Культурне розмаїття. Види культури

Людським культурам притаманна дивовижна різноманіт­ність. Цінності і норми широко варіюються і часто дуже відріз­няються від тих, які ми вважаємо «нормальними». Наприклад, французи їдять устриць, але не вживають в їжу кішок або собак, які вважаються делікатесом в деяких інших країнах. Іудеї не їдять свинину, в той час як індуси їдять свинину, але не вжи­вають яловичину. Європейці розглядають поцілунок як цілком природний прояв сексуальної поведінки, однак в багатьох ін­ших культурах (наприклад, у Нигерії) він невідомий або ж ви­шиється огидним. Індуси дивуються, що дружина європейця звертається до чоловіка на ім'я в присутності його матері і без її дозволу. Японці, розповідаючи про сумні події, усміхаються, щоб не завдати болю слухачеві. Мусульманин буде вражений, побачивши алкогольні напої за столом на християнських по­минках. Наведені приклади є лише окремими аспектами ши­рокого культурного розмаїття, що відрізняє одне суспільство під іншого.

Культура суспільства рідко виглядає як щось єдине та ціліс­не. Цілісність культури — коли всі члени суспільства розділя­ють одні цінності, норми і мають майже однаковий стиль жит­тя, притаманна лише архаїчним суспільствам, які є нечислен­ними, недостатньо структурованими, в них майже відсутня со­ціальна нерівність. Соціальна диференціація призводить до виникнення різноманітних культурних форм. Тому деякі вчені схильні порівнювати культуру з «величезною колекцією обріз­ків та клаптиків».  

         Якщо спробувати зрозуміти, з чого скла­дається ця «колекція», можна виділити такі види культури. Основою будь-якого сус­пільства виступає насамперед, так звана панівна культура — культура більшості або панівних класів. Це загальні, уніфіковані форми культури, притаманні великим суспшьствам, націям або народам в цілому. Так, спільна історія, умови проживання, особливості побуту тощо призводять до виникнення спільних соціально-психологічних  рис народу, які називають менталітетом.

До культурних рис та цінностей українського народу можна віднести: індивідуалізм (на відміну від колективізму росіян), інтровертність (спрямованість психіки на внутрішній світ), ес­капізм ( від англ. escape — «втеча», тобто втеча від реальності, мрійництво), кордоцентризм (від латин, cordis — серце, тобто сентиментальність, ліризм), пісенність, консерватизм, загальна аполітичність та анархізм.

Однак українська культура неоднорідна. В усіх суспільствах є численні підгрупи, які мають свої культурні цінності та традиції.

Система норм та цінностей, що поширені в межах соціальної спільноти і відрізняють її від інших, називається субкультурою. Субкультури формуються під впливом таких чинників як належність до класу, етнічне походження, релігія, місце проживання, вік тощо. Тому до субкультур можна від­нести молодіжну субкультуру, культуру українських гуцулів, культуру комп'ютерних фанатів, субкультуру лікарів, інтелі­генції тощо. Людина може брати участь у багатьох субкультурах одночасно, але це не означає, що вона відмовляється від па­нуючої культури, частіш за все вона лише демонструє незначне відхилення від неї. Наявність та розмаїття субкультур у су­спільстві говорить про внутрішнє багатство даного суспільства, допомагає йому адаптуватися до нових умов, знайти відповіді на нові виклики історії, надає майже безмежні можливості для саморозвитку.

Однак субкультура інколи може приймати форму контркультури. Контркультура — це субкультура, норми та цін­ності якої не тільки відрізняються від загальноприйнятих, але й протистоять їм. Контркультура—це форма протесту, виклик існуючій соціальній системі. Головна мета носіїв контркультури  збурити суспільство, викликати інтерес до «андеграунду», звернути увагу на певні суспільні проблеми. Прикладом контркультури може виступати культура хіпі. Хіпі — це рух молодіжного протесту, що виник у 60-ті роки XX ст. в США та інших країнах як реакція на сучасний бюрократизм і тоталі­таризм, прагнення поставити усі сфери суспільного життя під бюрократичний контроль. Хіпі виступали проти цінностей західного суспільства, не визнавали влади грошей і держави, виступали проти насильства у всіх його проявах. Хіпі носили довге волосся, слухали рок-н-рол, вживали наркотики (здебіль­шого маріхуану), жили в комунах, мандрували автостопом, за­хоплювалися медитацією та східною релігією, більшість з них були вегетаріанцями. Оскільки хіпі часто заплітали у волосся квіти, роздавали квіти перехожим або вставляли їх у дула зброї солдат чи поліцейських, їх стали називати «діти квітів».

