За одним із переказів, Сапфо була дочкою аристократа Ска-мандроніма, що був торговцем, і жінки на ім’я Клеїс. Народилася в Мітілені на острові Лесбос, що в Егейському морі, між 630-м і 620 рр. до н. е. У шість років осиротіла, тому матері довелося віддати її до школи мистецтв, де навчали співу й танців. Абсолютний слух зумовив захоплення дівчини поезією.

Жанри давньогрецької лірики різні за походженням: із викривальних народних куплетів виник ямб, із скорботного плачу — елегія, із застольних і весільних пісень — сольна меліка, із гімнів, урочистих прославлянь — хорова.

Елегії зазвичай виконували під супровід флейти, а меліку — під звуки ліри (звідси її пізніша назва — лірика). Кожен жанр передбачав особливий віршовий розмір або строфу. Наприклад, елегію потрібно було писати елегійним двовіршем (гекзаметр + + пентаметр), ямб — ямбом чи хореєм, меліку — особливими, оригінальними строфами. Різнився також зміст поезій різних жанрів.

Час життя: приблизно кінець IX—УІІІст. до н.е. Місце народження: за привілей називатися батьківщиною поета змагалися сім міст — Саламін, Колофон,

Смірна, Афіни, Аргос, Родос, і Хіос, однак більшість джерел указують на Хіос.

Рід занять, захоплення: мандрівний співець-аед, поет, вихователь.

Основні твори: «Іліада», «Одіссея».

Еллінських міфів так багато, що зібрати й вивчити їх усі просто неможливо. Проте вже в архаїчні (найдавніші) часи деякі з них набули надзвичайної популярності. Якийсь особливо шанований еллінами герой (скажімо, Геракл або Те-зей) міг стати головним персонажем не одного, а цілої низки міфів. Як нитка тримає перлинки в разку намиста, так і цей герой об’єднував міфи в певну сукупність, яку елліни уявляли як своєрідний «вінок» (або «коло»). 

Антична література в основному зображувала зовнішній — матеріальний і тілесний — світ. Античний митець завжди немовби створює художній образ себе самого. Пластика його наївна, але ясність і сувора гармонія образів надзвичайні. У цьому, власне, і полягає особливість античної літератури, її відмінність, як від середньовічної, основу якої складає духовне, містичне сприйняття світу, так і від літератури XVIII—XIX ст., що зосереджує свою увагу на внутрішніх, психічних переживаннях людини.

Кожна сура Корану починається словами «В ім’я всемилостивого, всеми-лосердного Бога». Традиційно Коран читають наспівно.

Кожен народ, кожна цивілізація залишає свій спадок. Дехто — величні архітектурні споруди, хтось — винаходи, якими користується й сучасне покоління, інші — мудрість, яку передавали з покоління в покоління. Про ісламську цивілізацію можемо сказати, що в певний період історії саме вона дала все це людству.

Біблія як основа двох релігій — юдейської і християнської

Назва: Біблія, або Святе Письмо, Священне Писання, Слово Боже, Одкровення, Книга Книг, священна книга християн та іудеїв. Автори, упорядники: пророки, царі, пастухи, рибалки (за однією із гіпотез — сам Господь).

Веди — священні тексти індуїзму, складені 3-4 тисячі років тому в Давній Індії впродовж періоду, який називають ведичним. У Ведах згадано 1999 богів і міститься 1028 гімнів.

Біблія — перший літературний твір, перекладений іноземною мовою. Вона також стала першою друкованою книгою і першим підручником у сучасному розумінні, читанкою. За Псалтирем навчався грамоти, зокрема, і Тарас Шевченко.

У кожного народу є свої священні книги. Тому, щоб краще пізнати народ, людей, потрібно познайомитися з цими книгами. Видатний український поет В. А. Симоненко закликав у своїх віршах «відкривати духовні острови». У віртуальну подорож до духовних островів, якими є священні книги різних народів, вирушаємо й ми. Адже і Веди, і Біблія, і Коран відображають тисячолітній моральний досвід людей, фіксують ті етичні закони, що не втратили своєї значущості й сьогодні. Щасливого плавання!