Богдан Лепкий - "Мишка" читати онлайн, критика, біографія письменника » Народна Освіта


Народна Освіта » Українська література » Богдан Лепкий - "Мишка" читати онлайн, критика, біографія письменника






Богдан Лепкий - "Мишка" читати онлайн, критика, біографія письменника

БОГДАН ЛЕПКИИ

(1872-1941)

 

 

«Мов одна велика казка, весь Господній світ»

 

А які поезії українських авторів, що стали народними піснями, ви можете пригадати?

 

Ні, ні, не встою довше я

на варті,

закрию очі, кину кріс, піду.

Я України не знайшов на

карті,

Може, в душі її я віднайду.

Вона там є. Єдина,

неподільна...

Богдан Лепкий

 

Серця багатьох українців з далеких Америки, Канади, Австралії линуть журавлями до рідної землі, яку вони покинули в пошуках кращої долі. А «Журавлі» Богдана Лепкого стали для наших співвітчизників-емігрантів справжнім гімном, народною піснею, тією життєдайною криницею, з якої черпали вони свої сили, яка не давала їм забути про своє коріння. Лише людина такого поетичного таланту могла перетворити звичайні слова на вічні рядки народної пам’яті!

У сім’ї малого Богданка, де батько був священиком, завжди панувала атмосфера пошанування Бога, цінувалося все прекрасне і добре, що є в людині, цікавилися мистецтвом та національною історією. Тож не дивно, що письменник часто в дорослому житті згадував своє рідне Поділля:

«Поможи пам’яті моій, церковце деревляна, старенька й маленька... Ти перша чула мій шепіт молитви, перша бачила мій перший лет у країну тайн незбагнутих...»

Багатьма талантами був наділений Богдан Лепкий - гарно співав, декламував, мав неабиякий хист до малярства і навіть збирався до Відня навчатися цього, але перемогла в його душі любов до слова, до літератури. Також він виявився обдарованим дослідником і викладачем. Можливо, ще й досі живі його колишні студенти з Ягеллонського університету з Кракова (Польща), які можуть засвідчити велику пошану до свого улюбленого професора Богдана Сильвестровича.

У кого з відомих вам українських письменників була схожа доля?

На жаль, доля постійно розлучала його з Батьківщиною. Відтоді, як по Першій світовій війні вони з братом, січовим стрільцем Левком Лепким, схилили голови над руїнами батьківської оселі, зустрічі з рідною землею ставали щораз коротшими. Останньою такою зустріччю став відпочинок у с. Черче у нинішній Івано-Франківській області, де Богдана Сильвестровича захопила Друга світова війна. І письменнику довелося негайно повертатися назад до Кракова, тікаючи від радянських військ, що наступали.

 

ДІЗНАЙТЕСЬ БІЛЬШЕ ПРО ПИСЬМЕННИКА

Простим селянським возом дістався Богдан Сильвестрович до Дрогобича, звідти - до Самбора й Сяну, а там і до Кракова. Ця подорож була вкрай небезпечною - зупиняли, обшукували, саме тоді Лепкий втратив мазепин-ський перстень, яким нагородив його уряд України в екзилі (у вигнанні) з нагоди 60-річчя. Але найнебезпечніший момент трапився на кордоні: свого професора впізнав офіцер-прикордонник, що колись навчався в Ягел-лонському університеті. Колишній студент здивувався: чому видатний науковець, літератор, який міг би стати ректором Львівського університету, виїжджає за кордон, до окупованої вже на той час фашистами Польщі? Проте, глянувши у вічі свого вчителя, він нічого не сказав і допоміг Лепко-му донести валізу до самого кордону. Цю «безслівну» розмову, коли розуміння відбувається з півпогляду, Богдан Лепкий описав у творі «Заки вдарили громи».

Поміркуйте, про що свідчить цей факт біографії письменника.

В історії української літератури Богдан Лепкий зарекомендував себе ще й як неперевершений співець української осені, автор прекрасних ліричних мініатюр, що розповідають нам не лише про його життя, а й про життя України в першій третині XX століття. Ось що писала про нього газета «Свобода»: «Це Богдан Лепкий приходив кожного року зі своїми щедрівками і Великодніми віршами про коляду і колядників, про Святвечір на Україні, про Великодні дзвони і гагілки. Це Богдан Лепкий промовляв зі сторінок газет, журналів, збірників, антологій образами і спогадами про далекий рідний край з хрестами, смутком і сльозами, із закликами не втрачати віри. Стояти твердо, як скеля, боротися за те, щоб воскресла, встала Україна. Це Богдан Лепкий своїми повістями й оповіданнями зачаровував, утверджував славу могутньої козацької України і її гетьманів».

Спочиває український письменник на Раковецькому цвинтарі Кракова, так і не возз’єднавшись, навіть по смерті, з рідною землею. Тяжка недуга довгі роки терзала серце Богдана Лепкого, а коли фашистська навала поповзла рідною землею, коли «казку його життя», рідну домівку - Крегу-лець, Бережани - було знівечено, серце не витримало. Але він залишив своїм нащадкам такий заповіт:

 

Воскресне, встане Україна!

Тільки не тратьте, браття, віри,

Тільки не будьте маловіри,

Тільки не будьте, як бур’ян,

Хто скосить - той тому і пан.

