Приклад простого кола з паралельним з’єднанням двох лампочок показаний на мал. 2.83. На схемі кольором виділено відповідні з’єднувальні провідники.

Паралельним називають таке з’єднання провідників (резисторів, споживачів та інших елементів кола), за якого початок одного провідника з’єднують з початком іншого й так само з’єднують кінці провідників.

Якщо в електричне коло вмикають кілька споживачів, їх можна з’єднувати по-різному. Електрична гірлянда новорічної ялинки складається з багатьох лампочок. Вони з’єднані так, що струм від позитивного полюса джерела послідовно через кожну лампочку проходить до негативного полюса. Якщо одна лампочка перегорає, струм зникає в усіх лампочках — електричне коло виявляється розімкнутим.

Вимірюючи напругу на кінцях ділянки кола і силу струму в провідниках цієї ділянки, ми переконалися, що чим більша напруга на кінцях ділянки, тим більша сила струму в ній (§ 17). Окрім того, сила струму в колі залежить і від опору провідника. У 1827 р. німецький вчений Г. Ом (1789—1854 рр.) уперше сформулював і обґрунтував закон, який встановлює взаємозв’язок між силою струму, напругою і опором у електричному колі. Цей закон було названо його ім’ям.

Досить часто виникає потреба змінювати сили струмів і напруги в електричних колах. Для плавного запуску електродвигунів трамваїв і тролейбусів, для зміни яскравості освітлення в кінотеатрах і зміни швидкості обертання двигунів, також у багатьох інших випадках для регулювання струмів і напруг використовують змінні резистори, які називаються реостати.

З’ясуємо, від чого і як залежить опір провідника. Провідники, які використовують в електричних колах, розрізняються довжиною І, площею поперечного перерізу S, та матеріалом — речовиною, з якої вони виготовлені (мал. 2.62).

У досліді, описаному в § 17, мідні дротини, якими з’єднували ніхромові спіралі з джерелом струму, мають дуже малий опір. Опір вольфрамової спіралі в десятки разів більший. Тому можна припустити, що опір залежить від матеріалу провідника.

Ми вже зауважували, що дії електричного струму на різних ділянках кола виявляються по-різному і характеризуються одночасно силою струму і напругою. У спіралі лампочки теплова дія струму виявляється значно більше, ніж у підвідних дротах, які з’єднують її з джерелом. Вимірявши напругу на лампочці, одержимо, що вона дорівнює 3 В. 

Прилади, за допомогою яких вимірюють напругу, називають вольтметрами. Відрізнити вольтметр від амперметра можна за літерою V на його шкалі. На схемах вольтметр зображують у вигляді кола з літерою V в середині. Будова вольтметрів майже така сама, як і амперметрів.

Вольтметри, призначені для вимірювання високих напруг у кіловольтах, мають позначку kV.

Упорядкований рух заряджених частинок можливий лише за наявності електричного поля. Електричні сили, що діють на кожну частинку, виконують роботу з їхнього переміщення уздовж провідника. Струм зумовлює нагрівання провідника. У магнітному полі провідник із струмом переміщується. Це означає, що робота електричного поля спричинює зміну енергії заряджених частинок і перетворення набутої ними енергії в інші види енергії: внутрішню, механічну, світлову та ін.

Сила струму — фізична величина, яка визначає наскільки помітною є його дія. Залежно від значення сили струму усі його дії виявляються по-різному. Тому для вимірювання сили струму можна використати будь-яку дію струму: теплову, хімічну, магнітну та ін.

Прилади для вимірювання сили струму називають амперметрами. Ця назва походить від назви одиниці сили струму (ампер) і слова метр (з грец. — вимірюю). 

Ви, мабуть, помічали, що теплова, хімічна, магнітна, світлова дії, які спричиняють струми навіть у одному й тому самому провіднику, можуть розрізнятися за інтенсивністю. Ліхтарик зі щойно вставленою новою батарейкою світить яскраво. Спіраль його лампочки розжарюється до білого кольору, що свідчить про її високу температуру. Якщо ж батарейка “виснажена” — спіраль лампочки ледь жевріє червоним кольором. Так само з часом змінюється яскравість свічення світлодіодно-го ліхтарика.