7.2.1. Іменник

Іменник — повнозначна самостійна частина мови, яка відповідає на питання хто? що? й має граматичне значення предметності, виражаючи його в незалежних граматичних категоріях роду, числа й відмінка.

Граматичні значення іменників

Іменники мають граматичні значення роду, числа, відмінка. Змінюються за числами й відмінками й не змінюються за родами (мають рід).

Лексико-граматичні значення іменників Відповідно до специфіки лексичного значення, яка впливає на граматичні особливості, іменники розподіляють у лексико-граматичні розряди (групи):

Рід іменників

Іменники в однині мають граматичне значення роду: чоловічого (стіл, Іван, а також назви посад і професій), жіночого (книга, Марія), середнього (село, хлопченя). Крім того, виділяють іменники спільного роду (сирота, нероба). Рід іменників упізнається за відмінковими закінченнями, узгодженням у реченні, словотвірними засобами та лексичним значенням. Іменники, які не мають закінчень, теж мають рід відповідно до значення.

Визначення роду невідмінюваних іменників

Рід ініціальних абревіатур визначають за стрижневим словом: ООН — Організація Об’єднаних Націй, отже, жіночий рід, бо організація — жіночий рід.

Рід деяких українських іменників часто плутають під впливом російської мови. Замап’ятайте, що іменники біль, Сибір, степ, запис, посуд, продаж, накип, напис, рукопис, літопис, машинопис, живопис, кір, перекис, пил, полин, висип, ступінь, ярмарок належать до чоловічого, а криза, теза, пара, президія, тополя, філія — до жіночого.

Число іменників

Специфіка предметів і явищ об’єктивної дійсності або дає можливість людині співвідносити їх із уявленням про кількість, рахунок («один — багато») або ні. Залежно від цього іменники поділяють на ті, що можуть мати форму:

•    лише однини: гнів, віра, Іван;

•    і однини, і множини: стіл — столи;

•    лише множини: сани, штани, Альпи.

Іменники, що називають конкретні предмети, мають значення і однини, і множини: кінь — коні, дитина — діти, око — очі.

Іменники, що вживаються тільки в однині (singularia tantum):

•    абстрактні іменники, що означають якість, властивість, дію, стан: сміливість, гнів, боротьба, щастя, далечінь, розвиток;

•    збірні іменники, що означають сукупність предметів, що мисляться як неподільне ціле: козацтво, рідня, піхота, деканат, комашня, колосся, листя;

•    іменники, що називають речовинні предмети: молоко, масло, кисень, сніг, папір, руда, солома, борошно, нафта, вода, золото, сніг, пісок, асфальт;

•    власні назви людей, тварин, планет, географічні та ін.: Наталія, Віктор, Сірко, Київ, Полтава, Дніпро, Земля, Марс, кінотеатр «Дружба».

Іноді від таких іменнників може утворюватися форма множини, але при цьому відбувається зміщення в лексичному значенні. У такому разі форми множини набувають спеціалізованих значень, а саме:

•    сортів або різновидів речовин і матеріалів: мед — меди, вода — води;

•    різних проявів абстрактних ознак: швидкість — швидкості;

•    співвідношення величин за масою, розміром, інтенсивністю вияву: пісок — піски, сніг — сніги;

•    однойменних осіб або предметів: Привіт вам, Петрики, Марусі, Олі, Гриці;

•    назв, узагальнених на основі характеристичних ознак, пов’язаних із відповідними власними назвами: Де ж наші Байрони, Шекспіри, Гете?

Іменники, що вживаються тільки в множині (pluralia tantum):

•    назви будівель, їх частин: сіни, ворота, сходи;

•    назви предметів, знарядь праці (зазвичай парних): шори, сани, граблі, вила, ночви, окуляри, ножиці, терези;

•    назви парних частин тіла: в’язи, груди;

•    назви музичних інструментів: цимбали, литаври;

•    назви одягу та взуття: штани, труси, бриджі, бутси;

•    назви маси, речовини, матеріалу, продуктів, залишків: парфуми, помиї, дрова, вершки, макарони, висівки, недоїдки;

•    назви відрізків часу, свят, обрядів і дій: сутінки, канікули, іменини, роковини, обжинки, переговори, перегони, посиденьки, витребеньки, пустощі;

•    назви зі значенням збірності: надра, гроші, джунглі, хащі, люди;

•    назви ігор: шахи, піжмурки;

•    назви почуттів, емоцій, станів: радощі, гордощі, труднощі, ревнощі, мудрощі;

•    власні географічні назви: Альпи, Афіни, Суми, Черкаси, Карпати, Дарданелли.

