Пантелеймон Куліш «Чорна Рада (Хроніка 1663 року)» - аналіз твору, критика

Пантелеймон Олександрович Куліш

(1819-1897)

«Чорна Рада (Хроніка 1663 року)»

Історія написання: як прихильник романтичної естетики, що на той час панувала в багатьох європейських літературах,

П. Куліш звертається до історичної тематики, щоб там знайти справжніх національних героїв, які б слугували взірцем, ідеалом для наслідування українцями, викликали б захоплення, трагічна доля яких би показувала причини, що зумовили не-ідеальність тогочасного суспільного устрою. Основним історичним джерелом для П. Куліша став Літопис Самовидця, а літературним зразком — європейські історичні романи, зокрема твори В. Скотта.

Рік створення: 1857.

«Чорна рада» — перший історичний роман (хроніка) в українській літературі.

Напрям: романтизм. Рід: епос.

Жанр: роман (із підзаголовком хроніка).

Тематичний різновид жанру: історичний (історико-пригодницький) роман.

Тема: події, що відбувалися напередодні та під час «чорної ради» (1663) — виборів гетьмана Лівобережної України; суспільно-політичне життя в Україні в другій половині XVII ст. після приєднання до Московського царства та смерті Богдана Хмельницького; кохання в умовах драматичних суспільних подій.

Ідея: утвердження думки про необхідність національної злагоди українців для побудови держави; викриття антинародних і антидержавницьких сил; возвеличення людей із високими моральними принципами й водночас критика аморальної поведінки владної верхівки та «дрібних» козаків; оспівування краси й сили кохання; возвеличення минулого як часу, де були справжні герої й патріоти.

Мотиви: «сильна особистість як трагічна особистість»; «ідеальний правитель»; «справжнє кохання»; «Запорізька Січ як ідеальна держава»; «козаки як справжні патріоти»; «дорога».

Образи: людей: реальні історичні особи: Павло Тетеря; Яким Сомко; священик-полковник Чепурний на прізвисько Шрам; Іван Брюховецький; Васю-та; Вуяхевич; боярин Гагін; вигадані персонажі: Петро Шраменко; Кирило Тур; Пугач — січовий дід; Василь Невольник; «Божий чоловік» — народний співець; Михайло Черевань, Меланія Череваниха — дружина, Леся Черевань; Гвинтовка — брат Меланії; предметів і явищ: дорога, хутір, спів, стовп, рада, стрічки-пов’язки та ін.

Символічні образи: Запорозька Січ (символ волелюбності); дорога (символ нелегкої долі); хутір (символ ідеального мікросвіту, бажаного суспільного устрою, способу життя); Чоловік Божий (символ ідеальної людини — будучи сліпим і вбогим, самовіддано служить людям, викуповуючи їх із неволі, лікуючи тілесні та душевні рани); кохання Петра й Лесі (символ сімейної ідилії, символ незнищенності українців та України); Кирило Тур (символ запорозької вольниці та козацького лицарства, харктерництва); Сомко, Шрам (символи патріотів); Сомко (символ ідеального правителя).

Образ дороги П. Куліш використовує передусім для рельєфного показу тогочасного суспільства: герої, подорожуючи, стають учасниками або спостерігачами напружених соціальних конфліктів між козацькою верхівкою й козацькими низами; селянами й козаками; міщанами й козаками; українцями й поляками, жидами й московитами; багатими й бідними тощо.

Час подій: 1663 р. Місце подій: хутір Хмарище — Київ — урочище Рома-нівський Кут — хутір Хмарище — Ніжин.

Композиція: нагадує побудову історико-пригодницьких творів Вальтера Скотта: історична епоха й історичні постаті — це лише тло, на якому розвиваються романні сюжети: 1) події, пов’язані з підготовкою й проведенням ради; 2) події, пов’язані із зародженням кохання Петра Шраменка й Лесі Че-реванівни. Роман складається з 18 частин: (/) (експозиція) навесні 1663 року Шрам і Шраменко їдуть до Києва — завертають до Хмарища, Череваневого хутора — їм відчиняє ключник Василь Невольник — розповідь про Шрама, синів (троє, живий лише Петро) та польські безчинства — (II) історія Божого Чоловіка — розмови Череваня й Шрама — Божий Чоловік розказує про нелад між козаками, про змагання Сомка й Брюховецького — (зав’язка 1) Шрам зізнається, що їде до Сомка-гетьмана, сподіваючись, що саме той зможе об’єднати розділену Україну — (III) (зав’язка 2) Петро закохується — Шрам просить руки Лесі — по дорозі до Києва Череваниха розказує про сон стосовно жениха Лесі — (IV) прочани в Києві — суперечка Шрама й Череваня щодо громадянської байдужості останнього — (V) картина прощання козака

