Народна Освіта » Біологія » Історія розвитку геоботаніки

НАРОДНА ОСВІТА

Історія розвитку геоботаніки

Термін “геоботаніка” був введений в науку Л. Грізебахом ще в 1866 році. Він надав йому широкого тлумаченя як сукупності всіх розділів тогочасної ботанічної географії. Згодом відокремилися екологія і фітоценологія,або геоботаніка.

Л. Грізебах вважав, що геоботаніка — це розділ ботаніки,який вивчає властивості рослин на Землі в їхньому взаємозв’язку з навколишнім середовищем. На його думку, геоботаніка має ширше поняття і включає в себе екологію та географію рослин.

Близьку до цієї точку зору висловив і швейцарський учений Е. Рюбель (1922), який розумів геоботаніку як науку про зв’язки рослинного світу з навколишнім середовищем. Пізніше він розширив це поняття і включив до геоботаніки синморфологію й синтаксономію. У своїх працях Е. Рюбель вживав і такий термін. екологічну, морфологічну, історичну, географічну та систематичну фітоценологію. Ним вперше були розроблені фізіономо-екологічні принципи класифікації рослинності різних регіонів Земної кулі.

У такому ж розумінні, як і Л. Грізебах, в 1866 р. термін “геоботаніка” застосовував і російський вчений Ф.Й. Рупрехт. Він вважав, що геоботаніка має вивчати походження і розподіл рослин, виходячи з особливостей геології земної поверхні. В надрукованій праці “Геоботаническое исследование черноземов” типи рослинності були кваліфіковані ним як флори, а також описані ландшафти степів, історія виникнення їх.

Другий відомий російський вчений А.М. Краснов розглядав фітоценологію (геоботаніку), як науку про залежність міжхаракте- ром ботанічних формацій рослинного царства і життям та історією гірських порід, яю'Ълугували субстратом для цих формацій. Отже, фітоценологія,за А.М. Красновим,— це наука про ботанічні формації та грунтознавство у широкому розумінні цього слова. Він уперше зробив спробу вирішити проблему історичного розвитку формації.

Значний внесок у становлення фітоценології,як науки,зробив С.І. Коржинський, який вважав основним її завданням накопи- • чення й опрацювання відомостей про рослинний покрив і про рослинні формації, їхню динаміку, з’ясування генетичних рядів формацій. На його думку, формації є найбільш сталими рослинними угрупованнями і саме вони утворюють рослинний покрив будь-якої території. Він писав: “Как результат многовековой борьбы за существование в каждой стране вырабатываются из видов, наиболее жизненных и приспособленных к данным климатическим и топографическим условиям, особые комбинации форм, образующие т.н. растительные формации. Эти формации суть устойчивых форм общежития растений ... формации сутьбо- танико-географических единиц. Они определяют своим составом характер растительного покрова страны.”

Видатною постаттю в геоботаніці був Й.К. Пачоський, який тривалий час вивчав флору і рослинність України. У своїх працях, зокрема “Стадии развития флоры” чітко висловлена думка,що при дослідженні рослинності геоботанік має справу з двома об'єктами — видом рослин.який є предметом флори,і асоціацією,і формацією, які є предметом рослинності, або флорографії. Останню Й.К. Пачоський визначав як науку про генезис, життя, розвиток та поширення асоціацій (формацій). Потім він назвав флорографію “фітосоціологією”. Й.К. Пачоський поділяв погляди еволюційного підходу до рослинного покриву.

Терміном “фітосоціологія” користувалися й інші геоботаніки та флористи. Ж. Браун-Бланке вважає, що всеохоплююче поняття “соціологія” — це наука про співіснування різних організмів, яка трактується неоднозначно і включає в себе ряд окремих понять — соціологію — вчення про людське суспільство (суспільство у вузькому розумінні цього слова), зоосоціологію (науку про угруповання тварин) і фітосоціологію, або ботанічну соціологію (науку про рослинні угруповання). При цьому нерідко ототожнювались загальні закономірності життя суспільства та життя рослинних і тваринних організмів, хоча добре відомо, що в суспільстві діють соціальні закони, а в рослинному і тваринному світі, навпаки,— біологічні.

