Проблема взаємин батьків та дітей у повісті В. Короленка «Діти підземелля»

У повісті «Діти підземелля» небагато героїв. Хлопчикоповідач теж є героєм їм тісті. У його родині трапилося велике лихо: померла мама. Батько весь охоплений власним горем. Та, мабуть, він ніколи і не був дуже близьким до своїх дітей. Усе справи, справи. А тепер ще й лихо.

І через це хлопчик відходить від сім’ї. Він відходить далі й далі, наче тріска ї ї течією річки.

Гак він знайомиться з дітьми, яких спіткало таке саме лихо. Наче в дзеркалі, Іінішчив він своє горе: мами немає, двійко сиріт і дивний чоловік, який тамує і ікно тугу. Вони ходять у лахмітті, живуть серед мертвих, часто голодують. У них іи'ма роботи, отже, нема грошей на прожиття. Вони частогусто змушені красти: тишчик краде булки, чоловік — м’ясо. Бо голодні.

Але діти впевнені, що пан Тибурцій їх любить. Він часто пестить малу Марусю і вміє бути ласкавим із Валеком. Спільне горе не розділило, а з’єднало їх ще мімніше. Це горе і їхня любов робить із Валека помічника й опору пана Тибур п пі у життєвій боротьбі з лихою долею, людською недоброзичливістю і суворим шконом. Тим самим законом, представником якого є батько оповідача.

І саме ці переслідувані суспільством люди дають Васі ті уроки, які мав би нині пан суддя. У «поганому товаристві» хлопчик починає розуміти, якою ціннії по є справедливість. Як піднесло пана суддю в очах городян те, що їхній судні і початку дав стілець бідній жінці і тільки після цього став із нею розмовляти. >Імій скарб для дитини добра слава її батька. Нові друзі навчають хлопця правди життя, в якому діти повинні підтримувати батьків у їхній важкій праці.

У родині пана Тибурція діти не є «рівними» своєму опікунові. Вони слухаються його наказів, вони живуть так, щоб панові Тибурцію не було гірше, ніж є.Проте вони досить розумні, щоб не тільки слухатися, а й розуміти «дух» родин них законів. Саме це дозволило їм порушити заборону і привести Васю до мі м ничого помешкання у старому склепі. Родина вигнанців доброго товариства приймає до себе заблудлого у житті хлопчака і дає йому ласку та розуміння.Це те, чого він не мав у власному домі.

Зрештою, життя продовжується. Бідні стають біднішими, багаті багатінні.Так і сталося удвох осиротілих родинах. Бідна сім’я втрачає Марусю, жими, якої висотав «сірий камінь». У родині судді батько й син знаходять шлях один до одного. Спливають роки. Вася і Соня, його сестра, приходять на невеличкий горбик на місцевому кладовищі. Тут вони дають свої обіцянки на подальші життя. Тут їх не почує Маруся, але вони згадають її. Тут у них проходить урок повторення пройденого. Тут вони вчаться родинної любові, довіри, поваги до дорослих, вчаться піклуватися про малечу. Тут вони повторюють уроки родинного щастя.