Україна має велику і славну історію, у якій є як світлі сторінки, так і сумні. Упродовж віків нашим предкам доводилося боронити землю від багатьох нападників, захищати себе і свої святині. Були епохи, коли наша держава занепадала, а були й часи, коли міцнішала, піднімалася, будувала міста й храми, до неї з повагою ставилася вся Європа. Досить згадати княжу й козацьку добу! Усім королям і князям Європи за честь було поріднитися з київським князем Ярославом Мудрим. А слава козацька... Вона гриміла на весь світ!

Звідки ми, їхні нащадки, що живемо у XXI ст., знаємо про події минулого? Звичайно ж, наша історія закарбована в усній народній творчості, але фольклорні твори не завжди можна вважати джерелом достовірної інформації. Адже ми знаємо, що в народних піснях, переказах, думах є багато народної фантазії та перебільшення.

Світло на нашу минувшину проливають перші книги, вік яких — тисяча років!

Києво-Печерська лавра

 

 

Нестор Літописець.

Скульптор М. Антоколъсъкии

 

Серед небагатьох книг княжої доби, що дійшли до наших днів, є «Повість минулих літ». Це — найдавніший літопис, який є в нас не в оригіналі, а в списку наступних поколінь (тобто це копія, списана з оригіналу).

Що таке літопис? Літопис — це найдавніший вид літератури, що являє собою розташовані в часовій послідовності коротенькі замітки й докладні оповідання про історичні події. Літописи одночасно є як історичними документами, так і художніми творами. Адже в них записані факти й події минулих часів (як у підручнику з історії), і в той же час у них багато легенд, переказів і навіть байок і казок, що написані емоційно й образно із застосуванням художніх засобів (а це вже різні жанри художніх творів).

Хто ж автор «Повісті минулих літ»? Найбільше до створення цього літопису долучився славетний Нестор Літописець — чернець Києво-Печерського монастиря. Він жив у другій половині XI — на початку XII ст. Нестор потрапив до монастиря в сімнадцятирічному віці, щоб поринути в улюблене книжне навчання. Тоді Києво-Печерський монастир був найбільшим релігійним і культурним центром Київської Русі. Нестор походив із багатої сім’ї, був освіченою людиною, знав іноземні мови. Він двадцять років працював над створенням «Повісті минулих літ».

У цьому літописі ведеться розповідь про історію України від найдавніших часів (про заснування Києва) до сучасних Несто-рові подій, тобто до 1110 р. У цій книзі йдеться про те, що Київ заснував апостол Андрій, який сказав своїм учням: «Бачите ви гори ці? Так от, на цих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог». У літописі подано докладні відомості про полян, древлян, сіверян та інші племена, про їхні звичаї і мову. У ньому йдеться про укладання Святославом миру з греками, про хрещення Русі Володимиром Великим, про перемогу Ярослава над печенігами та багато інших подій. Головна думка «Повісті минулих літ» — захоплення героїчним минулим. Також цей літопис позначений глибоким сумом із приводу княжих сварок і лиха, заподіяного ордою.

До речі...

Мощі Нестора Літописця й донині зберігаються в Києво-Печер-ській лаврі поруч із тілами інших святих. До того ж біля нього лежать мощі відомого билинного героя Іллі Муромця, який теж, як і Нестор Літописець, був ченцем Києво-Печерського монастиря.

Повість минулих літ

(Уривки )

Три брати — Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь

Поляни жили окремо й володіли своїми родами. І до того вони жили родами, кожен на своїх місцях. І були три брати: одному ім’я Кий, другому — Щек, а третьому — Хорив, а сестра в них була Либідь. Сидів Кий на горі, де тепер узвіз Боричів. А Щек сидів на горі, яка зветься нині Щекавицею. А Хорив на третій горі, від нього вона прозвалася Хоревицею. І збудували вони місто в ім’я старшого брата свого й нарекли його Київ. Був круг міста ліс та бір великий, і ловився там всякий звір, і були мужі мудрі й тямущі, а називалися вони полянами, від них поляни й донині в Києві.

Дехто, не знаючи, каже, що Кий був перевізником коло Києва, мовляв, був перевіз з того боку Дніпра; тим-то й говорили: «На перевіз на Київ». Але якби Кий був перевізником, то не ходив би він до Цар горо да. А Кий князював у своєму роду і ходив

Пам’ятний знак на честь засновників Києва — братів Кия, Щека, Хорива і сестри їхньої Либеді. Скульптор В. Бородай, м. Київ. 1982 р.

до царя грецького, і той цар, переказують, зустрічав його з великою шанобою та почестями. Коли ж він повертався, то прийшов на Дунай, возлюбив одне місце, і поставив там невеликий городок, і хотів було сісти в ньому своїм родом, та не дали йому навколишні племена; так і донині називають придунайці те городище — Києвець. Кий же, повернувшись у своє місто Київ, тут і помер. І брати його, Щек і Хорив, і сестра їхня Либідь тут же померли.

Після смерті братів рід їхній став князювати у полян, а в древлян було своє княжіння, а в дреговичів своє, а в словен у Новгороді своє. Інше князювання було на річці Полоті, де жили полочани. Від них пішли кривичі, які сидять у верхів’ї Волги, і у верхів’ї Двіни, і у верхів’ї Дніпра, їхнє місто — Смоленськ. Від них же походять і сіверяни. А на Білоозері сидить весь, на Ростовському морі — меря. А на річці Оці, де вона впадає у Волгу, — мурома, яка говорить своєю мовою, і черемиси, які говорять своєю мовою, і мордва, яка говорить своєю мовою. Ось хто тільки говорить на Русі: поляни, древляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани, які сиділи по Бугу, а потім прозвалися волинянами. А от інші народи, які платять данину Русі: чудь, меря, весь, мурома, черемиси, мордва, перм, печора, ям, литва, коре, — усі вони говорять своїми мовами й живуть у краях північних. Радимичі ж і в’ятичі — від роду ляхів. Було ж бо два брати у ляхів — один Радим, а другий В’ятко. Брати прийшли й сіли: Радим — на Сожі, від нього прозвалися радимичі, а В’ятко сів із родом своїм на Оці, від нього прозвалися в’ятичі. І жили в мирі поляни, і древляни, і сіверяни, і радимичі, і в’ятичі, і хорвати. Дуліби жили понад Бугом, де зараз волиняни, а уличі й тіверці сиділи на Дністрі, у близькому сусідстві з Дунаєм, і була їх велика сила, слов’янських племен, від Дністра до самого моря, і міста їхні стоять до сьогодні. За те й назвали їх греки «Велика Скіф», або «Велика Скуф».

Усі ці племена мали свої звичаї і закони своїх батьків, кожен — свій норов і побут. Поляни мали звичай батьків своїх лагідний і тихий; шанобу і сором великий мали перед своїми невістками та сестрами, матерями й батьками своїми. І був у них шлюбний звичай: зять не ходив брати молоду, а приводили її звечора, за день до того, а завтра приносили за нею придане. А древляни викрадали собі жінок коло води. А радимичі, в’ятичі та сіверяни мали спільний звичай: жили в лісі, яко і всякий звір, шлюбів не мали й ставали на ігрища між селами. Сходились

на ті ігрища, на пісні й танці і тут умикали, тобто викрадали, собі жінок, перед тим змовившись з ними. А коли хто вмирав, творили тризну над ним, а тоді вирубували велику колоду і клали на ту колоду мертвяка й спалювали. А після того, зібравши кістки, укладали в малу посудину й ставили на стовпах при дорозі. Так роблять і зараз в’ятичі та кривичі.

Святослав укладає мир з греками і повертається до Києва. Смерть Святослава

Направив Святослав послів до грецького царя, кажучи так:

—    Хочу мати з тобою твердий мир і любов.

Цар же, почувши те, зрадів і послав йому дарів більше, як до того. Святослав узяв дари і став думати з дружиною своєю: «Якщо не укладемо миру з царем і довідається цар, що нас мало, то прийдуть греки й обложать нас у стінах міста. А руська земля далеко, печеніги з нами у війні, і хто нам допоможе? Укладемо ж мир з царем: вони ж бо присяглися платити нам данину — того і досить нам. Якщо ж перестануть нам платити данину, то знову з Русі, зібравши велике військо, підемо на Царгород».

Люба була дружині ця промова Святослава, і послали кращих мужів до грецького царя. Наступного дня, ранком, цар покликав їх і сказав:

—    Хай говорять посли руські.

І звелів писареві записувати на хартію все, що передав Святослав. І почали посли говорити, а писар записувати. І було сказано так:

—    Я, Святослав, князь руський, як клявся, так і підтверджую договором цим свою клятву: хочу разом з усіма боярами і підданими мені руськими та іншими мати мир і правдиву любов з великим царем грецьким і з усіма людьми, і ніколи не буду замишляти на країну вашу, і не буду збирати війська ні на землю грецьку, ні на корсунську, ні на болгарську. І якщо хто інший замислить супроти країни вашої, то я йому буду ворогом і буду воювати з ним, як уже клявся я грецьким царям. А зо мною бояри і вся Русь, та збережемо правдивий мир! Якщо ж ми не дотримаємося чогось із сказаного, то хай буду я і ті, хто зо мною і піді мною, хай будемо прокляті від бога, у якого віруємо, — Перуна і Волоса, бога худоби, і хай будемо жовті, як золото, і своїми мечами посічені будемо. Не сумнівайтесь у правді того, що ми сказали вам нині,

’за?-

і записали на хартії цій, і скріпили своїми печатками.

Уклавши мир з греками, Святослав замислив повернутися в Київ, бо він побачив, що в нього мало дружини. І сказав собі:

«Коли б хто не спокусився вбити дружину мою і мене якими-небудь хитрощами».

Адже багато воїнів було вбито в боях.

І він промовив:

—    Піду на Русь, приведу ще дружину.

Зібрався Святослав і поплив на човнах

до порогів. І сказав йому воєвода батька його Свенальд:

—    Обійди, князю, пороги на конях, бо стоять коло порогів печеніги.

Та не послухав його Святослав і поплив далі човнами. А переяславці послали до печенігів сказати:

—    Ось іде мимо вас на Русь Святослав з невеликою дружиною, забравши в греків багато добра й полонених без ліку.

Почувши про те, печеніги заступили пороги. І вийшов Святослав до порогів, і не можна було їх пройти, бо вже почало нести кригу. Зупинився Святослав зимувати в Білобережжі, та не стало в них харчів, і був голод великий, — платили по півгривни за конячу голову. Тут перезимував Святослав.

У літо 972-го, коли настала весна, поплив Святослав через пороги. І напав на нього Куря, князь печенізький. Убили Святослава, узяли його й зробили чашу з черепа, обкувавши його, і пили з черепа печеніги.

Свенальд же врятувався й повернувся до Києва. А всіх літ князювання Святослава було двадцять вісім.

Володимир вибирає віру

У літо 986-го прийшли з Волги болгари магометанської віри, кажучи:

—    Ти, князю, мудрий і розумом тямущий, а закону не знаєш; повіруй у наш закон і поклонися Магометові.

Володимир спитав:

Г. Якутович. Ілюстрація до літопису «Повість минулих літ». 1989 р.

—    Яка ж ваша віра?

—    Віруємо Богу, а Магомет нас учить: не їсти свинини, не пити вина, зате після смерті, каже, можна жити в розкоші. Дасть Магомет кожному по сімдесят вродливих жінок, і вибере одну найвродливішу, і покладе на неї вроду всіх, та й буде йому жоною. І хто на цьому світі бідний, то буде й на тому, — і всяку іншу лжу говорили (...).

Володимир слухав їх, бо й сам любив жінок. Та ось що йому було нелюбо: не їсти свинини й заборона пити. І він сказав:

—    Русі єсть веселіє пити, не можемо без того бути.

Потім прийшли іноземці з Рима й звернулися з такими словами:

—    Ми прийшли від Папи Римського. Говорить тобі Папа так: “наша віра — світло; ми поклоняємося Богу, який сотворив небо і Землю, зорі й місяць, і всяке дихання живе. А ваші боги — то просто дерево”.

Володимир спитав їх:

—    У чому ж заповіт ваш?

Вони відповіли:

—    Поститися кріпко. Смиряти дух і тіло своє.

Володимир їм сказав:

—    Ідіть, звідки прийшли, бо й батьки наші не прийняли цього.

Дізнавшись про те, прибули хозарські євреї і сказали Володимирові:

—    Ми чули, що приходили болгари і німці, кожен навчаючи тебе своєї віри. Німці вірують у того, кого ми розп’яли, а ми віруємо в триєдиного Бога нашого Авраама, Ісаака та Іакова.

Володимир спитав:

—    Де ваша земля?

Вони ж сказали:

—    Розгнівався Бог на батьків наших і розсіяв нас по всіх країнах за наші

гріхи, а землю нашу віддав християнам.

