Василь Стус «Як добре те, що смерті не боюсь я», «О земле втрачена, явися!» - аналіз твору, критика

Василь Семенович Стус

(1938-1985)

«Шістдесятник»,

лауреат Державної премії імені Т. Шевченка

«Як добре те, що смерті не боюсь я»

Історія написання: письменник боляче й глибоко переживає свою розлуку з батьківщиною, однак ще більше йому болить доля його землі.

Рік створення: 1971-74.

Збірка: «Палімпсести» (написи на пергаменті, з якого змито раніший текст).

Напрям: модернізм. Течія: неоромантизм, неореалізм, символізм.

Рід: лірика. Жанр: вірш (заповіт, послання).

Тематичний різновид: громадянська лірика.

Тема: переживання людиною-патріотом розлуки з Батьківщиною через несправедливість суспільного устрою.

Ідея: пошук сенсу справжнього буття як заперечення світу зла й насильства; осмислення власної долі, світовідчуття; утвердження вічних вселюдських ідеалів добра, чесності й справедливості; утвердження думки про єдність із народом.

Мотиви: «патріотизм», «життя по правді», «чесна громадянська позиція», «антилюдська влада», «смерть», «вибір».

Образи: людей: ліричний герой; судді; народ; предметів і явищ: тяжкий хрест; смерть; обличчя; очі; рідний край.

Символічні образи: ліричний герой (символ незламного патріота й громадянина); тяжкий хрест (символ страдницьких, подібних Христовим мук, долі), недовідомі версти (символ незнання, але передчуття тяжкого майбуття); судді (символ влади й несвободи); обличчя, очі (символи «дзеркал» душі).

Композиція: утвердження ліричним героєм своєї твердості й незламності — звернення до народу із запевненнями єдності з ним хоча б по смерті.

Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,

що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верст,

що жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

як в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі

і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Система віршування: силабо-тонічна.

Віршовий розмір: 5-стопний ямб

Строфа: нестрофічна будова. Римування: перехресне (абаб).

Художні засоби виразності: епітет, метафора, метонімія, анафора, символ, риторичне звертання.

Поезія В. Стуса «Як добре те, що смерті не боюсь я» подібна за своїм пафосом до Шевченкового «Мені однаково...»

«О земле втрачена, явися!»

Рік створення: 1971-74.

Збірка: «Палімпсести».

Напрям: модернізм. Течія: неоромантизм, неореалізм, символізм.

Рід: лірика. Жанр: вірш медитативного характеру.

Тематичний різновид: громадянська лірика з елементами пейзажної.

Тема: переживання людиною своєї смерті, свого небуття в цьому світі, у якому залишається все пережите, але немає самої людини, бо її «розтанули сліди» «в далеких пожиттєвих ерах»; спогади про яскраві сторінки життя й красу рідної землі.

Ідея: утвердження думки про плинність і скороминущість життя, краса якого й переживання якого є тим, за чим людина гірко жалкує, особливо ж у «зболеному сні»; утвердження любові до рідного краю, тільки який і може подолати зло («лихо, спи!»).

Мотиви: «утрачена Батьківщини», «плинність життя», «смерть», «казка дитинства».

Образи: людей: ліричний герой; міфологічні: лихо; природи: сонце, озера, ниви, ліси, світання, крила, хвилі, джмелі, поля, світання, троянди, долина, приярок, лебединя, голуби, райдуга; предметів і явищ: рідна земля, сон, згадки, сліди, покута, спогад, минуле.

Символічні образи: пожиттєві ери (символ майбутнього без цієї конкретної людини); лихо (символ земного життя); зболений сон (символ важкого життя й смерті); лебединя (символ вірності).

Композиція: складається з трьох частин: звернення до втраченої землі явитися, простити всі гріхи й повернути хоч у спогадах минулі щасливі, напоєні красою дні дитинства, юності — метафоричні картини рідної землі — повторне звернення до втраченої землі явитися хоча б у зболеному сні.

Система віршування: силабо-тонічна.

Віршовий розмір: 4-стопний ямб

Строфа: нестрофічна будова.

Римування: перехресне (абаб).

Художні засоби виразності: епітет; метафора; метонімія; персоніфікація; символ; риторичне питання, звертання; анафора, повтор (рефрен).

У вересні 1965 року під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» В. Стус звернувся до глядачів із закликом висловити протест проти арештів української інтелігенції, що відбулися влітку 1965 року. Після цього виступили І. Дзюба й В. Чорновіл. Під протестом підписалося 140 присутніх.

Реакція влади була блискавичною: В. Стуса відрахували з Інституту літератури АН УРСР, де він був аспірантом. Після цього поет фактично ніде не міг влаштуватися на роботу, перебиваючись тимчасовими підробітками.

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури