кісток. Вона була такою сильною, що всі, хто спілкувався з ними, були уражені цією смертельною недугою; і смерті цієї, що вражала миттєво, не можна було уникнути (...). Смерть наздоганяла не тільки тих, хто спілкувався з хворими, а й тих, хто купував у них речі, доторкався або наближався до них. Усвідомивши, що несподівана моровиця поширилася з генуезьких галер, жителі Мессіни вигнали їх із міського порту, однак смерть не залишила місто,

і воно повністю вимерло (...). Тіла залишалися в будинках, і жодний священик, жодний родич — син, батько чи хтось із близьких — не наважувалися туди зайти. Гробарям обіцяли величезні гроші, аби вони винесли й поховали мертвих. Будинки

померлих стояли відчиненими з усіма скарбами, грошима й коштовностями; якщо хтось бажав туди ввійти, ніхто його не зупиняв...

Жителі Мессіни, уражені цим жахливим і нечуваним лихом, воліли краще залишити місто, ніж у ньому померти...

1. Про яку хворобу розповідає автор? 2. Як поширювалась епідемія? 3. Як

описано наслідки епідемії? 4. Чи можна було зупинити поширення хвороби?

Епідемії вражали насамперед міста, бо в них скупчувалася велика кількість населення, яке проживало в жахливих антисанітарних умовах. Саме тому чисельність міських жителів після «чорної смерті» знизилася на 60 %.

З міст природною міграцією населення епідемія поширювалася й у села. Адже саме туди міські жителі ходили за городиною. Зрештою, не тільки чуму, а й інші хвороби розносили вояки, які в пошуках їжі та питва постійно переміщалися в перервах між війнами.

Страшну епідемію було зафіксовано також у 1361-1363 рр. Вона забрала життя майже 70 % дітей різного віку, а тому відома в історії як «дитяча моровиця».

Розпач, лють, зневіра підсвідомо спонукали до пошуків винних. Уважалося, що передвісниками епідемій були такі небесні явища, як поява комет, сонячні затемнення тощо. Це був своєрідний прояв Божого гніву, аби покарати людину, змусити її покаятися за свої гріхи. Часто в появі моровиці звинувачували євреїв. У 1348 р. в Іспанії розпочалися погроми євреїв за те, що вони нібито продавали отруєну тканину. По всій Європі було поширено думку, згідно з якою саме євреї, що колись розіп’яли Ісуса Христа, несли відповідальність за «чорну смерть». Особливо надовго таке твердження вкорінилося в жителів німецьких земель, де євреїв звинуватили в отруєнні колодязів. Ворожість у ставленні до них нагнітали також християнські проповідники. Тому єврейське населення було змушене проживати у відгороджених високими мурами міських районах, що мали назву гето.

Наслідки епідемії чуми були неоднозначними. Вони проявилися не лише в значному скороченні населення та масових гоніннях на євреїв,

Гето — частина міста для примусового поселення євреїв. Назва походить від італійського слова, що означає «гарматний завод». Біля нього знаходився єврейський квартал у Венеції.

а й спричинили економічні зміни. Умови проживання тих селян і ремісників, яким пощастило врятуватися від смерті, покращилися. Хорошої землі вистачало, а трудитися на ній не було кому. Потребували робочих рук і міста. Спадкоємці іноді неймовірно збагачувалися коштом своїх померлих родичів і ставали засновниками майбутніх могутніх купецьких і банкірських династій.

Унаслідок постійних воєн, голоду, хвороб, епідемій та ряду інших причин тривалість життя європейця в середні віки була короткою. Навіть за порівняно сприятливих умов жінки помирали в 30-35-літньому віці, а чоловіки доживали до 40-45 років. Крім того, жінки часто помирали при пологах. Тільки короновані особи, представники духовенства та учені-богослови могли досягти 60-літнього віку й більше.

Оскільки переписів чи інших підрахунків у ті часи не проводилося, то встановити чисельність населення Європи в середні віки можна лише приблизно. Припускають, що в часи Карла Великого кількість жителів основної частини його імперії становила 4-5 млн, а на початку XV ст. в Європі проживало приблизно 43 млн осіб.

Варвари, варварські королівства, Велике переселення народів, міграція, паломництво, прочани.

1.    Поясніть вислів М. Блока: «Ліс супроводжував селянина від колиски до домовини».

2.    Поясніть значення понять і термінів: варвари, варварські королівства, Велике переселення народів, міграція.

3.    Назвіть чинники, що спричиняли повільне зростання та зменшення чисельності населення.

4.    Про яку історичну особу йдеться в поданому описі?

«Ця людина народилася на світ, щоб приголомшувати народи й

наводити жах на людей» (матеріал історії стародавнього світу).

5.    Прочитайте уривок із роману В. Скотта «Айвенго». Як автор показує ставлення середньовічної людини до природи?

Сонце сідало за однією з порослих соковитою травою галявин у лісі... Сотні розлогих, широкочолих, з невисокими стовбурами дубів, які, може, бачили ще величну ходу римських легіонів, простягли свої вузлуваті руки над щільним килимом пишного зеленого дерну; а подекуди між ними визирали буки, гостролист і кущі різних порід, такі густі, що вони не пропускали поземних променів призахідного сонця. Іноді вони розступалися, залишаючи довгі широкі алеї, у мережі яких так приємно заблукати окові й у яких уява вбачає стежки до ще розкішніших картин лісової самоти.

6.    Установіть відповідність між подією та її датою

1    поділ Римської імперії    А    410 р.

2    захоплення Риму готами    Б    476 р.

3    падіння Західної Римської імперії В    395 р.

4    битва на Каталаунських полях    Г    451 р.

7.    Установіть відповідність між поняттями та поясненнями

1    міграція    А частина міста, відведена

2 внутрішня колонізація    для поселення груп людей певної

3 «чорна смерть»    раси, нації, релігії

4    гето    Б переселення народів

В перетворення та освоєння території в межах однієї країни Г чума

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 7 клас Ліхтей І. М.