Г. Ятситович.    ~

_т    .    .    Володимир    на це промовив:

Ілюстрація до літопису    ^    ^

«Повість минулих Літ».    — ^{Як же} інших учите, коли самі від-

1989 р.    кинуті Богом і розсіяні? Якби любив вас

Бог і закон ваш, то не були б ви розсіяні по чужих землях, чи ви і нам того хочете?

Потім прислали греки до Володимира свого філософа, і той звернувся до князя з такими словами:

—    Ми, греки, віруємо в Бога нашого Ісуса Христа. Він ходив по землі, проповідував Царство Небесне, а його розп’яли на хресті. Та Ісус воскрес і сказав учням своїм, що повернеться з неба на землю і буде судити живих і мертвих, кожному воздасть по заслугах його: праведникам — Царство Небесне, рай і радість без кінця, безсмертя, а грішникам — муки в пеклі й кипіння в смолі. Така буде кара тим, хто не вірить Богові нашому Ісусові Христові: будуть горіти в огні, хто не хреститься.

І, закінчивши слово своє, філософ показав Володимиру запинало, на якому було намальовано судилище Господнє і тих стовпле-них грішників, які бредуть у пекельний вогонь, і праведників, тих, які у веселощах духу вступають до раю.

Володимир же, зітхнувши, сказав:

—    Добре тим, хто праворуч, — у раю, горе тим, хто ліворуч, — у пеклі.

Філософ промовив:

—    Якщо хочеш з праведниками стати праворуч, хрестись.

Володимиру запала в серце думка ця, однак він сказав:

—    Почекаю ще трохи, — бо хотів розвідати більше про всі віри.

І вручив Володимир грецькому філософові багаті дари й відпустив його з великою честю.

Розгром Ярославом печенігів.

Початок великого будівництва в Києві.

Похвала книгам

Коли Ярослав перебував у Новгороді, прийшла до нього звістка, що печеніги взяли в облогу Київ. Ярослав же зібрав багато воїнів, варягів і слов’ян, прийшов до Києва й прорвався в місто своє. А було печенігів безліч. Ярослав виступив із Києва, приготувався

Пам’ятник Володимиру.

Скульптори В. Демут-Малинов-ський, П. Клодт (1853). м. Київ

до бою: варягів поставив посередині, а на правому крилі — киян, а на лівому крилі — новгородців. І став перед містом. Печеніги пішли на Приступ і зчепилися на тій горі, де стоїть зараз собор Святої Софії: було тут поле чисте тоді. І почалася жорстока січа, ледве до вечора здолав лютих ворогів Ярослав. І кинулися печеніги на всі боки тікати, і не знали, куди бігти; одні, тікаючи, тонули в Сетомлі, а інші — в інших ріках, а залишок їхній бігає десь до сьогоднішнього дня.

У літо 1037-го заклав Ярослав місто велике, біля того міста Золоті ворота. Заклав і церкву Святої Софії, митрополичу, потім церкву на Золотих воротах, а потім монастир Святого Георгія і Святої Ірини. І стала при ньому віра християнська плодитися й поширюватися, і ченці-чорноризці помножуватися, монастирі й храми будуватися і возвеличуватися. Любив Ярослав книги, читав їх часто і вдень і вночі. І зібрав скорописців багато, і перекладали вони з грецького на слов’янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються віруючі люди й тішаться плодами глибокої мудрості. Начебто один хтось зорав землю, а другий посіяв, а інші жнуть і споживають багату поживу, — так і тут: батько всього цього Володимир, він землю зорав і розпушив її, тобто просвітив християнством. А син же його Ярослав засіяв книжними словами, а ми тепер пожинаємо, приємлемо серцем книжну науку.

Велика-бо користь від навчання книжного. Книги — мов ріки, які напоюють собою весь світ; це джерело мудрості, у книгах — бездонна глибина; ми ними втішаємося в печалі, вони — узда для тіла й душі. У книгах — світило мудрості, а про мудрість сказано: люблячих мене — люблю, а хто дошукується мене — знайде благодать. І якщо старанно пошукати в книгах мудрості, то знайдеш велику втіху і користь для своєї душі. Бо той, хто часто читає книги, той веде бесіду з Богом і наймудрішими мужами.

Ярослав же, як ми вже сказали, любив книги, багато їх написав і поклав їх у церкві Святої Софії, яку сам збудував. Оздобив її золотом, сріблом і посудинами церковними, і возносять у ній врочисті співи в призначену годину.

І в інших містах і селах він ставив церкви, призначаючи туди попів і даючи їм від багатств своїх плату, наказуючи їх учити людей. Радувався Ярослав, бачачи велику силу церков і людей християнських, а ворог нарікав і ремствував, переможений новими людьми християнськими.

1.    Святу Софію в Києві збудував князь

А Кий Б Святослав В Володимир Г Ярослав

2.    Коли печеніги взяли в облогу Київ, князь Ярослав перебував у

А Царгороді Б Новгороді В Переяславі Г Корсуні

3. Установіть відповідність.

О

Князь	Подія
1    Кий 2    Святослав 3    Володимир 4    Ярослав	А спалив древлян Б уклав з греками мир В охрестив Київську Русь Г дбав про книжне мистецтво Д став одним із засновників Києва

4.    Чому «Повість минулих літ» вважається і історичним документом,

і художнім твором?

5.    Які докази використав автор літопису «Повість минулих літ», щоб заперечити думку, ніби Кий був перевізником на Дніпрі?

6.    Яким богам вірили Святослав і його дружина? На яку хитрість пішов Святослав, аби не потрапити в полон до греків?

7.    Яка віра найбільше припала до душі князеві Володимиру? Через що він відхилив інші віри?

8.    Які заслуги перед своїм народом мав Ярослав Мудрий?

9.    Яка головна думка «Повісті минулих літ»?

10. Яка літописна оповідь вам сподобалася найбільше? Чим саме?

11. _й12.

ш

пТ І]

Опишіть Нестора Літописця за скульптурою М. Антокольського. Усно проаналізуйте риси характеру одного з київських князів, посилаючись на текст літопису, переказаного В. Близнецем.

Прочитайте віршовану оповідь О. Олеся «Ярослав Мудрий». Знайдіть у мережі Інтернет зображення Києва X—XI ст. і роздру-куйте їх або створіть мультимедійну презентацію. Підготуйте для однокласників невелику екскурсію старовинним містом (за бажанням ).

ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

(1878-1944)

Олександр Олесь (справжнє ім’я Олександр Іванович Кандиба) відомий у літературі передусім як тонкий лірик. Він належить до тих людей, яким довго чекати слави не довелося, адже на другий день після виходу у світ його першої збірки віршів «З журбою радість обнялась» він прокинувся знаменитим.

Поезія О. Олеся одразу припала до душі читачам, недарма Леся Українка заявила, що він її випередив і тепер писати їй ліричні вірші не варто.

З поезією О. Олеся ви ознайомитеся в 10 класі, а в 5 класі вивчатимете віршовану оповідь «Ярослав Мудрий¹» із книжки «Княжа Україна». Її сюжет постав на основі літописних даних, тож, читаючи її, ви поринете в сиву давнину. Сподіваємося, вам буде цікаво перенестися, ніби машиною часу, на тисячу років назад і познайомитися з князем, якого народ нарік Мудрим. А ще ви прочитаєте казку О. Олеся «Микита Кожум’яка», що написана для постановки на сцені. Вона створена на основі сюжету однойменної народної казки.

ЯРОСЛАВ МУДРИЙ

(Із книжки «Княжа Україна» ) ( Скорочено )

Після ката Святополка,

Що замучив трьох братів, Брат четвертий на престолі, Ярослав розумний, сів.

І усю свою увагу Ярослав звернув на лад. І небавом² Україна Зацвіла, як пишний сад.

Святополком окаянним Все зруйноване було. Бідувало бідне місто, Бідувало і село.

І небавом знову люде Багатіти почали,

І Дніпром човни чужинців Знову в Київ поплили.

¹    Ярослав Мудрий — син київського князя Володимира (978—1054).

²    Небавом — незабаром.

Греки, німці, італійці,

Чехи, угри — всі ішли, Купували, продавали І у Києві жили.

Так живий, шумливий Київ Цар город ом другим став.

Як про друга, як про сина Дбав про його Ярослав.

Оточив його валами,

Ровом, мурами обвів. Укріпив його, оздобив І препишний двір завів.

До палат ішли невпинно Чужоземні посланці,

Князь сидів на пишнім троні

З грізним бер лом¹ у руці.

І, допущені до князя,

Низько кланялись посли,

І до ніг дари складали,

Що з чужини принесли.

В час бенкету на бандурах, Гуслях, різних сопілках Грали весело музики;

Вина пінились в чарках.

Співаки пісні співали, Скоморохи², штукарі, Розважаючи чужинців, Метушились у дворі.

Після ситого обіду Всі виходили з палат Подивитись на верблюдів, На муштрованих звірят.

І в Європі честю мали Королі, князі, царі Поріднитись з Ярославом, Побувати у дворі.

Але мудрість Ярослава Вся була в його ділах,

У державнім будівництві, Владі, устрою, в судах.

Щоб не нищити народу І народного майна,

Не хотів він воювати,

Не тягла його війна.

Він прогнав лише поляків І, щоб ворог тихшим став, Він твердиню понад Сяном³ Ярославль свій збудував.

Та ходив на печенігів І черкесів під Кавказ,

Що на нашу Україну Нападали раз у раз.

Та з Редедею касозьким Ярославів брат Мстислав Бивсь хоробро в поєдинку І Редедю подолав.

¹    Берло — палиця, оздоблена коштовним камінням, знак влади.

²    Скоморохи — мандрівні актори в Київській Русі.

® Сян — річка в Східних Карпатах.

Наш співець Боян¹ великий, Найсдавніший із співців, Сплів йому вінок безсмертний

Із пісень безсмертних слів.

Пролетіли дні короткі...

Перед смертю Ярослав Всіх своїх синів покликав І з любов’ю проказав:

«Вас я, діти, покидаю,

Йду я в ліпшу сторону,

Але, діти, пам’ятайте Мою заповідь одну:

Не сваріться, жийте в згоді: Тільки мир збере усе,

А незгода, наче вітер,

Все по полю рознесе.

Як не будете всі разом Йти до спільної мети,

Ви, державу зруйнувавши, Подастеся у світи.

Пам’ятник Ярославу Мудрому. Скульптор І. Кавалерідзе. м. Київ. 1997 р.

Ви розгубите ту землю,

Що придбали вам батьки,

І тинятиметесь всюди,

Як вигнанці й жебраки».

Та недовго пам’ятали Діти мудрий заповіт,

А нащадки Ярослава Осміяли на весь світ...

До речі...

Князя Ярослава в народі прозвали Мудрим за його любов до знань і розсудливе управління державою. Князь створив першу бібліотеку в Київській Русі (про це згадується в «Повісті минулих літ»), але її і досі не знайдено. А ще він поширював справу свого батька — князя Володимира Великого, який охрестив Київську Русь. На честь перемоги над печенігами Ярослав збудував у Києві Софійський собор — одну з найбільших святинь християнства. Саме в період князювання Ярослава Мудрого Київ став одним із найбільших і найкрасивіших міст Європи.

Софійський собор.

м. Київ

¹ Боян — співець, гусляр, давньоруський княжий поет.

1. Ярослав Мудрий прогнав

А	чехів
Б	поляків
В	греків
Г	німців

2. Мстислав у поединку подолав

А Бояна Б Редедю В Ярослава Г Святополка

3. Святополка в оповіді «Ярослав Мудрий» названо

А твердинею Б чужинцем В співцем Г катом

О

У якому столітті відбуваються події в оповіді «Ярослав Мудрий»? Що ви знаєте про цей період в історії України?

Як змінився Київ за князювання Ярослава Мудрого?

6.    Чому Ярослав Мудрий не хотів воювати? Як це його характеризує?

7.    Що заповів своїм синам Ярослав Мудрий?

8.    Чому, на вашу думку, королі й князі з усієї Європи мали за честь поріднитися з Ярославом?

9.    За що поважали Ярослава кияни й іноземці?

10.    Чого навчає оповідь О. Олеся «Ярослав Мудрий»?

11.    Поділіть текст оповіді «Ярослав Мудрий» на чотири частини. До-и беріть до кожної з них заголовок і запишіть у зошит.

12.    Висловіть свої міркування щодо виконання нащадками заповіту Ярослава Мудрого. Чи близькі слова із заповіту сучасним українцям?

Прочитайте казку О. Олеся «Микита Кожум’яка». Випишіть у робочий зошит незрозумілі слова.

Знайдіть у мережі Інтернет чи в енциклопедії інформацію про виникнення театру (за бажанням).

МИКИТА КОЖУМ’ЯКА

Казка в чотирьох картинах

дійові особи:

Микита Кожум’яка. Гонець. Батько, він же Дід. Воєводи.

Князь.

Сини.

Парубок.

Старий дід.

Діти.

Дівчинка.

Юрба.

Княгиня.

Князівна.

Джура.

Дівчина.

Посланець

КАРТИНА ПЕРША Палати Князя.

Дівчина

Сумний наш Князь, сумний наш Князь, Лягли йому на чоло хмари,

Неначе ждуть нас знов удари,

Неначе знов орда знялась...

Княгиня

Ах, я так серцем не боліла,

Коли орда в степах кипіла,

І він з мечем і на коні Літав орлом між ворогами,

А кров червоними квітками Цвіла на дикім бур’яні.

Тепер же я горю в огні, —

Невже віддати мушу Змію Дочку мою, красу, надію,

Сама згубити її мушу?

Ах, краще б взяв мою він душу...

Дівчина

Лишіть! Послухайте мене:

Ще, може, лихо і мине.

Ще, може, найдеться в державі Юнак хоробрий, молодий,

Що й сам повернеться у славі І вславить трон ваш золотий.

Хай Змій віки уже лютує, — Всьому на світі край свій є... Княгине! Серце моє чує,

Що Змія лицар той уб’є!

Княгиня

Покинь свої химерні мрії І в очі правді подивись:

Прийшла черга — і смерть надії,

І не змагайся, і корись...

От так колись черга настане,

І згину я, і згинеш ти...

Дівчина

Чому ж увесь народ не встане Страшного ката розп’ясти?!

Хай має він залізні руки,

Хай має безліч він голів,

Нехай страшні народні муки, — А ще страшніш народний гнів.

Княгиня

Мовчи... Бо й стіни мають вуха!.. І що, коли нас Змій підслухав, — Удвох загинем в одну мить!

Дівчина

Ах, в серці кров моя кипить! Коли б Князівну врятувати,

Я б не боялась самострати...

Княгиня

У тебе серце золоте...

Мовчи!.. Здається, хтось іде...

Дівчина, угледівши на порозі Князя, виходить.

Князь

Недобрі знов у тебе очі...

Чому?! Від сліз? Не спала ночі? Тому моя й журба подвійна...

Княгиня

Ні, Князю мій! Ні, я спокійна. Князь

Спокійна... ти... А де ж вона? Княгиня

Сидить в задумі край вікна І в простір дивиться кудись...

А очі слізьми налились...

Князь

Невже країна вся байдужа?..

Невже у нас немає мужа,

Палкого серцем, молодого,

Який би зваживсь на двобій,

Невже не знайдеться нікого В державі нашій молодій?!

Входить ДжураД.

Князь

Що сталось, Джуро? Чийсь гонець?

Джура

Атож! Від Змія посланець.

Князь (до Княгині)

Іди собі в свої покої.

¹ Джура — зброєносець.

Княгиня

Ах, не минути долі злої...

(Виходить ).

Князь

Хм! Посланець?!.

Від Змія... Клич!

Джура

Такий він чорний, як та ніч!.. Такий зубатий та окатий...

Князь

Дарма!.. Іди, зови в палати!

Посланець (входить)

Наш пан, великий володар Землі й самого пекла цар, Прислав мене тобі сказати, Що мусиш ти Дочку віддати. Лишає він тобі три дні...

Оце сказать звелів мені.

А що мені сказати Пану, — Кажи, бо так я не одстану.

Князь

За три дні відповідь я дам... Яку — твій Пан почує сам.

Посланець

Гляди! Накличеш ще біду... Дивися сам... Так я піду.

(Виходить ).

Князь

Щоб нарешті ката-гада Наш позбавився народ, Джуро, скликать воєвод! Нині ввечері нарада!

Джура

Воєводи надворі

Ходять, радяться, міркують,

А у Змія на горі,

Кажуть, зранку бенкетують.

(Пішов ).

Князь

...Відчуваючи зарані,

Що у них бенкет останній!

Княгиня (входить)

Що, пішов?

Князь

Пішов, здається.

Княгиня

Як у мене серце б’ється!

Що ж було тут, розкажи.

Князь

Та нічого... Залиши!

Мусить бути те, що буде...

Княгиня

Як горять у мене груди!.. Келих випитий до дна...

Вся отрута...

(Побачила князівну).

Ах, вона!

Князівна (входить)

Мамо, тату! Не журіться!..

Ви навколо подивіться: Смерть зливається з життям, Розцвіт тут, занепад там...

Хай я згину в пащі Змія,

Та в мені живе надія,

Що загине й він колись,

І потоки людських сліз Згодом висохнуть росою...

Княгиня

Доню, донечко, з тобою Хтось навік розлучить нас...

Чи ж коли настане час,

Що тебе угледжу знову І голівоньку шовкову Знов до серця притулю,

Чи, напоєна журбою,

Тільки сльози розіллю,

Сиву голову схилю?

Князь

Ні, до зброї, до двобою!

Зараз скличу воєвод І, коли вони, безсилі,

Схилять голови похилі,

Підніму я весь народ —

Або більше я не Князь!

Джуро! Слухати наказ:

Всі столи єдвабом¹ вкрити,

Воєвод цю мить просити.

КАРТИНА ДРУГА

Велика світлиця в палатах Князя. За столами сидять воєводи.

Князь

Воєводи, в горі, в тузі Вас, мої і слуги, й друзі,

Скликав я на раду днесь²...

¹    Єдваб — коштовна шовкова тканина.

²    Днесь — сьогодні.

Я не сам, народ увесь Просить вас пораду дати,

Як державу врятувати,

Як скрутити Змія злість,

Бо він всіх нас переїсть.

Ви згадайте, скільки кращих Вояків пропало в пащі,

Скільки в розквіті дівчат Йде щороку з наших хат.

За яку, скажіть, провину Мусим ми платить данину?!

За що кров з нас смокче Змій? Воєводи, на двобій!

Що черга Дочці, — байдуже,

Хай моя Княгиня тужить,

Все дарма... Але неволі Мусим крикнути: «Доволі!» Досить нам зубів і лап!

Хто не бореться, той раб!

Перший воєвода

Мусим ми скоритись долі — Вітром гнеться й дуб у полі.

Другий воєвода

Гнулись ми, та досить гнутись — Час до вітру обернутись!..

Третій воєвода

Правда! Час підставить груди: Хай що буде, те і буде!

Мусить статися двобій.

Четвертий воєвода Хай загине лютий Змій!

