§ 6. Знання та культура арабського світу

Араби велику увагу приділяли збереженню й засвоєнню знань, здобутих іншими народами та цивілізаціями.

1. Практичні знання і розвиток техніки

Розвиток наукових знань в арабському світі був тісно пов’язаний з Будинком мудрості, своєрідною мусульманською академією, створеною халіфом Гарун ар Рашидом (786-809).

Там перекладали арабською мовою вавилонян, індійців, найкращі праці давніх греків Евкліда,

Птоломея. Центрами тогочасної науки були міста Басра, Куфа, Багдад, Александрія. Базуючись на математичних досягненнях індійців, араби у 827 р. виміряли дугу меридіана і визначили розміри земної кулі. Араби запозичили індійські цифри та систему числення й удосконалили її. Європейці перейняли ці цифри під назвою «арабських» і з XI ст. використовують їх.

Арабські мудреці навчилися виготовляти селітру та виявили її вибухові властивості, тому набагато раніше, ніж у Європі, вони почали виготовляти порох. Арабські ковалі успадкували від давніх народів секрети обробки заліза. Вони створили нову марку сталі - булат.

Зброя, виготовлена з неї, була надзвичайно міцною і дуже цінувалася не лише у арабському світі, а й у Європі.

Араби раніше за європейців навчилися виготовляти папір, почали використовувати компас і стали одними з найкращих мореплавців того часу.

Відомий арабський мудрець Аль-Кінді (801-873) був одним із найкращих знавців вчення Арістотеля. Ібн Рушд вважав світ речей матеріальним, створеним природою, а не Богом.

Мухаммад Аль-Баттані (858-929) створив обсерваторію для спостереження за зоряним небом. Він висловив припущення, що Земля обертається навколо Сонця.

Славнозвісний Аль Біруні (973-1048) був істориком, математиком, астрономом, географом і фізиком.

Особливо помітними були досягнення арабської медицини. В її основу лягли праці давніх греків Гіппократа і Галена. Араби робили операції з видалення катаракти ока. Знали вони і кесарів розтин. Славетним лікарем вважали знаменитого Ібн Сіну, якого європейці називають Авіценною. Ібн Сіна виклав свої знання у працях «Книжка зцілення» та «Канон лікарської науки». За цією книжкою вивчали медицину мало не всі європейські лікарі починаючи з XI і до кінця XVII ст. Ібн Сіна був не лише світилом медицини, а й філософом, поетом, хіміком.

Географічні знання також розвивалися. Це було пов’язано з проблемою ефективного управління величезною імперією, яку створили араби. їм потрібні були знання про кордони, розташування міст, чисельність і склад населення. Цікавою географічною працею є «Книжка шляхів і країн». її написав у IX ст. чиновник Ібн Хор-дадбех. Вона містила описи шляхів сполучення, якими найкраще можна було дістатися того чи іншого міста, частини країни.

У X ст. арабські вчені розробили «Атлас ісламу». Він містив загальну карту світу, у центрі якої було зображено Мекку, 20 карт окремих областей халіфату. До атласу було вміщено також окремі карти Середземного й Каспійського морів. Видатним математиком, астрономом і географом був Аль-Хорезмі (787-850). Він створив карту Азовського моря.

2. Образотворче мистецтво та архітектура

Релігія мала значний вплив на розвиток образотворчого мистецтва й архітектури в арабському світі. Але, на відміну від християнства, іслам навіть не припускав можливості зовнішньої подібності Аллаха з людиною або будь-якою іншою земною істотою. Вважалося, що зображати людину або тварину - прямий шлях до поклоніння ідолам і справа диявола. Тому не зображення, а слово, у вигляді напису або графічного символу, стало головним носієм релігійної ідеї ісламу.

Живопис у халіфаті не був розвинений, зате орнаментальний розпис стін, килимів та виробів художнього ремесла досяг надзвичайної досконалості. Ці орнаменти зазвичай поєднувалися із цитатами з Корану. Такі тексти дістали в Європі назву «арабески». В ісламському світі дуже високо цінувалося мистецтво каліграфії, у якому араби досягли вражаючої майстерності.

Араби були вправними будівничими і архітекторами. Спочатку в завойованих країнах вони лише перебудовували християнські й зоро-астрійські храми, а в рідних напівпустелях, як

і раніше, обмежувалися позначенням місця моління і напряму до Мекки й Кааби на піску. Проте згодом вони почали зводити нові, до того часу невідомі типи будівель: мечеті (храми), мінарети (вежі для закликання мусульман до молитви), медресе (богословські школи різного рівня).

У 687—691 рр. на місці зруйнованого римлянами храму царя Соломона в Єрусалимі було зведено мечеть Куббат ас-Сахра («Купол скелі»). Побудована в формі восьмигранника, увінчана куполом, прикрашена мозаїками і мармуровими колонами, вона досі вражає уяву. Разом із сусідньою мечеттю Аль-Акса мечеть Куббат стала третьою святинею мусульман (перша — храм Кааба в Мецці, друга - могила пророка Мухаммада в Медині).

Авіценна (Ібн Сіна) (9801037) - перський учений-ен-циклопедист, відомий лікар. З дитинства прагнув здобути якомога більше знань, тому у 18 років вже вважався дуже освіченим. Авіценна був ві-зирем і особистим лікарем кількох правителів. Відмова служити султану Махмуду Газневі призвела до того, що лікар змушений був тривалий час подорожувати, рятуючись від переслідувань, а згодом потрапив до в'язниці. Авіценна залишив по собі багатий науковий спадок -праці з математики, музики, астрономії.

