Усна народна творчість

Усна народна творчість, або фольклор, — це, з одного боку, словесна мистецька діяльність народу, спрямована на задоволення його культурно-естетичних потреб, а з другого, — результат цієї діяльності — сукупність творів різних жанрів (міф, легенда, балада, дума, пісня, казка та ін.).

Серед основних ознак усної народної творчості виділяють: усність, анонімність, традиційність, колективність, варіантність.

Усність — це основна форма реалізації народної творчості, спосіб зберігання плодів цієї творчості в пам’яті поколінь. Анонімність означає, що більшість творів не мають певного автора. Лише стосовно окремих фольклорних творів існують припущення щодо авторства. Так, створення пісень «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри» приписують Марусі Чурай. Традиційність проявляється переважно в повторюваності сюжетів та образів, стабільності композиційної структури окремих жанрів, формульності подачі інформації, одноманітності використовуваних художніх засобів. Колективність (або безособовість) пояснюється тим, що кожен фольклорний твір відображає в собі колективний, спільний життєвий і художній досвід попередніх поколінь. Варіантність пов’язана з тим, що існувало й існує одночасно кілька варіантів того самого твору, наприклад, балада «Бондарівна» нараховує кілька десятків варіантів.

Фольклор найбагатший на пісні. Народні пісні поділяються на дві великі групи: обрядові та позаобрядові. До групи обрядових належать: календарні, весільні, похоронні. Корпус календарно-обрядових пісень складається з різдвяно-новорічних (колядки, щедрівки), веснянок, купальських та обжинкових пісень. Поділ весільних пісень здійснюється відповідно до етапів весільного обряду (сватання, заручини, власне весілля та ін.). Похоронна обрядова пісня — голосіння. Дослідники вважають, що саме цей жанр був початковим у розвитку специфіки думи як речитативного жанру. Характерною ознакою цих пісень є їх давннє походження, орієнтація на магічно-ритуальний бік життя людини. Позаобрядові пісні присвячені різним аспектам буденного, робочого життя людини. Виділяють родинно-побутові, суспільно-побутові, історичні пісні. У межах родинно-побутової лірики розмежовують колискові, пісні про кохання, про трагічні сімейні обставини та пісні про сімейне життя. Суспільно-побутові пісні орієнтовані на відображення почуттів людини в її соціальному, суспільному бутті та діяльності. На відміну від історичних пісень, суспільно-побутові не стосуються якогось історичного факту, події чи особи, а лише репрезентують узагальнені образи людей у зв’язку із суспільством. Серед суспільно-побутових пісень розрізняють: козацькі, чумацькі, бурлацькі, солдатські та рекрутські, жовнірські, кріпацькі, наймитські, ремісницькі, робітницькі, жебрацькі, емігрантські, в’язничні, «радянські».

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури