Народна Освіта » Українська література » Ліна Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать», «Українське альфреско», «Маруся Чурай» - аналіз твору, критика

НАРОДНА ОСВІТА

Ліна Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать», «Українське альфреско», «Маруся Чурай» - аналіз твору, критика

Ліна Василівна Костенко

(1930 р.)

«Шістдесятниця», лауреат Державної

премії УРСР імені Т. Г. Шевченка

«Страшні слова, коли вони мовчать»

Історія написання: філософські питання про сутність поезії, про місію митця для Ліни Костенко (особливо для неї, яка пішла у «внутрішню еміграцію» на знак протесту проти відновлення тоталітаризму в СРСР і понад 16 років змушена була писати «в шухляду»), як і для всіх «шістдесятників», були особливо актуальними, що вилилося в низку творів, де ця проблематика стає осердям уваги.

Рік створення: 1977.

Збірка: «Над берегами вічної ріки».

Напрям: модернізм. Течія: неоромантизм.

Рід: лірика. Жанр: вірш (роздум, медитація).

Тематичний різновид: філософська лірика.

Тема: слово в житті людини, сутність поезії.

Ідея: утвердження думки, що «поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі», що «страшні слова, коли вони мовчать» у той момент, коли вони повинні бути сказані поетом як особистістю й громадянином.

Мотиви: «слово в житті людини»; «сутність мистецтва»; «місце та роль митця в суспільстві».

Образи: людей: ліричний герой-, предметів і явищ: слово, поезія; асфальти, спориші; краса, потворність.

Композиція (зміст): страшні слова, коли вони мовчать — слова вже всі були сказані — кожного разу людина їх говорить як уперше — поезія ж завжди неповторність.

Система віршування: силабо-тонічна.

Віршовий розмір: 5-стопний ямб

Строфа: нестрофічна будова. Римування: перехресне (абаб).

Художні засоби виразності: метафора, оксиморон, гіпербола, антитеза; афористичність мови.

«Українське альфреско»

Історія написання: Чорнобилська трагедія (1986 р.) справила на поетесу надзвчиайне враження: людство з його амбіціями й прагненням владарювати над світом виявилося насправді таким слабким... На очах Ліни Костенко благословенний край на берегах Прип’яті перетворюється на пустелю, тож не дивно, що в ліриці поетеси в цей час з’являються мотиви прощання із селянською Атлан-тидою, «останньою в світі казкою». У збірці «Сад нетанучих скульптур» є низка віршів, у яких запеклися біль порожніх хат, самотня печаль останніх жителів «неперспективних» сіл («Затінок, сутінок, день золотий», «Дзвенять у відрах крижані кружальця», «На спиляному осокорі»). Тема селянської Атлантиди прийшла до Ліни Костенко разом зі спогадами, пронизливим відчуттям проминання часу, який тече, як пісок крізь пальці, з напружено-драматичними пошуками «слідів роду», що їх поетеса сподівається знайти «у плачах і легендах», з усім комплексом питань, пов’язаних із роздумами про те, що залишає по собі людина на землі та в пам’яті нащадків. До речі, і сьогодні Ліна Костенко чи не найбільше переймається долею «пустелі» Чорнобильського краю, організовуючи в ті місця експедиції, постійно ставлячи цю проблему перед очі загалу.

Рік створення: 1987.

Збірка: «Сад нетанучих скульптур».

Напрям: модернізм. Течія: неоромантизм з елементами символізму.

Рід: лірика. Жанр: вірш (ідилія).

Тематичний різновид: інтимна з елементами філософської.

Тема: бездітна старість; вимираюче село.

Ідея: ідилічне змалювання-переживання самотньої старості як «останньої казки», яка, на жаль, не зігріта голосами дітей чи онуків.

Мотиви: «тиха старість», «щастя», «діти», «краса природи», «село».

За ідилічністю й мотивами поезія Ліни Костенко чимось подібна до вірша Тараса Шевченка «Садок вишневий коло хати», однак, на відміну від Кобзаревого вірша, поетеса змальовує ідилію бездітної старості, вимираючого села.

Образи: людей: ліричний герой, дід, баба, чужі діти; природи: долина, старий граб, двір любистку, жоржини, вишні чорноокі, патлашки, стомлений лелека, шовковиця, гарбузи; предметів і явищ: село, шлях, біла-біла хатка, яєчка золоті, двір любистку, стежини, хлів, руки, призьба, шлях золотий, остання в світі казка, образи, тин.

Символи: курочка-ряба, яєчка золоті (символи ідилічного старого, казкового світу; архетипні образи українського народу).

Композиція (зміст): біля дороги біла-біла хата, де живуть дід і баба, у яких, мабуть, є навіть курочка ряба, що несе їм яєчка золоті — вечорами дід і баба гойдають чужих дітей, а потім довго-довго сидять на призьбі — вони як остання казка під образами.

Система віршування: силабо-тоніка, ускладнена подібністю до силабіки: після шостого складу є зайвий склад, який вимагає клаузули, таким чином вірш має вигляд силабічного за схемою — 7//7.

Віршовий розмір: ямб із зайвим складом після шостого, наприклад:

Остання в світі казка

сидить під образами.

Навшпиньки виглядають

жоржини через тин

Строфа: чотиривірш (катрен). Римування: перехресне (абаб).

Художні засоби виразності: епітет, метафора, персоніфікація, гіпербола, інверсія, повтор, символ, фразеологізм.

«Маруся Чурай»

Історія написання: до постаті легендарної народної співачки Марусі Чурай митці зверталися неодноразово, Ліна Костенко ж знайшла в цьому образі той зразок, який їй допоміг на історичному матеріалі поставити чимало актуальних питань сучасності, що в цілому хвилювали «шістдесятників».

Рік створення: 1979.

Напрям: модернізм.

Течія: неоромантизм.

Рід: ліро-епос, хоча часто відносять і до епосу.

Жанр: роман у віршах.

Тематичний різновид жанру: історичний (за визначенням самої поетеси) роман у віршах із елементами філософського.

Тема: доля легендарної української дівчини-піснетворки на тлі історичних подій середини XVII ст. — часів Хмельниччини.

Ідея: утвердження думки про невмирущість пісні, народу; возвеличення кохання як найсвітлішого людського почуття; уславлення патріотизму як самовідданого служіння батьківщині; осуд «дрібних» душ, нездатних піднятися до величі геніїв у їхній любові до Батьківщини, у коханні.

Мотиви: «вірність і зрада», «геній і маса», «романтики й прагматики», «складна доля України», «історична несправедливість», «роль митця в суспільстві».

Образи: людей: Маруся Чурай — дівчина-піснетворка, людина великої душі й максималістка в коханні; мати Марусі — горда, тверда жінка; Гордій Чурай — батько Марусі, патріот, повішений у Варшаві; Іван Іскра — закоханий у Марусю козак-патріот, полковий обозний; Грицько Бобренко — випадково отруєний коханий Марусі; мати Грицька; Галя Вишняківна — потенційна наречена Грицька, обмежена дівка; мати Галі; Богдан Хмельницький-, Мартин Пушкар — полтавський полковник; Песько Черкес — козак-патріот; Семен Горбань — війт; дяк-філософ, із яким Маруся йде на прощу; дід-запорожець; природи: весна, сонце, кінь; предметів і явищ: неопалима купина; суд; шибениця; універсал; землянка; лавра; пожежа; пісня.

Символічні образи: неопалима купина (символ незнищенного, вічного); Гомер (символ творця й водночас історіографа нації); пісня (символ народної душі, краси, пам’яті); мандрівний дяк (символ віри, книжної культури); Маруся Чурай (символ народного генія, фольклорної культури, пісні, людини високого лету, максималістки); Іван Іскра, Гордій Чурай (символ відданості, патріотизму); Богдан Хмельницький (символ справедливості й мудрості).

Час подій: середина XVII століття.

Місце подій: Полтава, Київ.

Композиція: твір містить дев’ять розділів, у яких розвивається дві сюжетні лінії — кохання Марусі та Грицька (і) й боротьби українського народу проти польських завойовників (2).