П’ятий воєвода Мусить край настати Змію!

Князь

Бачу, слухаю, радію.

Але хто себе і зброю Вкриє славою ясною?!

Тиша.

Другий воєвода

Що ж замовкли, люди добрі?!

Є ж у нас борці хоробрі! їхні руки з криці куті...

І, як звірі, в гніві люті.

Перший воєвода

їхні руки, кажеш, з криці!..

Чув вже я... Лиши дурниці, Досить тих борців хвалити!.. Краще — де вони, — вкажи ти; їх, на жаль, у нас немає...

Джура (входить)

Дід там... Справу пильну має, Хоче Князю щось сказати.

Князь

Що ж, гаразд! Зови в палати. Вибачайте, воєводи,

Що нараду перервав.

Третій воєвода

«В ЛИХОЛІТТЯ всі до згоди», — Батько мій колись казав.

Хай земля йому пером!

Дід (входить )

Б’ю я Князеві чолом,

Б’ю чолом і воєводам!

Чув я, Князю мій, що ти Перестав спокійно спати,

Що до тебе йдуть свати,

Щоб Дочку твою узяти.

Перший воєвода Тут не місце жартувати!

Дід

Я, панове, не жартую,

Не для жартів я прийшов:

Я до Князя в серці чую І пошану, і любов.

Воєводи! Не годиться,

Щоб віддав Дочку наш Князь. Треба з лютим Змієм биться, Щоб не жер він більше нас. Князю! Треба вбити гада!

Князь

Ось про це і йде нарада...

Але б хто на бій пішов?!

Дід

Змія б син мій поборов.

Князь

Що ж, він дужий?

Дід

Та не знаю,

А подужав би, гадаю.

Всі сини мої, панове,

Молоді, міцні, здорові,

А найменший — щось страшне! Вже з трьох літ боров мене! ...Раз колись коня мій син Перекинув через тин.

...А сердитий!.. Тільки слово — І скипів, і вже готово!

Що підвернеться під руку,

Все потрощить, як макуху! Скажеш: «Сину, час вставати!» І тікай, тікай із хати,

Бо, що трапиться на очі,

Те тобі й на спину скоче!

Сміх і сльози... Чулий, добрий, І розумний, і хоробрий,

І всіх любить нас, либонь,

А зачепиш — як огонь!

Князю! В мене є надія,

Що подужає він Змія.

Князь

Ах, коли б він гада вбив,

Я б тебе озолотив!

Незабаром замість хати Мав би ти, старий, палати,

Мав би коней і волів —

Все, що тільки б захотів...

Дід

Не прошу нічого в тебе,

Та мені його й не треба;

Я хотів лише тобі Помогти в тяжкій журбі...

Князь

Ох, старий, тяжка година!

Що ж... Поклич до мене сина!

Дід

Щоб пішов він?! Та нізащо!

Не послухає, ледащо.

Він не встане із стільця.

Князь

Що ж — послати посланця?

Дід

Де там! Знаю я синів!

Шли дванадцять посланців,

Шли найкращих, молодих.

Не послухає — старих!

Як не вийде знов нічого,

Шли малих дітей до нього.

Наймиліш йому дитина...

Отакого маю сина!

Князь

Все зроблю, сивенький мій,

Тільки б завтра був двобій!

Я на все, старий, готовий!

Прощавай, іди здоровий.

Перший воєвода Цей уб’є напевно гада!..

Князь

Що ж... Скінчилася нарада...

Дуже ви допомогли...

Але є ще в нас орли,

Та не тут, не в цій палаті,

А в мужицькій простій хаті!

Князь встає і виходить. Разом з ним встають і воєводи з ніяково похиленими головами.

КАРТИНА ТРЕТЯ Подвір’я Кожум’яки. Сини при роботі. Перший син (співає)

«На горі мак цвіте,

А волошка в житі.

Любить дівчину юнак Над усе на світі.

Одружився б з нею він,

Взяв її додому,

Та далеко до зорі Місяцю ясному».

Другий син

Гарна пісня, що й казати...

І чому на світі так:

Любить дівчину юнак,

Та не може її взяти?

Третій син

Вибирати треба рівну, Незважаючи на смак...

Ось Микита наш, дивак, Покохав собі Князівну.

Четвертий син

Тихше!.. Може він почути,

І тоді нещастю бути:

Вхопить шкуру та як трісне — Дух твій вийде, ані писне!

Третій син

Коли шкурою вже лясне, —

На добраніч, сонце красне!

Четвертий син

А ви чули чутку дивну?

Кажуть люди, що Князівну Завтра Змію віддають...

У палатах сльози ллють!..

Другий син

Що робить? Прийшла черга Невблаганна, грізна, люта...

Ех, коли б оця рука Та була з заліза кута!

Четвертий син

Таку руку має він,

Наш найменший брат, Микита. Не з заліза — з криці лита! Переміг би він один...

Перший син

Гей, Микито, чуєш ти,

Що Тарас про тебе каже? Може б, ти схотів піти?.. Переможеш, Змій поляже. Зважся, з силою зберись І — на гада!

Микита

Одчепись...

Батько (входить)

Гарно, сину, дуги гнеш —

Це сьогодні уже п’яту?

(До другого)

І ти добре шкури мнеш...

Що ! Нову збудуєм хату, Купим пару ще волів Та новий поставим хлів.

А Микита?! Цей відразу По дванадцять шкур бере...

Другий син

З його сила так і пре:

Він поміг уже й Тарасу...

Четвертий син

Ех, цю б силу та на Змія!

Та чомусь плоха надія...

Входять дванадцять парубків.

П арубок (до старого Кожум’яки)

Князь великий нас послав І чолом звелів нам бити До твого синка Микити,

Щоб він відповідь нам дав. Князь довідавсь, що твій син

Неймовірну силу має,

Що в державі він один Ката-Змія подолає.

(До Микити)

Отже, Князь хотів би знати,

Чи ти підеш на двобій,

Бо Князівну нашу взяти Післязавтра хоче Змій.

Що звелиш сказати Князю?

Не вагайсь, кажи відразу:

Будеш ти з тим гадом биться?.. Що ж мовчиш ти?..

Микита (рве дванадцять шкур)

Одчепіться!..

Геть! Не маю я охоти Розмовлять під час роботи.

Батько (до парубків)

Кепсько... Ви мовчіть тепер... Тихо йдіть собі додому,

Бо не спустить він нікому!

Бач, дванадцять шкур роздер.

Парубки з похиленими головами пішли. Батько

Сину, сину! Що ж це буде?

