Народна Освіта » Українська література » Іван Якович Франко - Гімн, Чого являєшся мені у сні, Мойсей - аналіз твору, критика

НАРОДНА ОСВІТА

Іван Якович Франко - Гімн, Чого являєшся мені у сні, Мойсей - аналіз твору, критика

Іван Якович Франко

(Великий Каменяр)

(1856-1916)

«Гімн»

Історія написання: глибокий аналітик, І. Франко відчуває й сприймає нові соціальні й політичні ідеї свого часу щодо розвитку суспільства, серед яких і ідея соціального й духовного звільнення людей від тиску зла.

Рік створення: 1880.

Збірка: «Із вершин і низин»

Напрям: модернізм.

Течія: неоромантизм із елементами критичного реалізму.

Рід: лірика.

Жанр: гімн.

Тематичний різновид: громадянська лірика.

Тема: поступ; творче начало в людині й нації; доля народу й України на історичному роздоріжжі й у перспективі на майбутнє.

Ідея: утвердження думки про незнищенність людського творчого духу, віра у світле прийдешнє України; викриття зла («попівські тортури, тюремні царські мури», «муштроване військо», «шпіонське ремесло»), що падає під тиском волі й духу «міліонів».

Мотиви: «національне відродження», «віра в майбутнє, у людський геній»; «просвіта як шлях у майбутнє», «творче начало в людині», «знищення зла», «воля».

Образи: людей: міліони — народ, який прозрів; сини — майбутнє нації; попи, царі, військові, шпіони, тюремники — зло минулого; «вічний революцйонер» — дух, наука, думка, воля; предметів і явищ: хати мужицькі, верстати ремісницькі, місця недолі й сліз; зла руїна — минулий світ, який падає під тиском нового життя; лавина — знищення зла; розвидняющийся день — прийдешнє.

Символічні образи: вічний революцйонер (символ одвічного прагнення людини до кращого, творчого начала в людині; «дух, наука, думка, воля») та ін.

Композиція (зміст): 1-а Строфа: «вічний революцйонер» живий попри все зло; 2-а

Строфа: «вічний революцйонер» завжди був, а нині розвивається й набирає сили; 3-я

Строфа: «вічний революцйонер» іде по всіх усюдах і народжує завзяття; 4-а Строфа: «вічний революцйонер» прийшов назавжди.

Система віршування: силабо-тонічна.

Віршовий розмір: 4-стопний хорей

Строфа: десятивірш (децима).

Римування: кільцеве + паралельне (аббаввггдд).

Художні засоби виразності: епітет, порівняння, гіпербола, метафора, метонімія, синекдоха, анафора, риторичне питання, антитеза.

«Гімн» І. Франка за своїм пафосом близький «Заповіту» Т. Шевченка. Ідея про наближення змін і перемогу людського духу знаходить свій розвиток у поемі «Мойсей».

«Чого являєшся мені у сні?»

Історія написання: привид першого світлого юнацького кохання до Ольги Рошкевич не покидає поета протягом усього життя, незважаючи на те, що стрічалися на життєвій дорозі інші жінки, що він одружився. Це почуття й покликало до життя рядки, сповнені, з одного боку, болю й туги, а з іншого, — бажання, щоб ці муки продовжувалися, бо в них і через них продовжує жити високе почуття.

Рік створення: 1896.

Збірка: «Зів’яле листя» («Другий жмуток»).

Напрям: модернізм. Течія: неоромантизм.

Рід: лірика.

Жанр: вірш.

Тематичний різновид: інтимна лірика.

Тема: нерозділене юнацьке кохання.

Ідея: уславлення любові, хай навіть такої, що завдає страждань.

Мотиви: «нерозділеного кохання», «усепрощення коханих», «кохання як щастя-гріх», «сон як втеча від реальності».

Образи: людей: ліричний герой, почуття любові якого не розділене; уявна кохана — «зіронька»; предметів і явищ: очі, уста, серце, перла (у болоті), пісні сумні, щастя.

Композиція (зміст): внутрішній монолог закоханого юнака, побудований за принципом «уявне питання до дівчини — відповідь самому собі»; динаміка вірша розгортається відповідно до почуттів ліричного героя: спочатку він звинувачує кохану в «жорстокостях», байдужості по відношенню до нього, потім зізнається в щирому й незмінному коханні до дівчини й просить її являтися йому хоча б у сні, де серце зможе оживати й зазнати «щастя молодого, бажаного, страшного того гріха».

Система віршування: силабо-тонічна.

Віршовий розмір: ямб (рядки нерівноскладові).

Строфа: нестрофічна будова. Римування: паралельне (аабб).

Художні засоби виразності: епітет, порівняння, метафора, синекдоха, риторичне питання, риторичне звертання, повтор, анафора.

«Мойсей»

Історія написання: прочитавши ще в дитинстві біблійну історію про Мойсея, яка його вразила, І. Франко понад 40 років виношує образ старозаповітного пророка в серці. Перебуваючи із сім’єю у вічному місті Римі 1904 року, куди поїхав за кошт М.С. Грушевського, поет був дуже вражений могутньою скульптурою Мойсея, створеною на початку XVI ст. Мікеланджело Буонаротті. За спогадами доньки митця Ганни Франко-Ключко, після побаченого батько майже весь час залишався в готелі, де безперестанку тримав перед очима маленьку статуетку Мойсея. Очевидно, саме в цей час у поетовій свідомості до кінця викристалізувався образ великого пророка як слабкої й водночас великої людини, людини, яка може покласти своє життя заради рідного народу. Ці думи, спроектовані на долю українського народу та його проводирів, стають основою поеми.

