9. Лінгвістика тексту

Лінгвістика тексту — розділ мовознавства, що вивчає правила побудови зв'язного мовлення, типи мовлення, різновиди мовленнєвих творів, структурні компоненти тексту (речення, абзаци та ін.) та засоби зв'язку між ними, мовні норми текстів у різних функціональних стилях тощо.
Текст (від лат. textum — зв'язок, побудова, тканина) — зв'язне письмове чи усне повідомлення (кілька речень, а інколи й одне), що характеризується змістовою й структурною цілісністю та завершеністю, орієнтацією автора на певного адресата. Змістовими одиницями тексту є тема, мікротема, ідея (основна думка). У змістовому плані в будь-якому тексті завзичай можуть бути виділені: вступ, основна частина, висновки (кінцівка).

Форми реалізації зв'язного мовлення (тексту)

Зв’язне мовлення може реалізуватись у двох формах — усній (звукова, первинна, спонтанна, діалогічна, існує тут і зараз, невідтворювана, менш регламентована, вербальна й невербальна) і писемній (графічна, вторинна, підготовлена, монологічна, існує в часі й просторі, відтворювана, більш регламентована, лише вербально-графічна), яким притаманні свої специфічні риси, визначені природою говоріння й письма.

Мовленнєва діяльність людини, виявляючись в усній і писемній формах, реалізується в таких видах: говоріння — слухання, письмо — читання. їх виділення ґрунтується на протиставленні учасників комунікації (спілкування) — адресанта (автора, ініціатора говоріння й письма) та адресата (реципієнта, того, хто слухає й читає).

Як до усного, так і писемного мовлення ставляться певні вимоги. Зокрема мовлення людини має характеризуватися змістовністю, логічністю, послідовністю, багатством, точністю, виразністю, доречністю, правильністю.

Види та типи мовлення

Відповідно до кількості учасників спілкування розрізняють види мовлення: монологічне (від гр. monos — один і logos — слово) — такий спосіб здійснення мовлення, за якого автор висловлення «говорить» сам для себе й із самим собою; діалогічне (від гр. dialogos — розмова, бесіда) — такий спосіб здійснення мовлення, за якого два (і більше) учасники комунікації обмінюються репліками-висловленнями; полілогіч-не (від гр. poly — багато та logos — слово) — такий спосіб здійснення мовлення, за якого відбувається обмін репліками-висловленнями багатьох учасників спілкування.

Залежно від мети здійснення мовлення та специфіки добираних для цього прийомів розгортання тексту й мовних засобів виділяють типи мовлення: розповідь (головною метою продукування якої є передача адресантом (автором) інформації про перебіг якихось подій, що відбувалися, відбуваються або будуть відбуватися з ним особисто або про які йому відомо з інших джерел); опис (метою якого є всебічне змалювання адресантом (автором) предметів і явищ у сукупності їх властивостей і специфічних ознак з урахуванням логіки взаємозв’язку їх різних сторін і проявів; специфічною ознакою якого є відносна статичність сприйняття предмета зображення); роздум (метою якого є репрезентація адресантом

(автором) свого унікального способу осмислення певних явищ, подій, фактів, найчастіше зорієнтована на переконання адресатів у виправданості, істинності, доцільності, логічності такого погляду на дійсність).

Типи зв'язків речень у тексті

Виділяють два типи зв’язку речень у тексті — послідовний і паралельний. Послідовним, або ланцюговим, є такий зв’язок, якого кожне попереднє речення пов’язується з наступним за допомогою певного смислового компонента, що послідовно продовжує, розгортає сказане в попередньому. Наприклад: Доброзичливі стосунки в сім’ї значною мірою визначають подальший характер поведінки людини в суспільстві. Вони сприяють тому,що людина починає й із чужими людьми спілкуватися щиро й тепло. Вона не бачить у своєму оточенні ворогів, а лише друзів, (доброзичливі стосунки → вони ... людина → вона). Паралельний зв’язок виникає між наступними реченнями, які тлумачать зміст першого, характеризують окремі аспекти сказаного в ньому. Наприклад: Доброзичливі стосунки в сім’ї значною мірою визначають подальший характер поведінки людини в суспільстві. Ці стосунки людина намагається перенести й на взаємини в суспільстві, шукаючи в ньому друзів, а не ворогів. Позитивна модель міжособистісного спілкування, закладена в сім’ї, сприяє легкому входженню людини в будь-яку спільноту таких само відкритих людей, («доброзичливі стосунки» = «ці стосунки» = «позитивна модель спілкування»). Можливе (а це найчастіше й трапляється) поєднання обох типів зв’язку.

Засоби зв'язку речень у тексті

Засобами зв’язку між реченнями, які, безперечно, пов’язані при цьому змістовно й логічно, слугують різноманітні мовні елементи (лексичні, морфологічні й синтаксичні) й ритмомелодика.

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури