Валер'ян Підмогильний «Місто» - аналіз твору, критика

Валер'ян Петрович Підмогильний

(1901-1937)

«Місто»

Історія написання: пореволюційна українська література потребувала великих творів; В. Підмогильний, вихований на класичній літературі, знаходить сили й натхнення написати твір, який частково відбиває шукання письменника себе в місті й у літературі.

Рік створення: 1927.

Напрям: модернізм. Течія: неореалізм.

Епіграф: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є; як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє» (Талмуд. Трактат Авот); «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?» (Анатоль Франс. «Таїс»).

Рід: епос.

Жанр: роман.

Тематичний різновид жанру: соціально-психологічний, філософський (екзистенціальний), інтелектуальний роман.

Тема: життя й трансофрмація вихідця із села в умовах великого міста; народження письменника.

Ідея: утвердження думки про неоднозначність натури людини, у якій поєдналися і високі пориви, і низька тваринна сутність; аналіз психології людини-завойовника, людини-творця.

Мотиви: «людина-митець», «романтики й прагматики», «місто й село», «українізація», «місто», «кохання», «душа й тіло», «гроші».

Образи: людей: Степан Радченко (Стефан Радченко — псевдонім) — 25-літ-ній селянин (який спочатку був «підпасичем-приймаком, потім просто хлопцем, далі повстанцем і наприкінці секретарем Спілки робземлісу»), що приїздить на навчання до міста й тут залишається; му ся (Тамара Василівна) — старша жінка, 1-а коханка Степана, мати Максима; Надійка — землячка Степана, 2-а коханка Степана; Зоська — екстравагантна інфантильна міщанка, 3-я коханка Степана, повія — 4-а коханка Степана; Рита — балерина з Харкова, 5-а коханка Степана, Вигорський — поет-подоріжник, друг Степана; Максим Гнідий — син Тамари Василівни, книголюб, що морально деградував; Лука Гнідий — крамар, який дав прихисток Степану; Левко — обмежений земляк Степана, який вчиться в Києві й із якого «був би колись ідеальний панотець, а тепер — зразковий агроном»; Борис Задорожній — обмежений міщанин, чоловік Надійки; Михайло Світоза-ров — критик, що не побачив таланту Степана; природи: Дніпро, вечір, осінній парк-, предметів і явищ: місто, сарай, парфуми, одяг, кав’ярня, книги, бритва, оповідання, повість та ін.

Час подій: 1920-ті роки (період українізації). Місце подій: Київ.

Композиція: складається із 2-х частин: ЧАСТИНА ПЕРША: (І) Степан підпливає до Києва по Дніпру — подумки прощається з рідним селом, бо їде до великого міста на навчання, щоб потім повернутись у село й підіймати його — зі Степаном Надія та Левко, односельці — Степан зупиняється за рекомендаційним листом у крамаря Гнідого на Подолі (хлопця селять у столярній майстерні поруч із коровами) — (II) зранку йде в інститут, куди має вступити за направленням — намагається влаштуватися на роботу, але ніхто ніде його не бере попри заслуги перед революцією — (III) відвідує Левка, заздрить йому — (IV) вивчає місто й розуміє своє призначення — «не ненавидіти його, а здобути місто» — (V) відвідує Надійку, Ганусю та Нюсю, розмовляють про українізацію — (VI) складає вступні іспити, йде до Надійки окрилений — переселяється в дім до Гнідих — (VII) відвідує літвечірку, бачить Світозарова й Вигорського, вирішує написати оповідання про бритву, легко його пише — (VIII) вибирає псевдонім «Стефан Радченко» — несе твір Світозарову, але той виганяє його — зриває образу на Надійці, звинувачуючи її в усьому, і кидає — (IX) виправдовує себе, відкриває місто (пані з вишуканими парфумами як уособлення принад міста) — (X) знайомиться з Максимом Гнідим — зав’язує близькі стосунки з Тамарою Василівною — (XI) Максим про це дізнається й іде з дому — (XII) розмовляє з мусінькою — (XIII) складає сесію, улаштовується лектором на курсах української мови — спалює одяг — знайомиться на курсах із поетом Вигорським (Ланським) — (XIV) іде від мусіньки. ЧАСТИНА ДРУГА: (І) міське життя Степана — оповідання надруковано — відчуває щастя, «він — письменник!» — знайомиться із Зоською — (II) перший гонорар — Степан пише, роззнайомлюється із Зоською — надсилає першу збірку оповідань «Бритва» — (III) у ресторані зустрічає Максима, який став пияком і розпусником — (IV) у редакції молодим письменникам бреше, що пише «оповідання про... людей» — знову зустрічає п’яного Максима — пробує писати щоденник — (У) відчуває творчі муки, особливо ж прочитавши «Fata morgana» Коцюбинського — шукає підтримки в Зоськи — читає на курсах — отримує гонорар 350 карбованців — (VI ) стає «своїм» у літературних колах — Зоська кохає його — (VII) виходить збірка оповідань Стефана Радченка — зустрічається й розмовляє з Вигорським про людську натуру — (VIII) до Степана приходить Борис, який одружився з Надійкою, — Степан відчуває якусь образу — мучиться через літературну діяльність — стає секретарем журналу — (IX) кинувся в роботу — спілкується з Вигорським, зокрема про повій — отримує гонорар 1500 крб. за сценарій — (X) майже як Рокфеллер шукає «справжню квартиру» — Степан мріє про жінок — розмовляє з Вигорським про щастя — пропонує Зосьці одружитися — (XI) уявивши себе невільним, карає себе за пропозицію Зосьці — на вечірці пориває із Зоською та знайомиться з балериною з Харкова Ритою — (XII) у Степана зароджується думка написати великий твір про людей — починає писати, але не може, у розпачі — його відвідує Максим — іде до Зоськи, але виявляється, що та отруїлася — (XIII) зустрічається з Вигорським, розмовляють про любов і смерть — Степан не може писати, відчуває самотність — зустрічає повію, з якою просто хоче поговорити, на що вона каже: «За що платиш — бери, а душу не трогай» — випадково зустрічає Левка-односельця як когось далекого — (XIV) у Степана раптовий порив ностальгії за селом, степом — хоче побачити Надійку — вона вагітна, розмовляє з ним «прикро, певно, погордо» — він розчавлений — випадково зустрічає Риту — мить щастя — повернувшись додому, відчиняє вікно й посилає містові, що прослалося внизу, поцілунок — починає писати свою повість про людей.

О В. Підмогильний був великим знавцем французької літератури (його переклади зі Стендаля, Бальзака, Золя, Мопассана вважаються одними з кращих!), що не могло не вплинути на його творчу манеру, специфіку творів. Зокрема роман «Місто» має багато спільного з романом Г. де Мопассана «Любий друг»: герой Мопассана Жорж Дюруа так само, як і Степан Радченко, виходець із нижчих соціальних прошарків потрапляє з провінції в Париж і починає його завойовувати. Як і Степан, Жорж досягає своєї мети, використовуючи жінок як інструменти. Мопассан, як і Підмогильний, подає образи 5 жінок, у тому числі, наприклад, і образ повії. Указана змістово-образна подібність творів Мопассана й Підмогильного, проте, не зумовлює ідейної близькості романів: якщо ідеєю Мопассана стало викриття типу «чоловіків-завойовників», які не гребують ніякими засобами задля досягнення своєї мети (отримання місця під сонцем у суспільстві, де гроші й статус визначають усе), то ідея Підмогильного цілком відмінна: побачити психологічну трансформацію особистості як екзистенційний шлях пошуку смислу буття.

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури