Народна Освіта » Світова література » Олександр Пушкін - Вступ до поеми Руслан і Людмила, Казка про мертву царівну та сімох богатирів читати онлайн українською

НАРОДНА ОСВІТА

Олександр Пушкін - Вступ до поеми Руслан і Людмила, Казка про мертву царівну та сімох богатирів читати онлайн українською

Усім відоме ім’я російського поета Олександра Сергійовича Пушкіна. Він жив і творив майже два століття тому. Відтоді багато змінилося: замість карет вулицями мчать автомобілі, канделябри зі свічками поступилися місцем електричним люстрам, на зміну гусячому перу й чорнилу прийшов комп’ютер. Однак твори видатного майстра слова анітрохи не застаріли й донині мають чимало шанувальників серед дорослих і маленьких читачів.

На сучасників Олександр Сергійович справляв надзвичайне враження. За словами одного з них, сам е прізвище Пушкін викликало «справжнє потрясіння», «високі почуття». За життя митця численні прихильники вбачали в ньому «чудотворця» й гордість Росії. А з плином часу ця слава зміцніла ще більше. Пушкіна називають «сонцем російської поезії», невмирущим генієм, творчість якого надала поштовх розвиткові російської літератури. Утім, у життя кожного з нас він входить насамперед як автор віршованих казок про золоту рибку, золотого півника, царя Салтана, наймита Балду та інших яскравих героїв.

Олександр Сергійович Пушкін народився 6 червня 1799 р. в Москві. Художня література оточувала поета з дитинства. Його батько, нащадок давнього шляхетного роду, мав чудову бібліотеку. І від шести років маленький Сашко проводив у ній довгі години, захоплено гортаючи сторінку за сторінкою. Дім Пушкіних часто відвідували відомі літератори, які читали господарям та їхнім гостям свої твори.

Змалечку майбутній письменник долучився й до російського фольклору: слухав пісні та казки, спостерігав за обрядами. Чимало скарбів усної народної творчості відкрила хлопчикові няня Орина Родіонівна, яка любила його всім серцем і якій він згодом присвятив зворушливі вірші.

Довідка Кота Ученого

Саме няня прищепила Пушкіну любов до російської народної казки. «Та ось цар схотів одружитися... Підслухав він одного разу розмову трьох сестер. Найстарша хвалилася, що однією зерниною всіх нагодує, друга - що одним шматком сукна одягне, а третя - що в перший же рік народить тридцять трьох синів. Цар побрався з наймолодшою...» - такими оповідками, почутими ще дівчинкою в рідному селі, Орина Родіонівна розважала свого вихованця.

Вона була не лише природженою казкаркою, а й непе-ревершеним знавцем приказок, прислів’їв, народних пісень. Часто з дитячої кімнати в будинку Пушкіних долинав голос

няні, що наспівувала то протяжні й сумовиті, то запальні й веселі мелодії. Про «чудовий дар співу» Орини Родіонівни поет пізніше згадував у звернених до неї віршах.

З дитинства залюблений у російський фольклор, Пушкін зберігав інтерес до нього впродовж усього життя. Він часто запрошував до себе простолюдинів і з їхніх слів занотовував повір’я, казки, пісні, примовки, приказки тощо. Ці нотатки поет використовував під час роботи над своїми творами. Надзвичайно важливу роль відіграли російські фольклорні традиції в його казках.

Літературна кухня

Як казки Пушкіна пов’язані з російськими народними казками?

Зв’язок із фольклором є однією з найхарактерніших ознак пушкінських казок. Деякі з них споріднені з народними за сюжетом. Наприклад, «Казка про рибака та рибку» суголосна народній казці «Жадібна баба»; «Казка про царя Салта-на...» перегукується з народною казкою «Про чудесних дітей», а «Казка про мертву царівну та сімох богатирів» - з народною казкою «Чарівне люстерко». Крім того, казки Пушкіна рясніють фольклорними образами та висловами.

Водночас пушкінські казки відрізняються від народних. У них ширше описано людські переживання, події розвиваються бурхливіше, є стислі, але різноманітні й емоційно1 забарвлені картини природи.

Варто зважити й на те, що поет писав казки не для дітей, а для дорослих. Лише з часом вони потрапили до кола дитячого читання.

Однак найочевидніша відмінність пушкінських казок

1 Емоційний (від емоція: почуття, переживання) - такий, що виражає емоції або насичений ними.

від фольклорних полягає в тому, що вони написані віршами -прекрасними, досконалими віршами, які перетворюють казковий світ на справжню поезію.

Казки Пушкіна вирізняються блискучою літературною обробкою фольклорного матеріалу, глибиною проникнення в людські почуття, яскравою самобутністю персонажів. Саме тому їх визнано справжніми шедеврами1 російської казкової традиції.

Перевірте себе

1.    Як сприймали Пушкіна його сучасники?

2.    Розкажіть про дитячі роки митця. Які обставини сприяли розвиткові його поетичних здібностей і захопленню російським фольклором?

3.    У чому виявився вплив фольклору на пушкінські казки? Чим казки поета відрізняються від народних?

Теми презентацій

1.    «Портрети О. Пушкіна».

2.    «Орина Родіонівна в житті й поезії Пушкіна».

3.    «У світі казок О. Пушкіна».

Вступ до поеми «Руслан і Людмила»

Край лукомор’я3 дуб зелений,

І золотий ланцюг на нім:

Щодня, щоночі кіт учений

На ланцюгу кружляє тім;

Іде праворуч - спів заводить,

Ліворуч - казку повіда.

Дива там: лісовик там бродить,

В гіллі русалка спить бліда;

На невідомих там доріжках

Сліди нечуваних страхіть;

Там хатка на куриних ніжках

Без вікон, без дверей стоїть;

В примарах там ліси й долини;

Там на світанні хвиля лине

На берег дикий пісковий,

І тридцять витязів чудових

Із хвиль виходять смарагдових,

Та ще й дозорець їх морський;

Там королевич мимоходом

Полонить грізного царя;

Там серед хмар перед народом

Через ліси, через моря

Чаклун несе богатиря;

В темниці там царівна тужить,

А бурий вовк їй вірно служить;

З Ягою ступа там бреде,

Вперед сама собою йде;

Там цар Кащей над злотом чахне;

Там руський дух. Там Руссю пахне!

І я там був, і мед я пив;

Край моря бачив дуб зелений;

Під ним сидів, і кіт учений

Своїх казок мене учив.

Одну згадав я: добрі люди,

Нехай для вас ця казка буде.

Переклад Миколи Терещенка


1    Шеде в р - взірцевий витвір, що є найвищим досягненням мистецтва, майстерності.

2    П о Є м а - великий віршований твір.

3    Лукомо р’я - морська затока.


 

 

Читаємо Мовою оригіналу

Вступление к поэме «Руслан и Людмила»

У лукоморья дуб зелёный;

Златая цепь на дубе том:

И днём и ночью кот учёный

Всё ходит по цепи кругом;

Идёт направо - песнь заводит,

Налево - сказку говорит.

Там чудеса: там леший бродит,

Русалка на ветвях сидит;

Там на неведомых дорожках

Следы невиданных зверей;

Избушка там на курьих ножках

Стоит без окон, без дверей;

Там лес и дол видений полны;

Там о заре прихлынут волны

На брег песчаный и пустой,

И тридцать витязей прекрасных

Чредой из вод выходят ясных,

И с ними дядька их морской;

Там королевич мимоходом

Пленяет1 грозного царя;

Там в облаках перед народом

Через леса, через моря

Колдун несёт богатыря;

В темнице там царевна тужит,

А бурый волк ей верно служит;

Там ступа с Бабою Ягой

Идёт, бредёт сама собой;

Там царь Кащей над златом чахнет;

Там русский дух. там Русью пахнет!

И там я был, и мёд я пил;

У моря видел дуб зелёный;

Под ним сидел, и кот учёный

Свои мне сказки говорил.

Одну я помню: сказку эту

Поведаю теперь я свету.

1 Пленяет - тут: бере в полон.


 

Літературний практикум

1.    Назвіть казкових персонажів, згаданих в уривку з поеми Пушкіна «Руслан і Людмила».

