Наприкінці Раннього Середньовіччя сформувалися необхідні умови для виникнення держав у західних слов’янських племен. Молоді слов’янські держави перебували в оточенні сильних сусідів: Священної Римської імперії, Візантії, численних й агресивних кочівників. Проте слов’янські держави посіли гідне місце в історії Середньовічної Європи.

Ми знаємо, що складне й багатогранне поняття «культура» включає в себе писемність і освіту, науку й релігію, різні види мистецтва та літератури. У попередніх розділах підручника ми познайомилися з багатьма досягненнями середньовічної культури.

Християнські храми втілювали в собі кращі досягнення в архітектурі й будівництві, живописі й скульптурі, вони відбивали віртуозну майстерність середньовічних ремісників різних спеціальностей. При цьому храми були осередком духовного, політичного й культурного життя суспільства. Вивченню ролі та значення християнських храмів ми й присвятимо цей параграф.

Історія християнської церкви в Середні віки була тісно пов’язана з історією європейських держав. Разом із народами Європи церква пережила навали ворогів, кровопролитні війни й жорстокі епідемії, голод і поневіряння. Як християнам вдалося зберегти й зміцнити свою віру й церкву?

У ХІІ—ХІІІ ст. у Західній Європі відбулися рішучі зміни в освіті. Після народження й укріплення міст значно зросла потреба в освічених людях. Образно кажучи, грамотії вийшли за монастирські стіни «в люди». Поява університетів стала нагальною справою. Саме освічені люди наблизили суспільство до Нових часів. На практичному занятті про школи та університети Середньовіччя ми попрацюємо з писемними джерелами й текстом параграфа.

Середні віки іноді називають «темними» й «неосвіченими». Вважається, що в цей час розвиток науки й техніки та людства в цілому ніби завмер. Ми спробуємо довести хибність таких тверджень.

Країни Південної Європи Іспанія та Італія свою середньовічну історію пройшли різними шляхами. Обидві держави вели постійні війни із зовнішніми ворогами, обидві переживали часи розквіту й занепаду.

Середньовічна історія Німеччини розвивалася ніби у зворотному напрямку. Якщо сусідня Франція пройшла шлях від роздробленості до сильної єдиної держави, то Священна Римська імперія у своїх спробах завоювати народи на півдні та сході Європи поступово втратила єдність. Наприкінці епохи Середньовіччя Німеччина перебувала в стані повної політичної роздробленості.

У X ст. після розпаду імперії Карла Великого почалася самостійна історія Франції. В історії цієї країни вчені зафіксували найбільш ранній випадок феодальної роздробленості.

Народи, що жили на Британських островах у період Раннього

Середньовіччя, перебували ніби осторонь європейської історії. Головні її події (хвилі міграцій, нові держави й народи, війни й великі імперії) не торкалися Англії.