§ 4. Культура Візантійської імперії

1. Освіта

На початку Середньовіччя культура Візантії зберігала досягнення античного світу, запозичувала у сусідніх народів і розвивала власні.

У Візантії школа залишалася доступною для всіх верств населення. Освіта давала людині можливість зробити кар’єру. Навчання починалося в елементарній школі з 6—7 років. Там навчали письма, читання, каліграфії, лічби, співів. Коли дитині виповнювалося 9—10 років, її переводили до школи граматиста, де вивчали грецьку мову, літературу, історію, міфологію, географію. Учні мали знати твори грецьких драматургів Арістофана, Есхіла, Софокла, історичні твори Геродота, Фукідіда, Ксенофонта, Плутарха. Обов’язковим було вивчення праць діячів церкви — Григорія Богослова та Іоанна Златоуста. У 16—17 років учні переходили до школи ритора, де опановували мистецтво декламування, основи ораторського мистецтва. Учні мусили вміти складати байки, оповідання.

У 425 р. у Константинополі за наказом імператора Феодосія ІІ було відкрито університет з кафедрами філософії, права, риторики, грецької і латинської мови. У 855 р. поблизу Константинополя почала ді-

Лев Математик — візантійський вчений ІХ ст. Займався дослідженнями у галузях фізики, математики, астрономії, механіки. Викладав у столичній вищій школі, вимагав від учнів розуміння матеріалу, а не зазубрювання. Його шанували при імператорському дворі. Був митрополитом у м. Фессалоніки.

яти школа математичних наук, яку очолив Лев Математик. У ХІ ст. з’явилася релігійна Патріарша академія. Освіта у Візантійській імперії була платною. Але існували й школи для тих, хто не міг заплатити. Держава також сплачувала за навчання найталановитіших учнів.

2. Архітектура й живопис

Злет архітектури спостерігався у Візантії за правління імператора Юстиніана, коли в містах імперії постали нові храми й палаци. Столицю називали Царгородом - «царицею міст» або «оком всесвіту». У V ст., за правління імператора Феодосія II, місто оточували міцні мури, а потрапити до візантійської столиці можна було через численні брами. Головними вважалися Золоті ворота. За ними розпочиналася вулиця, яка вела до центральної вулиці міста - Меси. Вздовж неї розташовувалися численні торгові ряди. Меса вела до центальної площі Августеон, де знаходилися Великий імператорський палац та іподром.

На головній площі стояв і найбільший храм імперії -храм Святої Софії (Премудрості Божої), споруджений за наказом Юстиніана. Історія зберегла імена його архітекторів - Ісидора з Мілета й Анфімія з Тралл. Будівництво тривало понад шість років. На зведення храму йшли найкращі будівельні матеріали. Багато з них було вилучено з язичницьких святилищ.

Храм Святої Софії було споруджено з червоної цегли, оздоблено мармуром і прикрашено мозаїками й фресками У плані храм являє собою прямокутник, його центральна частина перекрита куполом, до якого примикають ще два напівкуполи. Біля основи купола по колу розташовано сорок вікон. Коли людина стоїть у храмі і дивиться вгору, то світло, яке ллється з вікон, і велика відстань до купола створює враження, що купол висить у повітрі. У давнину говорили, що купол Святої Софії нібито прикріплений золотими ланцюгами до самого неба. Коли

храм освячували, імператор Юсти-ніан вигукнув: «Слава Богу, який надихнув мене звершити таку справу! Соломоне, я переміг тебе!».

В образотворчому мистецтві переважала біблійна тематика. Сюжетні зображення створювали й розміщували у храмах відповідно до усталених правил — канонів. Особливий жанр живопису — іконопис (від грецького «ікона» — картина), так само подпорядковувся канонам. Проте за часів іконоборства церкви прикрашали тільки декоративним орнаментом, а іконоборці встигли знищити чимало ікон, мозаїк і фресок у Константинополі й по всій країні.

Довжина храму Святої Софії - понад 70 м, висота - понад 50 м, діаметр купола становить більш як 30 м.

Неймовірних висот досягло у Візантії мистецтво оформлення книги. На книжковий живопис суворість канону не поширювалася. Цим пояснюється більший реалізм і виразність книжкових мініатюр, виконання яких потребувало дивовижної майстерності й тонкого смаку (від лат. «мініум» — червона фарба).

Проте розквіт переживали не всі види мистецтва. Занепадають театральне й музичне мистецтво: глядачі могли дивитися лише вуличні вистави акторів або слухати просте декламування творів. Влада й церква запроваджували хоровий храмовий спів під час церковної служби. Він допомагав, як вважали, спілкуванню людини з Богом. Зникла велика скульптура. Натомість розвивалася скульптура малих форм і ювелірне мистецтво.

Візантійська культурна традиція виявилася сильнішою від самої держави. Після перетворення Константинополя на столицю турецької Османської імперії її перейняли й розвивали народи Східної Європи, запозичивши разом із християнством.

3. Література

У середньовічній літературі зберіглася традиція складати гімни. Творили християнські письменники і у жанрі епосу. Чималою є спадщина візантійських істориків. Вони жили й працювали, зазвичай, при дворі правителя. Імператор Константин Багрянородний сам був автором кількох книг. Дуже цікавою є особистість історика Прокопія Кесарійського. Він жив за часів імператора Юстиніана. В офіційному творі «Історія воєн Юстиніана з персами, вандалами і готами» Прокопій вихваляє імператора, детально описує його перемоги. Натомість у мемуарах, за якими закріпилася назва «Таємна історія», він висловлює абсолютно інші погляди, описує Юстиніана як вискочку, гостро критикує його.

4. Техніка

Візантійські механіки, інженери, архітектори, використовуючи досягнення своїх попередників, зробили значний внесок у розвиток техніки. Було створено різноманітні машини, які застосовували під час штурму фортець. У VIII ст. візантійський інженер Калінник винайшов нову зброю, яку було названо «грецьким вогнем». За її допомогою візантійцям вдалося зупинити вторгнення на їхню територію арабів. Суміш, яку неможливо було загасити, кидали на кілька десятків метрів за допомогою спеціального механізму.

Про успіхи хімії свідчить технологія виготовлення смальти для мозаїк. «Дивами» візантійської техніки були механічні леви, які пересувалися без допомоги людини, грифони, які махали крилами й голосно і войовничо кричали, птахи, що співали. Все це було встановлено в одному з візантійських палаців. Творцем технічних дивовиж вважають видатного мислителя Лева Математика. Йому також належить винахід світлового телеграфа.

Грецький вогонь являв собою займисту суміш. Припускають, що її складовими були селітра, нафта, сірка, смола й деякі інші речовини. Його не можна було загасити водою. Ця суміш втратила значення лише з появою вогнепальної зброї.

За допомогою світлового сигналу, що його передавали веж, розташованих за 100 км одна від одної, можна було тримувати або передавати інформацію у найвіддаленіші провінції імперії. Протягом лише однієї години імператор, який перебував у Константинополі, дізнавався про все, що ідбувалося у провінціях його держави.

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 7 клас Бонь. О.І., Іванюк О.Л