Поняття та основні елементи соціального інституту
Проблемою вивчення та аналізу соціальних інститутів і.иімалося багато відомих — як закордонних, так і вітчизняних — соціологів. Першим, хто започаткував термін «соціальний інститут» та ввів його у науковий обіг і розробив відповідну теорію, був англійський соціолог Г. Спенсер. Він вивчив та нііисав п'ять типів соціальних інститутів: промисловий (економічний), політичний, профспілковий, обрядовий (культурно-церемоніальний), домашній (сімейний). Будь-який соціальний інститут, за його теорією — це стійка структура соціальних дій. Великий внесок у вивчення цієї сфери соціальних взаємодій ипіс французький вчений Т.Веблен. Хоча його книга «Теорія праздного класу» з'явилася у 1899 р., багато її положень не за- і іаріли й досі. Основна думка, яку відстоює автор, — це теорія еволюції людського суспільства, яка розуміється як процес природного відбору соціальних інститутів. За своєю природою вони являють звичні засоби реагування на стимули, що створюються зовнішніми чинниками.
Одну з перших спроб пояснити природу соціального інституту в СРСР зробив професор Ю. Левада, трактуючи його як центр (вузол) діяльності людей, який зберігає свою стабільність протягом певного часу і забезпечує стабільність всієї соціальної системи. Інший російський вчений, Л. Сєдов, визначає соціальний інститут як стабільний комплекс формальних та неформальних правил, принципів, установок, що регулюють різноманітні сфери людської діяльності та організовують їх и систему ролей і статусів, які утворюють соціальну систему. Коржевська соціальний інститут визначає як спільноту людей, які виконують певні ролі на основі їх об'єктивного положення (статусу) та організовані спільними нормами і цілями.
Є багато інших спроб дати однозначне визначення цьому поняттю, виходячи, наприклад, з категорій норм і цінностей, ролі та статусу, звичаїв і традицій і т. п. Подібні підходи не можна вважати цілісними, оскільки комплексне явище, яким виступає соціальний інститут, зводиться тільки до однієї з його особливостей. Більш аргументованими слід вважати концепції, які ґрунтуються на комплексній характеристиці соціального інституту та базуються на різних аспектах його багатогранного змісту. Сучасні концепції такого роду розвиваються в роботах Н. Смелзера, Е. Гіденса, неоінституціоналістів.
Під соціальним інститутом будемо розуміти цілеспрямовану стійку форму організації соціальної діяльності та соціальних відносин; комплекс, що являє собою, з одного боку, сукупність нормативно-цінносно обумовлених ролей та статусів, призначених для задоволення певних соціальних потреб, і, з іншого боку, стійке соціальне утворення, що забезпечує реалізацію цих потреб.
Інститути виникають в процесі розвитку людського суспільства, диференціації видів діяльності, поділу праці, формування специфічних видів суспільних відносин. їх формування зумовлене об'єктивними потребами соціуму в регулюванні суспільно важливих сфер діяльності і соціальних відносин. В інституті, що зароджується, опредмечується, по суті, виникає певний вид суспільних відносин. Історія розвитку соціальних інститутів показує постійну трансформацію інститутів традиційного типу в сучасний соціальний інститут. Для традиційних (у минулому) інститутів характерні жорсткі ритуали, циркуляри, овіяні традиціями, що складалися протягом віків, а також родинними зв'язками та відносинами. Історично першими провідними інститутами були рід та сімейна община. Далі з'явилися інститути, які регулювали відносини між родами, — інститути обміну продуктів (економічні). Згодом з'явилися так звані політичні інститути (регулювання безпеки народів) та ін. У житті суспільства протягом історичного розвитку домінували ті чи інші соціальні інститути — вожді племен, рада старшин, церква, держава тощо.
Для того щоб виник і розвинувся такий структурний елемент суспільства, як соціальний інститут, потрібні особливі умови:
* в суспільстві має виникнути та розповсюдитися певна потреба, визнана багатьма членами суспільства (як загально-соціальна); вона стає головною передумовою становлення нового інституту;
* мають бути в наявності операційні засоби задоволення цієї потреби, тобто стала система необхідних для суспільства функцій, дій, операцій, приватних цілей, що реалізують нову потребу;
* щоб інститут міг реально виконувати свою місію, він наділяється необхідними ресурсами (матеріальними, фінансовими, трудовими, організаційними), які суспільство має постійно поповнювати;
* для забезпечення самовідтворення інституту необхідне й особливе культурне середовище, тобто має сформуватися притаманна тільки йому особлива система знаків, дій, правил поведінки, що відрізняють людей, які належать до цього інституту.
Кожний соціальний інститут може бути охарактеризований з точки зору його зовнішньої формальної («матеріальної») структури і внутрішньої змістовної діяльності.
Соціальний інститут зовнішньо виглядає як сукупність осіб, установ, що забезпечені певними матеріальними засобами і здійснюють конкретну соціальну функцію. Зі змістовної сторони — це певний набір цілеспрямованих стандартів поведінки певних осіб у певних ситуаціях. Так, юстиція як соціальний інститут зовнішньо є сукупністю осіб (прокурорів, суддів, адвокатів та ін.), установ (прокуратур, судів, місць позбавлення волі та ін.), матеріальних засобів, а змістовно вона являє собою сукупність стандартизованих зразків поведінки повноважних осіб, які забезпечують виконання даної соціальної функції. Зазначені стандарти поведінки втілюються у соціальних ролях, характерних для системи юстиції (ролях судді, прокурора, адвоката тощо).
До загальних ознак соціального інституту можна віднести:
1) виділення певного кола суб'єктів, які під час діяльності вступають у відносини, що набувають стійкого характеру;
2) певну (більш або менш формалізовану) організацію;
3) наявність специфічних соціальних норм, вказівок, що регулюють поведінку людей у рамках соціального інституту;
4) наявність соціально-важливих функцій інституту, що інтегрують його в соціальну систему і забезпечують його участь у процесі інтеграції останньої.
Ці ознаки не закріплені нормативно, а скоріше витікають з узагальнення аналітичного матеріалу щодо різних інститутів сучасного суспільства. У деяких інститутів, перш за все, формальних (таких як армія, суд і т. ін.), ознаки можуть фіксуватися чітко і в повному обсязі, у інших, неформальних або тих, що тільки виникають, — менш виразно. Здійснюючи свої функції, соціальні інститути заохочують осіб, які входять до них і дії яких співпадають з відповідними стандартами поведінки.
Кожний соціальний інститут характеризується наявністю мети своєї діяльності, конкретними функціями, що сприяють досягненню цієї мети, набором соціальних позицій та ролей, типових для даного інституту, а також системою санкцій, які забезпечують заохочення бажаної та пригнічення непринятої поведінки. Ці системи обумовлюють нормування поведінки людей, всіх суб'єктів соціальної дії, узгоджують їх прагнення і встановлюють форми, способи задоволення їх потреб та інтресів, розв'язують конфлікти, на певний час забезпечують стан рівноваги в рамках того чи іншого суспільства.
Індивід стає особистістю під час засвоєння елементів сучасної йому культури, у тому числі відповідних норм поведінки.
Н.М. Семке
Автор: admin от 4-04-2012, 18:33, Переглядів: 4451