Савши дорослими, більшість хіпі прийняли суспільну мораль, одружилися та перетворилися на добропорядних громадян. Нове покоління бунтарів більше схвалювало світогляд панків. Однак ідеї хіпі, які в 70-ті роки здавалися консерватив­нії налаштованим пересічним громадянам утопією, є звичайними для сучасної людини. Під впливом руху хіпі відбулися певні зміни у культурі — сексуальна революція, лояльне відношення до нетрадиційних сексуальних меншин та расових відмінностей, антивоєнний рух (пацифізм), альтернативна служба в армії, рух за права тварин та ін. Далеко не всі ці зміни можна оцінити як позитивні, але відмова від консерватизму, більша відвертість у відносинах між людьми, повага до особис­тості, терпимість по відношенню до представників інших куль­тур, толерантність — ці риси сучасної культури сформувалися, безумовно, під впливом хіпі.

Таким чином, наявність у суспільстві потужної контркультури виступає ознакою глибокої кризи культури та незадово­леності частини суспільства (здебільшого молоді) системою цінностей, норм і зразків поведінки, які пропонує культура. Такі моменти частіше або рідше переживає будь-яка культура. Отже за допомогою контркультур ці кризи можливо подолати, сприймаючи позитивні елементи, вдосконалюючи відносини між людьми.

Культурне розмаїття також передбачає належність людей до того чи іншого класу. За цією ознакою розрізняють елітар­ну та популярну культуру. Як правило, культура асоціюється з такими видами мистецтва як класична музика, література, живопис. Тому культурними людьми зазвичай називають тих, хто відвідує оперу, балет чи драматичний театр, читає твори Толстого або Достоєвського.

Елітарна, або висока культу­ра — культурні зразки, що створювалися та споживалися елі­тою, включає, насамперед, класичну музику та літературу, об­разотворче мистецтво.

 Народна культура — культурні зразки, які широко розповсюджені серед населення, це фольклор, казки, міфи та пісні, що споживались біднотою. Такий розподіл існу­вав до початку XX ст., потім, з виникненням засобів масової інформації (радіо, друковані видання, кіно, а пізніше телеба­чення, магнітофони, відеоносії, Інтернет тощо), відбулося сти­рання відмінностей між елітарною та народною культурою. Так виникла масова культура. Масова, або популярна куль­тура — культурні зразки, адресовані широкій аудиторії, так званому «масовому споживачу». Оскільки масова культура по винна подобатися багатьом, вона зазвичай буває не дуже висо кої, «середньої» якості і спрямована на те, щоб задовольнити не самі вишукані духовні потреби. Масова культура має комерційний характер, це, в першу чергу, стандартизований товар, призначений для масового ринку, а головним критерієм якості цього товару виступає комерційний успіх, те, наскільки вигідно його можна продати.

Масова культура значною мірою згладжує культурні відмінності: її споживачами виступають представники всіх прошарків і груп суспільства. Телевізійні серіали, популярна музика, де тективи і дамські романи знаходять своїх прихильників серед заможних і бідних, молоді і людей похилого віку, працюючих і безробітних. Споживачі такого культурного продукту можуть належати до будь-якої етнічної або релігійної спільноти, мати різний рівень освіти, займатися будь-якою професійною діяль­ністю. Культурні зразки, що розповсюджуються через ЗМІ, знаходять величезні аудиторії споживачів.

Завдяки своїй універсальності масова культура з легкістю долає величезні відстані та культурні кордони. Наприклад, сьогодні продукція Голівуду користується величезною попу­лярністю навіть у тих країнах, де більшість населення ненави­дить Америку і бачить в ній головного ворога. Романи про Гарі Поттера побили усі рекорди популярності як у друкованому, так і в кінематографічному варіанті. Мільйони дорослих і ді­тей — представники різних культур — побачили в головних героях щось близьке  для себе.

Масова культура зазнає істотної критики з боку соціоло­гів за те, що вона, на відміну від високої культури, пропонує примітивні зразки, меншою мірою збагачує людину духовно, не здатна передати справжні почуття і тим самим не дозволяє реалізуватися особистості.

Однак масова культура, що дуже часто і справедливо засуд­жується багатьма соціологами, створює культурну спільноту, яка об'єднує людей майже у всесвітньому масштабі.

Н.М. Семке