Більш прийнятним виявився термін “фітоценологія”, який вперше був запропонований швейцарським ботаніком Х.Г. Гам- сом. В основу сучасної фітоценології покладено вчення про фітоценоз. Звідси й походить сама ця наука. Раніше вважалося,що поняття “фітоценоз” за своїм змістом рівнозначне поняттю “рослинне угруповання”. Але за сучасними поглядами ці терміни потрібно розглядати окремо.

В.В. Альохін вважав, що фітоценологія — це частина ботаніки, яка вивчає рослинні об’єднання (фітоценози) з усі>Г можливих точок зору (будова, розвиток, зв’язок із середовищем, розподіл на земній кулі). В.М. Сукачов визначив фітоценологію як розділ ботаніки, котрий вивчає закономірності складу, розвитку і розподілу на земній поверхні фітоценозів,або рослинних угруповань.

Чеський вчений Я. Кліка пропонує таке визначення: “Фітоценологія — це наука про рослинні угруповання (фітоценози) та навколишнє їх середовище”.

Відомий російський геоботанік О.П. Шенников вважає, що фітоценологія — це наука,яка вивчає рослинність в динаміці,тобто в її перетворенні, змінах, а термін “фітоценологія” є синонімом поняття "геоботаніка”.

Б. Биков такожрозглядає геоботаніку як синонім фітоценології,як науку про рослинні угруповання,або фітоценози,про їхню будову і внутрішні взаємозв’язки та зв’язки із зовнішнім середовищем, про розвиток їх у просторі та про шляхи використання і перетворення.

Всі наведені вище визначення мають багато спільного щодо змісту.і майже всі автори поділяють думку,що в основі вчення про рослинність лежить фітоценоз, його внутрішні ценотичні закономірності, взяті у взаємозв’язку з навколишнім середовищем.

Деякі західноєвропейські вчені часто вживають і такий термін, як “синекологія”, під яким розуміють науку про рослинні угруповання. Вживання цього терміна пов’язано з поглядами на місце синекології в системі наук. Так, Е. Одум відзначає, що загальна екологія ділиться на дві частини: аутекологію (екологію індивідумів) та синекологію — (екологію груп організмів). У межах синекології, у свою чергу, виділяють екологію популяцій, або екологію груп організмів одного виду; екологію угруповань та екологію екосистем, тобто екологію угруповань з їхнім абіотичним (неживим) оточенням.

Деякі вчені вичленовуютьу складі екології чотири відділи: екологію видів; екологію популяцій; екологію рослинних угруповань; екологію екосистем. Згідно з цим тлумаченням фітоценологію слід розглядати як частину синекології. Займаючи протилежну позицію, автори даного посібника цілком погоджуються з А.Г. Вороновим, на думку якого, фітоценологія включає в себе синекологію як екологію рослинних угруповань з відділами: морфологія фітоценозів, географія, розвиток,зміни, класифікація. Такожавтори вважають за потрібне не ототожнювати фітоценоз із рослинним угрупованням, а розглядати останній як тип фітоценозу, тобто об’єднання флористично та екологічно близьких фітоценозів.

Мета курсу фітоценології — вивчення і пізнання основних за-кономірностей будови,асоціювання видів, життя і розвитку фітоценозів, об’єднання їх в рослинні угруповання, особливості взаємозв'язку фітоценозів та рослинних угруповань з середовищем, шляхів керування ними (поліпшення і підвищення продуктивності фітоценозів, створення нових господарськи .цінних неоценозів з метою раціонального використання рослинних ресурсів).

 

Категорія: Біологія

Автор: admin от 6-01-2013, 01:05, Переглядів: 3734