Це ж були від Князя люди... Негаразд, мій любий сину...

Микита

Слово ще — й робити кину.

Входять дванадцять дідів.

Старий дід

Князь послав нас до Микити І звелів чолом нам бити!

( Вклоняються ).

Довго Князь марнів від суму, Все мовчав і думав думу,

І надумавсь він повстати Проти Змія, проти ката,

І почав він добиватись —

Хто б міг з гадом потягатись.

І, повірите: півсвіту Показало на Микиту.

Кажуть: другого немає,

Він і біса подолає.

Згляньсь на Князя, край спаси! Яку ж відповідь даси?

Микита

Ходять, лазять, заважають,

Від роботи одривають,

Хоч покинь та з двору йди...

Батько (пошепки до дідів)

Йдіть, бо близько до біди!

Микита

Знов набилось повний двір... Через вас дванадцять шкір Вже подер... Хіба не шкода?

Батько

Йдіть, бо станеться пригода!

Діди пішли.

Батько

Що це, сину?! Глум, пиха? Микита

Не доводьте до гріха!

Батько

Я мовчу... Не хочеш битись, — Будем Змієві коритись.

Перший син

Бачать: робить, — почекайте, Не схотіли — ну, так майте.

Входять дванадцять дітей.

Дівчинка

Нас прислали до Микити,

Ми прийшли його просити. Де ж він, той, що дуги гне?

Батько

Ось він, діти, шкури мне. Дівчинка

Князь, Княгиня і Князівна Низько б’ють тобі чолом. Налети орлом на Змія,

Вбий його своїм крилом.

Коли кращу від Князівни Найдеш квітку навесні,

І коли темніше неба Її віченьки ясні,

Коли є корали в морі, Червоніші уст її,

І коли від неї краще Заспівають солов’ї, —

То не йди... Вона й не хоче. Коли ж чуєш правду ти,

На двобій із лютим Змієм Мусиш, лицарю, піти.

Все ти матимеш, що схочеш, Зробить Князь для тебе все,

А вона тобі в дарунок Власне серце принесе...

Микита

Скарбів, діти, я не хочу!

Що б робив я з скарбом тим? Недосяжна зірка в небі,

Хоч вона і сяє всім.

Йдіть скажіть ясному Князю,

Що іду я на двобій,

Що поміряюсь я з гадом,

Хоч і дужий, кажуть, Змій.

Йдіть скажіть, що за хвилину Я у Князя на дворі Хочу спробувати силу,

А уранці — на горі.

Дівчинка

Низько б’єм чолом Микиті...

Ще не вмерла правда в світі,

Вогник віри не погас...

Гонець (вбігає )

Люди добрі! Лихо в нас!

Прилетів на крилах гад!

І Князівну вкрав з палат!

Усі наче закам’яніли.

КАРТИНА ЧЕТВЕРТА

Майдан за містом. Удалині, на горі, химерний замок Змія

з різнокольоровими, освітленими огнями, вікнами. Ліворуч попід горою частина міста. Ледве починає розвиднятись. Юрба, яка щохвилини збільшується.

Перший голос

Ось тут, ось тут ставай:

Все видко звідси буде,

А ти не заступай:

Хай дивляться і люди.

Другий голос

Народу звідусіль Іде сюди без ліку,

Ідуть із міст і сіл Дивитись на потіху.

Третій голос

Хотілося б піти До замку, аж на гору...

Четвертий голос

І смерть собі знайти,

Але вже певну й скору.

П’ятий голос

Та там тебе чорти Умить на вила схоплять, Розірвуть, як хорти,

Або в смолі утоплять.

Четвертий голос

А скільки їх прийшло До Князя у палати!..

І Князю довелось Дочку свою віддати.

Третій голос

Коли б це вдень було,

Ми б шлях їм показали,

А то вночі прийшли,

Коли всі міцно спали.

Другий голос

Та де там! Серед дня На крилах Змій прилинув, Князівну ухопив І наче в прірву згинув.

Перша дівчина

Сьогодні Князь ішов, Мовчав, сховавши муку, Княгиня ж — як та ніч... Її вели під руку.

Друга дівчина

Я бачила в дворі Микиту Кожум’яку:

Усе сміється він —

Ні крихти переляку!

Третя дівчина

Залізну булаву Всю ніч йому кували,

Нещасні ковалі І стілечки не спали.

Перший голос

Здається, ось ідуть Княгиня з Князем поруч... Микита шапку зняв,

Пішов собі праворуч.

Друга дівчина

В палац, до замку йде!

Ой лишенько, ой горе!

Та що ж це буде з ним?

Та він же не поборе?!

П арубок (з дерева)

Погляньте: став, як дуб,

І стукає в ворота...

Змій виглянув з вікна І сипле іскри з рота!!!

Другий голос

Князь! Князь! Шапки з голів... Дорогу! Розступіться!

Третій голос

Княгиня також з ним Іде на бій дивиться.

Князь

Добридень вам усім!

Усіх тут вас вітаю...

В страшний, тривожний час Я шапку вам скидаю.

Дід

Б’ємо тобі чолом,

Б’ємо й твоїй Княгині! Минало тебе зло,

Мине тебе і нині.

Я Змія знав здавен І силу його знаю:

Микиту щоб побив, —

Я, Князю, не гадаю.

Хіба що Змій огнем Микиті спалить очі,

Та хлопець він верткий І набік в час відскочить.

Князь із Княгинею пішли наперед.

Голос (з дерева)

Ой, гляньте, гляньте: Змій!

Перша дівчина Ой лишенько, дивіться!

Друга дівчина

Який страшний та злий!

І в сні таким не сниться.

Другий голос Микита одступив...

Друга дівчина

Невже це з переляку?

Третій голос

Микита не здригне:

Я знаю Кожум’яку.

П’ятий голос

Посипав іскри Змій. Горять, вгорі літають, Мов снігом золотим Вітри у полі грають.

Шостий голос

Схопились... ай, ай, ай! Одскочили і стали... Стоять і ждуть...

Сьомий голос

Ну що

Хоч боки розім’яли! Перший голос

Дивіться! Буде щось: Микита наступає, Тримає булаву,

Змій лапи потирає.

(Гук від удару).

Ага! Ото дістав!

Другий голос Дісталось і Микиті!

Дід

Це, мабуть, перший бій Такий на цілім світі.

Другий голос

Ай, як розгнівавсь Змій! Пустив, дивіться, пару,

Мов курява знялась.

О, знову кинув жару!

