Флористичний склад є однією з основних ознак фітоценозу, об’єктом геоботанічних досліджень і мірилом його господарської цінності або рідкісності. Саме за видовим складом рослин ми розрізняємо окремі ценози за домінуючими в ньому видами визначаємо, наприклад, вільховий ліс чи березовий, лучно-тонко- ногові луки чи біловусові тощо. Угруповання з участю рідкісних видів нарциса вузьколистого (Narcissus angustifolius), тюльпана Шренка (Tulipa schrenkii), лілії лісової (Lilium martagon), тиса ягідного (Taxus baccata) та ін., рекомендуємо взяти під охорону.

Видовий склад рослинного угруповання дає уявлення про різноманітність компонентів, однак не розкриває внутрішнього співвідношення їх видів у фітоценозі, з чого було б можна судити, якою мірою умови водно-мінерального живлення відповідають потребам того чи іншого виду. В результаті життєдіяльності рослин на обмеженій площі між видами виникає певне кількісне співвідношення, яке відповідає даному рівню розвитку фітоценозу і умовам для росту і розвитку рослин у даному середовищі. Це співвідношення не випадкове і не тимчасове, воно складалося протягом тривалого, іноді історичного часу.

Будь-який фітоценоз характеризується певним видовим складом і притаманним лише йому співвідношенням видів різних систематичних категорій. В результаті взаємодії рослин між собою, з іншими мікроорганізмами та зовнішнім середовищем створюються стійкі рослинні угруповання.

Всебічно вивчити будь-яке рослинне угруповання можна ли­ше встановивши повний флористичний склад цього угруповання. Зрозуміло, що для цього треба добре знати рослини, легко розрізняти квіткові та вищі спорові рослини за вегетативними і генеративними органами, розпізнавати їхні молоді проростки, плоди, насіння.

Під час геоботанічних досліджень вивчають не тільки видовий склад, покриття та інші особливості фітоценозу, а й його межі та межі контурного окреслення фітоценозу й прилеглих до нього інших природних і культурних рослинних угруповань.

За контурним окресленням розрізняють прямолінійні суцільні межі фітоценозу: каймисті,дифузні та мозаїчні.

Будь-який фітоценоз має певний просторовий і часовий виміри. Просторовий його вимір є тримірним; він має чітко виявлені три параметри: довжину, ширину і висоту. За першими двома параметрами визначається площа фітоценозу.

У природі поєднуються і співіснують не тільки рослини і тварини. Останні є невід’ємним компонентом будь-якого рослинного фітоценозу. Крім тварин,його складовими є мікроорганізми,гриби, водорості, лишайники, віруси; всі вони в процесі життєдіяльності створюють складні багатоступінчасті системи взаємовідносин. Сукупність усіх взаємозв’язаних і взаємодіючих живих організмів, що населяють певну територію з більш-менш однаковими умовами існування, називають біоценозом.

У природі рослини ніколи не ростуть ізольовано, а завжди об’єднуються в певні групи організмів, взаємодіють одна з одною та з іншими живими організмами і абіотичним середовищем, створюючи складні природні системи (екосистеми). Основною біологічною і структурною одиницею складного' інтегрального природного комплексу, як ми вже зазначали є фітоценоз. Він є головним,так би мовити,альфою й омегою в структурі Та генезисі будь-яких природних комплексів — лісових, лучних, морських, болотних, ландшафтних тощо.

Найбільш повно вчення про біогеоценоз розвив В.М. Сукачов. Він дав таке його визначення: “Биогеоценоз — это совокупность на известном протяжении земной поверхности однородных природных явлений (атмосферы, горной породы, растительности, животного мира и мира микроорганизмов, почвы и гидрологических условий), имеющая свою особую специфику взаимодействия этих слагающих ее компонентов и определенный тип обмена веществом и энергией их между собой и другими явлениями природы и представляющая собой внутреннее противоречивое единство, находящееся в постоянном движении, развитии”.

Вперше термін “фітоценоз" було вжито видатним дослідником рослинності України Й.К. Пачоським для визначення ролі організмів у фітосоціологічних взаємовідносинах. Він писав: “Биоценоз есть аналогом чистой заросли, почему для последних можна было бы в отличие от настоящих растительных сообществ присвоить название фитоценозов (наравне с зооценозами), оставив за биоценозом обозначение комплексов совместной жизни тех и других организмов”.

Внесок українських вчених у розвиток геоботаніки та вивчення рослинності України є досить суттєвим, що потребує окремого розгляду.

Українська школа геоботаніків сформувалася в процесі становлення та розвитку самої дисципліни. Видатними представниками її були такі відомі вчені, як Й.К. Пачоський, В.Г. Висоцький, котрі сформували основні засади сучасної фітоценології. На їхніх працях виховувалось наступне покоління геоботаніків — Д.К. Зе- ров.П.С. Погребняк.Є.В. Алексєєв.Є.М. Лавренко.Ю.Д. Клеопов та інші.