2.    На задум вступу до поеми «Руслан і Людмила» Пушкіна надихнула народна казка, почута від Орини Родіонівни. Згідно з його нотатками, казка мала такий початок: «Край лукомор’я стоїть дуб, а на дубі тому золоті ланцюги, і по тих ланцюгах ходить кіт: догори йде - казки розповідає, донизу йде - співає пісень». Як змінилися ці рядки під пером Пушкіна? Наведіть конкретні приклади з тексту.

3.    Подискутуйте! Як ви вважаєте, чому саме дуб стоїть у центрі казкового світу, зображеного Пушкіним у вступі до поеми «Руслан і Людмила»?

4.    Порівняйте! Порівняйте український переклад вступу до поеми «Руслан і Людмила» з оригіналом. Які зміни відносно оригіналу є в перекладі?


 

Казка про мертву царівну та сімох богатирів

читати онлайн українською

 

 

В путь-дорогу цар зібрався,

 

Із ріднею попрощався,

 

І цариця край вікна
Сіла ждать його сумна.

 

Жде від ранку і до ночі,

 

В поле дивиться, аж очі
Почали боліти їй
У сподіванці сумній.

 

Все не видно в полі друга!
Тільки бачить: в’ється хуга,
Сніг лягає на поля,

 

Вся білісінька земля.

 

Дев’ять місяців минає,
Смуток очі застилає.

 

А як свят-вечір настав,

 

Бог дочку цариці дав.
Рано-вранці гість бажаний,
День і ніч так довго жданий,
Повернувся цар назад
І заходить до палат.

 

А вона лиш позирнула
Та важкесенько зітхнула -
Потьмаривсь од щастя світ
І померла до обід.

 

Цар журився безутішно.

 

Та як бути? - й він був

 

грішний.

 

Рік, неначе сон, промчавсь -
Цар із другою побравсь.

 

І по правді молодиця,

 

Що й казать, була цариця:

 

І висока, і струнка,

 

І розумна, і метка,

 

Тільки дуже вередлива,
Гордовита та злослива.

 

В неї придане було:
Дзеркальце, чудесне скло,
Що таку властивість мало:

 

Як людина, розмовляло,

 

З ним одним була вона
І ласкава й не смутна,

 

З ним привітно розмовляла
І, милуючись, казала:

 

«Любе дзеркальце, скажи
Та мій сумнів розв’яжи:

 

Хто на світі наймиліший,
Найгарніший, найбіліший?»
А воно дає відказ:

 

«Ти, царице, повсякчас
За людей усіх миліша,

 

І рум’яніша й біліша».

 

І цариця в тую ж мить
Ну сміятись та радіть! -
І підморгувать очима,

 

І поводити плечима,

 

І крутитись перед ним,
Перед дзеркальцем своїм.

 

Та царівна молодая
Теж тим часом розцвітає.
Потихеньку підросла
І, мов квітка, розцвіла.
Білолиця, чорнобрива,

 

І сумирна, й непримхлива.
Старости біля дверей:
Королевич Єлисей
Засилає. Цар дав слово.
Посаг теж давно готовий:
Сім торгових городів
Та сто сорок теремів.

 

Дівич-вечір наступає,

 

А цариця за звичаєм
Перед дзеркальцем своїм
Перемовилася з ним:

 

«Чи не я за всіх миліша,

 

І рум’яніша й біліша?»

 

А воно їй каже так:

 

«Ти прекрасна, знає всяк,

 

Та царівна ще миліша,

 

Ще рум’яніша й біліша».

 

Як цариця відплигне,

 

Та як ручкою махне,

 

Та по дзеркальцю як грюкне
Закаблучком як пристукне:
«Ах ти ж, капоснеє скло!
Брешеш ти мені назло!

 

Як рівнятись їй зі мною?

 

Я пиху в ній заспокою!

 

Біла, справді-бо, вона,

 

Та хіба ж то дивина? -
Мати нею як ходила,

 

Все на сніг лише й зорила!
Та скажи: чи можна ж їй
Дорівнять красі моїй?

