НАРОДНА ОСВІТА

Народна казка

Казка багатогранно і завжди по-новому радує волю, зворушує та навчає...

Якоб і Вільгельм Ґрімм

Одним із провідних жанрів фольклору є казка. Саме слово казка утворилося від того кореня, що й слова казати, переказувати, казкар, оскільки казкові твори тривалий час існували, як і інші жанри фольклору, в усній традиції. В англійській мові слово казка звучить як folktale, тобто воно споріднене зі словом фольклор. Казки бувають народними й літературними.

Народна казка — один із найдавніших жанрів усної народної творчості. Він виник ще в ті часи, коли люди не мали наукового знання, але намагалися дати пояснення явищам природи, тваринам, рослинам, усьому тому, що їх оточувало. У казках знайшли відображення уявлення давніх людей про добрі й лихі сили, про вплив природи на життя особистості, про чесноти й вади людей. В основу будь-якої казки покладено розповідь про вигадані події та явища, які сприймаються як реальні. У казках ми зустрічаємо не якихось конкретних персонажів, вони не мають прізвищ, а інколи не мають навіть імен. Це лише загальні образи, утілення народних уявлень (наприклад, лис, вовк, шакал, король, Іван — селянський син, царівна, принц та ін.). Місце, де відбуваються події, і час також точно не вказані («в одному царстві», *в одному селі», «тоді, коли ще звірі говорили» і т. д.). У казках діють добрі й погані персонажі, герої випробовуються на духовну міцність, фантастичні сили шкодять і водночас допомагають людям, світ природи і світ людський зближуються настільки, що люди, тварини й рослини розуміють одне одного.

У художній мові казок використовуються постійні звертання до того, хто слухає казку; повторення казкових зворотів; поєднання розповіді від першої особи (розповідача) і розмов між різними персонажами (діалоги); розважальність і водночас повчальність, оскільки казка завжди с моральним уроком людству. Будова казок є традиційною: зачин (початок твору), основна частина (розповідь про події та дійових осіб), кінцівка (із підсумком того, про що йшлося, характерними казковими висловами).

Оскільки в давніх людей була особлива віра в силу сказаного слова, яке наділялося чарівністю, магічністю, це знайшло відображення і в народних казках, де фінал завжди щасливий, добро перемагас зло, а герої долають усі випробування й винагороджуються за свої моральні якості.

Отже, у казковому слові втілено уявлення його колективного творця — народу — про ідеал, покраіцання світу, його красу й гармонію.

У казках народів світу багато спільного, що пояснюється подібністю культурно-історичних умов їхнього життя. Водночас казки відзначаються національними особливостями, відображають спосіб життя певного народу, його працю і побут, природні умови.

Казки передавали з уст в уста, від покоління до покоління.

У процесі колективної творчості казки набували різних варіантів. Крім того, казкові твори поширювалися не тільки в тій місцевості, де вони виникали, але й «переходили» кордони, потрапляючи до інших народів. Подібних казкових героїв і події можна зустріти в різних національних традиціях. Це так звані мандрівні1 образи й сюжети, тобто ті, які існують у культурі різних народів.

Після тривалої історії поширення народних казок в усній традиції фольклористи2 стали їх збирати й записувати. Цей процес розпочався приблизно наприкінці XVII ст., а особливо протягом

XVIII — на початку XIX ст. Серед найвідоміших збирачів казок у Німеччині були брати Вільгельм і Якоб Ґрімм, які записали й

1    Мандрівнйи (сюжст, образ) — той, іцо існує в різних національних культурах; який має подібність з іншими сюжетами, образами; який час від часу виникає в різних традиціях у нових варіаціях.

2    Фольклорист — спеціаліст, який вивчає твори усної народної творчості.

видали в трьох томах «Казки для дітей і родини* (1812-1815), у Росії — Олександр Афанасьев, який видав тритомний збірник «Російські народні казки» (1866-1868) і «Заповітні казки» (1870). В Україні в царині збирання й видрукування казок плідно працювали Осип Водянський, Пантелеймон Куліш, Борис Грінченко, Павло Чубинський та ііі.

Фольклорні казки дали поштовх для створення багатьох літературних творів за народними зразками (Шарль Перро, Жан де Лафонтен, Ернест Теодор Амадей Гофман, Вільгельм Гауф, Олександр Пушкін, Іван Франко та ін.).

За змістом і своїми художніми особливостями всі народні казки поділяються на три основні види: про тварин, чарівні, соціально-побутові.

Казка (народна) — один з основних жанрів усної народної творчості, у якому розповідається про вигадані події, які сприймаються й розповідаються як реальні.

