Науково-методичні основи управління інтелектуальною власністю. Суть управління інтелектуальною власністю

Досягнення передової науки, найдосконалішу і наймогутнішу техніку, зростаючу силу науково-технічної творчості необхідно поставити на відбу­дову незалежної Української держави для розвитку науково-технічного прогресу.

В умовах ринкової економіки науково-технічний прогрес є джерелом подальшого зміцнення економічної могутності і прискорення розвитку суспільства, передумовою успішного вирішення соціальних завдань.

Вирішення цих масштабних завдань має грунтуватись на всебічному розвитку науково-технічної творчості трудящих, учнівської молоді та сту­дентів, що є однією з найбільш важливих сфер активізації людського фак­тора. Науково-технічна творчість трудящих є ефективною формою їх участі в подальшому піднесенні економіки і вдосконаленні управління ви­робництвом, вона сприяє значному нарощенню науково-технічного по­тенціалу [29, с.6].

Забезпечення високої результативності творчої діяльності трудящих тісно пов'язано з необхідністю вирішення економічних і організаційних питань розвитку інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність в таких її основних видах, як раціоналізатор­ство і винахідництво безпосередньо, скерована на зменшення трудових і ма­теріальних витрат виробництва. У зв'язку з цим існує пряма залежність еко­номічних показників діяльності підприємства від економії, одержаної внаслідок використання винаходів і раціоналізаторських пропозицій.

Скерованість на економію, на більш широке використання виробничого потенціалу вимагає нових підходів до управління інтелектуальною власністю.

Вирішення цієї задачі неможливе без перебудови взаємовідносин науки і виробництва на всіх рівнях народного господарського комплексу - від дільниці, цеху, підприємства в загальному, науково - дослідних закладів до цілих галузей господарської діяльності.

Сьогоднішні умови переходу до ринкової економіки, інтенсивного роз­витку економіки сприяють значному піднесенню ролі науки в розвитку про­мисловості, економії матеріальних ресурсів.

Одночасно економія матеріальних ресурсів є економічним показником ефективності інтелектуальної власності, за допомогою якої оцінюється збільшення випуску продукції, при менших витратах виробництва і досягненні найвищих кінцевих результатів.

Практика стверджує, що найбільш високі результати трудової діяльності колективу досягаються завдяки добре організованому виробничому процесу і творчій активності працівників підприємства на мікроекономічному рівні, а розвиток творчості в межах держави дає піднесення національного добробуту на макроекономічному рівні.

Теоретичні умови інтенсивного розвитку економіки, є особливо акту­альними з використання творчих можливостей трудових колективів у розвит­ку інтелектуальної власності.

Важливою рисою науково-технічного прогресу в сучасних умовах є роз­виток економіки, обмеженість трудових і матеріальних ресурсів. Саме науко­во-технічний прогрес дає можливість забезпечити комплексне використання народногосподарських ресурсів, створити принципово нові техніку і техно­логію, які здатні істотно підвищити продуктивність праці.

Науково-технічний прогрес включає в себе дві складові: науковий про­грес (прогрес науки) і технічний прогрес (прогрес у знаряддях і процесі праці).

В умовах ринкової економіки наука стає найважливішою умовою еко­номічного розвитку України. Академічна наука має не тільки пізнавальну ме­ту, а також розв'язує практичні завдання залучення до виробництва нових ре­сурсів і розробки для цього нової техніки. Пристосування нових наукових знань до наявного рівня сфери матеріального виробництва є метою даної сфе­ри праці. Наука виступає як найважливіша продуктивна сила [52].

Зростаюча роль науково-інтелектуальної власності виявляється не сама собою, а за певних умов, відповідно до певних цілей даного суспільства, держа­ви. Від виробничих відносин залежать спрямованість і характер використання науково-технічних досягнень - винаходів і раціоналізаторських пропозицій.

Близькі до цього і висновки В.І.Кушліна, який, аналізуючи сучас­ний етап взаємодії науки і виробництва, виділяє такі основні напрямки їх поєднання: покращення організаційних структур, удосконалення плану­вання, створення дієвіших стимулів прискорення науково-технічного про­гресу [156, с.5].

Аналіз практики управління науково-технічним прогресом на різних рівнях: державному, регіональному і окремих міст,- показано в монографії за редакцією К.І.Таксира, М.Г.Чумаченко, В.Л.Квінта "Економічні проблеми розвитку територіальних науково-технічних комплексів" [229, с.21б]. У моно­графії всебічно висвітлено думки інших авторів з проблеми технічного прогре­су (А.Г.Аганбегяна, В.Ю.Будавея, С.В.Славіна і інших).

Методологічні питання регіонального управління науково-технічним прогресом планування, фінансування, розвитку науки і техніки, а також ство­рення господарських органів у розвитку регіону розкриті в монографії З.Ф.Ми- китишин "Організаційно-економічні методи управління НТП в регіоні" [183].

Питання управління науково-технічним прогресом широко розкриті ба­гатьма економістами [29, ЗО, 134, 199, 207, 240], але при всіх позитивних зру­шеннях в економіці, реформа, кардинальне оновлення господарського ме­ханізму йде важко, суперечливо. Інерційні сили минулого, товарно-грошова незбалансованість економіки значно послаблюють перебудову системи, уп­равління розвитком науково-технічного прогресу. Наступним важливим фак­тором сповільненого розвитку науково-технічного прогресу, є низький розви­ток інтелектуальної власності в галузях господарської діяльності і підготовки молодого покоління до неї.