 

На землі за мене кращу
Не знайде ніхто нізащо,

 

Це й не чувано ніде!»

 

А воно своє веде,

 

Що царівна ще миліша,

 

Ще рум’яніша й біліша!

 

Що робити? Тут вона,

 

З чорних заздрощів смутна,
Кида дзеркальце під лавку,
Кличе дівчину Чорнявку
І дає наказа їй,

 

Цій прислужниці своїй,
Завести царівну в хащі
І, живу, напризволяще
Під сосною кинуть там
На поживу злим вовкам.

 

Хто вгамує бабу гнівну?

 

От, покликавши царівну,

 

З нею дівка в ліс пішла
Й так далеко завела,

 

Що царівна догадалась
І до смерті налякалась.

 

Почала благать вона:

 

«В чім, скажи, моя вина?

 

Не губи мене, дівице!

 

Коли стала б я цариця,
Відплатила б чим змогла!»

 

Не бажаючи їй зла,

 

Та царівну не зв’язала,
Відпустила і сказала:

 

«Не журися, будь-що-будь!»

 

І пішла в зворотну путь.
«Що? - сказала їй цариця, -
Де красуня білолиця?»

 

«Там, у хащі лісовій, -
Відповіла дівка їй, -
Міцно зв’язані їй лікті,
Попадеться звірю в кігті -
Менш прийдеться їй
страждать,

 

Легше буде помирать».

 

Всюди чутка залунала,

 

Що дочка в царя пропала.

 

Не стуляє цар очей.
Королевич Єлисей,
Помолившись добре Богу,
Виряджається в дорогу
Наречену врятувать
І дружиною назвать.

 

А царівна молодая

 

В лісі темному блукає,

 

Далі й далі в нетрі йшла

 

І на терем набрела.

 

Їй назустріч пес загавкав,

 

І підбіг, і ліг на травку.

 

Йде царівна до воріт -

 

Тихо скрізь. За нею вслід,

 

Лащучися незлосливо,

 

Пес біжить. Вона сміливо

 

По приступках піднялась

 

І за клямку узялась.

 

Двері тихо відчинились,

 

І царівна опинилась

 

У світлиці. Навкруги

 

Всюди лад. В кутку боги,

 

Стіл дубовий під богами,

 

Лави, вкриті килимами.

 

Бачить дівчина, що тут

 

Люди праведні живуть,

 

Знать, не будуть ображати.

 

Та нікого не видати.

 

Обійшла царівна дім,

 

До ладу прибрала в нім,

 

Засвітила Богу свічку,

 

Розпалила жарко пічку,

Застелила гарно стіл
І лягла собі на піл.

 

От і вечір. В тиші сонній
Тут почувся тупіт коней,
Входять сім богатирів,

 

Сім рум’яних молодців.
Старший мовив:

 

«Що це значить?
Всюди прибрано, неначе
Хтось в дому порядкував
Та господарів чекав.

 

Хто ж це? Вийди, покажися,
З нами чесно подружися:
Коли літній чоловік,

 

Дядько будеш нам повік.
Коли жінка, будь нам мати,
Так і станем шанувати.

 

Коли хлопець молодий,
Будеш брат нам дорогий.
Коли красная дівиця,

 

Будь улюблена сестриця».

 

Тут вона до них зійшла,

 

Їм пошану віддала,

 

Низько в пояс уклонилась,
Лагідно перепросилась,

 

Що, мовляв, до них зайшла,
Хоч непрохана була.

 

Вмить вони з тих слів

 

пізнали,
Що царівну привітали.
Посадили у куток,

 

Піднесли їй пиріжок,

 

Чарку повну наливали
І на таці подавали.

 

Від зеленого вина
Відмовлялася вона,

 

Пиріжок лиш розломила
Та шматочок відкусила
І з дороги відпочить

 

Відпросилась в тую ж мить.
Одвели вони дівицю
До горішньої світлиці
І пішли відтіль гуртом,

 

Щоб заснула тихим сном.

 

День за днем іде, минає,

 

А царівна молодая
Все живе серед лісів
У семи богатирів.

 

Вранці, ясною порою
Браття дружною юрбою
Виїжджають погулять,

 

Сірих крижнів пострілять,
Руку правую потішить,
Сарачина в полі спішить,

 

Або в кримця на скаку
Зняти голову важку,

 

Стріться з ворогом

 

заморським
Чи з черкесом п’ятигорським.
А хазяєчка - вона,

 

В терему сама-одна,

 

Прибере, і наготує,

 

І нічим не вередує.

 

Так ідуть за днями дні,
Безтурботні та ясні.

 

Браття всі сестру названу
Покохали. Якось рано
У світлицю до зорі
Увійшли богатирі.

 

Старший каже їй: «Дівице,
Знаєш, всім ти нам сестриця.
Всіх нас семеро братів,
Молодців-богатирів.

 

Ми тебе кохаєм дуже,

 

Як один. Собі ти мужа
Поміж нами обери,

 

Нас як-небудь помири,

 

А для інших будь сестрою.

 

Що ж хитаєш головою?

 

Чи відмовить хочеш нам?

 

Чи не по купцеві крам?»

 

«Ой ви, хлопці молоденькі,
Братики мої рідненькі! -
Каже так царівна їм, -
Як неправду я повім,

 

Божий гнів спаде на мене!
Що чинить? Я ж наречена!
Всі до серця ви мені,

 

Всі розумні та ставні,

 

Кожен кожному з вас рівний,
Та є суджений в царівни!
Наречений любий цей -
Королевич Єлисей».

 

Браття трохи помовчали,
Головами похитали.

 

Старший каже:

 

«В добрий час!

 

Ти ж не гнівайся на нас,
Словом більш не похоплюся
Я про те». -

 

«Я не гнівлюся, -
Тихо мовила вона. -
А відмова - не вина».

 

Женихи їй уклонились,
Потихеньку віддалились,

 

Знов у згоді, як раніш,

 

Стали жити ще дружніш.

 

А тим часом зла цариця
На царівну все гнівиться,

 

Все добріша не стає,

 

А на дзеркальце своє
Довго сердилась і дулась,

 

Та нарешті схаменулась,
Розшукала й перед ним
Давнім звичаєм своїм
Красуватись знову стала

 

Й посміхаючись казала:
«Здрастуй, дзеркальце!

 

Скажи
Та мій сумнів розв’яжи:

 

Чи не я за всіх миліша,

 

І рум’яніша й біліша?»

 

А воно їй каже так:

 

«Ти прекрасна, знає всяк,
Тільки є, жива й здорова,
Серед темної діброви,

 

У хоромах захисних
Та, що краща від усіх!»

 

І цариця налетіла
На Чорнявку: «Як ти сміла
Обдурить мене? і в чім?»

 

Та призналася в усім.

 

А розгнівана цариця
Їй рогаткою грозиться
І кладе: або не жить,

 

Або падчерку згубить.

 

Раз царівна молодая
Милих братиків чекає
І пряде біля вікна.

 

Раптом глянула вона:

 

Пес загавкав, як шалений,

 

То черниченька злиденна
У подвір’ї під вікном
Відганяє пса кийком.
«Підожди, бабусю рідна! -
Їй з вікна кричить царівна, -
Пригрожу сама я псу
І чогось тобі знесу!»

 

Їй відказує черниця:

 

«Ой, дитинонько-дівице!
Клятий пес мене злякав,
Мало лаття не порвав,
Подивись, як він лютує!
Вийди в двір!» Царівна чує,
Хліб з комори узяла,

 

Та лиш з ґаночку зійшла -

 

Пес до неї - гавка, злиться,
Не пускає до черниці.

 

А стара підійде лиш -
Він злоститься ще страшніш
На черницю.

 

«Просто дивно! -
Посміхнулася царівна, -
Що це так його гнівить?

 

На ж, лови!» - і хліб летить.
Хліб жебрачка упіймала.
«Дуже дякую, - сказала, -
Бог тебе благослови!

 

От за це тобі, лови!»

 

І на ґанок соковите,

 

Наливне та духовите
Гарне яблучко летить.

 

Пес як скочить, заскавчить.

 

Та царівна просто в руки
Упіймала. «Від докуки
Яблучко собі вживай!