Характерні ознаки казки

•    походження та поширення в усній формі;

•    розповідна форма (з відповідними зворотами, зверненнями тощо);

•    вигаданість (фантастичність того, про що йдеться в казці);

•    умовність зображуваних подій і героїв (відсутність конкретики, лише загальне уявлення про персонажів, про час і місце, де відбувається дія);

•    боротьба добра і зла з обов’язковою перемогою добра;

•    чітка побудова (зачин, основна частина, кінцівка);

•    послідовність розвитку подій;

•    утілення народних уявлень та ідеалів;

•    традиційні художні засоби (утілення рис людей в образах тварин або рослин, випробування героїв, повтори (у мові та в подіях), перебільшення, порівняння, діалоги тощо).

Відомий німецький дослідник фольклору Йоганн Готфрид Гердер у «Щоденнику моєї подорожі в 1769 році* пророкував велике майбутнє нашій країні, яка мас багаті традиції усної народної творчості: «Україна стане колись новою Грецією: прекрасне небо цього народу, весела вдача, музичний хист, родюча земля колись прокинуться... Так із багатьох племен, якими також були колись греки, постане культурна нація, і її межі простягнуться до Чорного моря, а звідти — на весь світ*.

Казки про тварин

Це один із найдавніших видів народної казки, який виник тоді, коли основним способом існування первісних людей були звіроловство й полювання. Давні люди найбільше цікавилися тваринами, бо саме від них залежало виживання племені або народу. Мисливці мусили спостерігати за тваринами, наслідувати їхні голоси. На основі мисливського досвіду складалися уявлення про звички звірів, а також про їхню мову й здатність людей її розуміти. Люди наділяли тварин людськими якостями, вірили в те, що є такі, які мають особливу магічну силу, а тому знають більше, ніж люди, можуть скеровувати людське життя. У давнину тваринам поклонялися (як і богам), до них дослухалися, як до голосу самої природи. У народних казках тваринний і людський світ становлять неподільну єдність, де всі (і люди, і тварини) розуміють одне одного.

Спочатку в казках про тварин діяли, як правило, дикі звірі. Однак згодом, у період переходу від звіроловства до скотарства, з'явилися народні казки про свшських тварин, про перевагу їх над дикими. Це можна спостерігати в українській казці «Пан Коцькии»у у сербській казці «Вііїна між псом і вовком», у російській казці «Пес і вовк» та ін. Багато казок присвячено стосункам людини з природним світом (наприклад, українська казка «Лисичка Сестричка» * японська казка «Момотаро. або Хлопчик-Персик» та ін.).

За будовою казки про тварин є нескладними. У них, як правило, відбувається небагато подій, які об’єднані загальною темою. Тварини наділяються стійкими характеристиками, усталеними визначеннями (Лисичка-Сестричка, Вовчик-Братик, Мишка-ІІІкря-ботушка, Зайчик-ІІобігайчик тощо). Велику роль у казках про тварин відіграють діалоги, повтори, звуконаслідування мови тварин.

Ключовою ознакою казок про тварин є перенесення людських якостей і стосунків, загальних понять про них на конкретні образи (на тварин, а також інші конкретні образи, предмети) — це називається алегорією. За допомогою цього художнього прийому давні люди відображали не тільки особливості тваринного світу, а и свої уявлення про людські стосунки та якості. У казках про тварин завжди перемагає той, хто найрозумніший, найпра-цьовитіший, найдобріший. У такий спосіб утілювалися моральні ідеали народу про добро та гармонію у світі природи та людей.

Алегорія (від грецьк. alios — інший і ugoreuo — говорю) — художній засіб, який дає змогу втілити загальні поняття (якості, риси, стосунки) у конкретних образах. Це спосіб інякомовлення, тобто коли йдеться про одне, а на увазі мається зовсім інше. Він ґрунтується на перенесенні характеристик одного поняття на інший предмет або образ. Алешричні персонажі тварин у народних казках відображають світ людей, їхні стосунки, уявлення про чесноти, працю тощо.

Чарівні казки

Чарівні казки ще називають фантастичними або героїко-фан-тастичними. Ці назви пов’язані з тим, що характерною особливістю цього різновиду казок є перевага чарівного (фантастичного) над реальним. Чарівність проявляється в усьому: у зустрічі героїв із фантастичними істотами або силами (Дракон, Змій, Баба Яга, Каїцей тощо); у використанні чудодійних предметів (яблуко, горіх, персик, жива і мертва вода, чоботи-скороходи, скатерка-самобранка, літаючий килим та ін.); у незвичайності часу та простору, де відбувасться дія (наприклад, мертве царство, країна ельфів та ін.); у наділенні героїв здатністю творити дива, розуміти мову природи, перемагати чудовиськ; у випробуванні героїв різними фантастичними засобами; наділенні чисел особливою магічністю (три, сім, дев’ять, дванадцять, тридцять, сорок та ін.). Унаслідок поєднання різних елементів чарівного (фантастичного) у читача створюється враження надзвичайності змальованого світу, його надприродності, утаємничення.