Іменники цих груп не мають роду!

Відміни іменників

Більшість іменників розподіляються на чотири відміни. Цей поділ є суто формальним, тобто ґрунтується лише на врахуванні різниці у відмінкових закінченнях

і частково роду слів.

* Якщо при відмінюванні з’являються суфікси -ат, -ят, -єн.

Не належать до жодної відміни:

• множинні іменники: ножиці, радощі, Суми;
• незмінюванні іменники: метро, пюре, Токіо, Кохан (Ольга), Іваненко (Марина);
• іменники прикметникового походження: черговий, вартовий, майбутнє.

Схожі за лексичним значення слова можуть потрапляти до різних відмін:

Групи іменників І та II відмін Залежно від кінцевого приголосного звука основи іменники І та II відмін поділяються на групи: тверду, м’яку та мішану. Загальна закономірність розподілу на групи така: тверда група — іменники з основою на твердий нешипля-чий приголосний звук (усі, крім названих далі звуків); м’яка група — іменники

з основою на м’який приголосний ([д']> [т'], [з'], [с'], [ц'], [л'], [н ], [р'], [дз'], [й]); мішана група — іменники з основою на шиплячий приголосний звук ([ж], [ш], [ч], [дж]).

Групи І відміни

	Тверда (закінчення)	М'яка (закінчення)	Мішана (кінцевий основи+закінчення)
Чоловічий	-а (н.в.)	-я (н.в.)	-жа, -ша, -ча, -джа, -ща (н.в.)
Жіночий	-а (н.в.)	-я (н.в.)	-жа, -ша, -ча, -джа, -ща (н.в.)
Спільний	-а (н.в.)	-я (н.в.)	-жа, -ша, -ча, -джа, -ща (н.в.)

Групи II відміни

	Тверда	М'яка	Мішана (кінцевий основи + закінчення)
Чоловічий	твердий ОСНОВИ + -0	м’який основи + -ø	-жø, -шø, -чø, -джø, -щø
Середній	твердий ОСНОВИ + -0	твердий основи + -е м’який основи + -я	-же, -ше, -че, -дже, -ще

Особливу трудність становить розподіл іменників II відміни чоловічого роду на кінцевий основи -р, оскільки частина з них належить до м’якої, частина до мішаної, а частина — до твердої. Можна скористатися такою таблицею:

	Тверда	М'яка	Мішана
при відмінюванні не переходить на закінчення	іменники із суфіксами -ар, -ир, -ер, -ер, -ір, -їр, -ор, -ур, -юр, -яр
при відмінюванні переходить на закінчення		іменники із суфіксами -ар, -ир	іменники (назви осіб за професією чи родом занять) із наголошеним суфіксом -яр у Н.в. однини

Винятки: тверда група: звір, комар, хабар, долар, панцир, пластир, варвар; м’яка група: Ігор, Лазар, якір, лобур, кучер (волосся).

Особливості вживання та написання відмінкових форм Іменники І відміни

1.    В орудному відмінку однини іменники твердої групи мають закінчення

-ою, м’якої та мішаної--ею (-ею): подругою, вишнею, Надією, суддею.

2.    У кличному відмінку однини іменники твердої групи мають закінчення

-о: Марино, бабо; іменники м’якої й мішаної груп--е, -є (після голосного

й апострофа): Kampe, листоноше, Ілле, Маріє-, деякі пестливі іменники м’якої групи мають закінчення -ю: Таню, доню, матусю, бабусю, Наталю (але Насте, Наталіє).

3.    У родовому відмінку множини іменники мають нульове закінчення: книга — книг, помічниця — помічниць, війна — воєн, сім’я — сімей.

У родовому множини деякі іменники мають закінчення -ей: свиней, мишей, вошей, сімей, статей (подвоєння не відбувається); деякі іменники мають закінчення -ів: суддя — суддів, староста — старостів-, деякі — мають паралельні форми: баб — бабів, губ — губів, легень — легенів, сосон — сосен, воєн — війн.

Іменники II відміни

1. У родовому відмінку однини всі іменники середнього роду мають закінчення -а (-я): озера, плеча, серця. Іменники чоловічого роду можуть мати закінчення -а (-я) або -у (-ю) залежно від значення й будови за такою логікою:

2.    У давальному відмінку однини іменники — назви істот чоловічого роду мають переважно закінчення -ові, -еві: синові, ювілярові, аптекареві, коневі. Ці ж іменники можуть мати й закінчення -у (ю): ректору, школяру.

3.    В орудному відмінку однини іменники твердої групи мають закінчення

-ом: другом, батьком, м’якої групи й мішаної--ем: товаришем, хлопцем, морем,

тільки іменники середнього роду--ям: зіллям, листям, щастям.

4.    У місцевому відмінку однини закінчення: -ові, -еві (-еві) мають іменники — назви істот: на коневі, на теляткові, хоча в них можливі також закінчення -і та -у: на коні, на коню, на телятку; -і мають іменники — назви неістот: на морі, на уроці, на обличчі; -у мають іменники: а) ужиті з прийменником по: по місту, по морю; б) у яких наголос падає на закінчення: у гаю, на шляху; в) суфікс яких закінчується на к: у літаку, на возику.

5.    У кличному відмінку однини іменники твердої групи (передусім із суфіксами -к, -ик, -ок) мають закінчення -у: батьку, полковнику, діду, Олегу (а також

іншомовні на -г, -к, -х: Генріху, Жаку), безсуфіксні--е: брате, Богдане, Степане;

іменники м’якої групи мають закінчення -ю: Андрію, Василю, краю, -е (іменники із суфіксом -ець): хлопець — хлопче, жнець — женче, кравець — кравче, молодець — молодче, швець — шевче; іменники мішаної групи мають закінчення -е: маляре, стороже, Чернише, а деякі--у: читачу, товаришу.

6.    У називному відмінку множини іменники чоловічого роду твердої групи мають закінчення -и, м’якої та мішаної -і: академіки, учителі, учні. Винятками є іменники твердої групи комар, хабар, пазур, снігур, звір, друг, які мають закінчення -і: комарі, снігурі, звірі.

7.    У родовому відмінку множини іменники чоловічого роду мають закінчення -ів (-їв): учнів, стільців, гаїв (але: коней, гостей, грошей), деякі мають нульове закінчення (утворені від іменників із суфіксом -ин, який випадає): болгарин — болгар, селянин — селян, але: грузинів, осетинів; деякі мають паралельні закінчення: солдатів — солдат, полів — піль, ватів — ват; іменники середнього роду мають нульове закінчення: озер, відер; рідко — закінчення -ів: почуттів, відкриттів (винятки: очей, плечей).

Іменники III відміни

1.    В орудному відмінку однини всі іменники мають закінчення -ю: сіллю, матір’ю, ніччю. Перед закінченням -ю подовжується кінцевий приголосний основи, якщо перед ним немає іншого приголосного: річ — річчю, піч — піччю, мідь — міддю, але ніжністю, честю, матір’ю тощо.

2.    У кличному відмінку однини всі іменники мають закінчення -е, при цьому часто відбувається чергування: ніч — ноче, річ — рече, мати — матере.

3.    У родовому відмінку множини всі іменники, крім іменника мати, мають закінчення -ей: ночей, мазей. Іменник мати має закінчення -ів: матерів.

Іменники IV відміни

В однині в родовому, давальному й місцевому відмінках іменники набувають суфіксів -ат- (-ят-): лошати, лошаті, хлоп’яти, на хлоп'яті; у родовому, давальному, орудному й місцевому відмінках іменники вим'я, ім'я, плем'я, тім'я набувають суфікс -єн-: імені, іменем, племені. У множині суфікси -ат- (-ят-), -єн- є в усіх відмінкових формах: лошата, імена.

Творення імен по батькові

Чоловічі імена по батькові творяться додаванням до основи власних імен суфікса -ович: Михайло — Михайлович, Юрій — Юрійович, Василь — Васильович, Георгій — Георгійович, Ігор — Ігорович.

Жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -івн(а): Михайло — Михайлівна, Віталій — Віталіївна (Віталі[й + і]вна), Сергій — Сергіївна (Сергі[й + і]вна), Ілля — Іллівна, Кузьма — Кузьмівна.

Кілька чоловічих імен по батькові утворюються за допомогою суфікса -ич: Лукич, Савич, Кузьмич, Хомич, Якович (але Ілліч). Рідше вживаються такі імена по батькові, як Лукович, Савович, Кузьмович, Хомович. У твірній основі Григорій при творені імені по батькові зникає -ій — Григорович, а до основи імені Микола додається -ай — Миколайович (рідко — Миколович). Кілька жіночих імен по батькові також творяться з певним відхиленням: Яків — Яківна, Григорій — Григорівна, Микола — Миколаївна (і рідко Миколівна).

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури