Народна Освіта » Українська література » Григір Тютюнник «Три зозулі з поклоном» - аналіз твору, критика






Григір Тютюнник «Три зозулі з поклоном» - аналіз твору, критика

Григір Михайлович Тютюнник

(1931-1980)

«Шістдесятник»,

лауреат Державної премії імені Т. Шевченка

«Три зозулі з поклоном»

Палко закоханій людині, якій не могли відповісти взаємністю, переказували своєрідну магічну формулу-прохання: «Три зозулі з поклоном». Таке прохання означало: «Забудь, покинь, залиш мене, відпусти». Смисл цієї формули мотивований тим, що зозуля гнізда не мостить, а отже, людина, яка чула про зозулю, повинна була зрозуміти, що кохання без відповіді.

Історія написання: 1937 року батька Григора Тютюнника було арештовано як ворога народу й заслано до Сибіру, а мати подалася його шукати з жінкою-суперницею, яка любила батька. Тютюнник згадував: «Я виношую ще один жіночий образ. Образ жінки, котра дуже любила мого батька. Коли у нас сталося нещастя, мама в горі кинулася саме до неї. Жінка була набагато старша за маму, старша за батька. Але обоє, батько й мати, ніколи не посміли зневажити ту любов, велику і безвзаємну. Отож Марія пекла коржики, збирала все необхідне, бо мама ридала та побивалась. Удвох вони й поїхали розшукувати батька, не знаючи, що слід його загубився вже навіки... Ти подивись, яке благородство й краса обох жінок, самозреченість моєї тоді ще зовсім молодої мами... Мабуть, одна вона в цілім світі шукала підтримки в своєї суперниці, співчувала їй і жаліла. І якщо доля дасть мені таланту... Не дивися так скептично... Не таланту — Бог із ним... Якщо поталанить щось написати — воздам хвалу жінці й красі». У новелі письменникові вдалося втілити в художньому творі безкінечну глибину справжнього кохання й обережне ставлення людей один до одного.

Рік створення: 1976.

Напрям: модернізм. Течія: неореалізм.

Присвята: «Любові Всевишній присвячується».

Прикметник «Всевишній» уживається в українській мові зазвичай у сполученні зі словом «Бог». Поєднання цього прикметника з іменником «любов» формує прозору асоціацію для думки, що «світом править Любов» («огсіо ашогІБ»).

Рід: епос.

Жанр: новела.

Тематичний різновид жанру: філософська новела з елементами автобіографічної.

Тема: кохання, «любовний трикутник»; глибоке віддзеркалення внутрішнього світу героїв, складні перипетії їхніх доль, саможертовна любов, яка без дозволу входить у людські серця, наповнює їх.

Ідея: возвеличення любові як найвищої загальнолюдської цінності, як великої таємниці буття, яку ще нікому не вдалося розгадати і яка підносить людину на вершину щастя або робить її безкінечно нещасливою.

Мотиви: «сила кохання», «протистояння влади й людини», «філософія життя», «усепрощення», «романтики й прагматики».

Образи: людей: оповідач (Я) — син Михайла й Софії, студент; Михайло — репресований чоловік Софії; Софія — дружина Михайла, мати оповідача; Марфа Яркова — дружина; Карпо Ярков — приземлений чоловік Марфи; дядько Левко — поштар; природи: зозуля; сосна (яку посадив Михайло); предметів і явищ: піджак, лист, сон.

Символічні образи: «три зозулі з поклоном» (символ самотності; традиційна народна формула-прохання не любити); сосна, посаджена Михайлом на піску біля дому (символ самотності й водночас для тих, хто любив (син, Марфа, Софія) Михайла, — пам’ять про нього; для односельців — спогад про загублене життя; для самого Михайла — символ рідного дому); піджак (символ радянської бідності); Сибір неісходима (символ-перегук із творами Тараса Шевченка).

Композиція (сюжет): студент повертається з міста в новому костюмі (заробив гроші, розвантажуючи вагони) — його проводжає поглядом Марфа Яркова, бо він схожий на батька — студент питає у матері Софії про Марфу (пролог-обрамлення) — мати розповідає: та любила його батька Михайла (зав’язка) й завжди відчувала прихід листів від нього із заслання, поштар дозволяв їй потримати ці листи; в останньому листі з каторги Михайло жаліється Софії, що десь поряд із ним ходить Марфина душа (своєрідна кульмінація), не даючи йому спокою, і просить дружину передати їй від нього «три зозулі з поклоном», які «чи перелетять через Сибір неісходиму» (розв’язка) — син питає себе «Як вони чули одне одного — Марфа і тато?», «Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?», на що чує відповідь великої «татової» сосни: «Тоді не було б тебе» (епілог-обрамлення).

Новела складається з кількох частин, де на початку й у кінці використано прийом обрамлення. «Останній лист від батька» є своєрідною новелою в новелі. Оповідь ведеться від І особи — сина-студента.

Художні засоби виразності: епітет, символ, порівняння та ін.

 

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури

 

Автор: admin от 22-08-2014, 00:06, посмотрело: 44051