зі світом перед тим, як іти в монастир — Кирило Тур, побачивши Лесю, каже, що буде його — (VI) Черевані зі Шрамами зустрічають Якима Сомка — Шраменко дізнається, хто наречений Лесі — розмови про розірвану Україну, про чорну раду (VII) Кирило обіцяє вкрасти Лесю — Лесі стає зле, вона бачить, що Сомку байдуже — (VIII) Петро бачить, як Кирило краде Лесю — женеться за Кирилом — (кульмінація 2) б’ються на смерть — їх розбороняють, Шрам кидається до сина, а Сомко до запорожця — Леся відвертається від Сомка — Леся лікує Петра й закохується — (IX) до Переяслава прибувають царські воєводи — три полки Сомка перейшли на бік Брюховецького, цар теж на його стороні — сутичка між козаками й селянами, які погрожують їм «чорною радою» — (X) подорожні у Гвинтовки, де бенкетують запорожці, а їм прислуговує дружина Гвинтовки, колишня польська княжна, яку чоловік так «окозачує» — Гвинтовка веде подвійну гру — (XI) Шрам їде в Батурин до Васюти, щоб домовитися — Петро на хутірці зустрічає Кирила Тура — миряться — Кирила викликають на покару козаки — (XII) в урочищі Романівський Кут зібралася чернь, якій Брюховецький обіцяв віддати Ніжин на пограбування — судять Кирила біля стовпа — Кирило ледь живий — (XIII — XIV) Сомко прихиляє до себе Васюту — писар Вуяхевич підбурює козаків — Черевань бачить, що Гвинтовка із козака перетворився на байдужого до загальної справи багатія — перед радою в Ніжині Гвитовка дає усім блакитні стьожки до комірів, а не червоні, як звикли носити козаки — (кульмінація 1) біля міста збирається чорна рада — червоних стрічок на козаках мало, більше блакитних — князь Гагін читає царську грамоту — одні кричать за Брюховецького, інші — за Сомка — зчиняється бійка (б’ють усіх, хто не з блакитною стрічкою) — Гвинтовка

зраджує, московський князь Гагін підкуплений — (розв’язка 1) новий гетьман Брюховецький велить схопити Сомка й Васюту, а Вуяхевичу написати листа цареві, ніби Сомко бунтує проти нього козаків — (XV) селян і міщан обдурюють — козаки сміються з черні — на Лесю претендують писар Брюховецько-го, Кирило Тур, а Петро в розпачі — (XVI) Брюховецький бенкетує в Ніжині з князем Гагіним — козаки-діди розуміють, що їх одурено — Брюховецький думає вбити Сомка — (XVII) до Брюховецького приходить Кирило Тур і каже, що вб’є Сомка — гетьман дає йому персня, щоб пройти у в’язницю — Тур хоче врятувати Сомка, той відмовляється — (XVIII) (епілог 1) Шрам бере на себе провину перед Тетерею за бунт паволочан — Шрама страчують — того ж року карають Сомка з Васютою — (розв’язка 2) Петро йде на Запорожжя, але по дорозі потрапляє в Хмарище — Черевань хоче віддати Лесю за Вуяхевича — приїздить Кирило Тур із перснем і допомагає Петру забрати Лесю — (епілог 2) Петро залишається в Череванів, а через півроку вони з Лесею одружуються.

Яким Сомко відмовляється від порятунку, бо, як він каже сам, не хоче чужим життям діставати собі волю. Разом із тим більш глибинна ідея цього вчинку криється в тому, що Сомко є лицарем, який не здатен, зігнувшись, ганебно тікати від смерті. Образ Сомка, така його лицарська поведінка й смерть — цілком у річищі романтизму з його прагненням знайти й показати ідеального, але трагічного героя.

Художні засоби виразності: використання в мові твору історизмів та архаїзмів; напруженість, динамічність окремих епізодів.

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури