Структурна організація фітоценозу. Синузіальність та мозаїчність

Синузіальність

Синузія являє собою екологічно і просторово відокремлену частину рослинного угруповання. З точки зору ярусного розчленування, кожний ярус агрофітоценозу, по суті, є синузією, оскільки він чітко окреслений просторово та має геоморфологічну приуроченість,яка, в свою чергу,характеризується власними екологічними умовами місцезростання. Нерідко синузії виділяються у вигляді невеликих ділянок,наприклад вологих знижень,покритих жовтецем повзучим (Ranunculus repens); або ділянок, покритих чистецем однорічним (Stachys annua) чи гірчаком шорстким (Polygonum scabrum),flKi приурочені до ще вологіших знижень. Подібного роду синузії називаються просторовими,тобто приуроченими до певних ділянок території. Іншим різновидом синузій є ценотичні синузії,які виділяються за ценотичними властивостями рослинних угруповань. Вони можуть бути то більш широкими,то вузькими. Так, синузії наземних лишайників у багатьох регіонах зустрічаються в сухих та вологих соснових лісах,тимчасом як синузії ліщини звичайної (Corylus avellana) — в лісах, утворених цілим рядом листяних порід,а подекуди хвойно-листяних. Особливими синузіями вважають сукупність епіфітів, ліан, епіфітних лишайників, напівпаразита омели (Viscum album),які слід розглядати як самостійні синузії,що займають специфічну кронову еконішу.

Синузії в часі тісно пов’язані з часовими вимірами: віковими, тимчасовими, короткотривалими, довготривалими тощо. В агро-фітоценозах нерідко виділяють ряд часових,або сезонних синузій: ранньовесняну синузію утворює веснянка рання (Erophila praecox), літню — фіалка польова (Viola arvensis), пізньолітню — галінсога дрібноквіткова (Galinsogaparviflora). Всі ці синузії тісно пов’язані із сезонною ритмікою агрофітоценозу та розвитком едифікатора.

У широколистяних лісах також виділяється ряд чітко відокремлених часових (у часі) синузій: ранньовесняну утворюють ряд неморальних видів — ряст ущільнений (Corydalis solida), анемона жовтецева (Anemone ranunculoides),фіалка запашна (Violaodorata); ранньолітню — зубниця бульбиста (Dentariabulbifera),медунка темна (Pulmonariaobscura),вороняче око (Paris quadrifolia),маренка запашна (Asperula odorata); пізньоосінню — яглиця звичайна (Аедо- podium podagraria), осока лісова (Carex sylvatica), тонконіг дібровний (Poa nemoralis) тощо.

Мозаїчність

Будь-який фітоценоз неоднорідний за своєю природою, він складається з флористично, морфологічно, екологічно і ценотично відмінних мікроценозів (як їх назвав Биков),або мікрофітоценозів (за Лавренком), або мікроасоціацій (за Гросгеймом), або мікро- угруповань (за Ярошенком). У сосново-дубовому лісі легко можна знайти ділянки, де біля стовбурів дерев сосни ростуть веснівка дволиста (Majanthemum bifolium) або одинарник європейський (Trientalis europaea), а біля стовбурів дуба — конвалія звичайна (Convallaria majalis) чи грушанка мала (Pyrola minor). На відкритих місцях більш зволожені ділянки із сосново-різнотравними і дубово-різнотравними мікроценозами чергуються з ділянками, зайнятими трав’янистими мікроценозами з домінуванням горлянки женевської,буквиці лікарської тощо. На оліготрофному болоті сос- ново-журавлиново-сфагнові мікроценози, які заселяють пристовбурні підвищення,чергуються з пухівковими.які являють собою невеликі однорідні пухівкові купини,та сфагновими,котрі займають найбільш обводнені ділянки поміж першими двома купинястими мікроценозами.

Для сосново-лишайникового бору можна навести такі мікроценози:

— бір із зімкнутою сосною, де майже відсутній лишайниковий покрив;

— бір з розрідженим деревостаном, де в наземному покриві виділяються лишайники та синузії плевроцію Шребера;

— бір з дуже розрідженим деревостаном і добре розвиненим лишайниковим покривом.

Ці мікроценози чергуються між собою і не порушують уяву про лишайниковий бір як про єдине ціле,єдиний типлісу.

В результаті в усіх типах лісу, подібних до наведених вище, спо-стерігається мозаїчність рослинного покриву. Такий розподіл мікроценозів властивий не лише для лісів,й для лук,степів,ПОДІВ тощо.

Отже, мозаїчність — це горизонтальне розчленування фітоценозу на морфологічні й еколого-ценотичні мікроценози. Характерною ознакою мозаїчності є те, що однорідні мікроценози взаємозв’язані між собою, а їхня певна відокремленість виявляється лише по межі фітоценозу (рис. 9).

Не менш істотною ознакою мозаїчності є те,що інтегральним, (об’єднуючим) компонентом усіх мікроценозів у фітоценозі є едифікатор (або співедифікатор) основної життєвої форми рослин.

Склад кожного окремого фітоценозу неоднаковий, а значить — неоднорідним є його екологічне середовище,оскільки в кожному з мікроценозів або на кожній окремій ділянці будуть різні умови освітлення, температура повітря і грунту, рух повітря, товщина снігового покриву, кількість опадів,товщина підстилки тощо.