До проблеми розвитку інтелектуальної власності, винахідництва і раціоналізації як об'єктів управління НТП, в науковій літературі відсутній який-небудь певний підхід. В працях [136, 155, 169, 180, 192, 210, 215, 216, 238] і інших, даються окремі характерні ознаки винахідництва і раціоналізації, які, на жаль, не можна визнати кардинальними і комплексними, і які не забезпечу­ють суттєвого зрушення, не складаються в систему управління інтелектуаль­ною власністю.

Управління інтелектуальною власністю - важлива цільова підсистема управління підприємством, галузями народного господарства. Її об'єкт - про­цес використання потенціалу інтелектуальної власності трудового колективу, а мета - найбільш раціональне використання трудових і матеріальних ресурсів у системі ринкових відносин.

Управління інтелектуальною власністю на підприємствах - це су­купність соціальних, психологічних та ідеологічних заходів цілеспрямованої дії на творчу діяльність новаторів виробництва, на виявлення резервів досяг­нення високих кінцевих результатів.

Важливим серед цих резервів є внутрішні можливості самого працівни­ка і всього трудового колективу, що находять своє відображення в потенціалі інтелектуальної власності трудового колективу.

Отже, виникла необхідність сформулювати суть потенціалу інтелекту­альної власності, як основної проблеми дослідження - соціально економічного механізму використання науково-інтелектуальної власності в нових умовах господарювання.

Це має важливе, як методологічне так і практичне значення, для оцінки інтелектуальної власності.

Потенціал інтелектуальної власності трудового колективу, підприємст­ва або особистості - це здатність створення найбільш раціональної техніки і технології при існуючому рівні виробництва, на основі раціоналізаторських пропозицій, винаходів і промислових зразків.

Планування інтелектуальної власності в системі комплексного плану­вання діяльності промислового підприємства є однією із основних передумов ефективної його діяльності. Планування розробки і впровадження винаходів і раціоналізаторських пропозицій нероздільно пов’язано із інтенсифікацією ви­користання потенціалу інтелектуальної власності трудового колективу, що входить в єдиний комплекс заходів по технічному переозброєнню виробництва на основі нової техніки і технології і є складовою частиною плану економічно­го розвитку підприємства.

Потенціал інтелектуальної власності трактується як складова частина економічного потенціалу для забезпечення інтенсивного розвитку вироб­ництва. Він містить у собі резерви створення найбільш раціональних засобів ви­робництва, які представлені у виді нереалізованих можливостей під час діючої техніки і технології, що використовується в системі суспільного виробництва, акумулюючи наукові, матеріальні і трудові умови інтенсивного розвитку суспільного виробництва. У загальному вигляді він відображає рівень участі працівників в інтелектуальній власності (винахідництві і раціоналізації).

На практиці потенціал інтелектуальної власності трудового колективу може бути представлений показниками (відносними величинами), які характе­ризують рівень масовості, інтенсивності і економічності інтелектуальної влас­ності. Ці показники відображають як кількісну так і якісну сторони творчої ви­нахідницької і раціоналізаторської діяльності трудового колективу, що дозво­ляє судити про показники використання потенціалу інтелектуальної власності для ефективного управління тим процесом у виробничих умовах.

Для кількісної характеристики потенціалу інтелектуальної власності можуть бути використані наступні загальноприйняті показники, як:

Рі - кількість винахідників і раціоналізаторів підприємства, які відобра­жають масовість технічної власності;

Р₂ Р₃ - кількість поданих і- прййнятих раціоналізаторських пропозицій, які дають уяву про активність інтелектуальної власності;

Р₄ - кількість впроваджених пропозицій, які характеризують рівень ви­користання інтелектуальних новин;

Р₅ - економічний ефект, що відображає рівень ефективності інтелекту­альної власності.

Однак ці показники не розкривають повністю економічної суті по­тенціалу інтелектуальної власності трудового колективу.

Під час розвитку винахідництва і раціоналізації на підприємстві Доцільно представити потенціал інтелектуальної власності трудового колекти­ву, що характеризується показниками масовості, інтенсивності та еко­номічності, показати його через відповідні однозначні коефіцієнти, якими є:

К_т - коефіцієнт масовості інтелектуальної власності як відношення кількості винахідників і раціоналізаторів підприємства Р1 до середньорічної кількості працюючих на підприємстві;

Кі - коефіцієнт інтенсивності інтелектуальної власності як відношення кількості .впроваджених винаходів і. раціоналізаторських пропозицій до загаль­ної кількості винахідників і раціоналізаторів підприємства;

К_е - коефіцієнт економічності інтелектуальної власності як відношення суми одержаного економічного ефекту до кількості впроваджених винаходів і раціоналізаторських пропозицій:

Виходячи із кінцевої мети інтелектуальної власності, що полягає у виробничому використанні технічної новини із одержанням певного еко­номічного ефекту, можна встановити залежність результативного показника інтелектуальної власності, яким є розмір одержаної економії Е, від показників, що впливають на нього: кількість винахідників і раціоналізаторів підп­риємства, коефіцієнтів інтенсивності та економічності інтелектуальної влас­ності.

Зв'язок між всіма названими показниками можна подати в наступному

виді:

або з врахуванням коефіцієнта масовості

Отже, використовуючи цю залежність, можна провести об'єктивний аналіз використання потенціалу інтелектуальної власності на підприємстві, в об'єднанні, галузі, а також здійснити прогнозування і планування підвищення ефективності виробництва на основі дальшого розвитку інтелектуальної твор­чості трудового колективу з цільового використання потенціалу інтелектуаль­ної власності. Творчість працівників колективу промислового підприємства дозволяє створювати конкурентноспроможну продукцію на ринок, а викорис­тання об’єктів творчості, у виготовлених товарах продовжує їх життєвий цикл на ринку.

Автор матеріалу: М.В. Вачевський