Рік створення: 1905.

Збірка: окреме видання.

Напрям: модернізм. Течія: неоромантизм.

Рід: лірика + епос (ліро-епос).

Жанр: поема

Тематичний різновид жанру: філософська поема.

Тема: останні дні 40-річних мандрів євреїв під проводом Мойсея до обіцяної Богом землі й смерть пророка, який так і не ступив на благословенну нову батьківщину. У передмові до твору Франко зазначав: «Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. Ця тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні».

Ідея: утвердження думки про необхідність для нації сильного, упевненого у своїх переконаннях вождя, який здатний повести народ до кращого майбутнього; заклик вірити у свій народ і його майбуття; засудження слабких і маловірних проводирів, підступних лже-пророків; ствердження думки про те, що лише та нація, яку утворили вільні люди, люди, які вилікувалися від «бацили» рабства, здатні стати творцями свого життя.

Мотиви: «вождь і нація», «рабство й свобода», «місце нації у світі», «психологія натовпу», «діти як майбутнє», «мессіанізм».

Образи: людей: Мойсей, Датам, Авірон, Єгоьиуа, діти, народ, мати (у видінні); міфологічних істот: Єгова; Азазель — злий демон пустелі, сліпий Оріон — мандрівник до сонця; природи: пустеля, гори, грім; предметів і явищ: табір, скрижалі, скинія, у якій зберігалися скрижалі.

Символічні (алегоричні)

Образи: поїзди бистроїзні (символ сучасного світу); пісня весільна (символ радості й віри); дерева (символ народів, людей), які вибирають собі керівника; терен (символ місії єврейського народу перед іншими народами; місії ідеального правителя — бути слугою); Мойсей (символ зневіри й миттєвої слабкості; великої любові до народу; сили духу й віри); Оріон і хлопчик (символи сліпого людства й жорстоких фактів).

Композиція (сюжет): твір складається з прологу й 20 пісень: (пролог) плач над долею народу — возвеличення чеснот народу — критика чинних проводирів нації як слабосилих — ствердження віри в світле будуще народу — (/) (експозиція) єврейський народ після 40-річних мандрів зневірений — (II) Мойсей утрачає сили й вплив — (III) (зав’язка) народ, підбурений Датаном і Авіроном, вирішує вигнати Мойсея — (розвиток дії) (IV) Мойсей виступає перед людьми, говорячи, що призначення Боже для євреїв збудеться, (V) розповідає притчу про дерева, які вибирають вождя, (V) даючи тлумачення цій притчі — (V//) Авірон насміхається з Мойсея й пропонує його для сміху приставити нянькою до дітей — Мойсей попереджає його про смерть — (VIII) Датан звинувачує Мойсея в спеціальному знищенні народу — Мойсей обіцяє йому смерть — (IX) Мойсей попереджає євреїв про кару за непослух Божій волі й про небезпеки, які на них чекають, якщо вони послухають облудних пророків — (X) Мойсей говорить про свою величезну любов до народу й іде з табору — (XI) Мойсей спілкується з дітьми й дає їм заповіт — (XII) Мойсей звертається з вірою й любов’ю до Єгови, але той мовчить — (XIII) чується голос Азазеля, який доводить Мойсею, що причиною важкого 40-річного походу була власна пиха й гордощі пророка — (XIV) Мойсей починає сумніватися, знову звертається до Єгови, той мовчить — (XV) Мойсея молиться на горі — народ бачить його й боїться, що він може наслати прокляття — (XVI) Азазель спокушає Мойсея голосом матері, доводячи, що ніякої волі Божої у світі немає, розповідає притчу про сліпого Оріона (який хотів дійти до сонця, але в поводирі взяв хлопчика-сміхунця, який зранку вів його на схід, а ввечері повертав назад, бо сонце тоді було на заході = Оріон — людство, хлопчик — факти) — (XVII) Азазель продовжує переконувати Мойсея, показуючи

нікчемність землі, яку Єгова пообіцяв євреям — (XVIII) (кульмінація) Азазелю вдається спокусити Мойсея страшною картиною безрадісного, невільного майбутнього євреїв в оточенні ворожих їм народів — (XIX) поява Єгови, який доводить твердість свого слова для євреїв і карає Мойсея за зневіру тим, що він не зможе ввійти в землю обітовану — (XX) зранку налякані євреї бачать, що на горі немає Мойсея, вони піднімаються й ідуть у землю обітовану — (епілог) заклик Єгошуа «до походу! до бою!» за світле майбутнє — (розв'язка) знищення Датана (закидали камінням) і Авірона (повісили).

Система віршування: силабо-тонічна.

Віршовий розмір: у пролозі — 5-стопний ямб; далі — 5-стопний анапест.

Строфа: у пролозі — терцина (тривірш); далі — двовірш (який розбитий в друкові на чотиривірш (катрен)).

Римування: у пролозі — аба бвб вгг; далі — паралельне у двовірші (аабб).

Художні засоби виразності: увесь арсенал, особливо епітети, алегорія, риторичні фігури.

 

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури

 

Автор: admin от 21-08-2014, 10:22, Переглядів: 38546