1. Спочатку мечеті були просто великими площами, оточеними галереями й портиками. Згодом частина кожної площі була перекрита склепінням, яке підтримували сотні витончених колон. На початку VIII ст. мечеті почали увінчувати куполами. Минув час, і поряд з ними з'явилися високі мінарети, з яких глашатаї-муедзіни закликали вірян до молитви.

Мечеті стали центрами суспільного життя.

2. Конструктивні елементи мечеті

Мінарет (від арабського «манара» - маяк) - вежа, з якої муедзин закликає до молитви.

Міхраб - священна ніша у стіні мечеті, яка вказує напрямок на Каабу.

Дакка - платформа у мечеті для муедзина, який проголошує другий і третій заклик до молитви.

Килими - ними застилали внутрішні приміщення мечеті.

Ще одна уславлена споруда, «Велика мечеть», постала зусиллями Омейядів в 705-715 рр. в Дамаску з християнської базиліки Іоанна Хрестителя, спорудженої на місці римського храму Юпітера. У IX ст. було зведено грандіозну мечеть у Самаррі - улюбленому місці літнього відпочинку халіфів. До нашого часу від неї зберігся тільки мінарет заввишки 50 м у вигляді зрізаного конуса, із зовнішніми спіральними сходами, які ведуть на культовий майданчик.

Мінарети — типова ознака мусульманської архітектури. Це високі й стрункі вежі, що стояли поруч з мечеттю. Вважалося, що колодязі для омовіння в усіх мечетях під землею пов’язані з головною святинею у Мецці — Каабою.

Від римлян і візантійців араби перейняли звичай митися у лазнях і поширювали його на всіх завойованих територіях.

Лазню оздоблювали мармуром, прикрашали мозаїками і розписами. Там працювали досвідчені лікарі, масажисти, перукарі. Особливо полюбляли ходити до лазень жінки, там вони вільно спілкувалися.

3. Література

Протягом тривалого часу єдиною книгою арабів був Коран (від арабського «аль-куран» — «те, що читають»). Згідно з мусульманською традицією, Коран був повідомлений Мухаммаду самим Аллахом, а пророк вже переказував його божественні сури (так називаються розділи Корану) єдиновірцям усно. Деякі слухачі тут-таки записували висловлювання пророка. Через вісімнадцять років після смерті пророка записи його висловлювань зібрали воєдино.

В основу арабської літературної мови покладена мова давньо-арабських поетів. Серед найвідо-міших творів — збірка віршів семи славетних бедуїнських поетів VI—

VII ст., а також величезне зібрання пісень «Кітаб аль-агані» — «Книга пісень». Серед сюжетів «Книги пісень» найвідомішою є розповідь про трагічну любов юного поета до дівчини на ім’я Лейла. Поет дістав прізвисько Маджнун («той, що збожеволів від кохання»). Розлучений ворогами і злою долею зі своєю коханою, юнак віддалився від людей у пустелю, де спілкувався тільки з дикими звірами і, зрештою, помер з ім’ям коханої на вустах.

Наприкінці VIII ст. досягла розквіту арабська проза. Одним із прозових жанрів був народний роман. З тих, що дійшли до наших днів, найвідомі-ший — «Життєпис Антара». Його герой, поет-воїн, з раба стає уславленим полководцем, який очолює війська арабів проти військ Ірану і Візантії.

Між X і XV ст. на Близькому Сході було укладено збірку народних казок «Тисяча й одна ніч», яка з XVIII ст. стала всесвітньо відомою. Поряд із арабськими, до нього увійшли перлини творчості всіх народів, що опинилися в складі халіфату.

4. Житло й хатнє начиння

Арабські міста майже не відрізнялися від міст Давнього Сходу. Вузенькі вулиці зміїлися між високими глиняними мурами, які захищали внутрішні двори від стороннього ока. У палацах могло бути кілька дворів. При будинках заможних господарів обов’язково розбивали сади.

Центральна будівля містила зали, галереї, кімнати, що групувалися навколо основного двору або дворів. Зазвичай, внутрішні приміщення ізольовували від зовнішнього світу. У дворі обов’язково розташовували басейн або фонтан, адже вода для країн Близького Сходу була неабиякою цінністю. Вікна закривали різьбленими решітками з дерева або алебастру і розташовували у верхній частині стін.

Меблів, так само як і у європейських житлах, було небагато. Це, насамперед, були дивани-софи, які вкривали килимами та м’якими подушками.

Ніжки, спинки та інші елементи меблів вкривав орнамент. Частиною інтер’єру слугували скрині, ширми, етажерки. Функції шафи виконували ніші у стінах, які прикривали дверцята. Великого значення надавали посуду — чашам, глечиками. їх виготовляли з металу, прикрашали карбуванням. Поширеним був керамічний і фаянсовий розписний посуд.

Омар Хайям (1048 - після U31) - перський і таджицький поет і вчений. Про його життя збереглося небагато відомостей. Жив у містах Самарканді, Балху, Ісфа-хані. Добре знав роботи античних авторів. Поділяв філософські погляди Арістотеля та Авіценни. Створив роботи з геометрії й алгебри. Писав вірші на ліричні й філософські теми. Критикував релігійну обмеженість. Возвеличував людський розум.

У IX ст. жив музикант Зірйаб. Він мешкав у Багдаді у палаці халіфа Гаруна ар Рашида. Зірйаб уславився як непере-вершений законодавець моди. Він увів моду вдягати різне вбрання, залежно від пори року, переконав, що тонкий посуд зі скла витонченіший і зручніший, ніж золотий чи срібний, а також встановив чітку послідовність страв, які подавали до столу: спочатку супи, далі страви з м'яса, потім птицю і лише наприкінці солодке печиво.

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 7 клас Бонь. О.І., Іванюк О.Л