Традиційну основу чарівних казок становить подорож, розгортання дії в дорозі або в пошуку чогось. Герой

завжди Іде до своєї мети, він зустрічається з різними персонажами, долає перешкоди та випробування й винагороджується за свої чесноти та мужність любов’ю, щастям, багатством.

Порівняно з казками про тварин чарівні казки є складнішими за побудовою. У них є значна кількість подій, дія може розгортатися в різних напрямах, охоплювати персонажів із людського і тваринного, реальною й потойбічного світів. У часі дія є довготривалою, бо головному героєві (або героїні) нелегко побороти зло.

У чарівних казках персонажі та їхні характери, окремі поняття та явища також ускладнюються. Вони поділяються на тих, хто втілює сили добра, моральні ідеали народу (позитивні), і тих, хто втілює сили зла або вади людей (негативні). Це стало особливим художнім прийомом у народних казках — антитеза (протиставлення). Через антитезу увиразнюється основний конфлікт чарівної казки боротьба добра і зла з обов’язковою перемогою добра, як це притаманно народній казці взагалі.

Антитеза (з гроцьк. апШ/іевіз — суперечність) — протиставлення протилежних персонажів, характерів, понять, явищ.

Соціально-побутові казки

Порівняно з іншими цей різновид народних казок з’явився набагато пізніше — приблизно в ЇХ-Х ст. У соціально-побутових казках значно меншу роль відіграють елементи чарівного. Тут, навпаки, більше значення припадає на зображення реальності, сімейних стосунків, суспільних відносин, повсякденного життя людей. Героями соціально-побутових казок виступають кмітливий солдат (наймит, бурлака, селянин, мандрівник або ін.), бідна дівчина (що є мудрою й працьовитою), дурень (що виявився найрозумнішим), падчерка (яку гноблять мачуха та її донька), сварлива жінка, багатий пан (але дурний), чоловік і жінка та ін. Нерідко в цих творах зустрічаються персонажі, що є узагальненнями понять: Правда, Кривда, Доля, Лихо, Щастя тощо. Соціально-побутові казки на відміну від умовності казок про тварин і чарівних казок насичені реаліями людського побуту (речі вжитку, їжа,

посуд, помешкання, одяг та ін. Простір і час також відзначаються більшою конкретністю.

Судячи зі стислих описів, ми можемо зрозуміти, у якій країні відбувається дія, хто там живе або править, які стосунки існують поміж різними соціальними групами.

Мова персонажів соціально-побутових казок більш індивідуалізована. Па підставі того, як говорить той аоо той персонаж, можна зробити висновки про його моральні якості.

Велику роль у соціально-побутових казках відіграють різноманітні пригоди, а також народний сміх над людськими вадами, над злом, усім, що заважало людям жити вільно й щасливо.

У соціально-побутових казках прославляються розум, працьовитість, доброта героїв, їхня здатність протистояти лихим обставинам, боротися за свою волю, кохання і щастя. Цінність персонажів вимірюється не їхньою чарівністю, а цілком реальними якостями. Випробування в соціально-побутових казках є абсолютно земними, а не фантастичними.

Перевірте себе

1.    ІЦо таке казка як жанр усної народної творчості?

2.    Назвіть характерні ознаки казки.

3.    Поясніть виникнення казок про тварин.

4.    Якими постають головні герої в чарівних казках? Як підкреслюється їхня незвичайність?

5.    Про що йдеться в соціально-побутових казках? Чим відрізняються ці герої від героїв чарівних казок?

Творче завдання

Презентуйте народну казку, яка вам найбільше подобається і яку ви прочитали самостійно. Визначте її різновид, охарактеризуйте персонажів, особливості художньої мови.

Головним джерелом народної моралі українців завжди були повага й любов до праці і волі. Це знайшло відтворення в українських казках, головними героями яких були люди праці (коваль, селянин, хлібороб, жінка або дівчина-трудів-ниця та ін.) і борці за волю (козак, гайдамака та ін.)* Праце

любні, вправні, кмітливі, майстри своєї справи — такими постають українці в нашому фольклорі. Не меши важливими моральними нормами для українців було утвердження в житті ідеалів добра, краси, міцних сімейних стосунків, повага до свого родоводу. Тому в українських казках завжди засуджуються ті, хто не шанує свого батька й матір, дбає тільки про себе, свариться і виявляє жадібність, порушує слово.

Творче завдання

Назвіть відомі вам українські народні казки, визначте їх різновиди, цінності, що в них утверджуються.

 

Це матеріал із підручника Світова література за 5 клас О.М. Ніколенко

 

Автор: admin от 18-01-2014, 09:18, Переглядів: 30408