ПАВЛО ТИЧИНА

(1891-1967)

Павло Григорович Тичина — один із найвідомі-ших українських поетів. Він народився в селі Пісках, що на Чернігівщині, у родині священика, який був іще й учителем. Павло мав хист до музики, співу й малювання. Усі ці таланти не могли не позначитися на поетичній творчості вже дорослого Тичини, особливо на його першій збірці віршів «Сонячні кларнети».

Павло навчався в Чернігівській духовній семінарії, але священиком, як батько, не став: його приваблювала творчість. Михайло Коцюбинський — один із перших, хто помітив талант юнака, — назвав його справжнім поетом. Тичина писав не тільки вірші, а був і перекладачем: досконало володів болгарською, вірменською, французькою й турецькою мовами.

Край, у якому народився поет, не міг не вплинути на його творчість, адже Чернігівщина — один із найчарівніших куточків України. Широкий степ, густі ліси, чарівна річка Десна — усе це Чернігівщина. Своє захоплення рідним краєм П. Тичина висловив у вірші «Не бував ти у наших краях!».

Не бував ти у наших краях!

Не бував ти у наших краях!

Там же небо — блакитні простори...

Там степи, там могили, як гори.

А веснянії ночі в гаях!..

Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,

Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,

Серце б’ється і б’ється в грудях...

Не бував ти у наших краях.

Не бував ти у наших краях,

Бо відтіль не таким би вернувся!

Чув про степ, що ген-ген простягнувся?

Єсть там люди — й зросли у степах, —

Що не люблять, не вміють ридати,

Що не можуть без пісні і нивки зорати!

Тебе ж завжди я бачу в сльозах... —

Не бував ти у наших краях.

Гаї шумлять

Гаї шумлять —

я слухаю.

Хмарки біжать —

милуюся.

Милуюся-дивуюся,

чого душі моїй

так весело.

Гей, дзвін гуде —

іздалеку.

Думки пряде —

над нивами.

Над нивами-приливами,

купаючи мене,

мов ластівку.

Я йду, іду —

зворушений.

Когось все жду —

співаючи.

Співаючи-кохаючи

під тихий шепіт трав

голублячий.

Щось мріє гай —

над річкою.

Ген неба край —

як золото.

Мов золото-поколото,

горить-тремтить ріка,

як музика.

* * *

Блакить мою душу обвіяла

Блакить мою душу обвіяла,

Душа моя сонця намріяла,

Душа причастилася кротості трав —

Добридень я світу сказав!

Струмок серед гаю як стрічечка,

На квітці метелик мов свічечка.

Хвилюють, маюють, квітують поля —

Добридень тобі, Україно моя!

Метафора. Епітет

І метафора, і епітет — засоби образної мови, їх ще називають тропами. Важко уявити художній твір без тропів.

Епітет — це художнє означення. У перекладі з грецької мови означає прикладка. Справді, епітет ніби прикладається до слова, надаючи зображуваному більшої емоційності, виразності й поетичності. Порівняйте два словосполучення: золоті персні та золоті руки. Епітет ужито в поєднанні з іменником руки. Золотими називають роботящі руки, ті, що творять дива. Тут прикметник золоті вжито в переносному значенні. А в першому словосполученні означення золоті вказує на матеріал, з якого виготовлено персні: золоті персні, дерев’яні столи, білі шкарпетки. Поміркуйте, у якому словосполученні вжито епітет: світлий піджак чи світла душа. Епітети не обов’язково вживаються в переносному значенні, як у попередніх прикладах. Якщо означення урочисте, піднесене, емоційне, то і в прямому значенні воно буде епітетом, наприклад: рідний край, святі місця, блискуче проміння. Якщо епітет часто вживається з конкретним іменником, то його називають постійним, таких епітетів найбільше у фольклорі: ясний сокіл, буйний вітер, широкий шлях, сизий орел, червона калина.

Метафора — це слово чи словосполучення, яке розкриває ознаки та властивості одного явища чи предмета через перенесення на них ознак іншого явища чи предмета: засипаний піском часу (дуже давній), оповитий серпанком загадковості (таємничий). У наведених метафорах використано одні предмети й явища для розуміння іншого поняття: пісок утворюється в морі протягом століть і навіть тисячоліть шляхом постійного тертя каменів, потім камінчиків, а потім уже й крупинок піску. Ось чому метафора засипаний піском часу означає дуже давній. Спробуйте поміркувати й так само розтлумачити метафору оповитий серпанком загадковості.

Різновидом метафори є персоніфікація, яку ви вивчали на одному з попередніх уроків:

Тополі поволі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють з полем (Т. Шевченко).

У цьому уривку тополі наділені людською властивістю — вони розмовляють з полем. Отже, це — персоніфікація, її можна назвати і метафорою.

1. Установіть відповідність.

2. Установіть відповідність.

3.

Постійний епітет ужито в словосполученні

А    золоті руки

Б    світла душа

В    пишний сад

Г    ясний сокіл

в 4. Який із прочитаних вами віршів П. Тичини найбільше сповнений патріотизму? Обґрунтуйте свій вибір.

5. Прокоментуйте рядок Там степи, там могили, як гори з вірша «Не бував ти у наших краях!».

6.    Що значить у вірші «Не бував ти у наших краях!», що люди не можуть без пісні і нивки зоратиЧ

7.    Як ви розумієте слово маюють з вірша «Блакить мою душу обвіяла...»?

8.    Яким настроєм наповнена поезія «Блакить мою душу обвіяла...»?

9.    Доведіть, що в поетичному рядку Душа причастилася кротості трав виділене словосполучення є метафорою.

10. Вірш П. Тичини «Гаї шумлять» має своєрідну будову. Поміркуйте, чого досягнув автор, поділивши строфи на короткі рядки, що складаються іноді з одного слова.

11.    Поезію П. Тичини називають музикальною. Доведіть це, знайшовши в кожній строфі вірша «Гаї шумлять» слова, що позначають різні звуки. Запишіть текст у робочий зошит.

12.    До виділених у тексті слів доберіть епітети з довідки.

Аж ось ринуло від сходу проміння, мов руки, простяглось до лісу, обняло його, засипало самоцвітами, смугами впало на траву на галяві, де гостро на тлі світла випинається постать сарни. У сю хвилину тихо розгортаються кущі — і на галяву виходить Хо.ш

Довідка: свіжо-зелений, блискучий, яскравий, величний, золотий, стрункий.

1.    Вивчіть напам’ять один вірш П. Тичини (на власний вибір).

2.    Прочитайте оповідання Є. Гуцала «Лось».

Радимо прочитати

П. Тичина. Поезії.

Це матеріал із підручника Українська Література О.М. Авраменко 5 клас