<...> Професор Євген Панкратович Кубишкін потрапив до редакції районної газети як друкарська помилка в текст. Пакулько саме сидів за невеличким столиком, затиснутим з двох боків величезним фікусом та обтягнутою кумачем тумбою, на якій бовванів півметровий ґіпсовий бюст вождя світового пролетаріату, й записував до учнівського зошита чергове завдання, коли прочинилися двері.
– Добрий день, шановна редакціє! – у дверях спочатку з’явилась сива голова, а потім і сам професор.
– Вибачте, у нас летючка, – спробував було зупинити його редактор, але несподіваний гість не розгубився.
– От і я про те саме! – розпливаючись щасливою посмішкою попростував йому назустріч. – Давайте знайомитись: я – Євген Панкратович Кубишкін, професор Київського ордена Леніна (професор по-полтавськи м’яко вимовляв літеру “л”) державного університету імені Тараса Григоровича Шевченка, член Спілки журналістів, член Спілки кінематографістів, член Спілки письменників. Ось, будь ласка, моя візитівка.