Сюжет: І розділ «Якби знайшлась неопалима купина»: пожежа в Полтаві 1658 р. року дощенту знищила всі папери, у тому числі й судові, з яких би можна було щось дізнатися про суд над Марусею Чурай (пролог) — початок суду над Марусею, яку звинувачують в отруєнні Грицька Бобренка (зав’язка 1) — Маруся не захищає себе — виступають свідки — на захист

Марусі стають полтавський полковник Мартин Пушкар, Іван Іскра — Марусі виносять смертний вирок. II розділ «Полтавський полк виходить на зорі»: полтавський полк виходить у похід (зав'язка 2), звучать Марусині пісні — відтворення суворої дійсності Хмельниччини. III розділ «Сповідь»: перебування Марусі у в’язниці, під час якого дівчина осмислює своє життя на тлі усвідомлення того, що її смерть дуже близько — спогади й роздуми про дитинство, велике (яке слугувало для неї зразком) кохання батька Гордія Чурая (забитого ляхами) й матері, стосунки в їх сім’ї — спогади й роздуми про дитинство Грицька, його родину та стосунки в ній — спогади про своє кохання з Грицем, роздуми про душу Грицька та його зраду з Галею Вишня-ківною — спогади про те, як сталося насправді отруєння — вирок суду «стратити» — Марусю виводять на страту. IV розділ «Гінець від гетьмана»: Іван Іскра, який кохає Марусю, зі всіх сил мчить до гетьмана Богдана Хмельницького, щоб повідомити того про суд над Марусею — зустріч із Хмельницьким — гетьман універсалом скасовує вирок суду. Vрозділ «Страта»: Марусю ведуть на страту — вона байдужа до всього, що відбувається, фактично, вона сама винесла собі вирок і духовно вже не в цьому світі (кульмінація 1) — змалювання образів полтавців, які по-різному ставляться до страти Марусі — одна з жінок спеціально веде дітей, щоб показати страту, не усвідомлюючи, що хоче показати смерть великої людини — в останній момент Іскра з’являється з універсалом (розв'язка 1) — Маруся не розуміє, чому її не стратили. VI розділ «Проща»: Маруся живе, ледь жевріючи — похід на прощу до Києва — зустріч із мандрівним дяком-філософом — розповіді дяка про Якова Остряницю, Северина Наливайка та Ярему Вишневецького (який сплюндрував Україну, хоча був нащадком великого Байди Вишневецького) — картини зруйнованої України — думки Марусі про історію своєї землі. VII розділ «Дідова балка»: Іван Іскра з Марусею відвідують старого запорожця (який колись 20 років був у турецькому полоні, а після звільнення оселився під Полтавою й займається різьбярством), щоб попередити про наступ ворожих військ — дід не бажає полишити свою вбогу хатину. VIII розділ «Облога Полтави»: облога Полтави, яка вже триває 4 тижні (кульмінація 2) — Іван Іскра відвідує хвору й самотню Марусю (мати її померла) — пропонує одружитися — Маруся відмовляє йому. IX розділ «Весна, і смерть, і світле воскресіння»: Маруся прощається з Іскрою — чекає на свою смерть — облога Полтави знята (розв'язка 2), життя повертається — повз вікна Марусі проходять козаки, співаючи її пісень (епілог 2) — здалеку лине пісня «Ой не ходи, Грицю», яку співають дівчата — Маруся благально просить ще зачекати співати цю пісню, таки вона ж бо ще жива (епілог 1).

Доля Марусі Чурай цікавила багатьох митців і дослідників (Г. Барановського, В. Самійленка, О. Шаховського, М. Старицького), а пісня «Ой не ходи, Грицю» стала мотивом для появи низки художніх творів, наприклад: «У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської.

Віршування: ритмізований текст, часто з римою.

Художні засоби виразності: увесь арсенал, а для створення історичного колориту — історизми, архаїзми, фразеологізми, постійні епітети.

 

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури

 

Автор: admin от 22-08-2014, 00:25, Переглядів: 42294