 

Бог з тобою, прощавай!»

 

Так черниця проказала,
Уклонилась і пропала.

 

До царівни тут мерщій
Пес біжить і в очі їй
З жалем дивиться і виє,

 

Ніби пеське серце ниє,

 

Ніби хоче їй сказать:

 

«Кинь!» Вона його вмовлять,
Пестить ніжною рукою:

 

«Що, соколику, з тобою?
Ляж!» В кімнату увійшла,
Знову пряжу узяла;

 

Під віконцем прясти стала,
Ждать братів, а поглядала
Все на яблучко на те,

 

А воно мов золоте,

 

Спілим соком вщерть налите,

 

І рум’яне, й духовите,

 

Медом сповнене ясним,

 

Видно зернятка у нім.
Почекать вона хотіла
До обіду, не стерпіла,

 

В руки яблучко взяла
І до губок піднесла,
Потихесеньку куснула
І шматочок проковтнула.
Раптом, що це? Світе мій!
Ніби сперло груди їй,

 

Білі руки уронила,

 

Спіле яблучко впустила,
Блимнув погляд з-під повік,

 

І на лавку під божник
Тут вона відразу впала
І недвижна, тиха стала.

 

Тої самої пори
Молодці-богатирі
Поверталися юрбою
З молодецького розбою.

 

Пес в діброві їх виттям
Зустрічає. «Горе нам! -
Браття мовили. - Печалі
Не минути!» Їдуть далі,
Прискакали, входять. «Ах!»
Пес за ними по п’ятах,

 

Вмить до яблучка. Озлився,
Проковтнув його, звалився
І відразу здох. Воно,

 

Бач, отруєне було.

 

До царівни неживої,
Похилившись головою,
Браття з жалем підійшли,

 

Її з лавки підняли,

 

Одягли у пишні шати
І хотіли вже ховати -
Передумали. Вона,

 

Як ві сні - така ясна,
Тихомирно так лежала,

 

Що ледь-ледь не промовляла.
Ждали три дні. Але ні! -

 

Спить вона у мертвім сні.

 

І з плачем, в великім жалю,

 

В домовину із кришталю
Тіло мертвої сестри
Тут кладуть богатирі.

 

Понесли в порожню гору
І труну в північну пору
До шести міцних стовпів,

 

До чавунних ланцюгів
Обережно пригвинтили
І навкруг загородили.
Старший брат віддав поклін.
«Люба сестро! - мовив він, -
Спочивай спокійно в гробі!
Згасла, жертва чорній злобі,
На землі твоя краса;

 

Дух твій приймуть небеса.

 

Ми усі тебе любили,

 

Ждав тебе жених твій милий,
Та вінець дістався твій
Тільки смерті навісній».

 

Того ж дня лиха цариця,
Дожидаючись черниці,
Нишком дзеркальце взяла
І питання задала:

 

«Чи не я за всіх миліша,

І рум’яніша й біліша?»

 

А воно їй каже так:

 

«Ти, царице, знає всяк,
На землі за всіх миліша,

 

І рум’яніша й біліша».

 

У далекому краю
Нареченую свою
Королевич скрізь шукає.
Все немає та немає!

 

І кого він не спита,

 

Всюди відповідь не та:

 

Той сміється просто в очі,
Той відкаже неохоче;

 

І до сонця під кінець
Вдався добрий молодець:
«Ясне сонечко! Ти ходиш
Цілий рік у небі. Зводиш
Зиму з літом щоразу,

 

Всіх нас бачиш унизу.

 

Не відмов мені в привіті!
Чи не стріло десь на світі,
У якому-будь краю,
Нареченую мою?»

 

Ясне сонце відказало:

 

«Ні, царівни не стрічало
Я ніколи. Та постій,
Може, місяць, родич мій,

Десь її на світі стрітив
Або слід її примітив».

 

Серце рветься із грудей, -
Ночі жде наш Єлисей.
Тільки місяць показався -
Він услід за ним погнався.
«Місяцю, ти, друже мій,

 

Ти, ріжечку золотий!

