Середньовіччя в історичному процесі до недавня трактувалося як занепад у мистецтві і літературі, — нині такий погляд є застарілим. У середні віки література і театр мали свою специфічну особливість — анонімність. У більшості випадків вони створювалися колективним народним генієм, як правило, талантом багатьох поколінь.

Перші два десятиліття правління Августа позначені загальним духовним піднесенням, надією на відродження давніх чеснот: благочестя, справедливості, вірності. Літературний рух став найяскравішим виявом цього духовного підйому.

Авторитет принцепса — першої людини в державі — тримався не так на сенатському декреті, як на громадській думці, і Август приділяв особливу увагу підтримці цієї громадської думки — прославлянню своїх справ і пропаганді своїх цілей.

Арістотель¹ писав, що «трагедія й комедія виникли з імпровізацій^{34 35}». Для трагедії характерні імпровізації творців дифірамбів — пісень, які входили до обряду на честь бога вина й виноградної лози Діоніса. Обрядові ігри у вигляді двох півхорів, що сперечаються, подекуди збереглись і донині. Проте лише в Греції, на землі Аттики, гра виявилася тією основою, на якій розвивалася європейська драма (з грецької — «дія»), що .зберегла свою будову до нашого часу.

У УП—VI ст. до н.д. на зміну общинно-родовому ладу приходить рабовласництво. В процесі гострої боротьби кожна зі сторін — евпатриди, що становили родову еліту, і демагоги, вожді демосу, — намагалася привернути на свою сторону народ: селян, ремісників, воїнів, торговців. Силу поетичного слова елліни високо цінували і вірили в нього. Тому вожді, щоб бути переконливішими і емоційно впливовішими, звертались до віршованого слова як до зброї. Так використовував віршоване слово Солон — поет, державний діяч, який провів в Афінах дуже важливі державні реформи.

Пригадайте: міфи — це спосіб пояснення дійсності, характерний для людей на ранніх стадіях цивілізації. Водночас міфи стали й початковими формами художнього мислення.

Як і вся грецька культура, література виросла на Грунті багатющої народної творчості, міфології. Без знання міфів важко зрозуміти не лише античну, а й світову (класичну і сучасну) літературу. Міфи маленького, але геніального народу стали основою духовної культури всієї Європи.

У словах видатного античного поета Софокла знайшла відображення одна з визначальних рис еллінів — здатність дивуватись. Ця здатність пробуджувала їх творчі сили, породжувала невтомне прагнення до пізнання, допитливість, стимулювала життєрадісне світосприйняття і активну діяльність. Своїми здобутками в різних галузях знань елліни дивували світ. І на ті часи їм не було рівних.

З усіх стародавніх держав тільки дві — Еллада і Рим — називаються античними (від лат. antiquus — старовинний, стародавній). Усе, що пов’язане з періодом існування цих держав, отримало назву античний: античний світ, антична історія, антична культура тощо. Антична культура нараховує 1300 років свого існування (УПІ століття до н. д. — ГУ — V століття н. д.).

Олово «веда» на санскриті¹ означає «знання»; «Веди» — назва найдавнішого священного письма. У своєму початковому вигляді Веди збереглися в Індії. Ця країна здавна цікавила вчених, шукачів пригод, завойовників і тих, хто прагнув збагнути сенс життя. Відомо, наприклад, що видатний учений XX століття Ейнштейн спеціально вчив санскрит, щоб прочитати в оригіналі розділи Вед, у яких описано загальні закономірності природи.

«Гадаю, що немає такого письменника, у якого ніколи не виникало б питання: як я виглядатиму в очах читачів через сто років? .. Трапляються хвилини, коли поглянувши на щойно написане мною слово чи речення, я раптом ... бачу схилене над ними обличчя читача 2038 року», — зізнавався сербський письменник Іво Андрич (1892—1975). Усвідомлюючи свою величезну відповідальність перед читачами, він звертався до письменників із закликом: «Не забувайте, що ви — провісник істини, тобто дійсності. Вашими вустами промовляє величезна людська правда».

Рік видання: 2016

Автори: Ніколенко О. М., Зуєнко М. О., Стороха Б. В.

Видавництво: Київ, "Грамота"

Підручник Світова література 8 клас Ніколенко, Зуєнко, Стороха