Народна Освіта » Українська література » Олесь Гончар «За мить щастя» - аналіз твору, критика

НАРОДНА ОСВІТА

Олесь Гончар «За мить щастя» - аналіз твору, критика

Олесь Гончар

(1918-1995)

Справжнє ім’я: Олександр Терентійович Гончар

Перифрастичне ім’я: Інтелектуал Світу

Лауреат Державної премії імені Т. Шевченка

«За мить щастя»

Історія написання: новела писалася, коли О. Гончар уже написав роман «Людина і зброя» про трагедію студентського батальйону, бійцем якого був і він сам, і збирався писати роман «Циклон» про страшну табірну одіссею радянських полонених, тож не дивно, що новела сповнена болю, суперечностей, побудована на багатьох опозиціях. Її задум виник у місті Рангун (Бірма), де молоді солдати з автоматами й храми-пагоди, що нагадують «стоги жовтогарячого жнив’яного блиску», спровокували спогади про давню історію — смертну кару за кохання. Митець не сприйняв цієї кари й свої сумніви та біль відбив у слові, воскресивши найбільш вражаючі епізоди тієї давньої історії й спробувавши осмислити, чому сталося те, «що мало статися».

Рік створення: 1964.

Напрям: реалізм із елементами романтизму (неоралізм; неоромантизм).

Рід: епос. Жанр: новела.

Тематичний різновид жанру: соціально-психологічна новела з елементами політичної.

Тема: кохання радянського воїна з жінкою-мадяркою під час перебування радянських солдатів на угорській землі, де їх сприймають як завойовників, а не як визволителів.

Ідея: оспівування світлого кохання як щастя, за мить якого людина може віддати життя; засудження глибинної неправильності ситуації, коли за мільйони смертей на війні майже нікого не карають, а за смерть одного ревнивця, спричинену випадково, карають чисту душу

Мотиви: «кохання»; «момент щастя»; «протистояння влади й людини»; «брудна політика»; «людина на війні», «справедливість».

Образи: людей: оповідач, який в Рангуні згадує події війни; Сашко Діденко — радянський воїн, молодий хлопець; Лорі (Лариса) — угорка (мадярка), молода жінка; чоловік Лариси-, священик-, Шадура-комбат; природи: поле, виноград, ліс, снопи, яр; предметів і явищ: мрії, глечик, тіло, револьвер, постріл, гауптвахта, розповіді, домисли, сльози, скрик.

Час подій: 60-ті рр. XX ст.-1943 р. Місце подій: Рангун — Угорщина.

Композиція: складається з обрамлення (пролог і своєрідний епілог) і власне новели. Сюжет: оповідачеві в сонячному Рангуні згадалася історія сонячного літа, коли радянські війська звільняють Угорщину (пролог) — картина літніх днів і краси угорських земель — радянський юний воїн-герой Сашко Діденко везе воду, радіє життю, мріє про кохання, про яке чув, але ще не мав, бо й ніколи за війною було (експозиція) — на жнив’яному полі Сашко бачить жінку на ім’я Лорі (Лариса), від якої не може відвести ока — вони ніби шукали одне одного — мить щастя (зав’язка) — до них наближається смерть у вигляді незнайомого, чорного, в жилетці, з блискучим серпом у руці чоловіка (чоловік Лори) — Сашко стріляє — його садять на гауптвахту — Сашко щасливий і майже не розуміє, що сталося («наче напоєний чарами, тільки й жив він тепер своїми золотими видіннями, отими снопами, її красою, тільки й чекав, коли вийде з гауптвахти та знов гайне до своєї циганочки (так він свою мадярочку називав)») — вартові підтримують хлопця — чоловік Лори помирає в лікарні — справа набуває широкого розголосу в країні як зразок «безчинства окупаційних військ» — Лора захищає Сашка — Сашкові винесено смертний вирок, справа доходить до Москви — чекання на апеляцію (кульмінація), але все залишається в силі — закохані таємно бачаться — комбат як душпастир вислуховує останнє слово Сашка — Сашко ні про що не жалкує — за півгодини засудженого розстрілюють у яру (розв’язка) — «Дива не трапилося. Сталося все, що мусило статися» (своєрідний епілог).

Художні засоби виразності: епітет, порівняння, метафора, риторичні фігури.

 

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури

 

Автор: admin от 22-08-2014, 00:00, Переглядів: 32105