Етноцентризм і культурний релятивізм

Людина, яка з дитинства виховувалась на ідеях і цінностях своєї спільноти, зазвичай схильна оцінювати ці ідеї та цінності як природні і правильні. Цінності, ідеї та норми іншої культури можуть здаватися їй незрозумілими, дивними і навіть дикими. Цікаво, що термін «варвар», який широко використовувався у Давній Греції, для греків та римлян мав подвійне значен­им =  «чужинець» і «дикун», «невихована людина». Використовуючи цей термін, греко-римляни, з одного боку, оцінювали носіїв іншої культури як представників більш низького рівня розвитку, а з іншого, вважали свій культурно-історичний шлях розвитку єдиновірним.

Отже, люди зазвичай дивляться на світ через призму своєї власної культури. Тенденція оцінювати звичаї, цінності і норми інших культур з позиції стандартів власної культури отримала на­зву етноцентризм. Етноцентризм може бути не тільки етніч­ним, хоча частіш за все ми стикаємося саме з цією формою, але й груповим. Наприклад, іноді військові використовують притаманні їм норми та цінності для оцінки діяльності громадсь­ких об'єднань або наукових колективів. З точки зору соціологїї як ідеологічно нейтральної науки, будь-яку культуру треба вивчати, виходячи з її власних норм та цінностей, оцінка іншої культури з позиції своєї власної для соціолога неприпустима.

Проте слід пам'ятати, що повага і любов до своєї культури, історії, традицій, мови сприяють згуртованості, формуванню пат­ріотизму. Тобто поміркований етноцентризм необхідний людям для відчуття емоційної єдності, інтеграції народу, спільноти.

Разом з тим етноцентризм може призводити до непорозумін­ня між людьми, а інколи і до конфліктів. Так, етноцентризм може приймати такі форми як ксенофобія (страх і неприязнь до чужих народів та їх звичаїв, традицій), шовінізм (визнання переваги власної культури, народу над іншими культурами і народами). Подібні прояви етноцентризму завдають шкоди, в першу чергу, самому народу і його інтересам.

Етноцентризм призводить до відсутності самокритики, не дозволяє побачити позитивні риси в інших культурах, тому культура виявляється нездатною подолати власні негативні риси, в тому числі і за ра­хунок запозичення у інших народів більш ефективних зразків поведінки. Також надто виражений етноцентризм породжує во­рожість, конфлікти з іншими народами, що пов'язані із спробою нав'язати їм свої, начебто більш прогресивні норми та цінності.

Отже, етноцентризм — явище природне і неминуче для куль­тури, але існує він у трьох формах.

Недостатній етноцентризм може призвести до розмивання культури, акультурації, тобто прищеплення нових культурних форм, змішування їх з місце­вими культурними традиціями, і навіть до асиміляції культу­ри в більш сталій та розвинутій.

Абсолютний етноцентризм гальмує розвиток культури, робить її несприйнятливою до нового, консервативною та негнучкою. Поміркований етноцептризм виконує позитивні функції, формує неупереджене і толерантне ставлення до інших культур, що є ознакою впевненості, відкритості та розвинутості культури.

Позиція, протилежна етноцентризму, називається культурним релятивізмом. З том ки зору культурного релятивізму, кожна культура — це унікальне явище, тому вона повинна розглядл тися на основі прийнятих у ній стандартів. Однак дотримання принципу культурного релятивізму інколи спричиняє труднощі та питання. Наприклад, якщо в деяких культурах існує ритуальний канібалізм, чи повинні ми ставитись до цього як до «нормального прояву культурної різноманітності»? В багатьох сучасних східних суспільствах жінки і досі не мають рівних з чоловіками прав. Чи повинні ми відмовитися від негативної оцінки дискримінації жінок лише на основі поваги до чужих традицій? Відповіддю на ці питання, на нашу думку, буде твердження, що головне для науки — не оцінка, а розуміння явища.

Будь-який культурний зразок (звичай чи норма, цінність чи обряд), яким би «диким» він не здавався представнику іншої культури, може бути зрозумілим лише в контексті власної культури. Розуміння змісту того чи іншого звичаю не означає його схвалення та прийняття. Якщо ж все, що здається «непра­вильним», відкидається, розуміння іншої культури стає просто неможливим. Так, багатоженство неможливо оцінити і зро­зуміти у традиціях християнства, проте іслам та східні традиції дають можливість з'ясувати причини виникнення і сутність цього феномена.

Культурний релятивізм має застосовуватись не тільки в про­цесі наукового аналізу, а й у повсякденних взаємодіях представ­ників різних культур. Прищеплення культурного релятивізму відбувається складно, потребує розуміння незвичних цінностей і норм, відмови від культурних стандартів, яких люди дотриму­валися усе життя. Однак поступово, по мірі того як мешканці різних країн все частіше контактують один з одним, важливість розуміння інших культур значно підвищується. Бізнесмени усього світу починають розуміти, що успіх у світовій економіці залежить від знання тих чи інших культурних особливостей. Цьому сприяло декілька кумедних ситуацій, в які потрапили відомі компанії-виробники, що просували свої товари та по­слуги на світовий ринок. Так, компанія General Motors на влас­ному гіркому досвіді переконалась, що в іспаномовних краї­нах модель «Nova» майже не продається, оскільки іспанською її назва означає «не їде». В авіакомпанії Eastern Airlines мали проблеми з продажем квитків, тому що її працівники переклали слоган: «Ми кожен день одержуємо крила» як «Ми кожен день вирушаємо на небеса».

Отже, завдяки міжнародній економіці, розповсюдженню масової комунікації та інформації, процесам міграції ми спостерігаємо зближення світових культур, культурний обмін між ними. В різних куточках земної кулі ми можемо бачити людей, одягнутих в джинси, почути знайому поп-музику, з ̓ їсти батончик «Снікерс» або завітати до Макдональдсу. Незважаючи на це, і досі зберігаються значні культурні відмінності. Цілісність і самобутність культури забезпечується механізмами соціокультурної селекції та соціокультурним Імунітетом. Кожна культура в процесі культурного обміну намагається відібрати та зберегти лише ті риси, що відповідають її загальній логіці, менталітету. Для цього певна культура може чинити опір чужим для неї елементам. Так, майже всі країни світу запозичили у західного світу технології і засоби організацї виробництва, але не норми та принципи західної моралі. Подібний опір — це свідчення особливої турботи людей про власну культуру, збереження її самобутності та неповторності, оскільки втрата культури неодмінно призведе до розпаду данного суспільства, що завжди характеризується певними традиціями, нормами, зразками поведінки. Саме ці риси виділяють кожне суспільство з багатьох інших.

Н.М. Семке