 

Ти встаєш у тьмі глибокій,
Білолиций, ясноокий,

 

І до тебе залюбки
Посміхаються зірки.

 

Не відмов мені в привіті!

 

Чи не стрінув десь на світі,
У якому-будь краю,
Нареченую мою?»

 

Відказав тут місяць ясний:
«Не стрічав царівну красну.
На сторожі я стою
Тільки в чергу-бо свою,
Знать, вона без мене, друже,
Десь пробігла!» -

 

«Прикро дуже!» -
Королевич відказав.

 

Ясний місяць ще додав:
«Постривай, про неї, може,
Вітер знає. Він поможе.

 

Ти до нього поспішай.

 

Не журися, прощавай!»

 

Єлисей журбу долає,

 

Вітру буйному гукає:

 

«Вітре, гордий володар!

 

Ти ганяєш зграї хмар,

 

Ти хвилюєш синє море,
Всюди вієш на просторі,

 

Ти боїшся, вільний птах,
Тільки Бога в небесах.

 

Не відмов мені в привіті!

 

Чи не стрінув десь на світі,

 

У якому-будь краю,
Нареченую мою?»

 

Каже вітер: «За рікою,

 

За струмистою водою,

 

Є високая гора,

 

В ній глибокая нора;

 

В тьмі, що сповнена печалі,
Домовина із кришталю
Там прип’ята на стовпах,

 

На чавунних ланцюгах.

 

А навкруг долина рівна...

 

В тій труні твоя царівна».

 

Вітер далі тут помчав.
Королевич заридав
І пішов, жених нещасний,
На свою царівну красну
Подивитись ще хоч раз.

 

Він іде; і підвелась
Перед ним гора пустинна;
Навкруги сумна рівнина;
Вхід в горі чорніє тій.

 

Він іде туди мерщій.

 

Перед ним в імлі могильній
Колихається повільно
Кришталевая труна.

 

В тій труні лежить вона.

 

Об труну, де спала мила,

 

Він ударився щосили,

 

Аж розбивсь кришталь.

 

І вмить
Наречена вже не спить,

 

Очі тихо розімкнула,

 

І з полегшенням зітхнула,

 

І спроквола промовля:

 

«Як же довго спала я!»

 

І встає з труни сумної.

 

Ах!.. Заплакали обоє.

 

Він її на руки взяв
І з нори попрямував.

 

Під розмову безтурботну
Вирушають в путь зворотну;
Чутка всюди рознеслась,

 

Що дочка в царя знайшлась!

 

Вдома в ті часи без діла
Люта мачуха сиділа
Перед дзеркальцем своїм
І вела розмову з ним:

 

«Чи не я за всіх миліша,

 

І рум’яніша й біліша?»

 

А воно їй каже так:

 

«Ти прекрасна, знає всяк,

 

Та царівна ще миліша,

 

Ще рум’яніша й біліша!»

 

Як взяла царицю злість -
Дзеркальце об землю - трісь!

 

В двері миттю похопилась
І з царівною зустрілась -
І від люті в той же час
Лиходійка вмерла враз.

 

Злу царицю поховали
І весілля відгуляли,

 

І були кінець кінцем
Наречені під вінцем.

 

Учту справили велику,

 

Що й не бачено від віку!

 

Я там був, мед-пиво пив -
Тільки вуса обмочив.

 

Переклад Наталі Забіли

Запитання і завдання до прочитаного твору

 

1.    Стисло перекажіть зміст «Казки про мертву царівну та сімох
богатирів».

2.    Чому мачуха хотіла позбутися пасербиці?

3.    Знайдіть описи цариці й царівни. Що відмінного в їхній зовнішності? А в їхній вдачі? Як ставиться до цих героїнь оповідач? Доведіть відповідь прикладами з тексту.

4.    Як королевич Єлисей урятував свою наречену? Завдяки яким рисам характеру йому вдалося це зробити?

5.    Пофантазуйте! Якби до ваших рук потрапило чарівне дзеркальце, що б ви в нього запитали?

 

Це матеріал із підручника Світова Література 5 клас Євгенія Волощук

 

Автор: admin от 5-01-2014, 23:24, Переглядів: 33599