(Чути гупання булави).

Голос (з дерева)

Не видко ані-ні!

Вся площа димом вкрита...

( Пауза)

Дивіться: Змій упав,

Спіткнувся і Микита.

Третій голос Схопились знов! Ай-ай!

(Чути: бух, бух, бух).

Ну, тут вже буде край!

Другий голос

Погляньте: Змій зваливсь!

Це, мабуть, добре вшкварив!

Микита Змія взяв,

Ще раз об землю вдарив.

( Гупання ).

Люди весь час ворушаться, деякі пробують вилізти на дерева, матері піднімають угору дітей.

Голос (з дерева)

Як мертвий, Змій лежить...

Лежить і не здригнеться...

Микита в боки взявсь,

Стоїть собі й сміється.

Крики

—    Слава, слава, слава!

—    Слава, слава Микиті!

—    Хай живе Князь!

—    Хай живе Микита!

—    Слава, слава, слава!

Перший голос

Микита вже з палацу йде І на руках виносить...

Крики

—    Князівну, Князівну!

—    Князівну несе!

—    Хай живе Князь...

До речі...

Казка «Микита Кожум’яка» відома з часів Київської Русі. Вона згадується в «Повісті минулих літ». У давнину кожум’якою називали майстра, що обробляв шкіру.

Драматичний твір, його будова

У літературі драматичним називають художній твір, що призначений для постановки на сцені. За основу таких творів обов’язково взято дію, тобто на сцені відбувається дійство: актори розмовляють, співають, танцюють, закохуються, сваряться, як у реальному житті. Якщо виставу поставлено майстерно, то глядач іноді навіть забуває, що він у театрі, і стає ніби учасником дійства на сцені. Казка «Микита Кожум’яка» належить до драматичних творів, тому її називають драмою-казкою.

Будова драматичного твору своєрідна: увесь текст поділяється на дїї, а ті, у свою чергу, — на картини. Ви, напевно, помітили, що драма-казка «Микита Кожум’яка» не має поділу на дії, бо вона невелика за обсягом, проте поділяється на чотири частини, які названо картинами. Навіщо ж це роблять? По-перше, гра на сцені вимагає дуже багато фізичних й емоційних зусиль, тому артисти потребують відпочинку. По-друге, дія у творі може відбуватися в різних місцях, і тоді доводиться змінювати декорації. Декорації — це предмети, якими облаштовують сцену: картонні або дерев’яні будинки чи кімнати, предмети побуту (стіл, стілець, ліжко, посуд), штучні кущі, дерева тощо. Щоб не робити цього перед глядачами, оголошують перерву, яку в театрі називають антрактом, і поки гості прогулюються красивими залами, на сцені за завісою встановлюють нові декорації. Згадайте: у першій картині драми-казки «Микита Кожум’яка» події відбуваються в палаті Князя, у другій переносяться у світлицю, у третій — у двір Кожум’яки, а в четвертій — на майдан за містом.

На початку драматичного твору подається список дійових осіб. Розлогих пейзажів, детальних портретів героїв у драматичних творах не буває, бо все це і так глядачеві видно на сцені. Письменник (драматург) уводить лише ремарки, але не для глядачів, а для режисера й артистів. Ремарки — це коротка інформація про декорації, пору року, зовнішність дійових осіб, їхні інтонації, жести і рухи. Ремарки записують або в дужках, або дрібнішим шрифтом.

Драма будується на розмовах дійових осіб, кожне висловлювання записують із нового рядка, а перед ним указують ім’я персонажа. Згадайте з уроків української мови, що розмову двох дійових осіб називають діалогом. Якщо ж герой висловлює думки для себе або ж для глядачів, то його висловлювання називають монологом.

Гіпербола

У літературних творах, щоб возвеличити чи прославити улюбленого героя, використовують гіперболу. Гіпербола — це художній прийом, який полягає в перебільшенні рис людини, предмета чи явища з метою надання зображуваному виняткової виразності. Гіпербола — улюблений засіб народної творчості, наприклад: Щира праця гори верне (приказка). Цей прийом використаний і в драмі-казці «Микита Кожум’яка». Справді, чи може людина відмахнутися від великого вогню й не загорітися, як це зробив Микита?

1.    Микита послухав А Батька

Б дванадцять парубків В дванадцять дідів Г дванадцять дітей

2.    Установіть відповідність.

Термін	Визначення
1    драма 2    декорації 3    ремарки 4    монолог	А думки дійової особи, висловлені для себе чи глядачів Б художній твір, призначений для постановки на сцені В розмова двох дійових осіб Г предмети, якими облаштовують сцену Д інформація про час і місце подій, зовнішність дійових осіб

3. Установіть відповідність.

Дійова особа	Слова
1    Микита 2    Батько 3    Князь 4    Дівчина	А Нехай страшні народні муки, — А ще страшніш народний гнів. Б Мовчи... бо й стіни мають вуха!.. І що, коли нас Змій підслухав, — Удвох загинем в одну мить! В Все зроблю, сивенький мій, Тільки б завтра був двобій! Г Я мовчу... Не хочеш битись, — Будем Змієві коритись. Д Ходять, лазять, заважають, Від роботи одривають, Хоч покинь та з двору йди...

О

4.    Які особливості будови драматичного твору?

5.    Яку роль у драматичному творі відіграють ремарки? Прокоментуйте останню ремарку другої картини.

6.    У театрі глядач побачить на сцені двобій між Микитою і Змієм. А з чого читач дізнається про деталі двобою?

7.    Чому Микита послухав не дорослих, а дітей, і зголосився стати на двобій зі Змієм?

8.    Знайдіть у драмі-казці гіперболу й прочитайте її.

9.    Знайдіть у драмі-казці ремарки й випишіть їх у робочий зошит.

10.    Чому читач, не дочитавши до кінця твір, упевнений, що Микита Кожум’яка переможе Змія?

11.    Доберіть заголовок до кожної картини драми-казки О. Олеся «Ми-и кита Кожум’яка», запишіть їх у робочий зошит.

12.    Хто з українців належить до найсильніших людей світу? Чим вони близькі до Микити Кожум’яки? Свої думки запишіть у робочий зошит.

Ф

1.    Поділившись у класі на чотири групи, підготуйтеся до інсценізації драми-казки «Микита Кожум’яка» (кожна група має підготувати інсценізацію однієї картини).

2.    Прочитайте оповідання С. Васильченка «У бур’янах».

 

Це матеріал із підручника Українська Література О.М. Авраменко 5 клас