 

МИШКА

(Казка для дітей; для малих і великих)

 

Була собі мишка. Така, як і другі: сіренька, маленька, кінчасті вушка, довгий, гладкий хвостик.

У самім кутку хати, де нога від ліжка щільно притикає до стіни, мала свою нору. Мешкання не розкішне, але безпечне.

Ніхто з людей не заглядав туди.

О, люди - це дуже цікаві сотворіння!

Мишка боялася людей.

Коли на хаті не видно було ані одного чобота, ні одної ноги, висувала головку, зиркала направо й наліво, і скоренько, скоренько, як шнурочок, пересувалася попід стіну в двері.

Шу-усть! - і вже на подвір’ї.

Там не боялася нікого. Ні пишно вбраного когута, що ходив, мов жан-дар, ні круторогого вола, що лежав біля стайні, мов гора, і ремигав, ні господині, що на ціле село тарахкотіла терлицею, а язиком ще голосніше, ніж терлицею, - нікого!

Бігла на поле.

Там стрічалася зі своїми сестрами із міста.

Ці були дуже бідні: худі, голодні, миршаві. Ледве хвостики волокли за собою. Розказували, що тепер у них в городі страх погані часи. Люди не мають що їсти, а про миші, то вже і не згадуй. Їм просто пропадай! Ніде ні кришинки хліба, ні одної крупинки, нічого. Господиня, як крає хліб, то над тарілкою, а крає так тонко, що руку крізь краянку видно. Як пряче із стола, то кришки на долоню згортає і дитині до рота несе, щоб з голоду не вмерло... кажуть, війна. Люди людей мордують, не мають часу працювати на хліб...

А наша мишка на те до них:

- У моїх господарів не те. Єсть чим поживитися. Коли я й вибігаю в поле, то це не з голоду, а так, із привички, щоб подивитися на світ, бо у норі скучно. Все з тими дітьми, та й з тими дітьми. Такі вам неслухняні, пищать, а на мені шкура терпне, щоб господар не вчув. О, мій господар дуже страшний. Його всі бояться. Колись двох кабанів забив. Такі здорові кабани, а він їх порізав. Сало повісив у димарі коптить. А м’ясо їдять. Добре їдять. Вночі приходять якісь чужі люди, і він їм продає. За гарні гроші. Гроші ховає у ящик під ліжком, недалеко від моєї нори. Іноді, як ціле село спить, перед хату заїжджає візок. Злазить двоє людей і з хати виносять м’ясо, масло, яйця, крупу і сало. Таке чутке сало, що аж в носі вертить...

- Не говори, сестричко! - перебивають городські мишки. - Не говори, бо нам млісно стає. Ми вже й забули, як сало виглядає.

Мишці жаль голодних городянок, вона важко зітхає і говорить дальше.

- А коли вже добре навантажить візок, то господар випроваджає його польовою доріжкою під ліс, а сам вертає в хату. Тиче жінці гроші під ніс і каже: «Що, гарно пахнуть? Ха-ха-ха! От бачиш, і війна на щось придасться. Перше ми за рік не заробили стільки, що тепер за місяць. Розбагатіємо». І ховає гроші в ящик під ліжко. У цьому ящику стояли колись гранати, а тепер гроші. Ще трохи, і ящик цей тяжко буде замкнути, так їх багато

- А господиня? - питають цікаві мишки.

- Господиня ходить тепер, як паня. Які у неї сорочки, які кружева -пфу! Пахучим милом вимивається.

Городські миші вірити не хочуть. «Пахучим милом вимивається, а наша вмивається слізьми...».

Наговорившися доволі, мишка вертає домів.

Перетиснеться крізь двері, як тінь, майже попід стіну і - шу-усть! - до нори. Тільки хвостик іноді визирає. Але й хвостика ніхто не бачить, бо де там тепер людям заглядати під ліжко.

Їм не до того.

Раз якось вертає наша мишка і чує: в хаті чужим духом пахне. Знялася на задні лапки - заглядає. Перше побачила великі черевики на деревля-них підошвах, а там обшарпана спідниця, а вище полатана сорочка, а ще вище обличчя, худе, худе, лиш шкура та кості, лиш ці червоні, заплакані очі. «Це одна з тих, із міста, - погадала собі мишка. - Вони приходять без нічого і відходять з нічим. Побачимо».

А жінка говорила, мовби за труною ішла:

- Змилосердіться, господине, дивіть! Ніг собі в цих проклятих колодках не чую. У мене хора дитина, як мені без молока вертати? Най би хоч перед смертю напилося. Совісті нема на тую муку дивитися. Я ж - мати. Я вам цього, спасителько моя, вовіки не забуду. Я вам гроші в суботу принесу, так мені, Боже, дай спокійно сконати, що принесу...

А господиня:

- Мої корови тільки молока дають, що кіт наплакав. От, дою, щоб не запустити. Прийдіть, як отеляться. Тепер ми самі не маємо що пити. Спитайте в наших сусідів. Може, продадуть; вони на гроші ласі й рідного батька продали б, а в нас нема що продавати, хоч і хотіли б.

Як мишка тую розмову почула, то так їй соромно зробилося, не за себе, а за господиню, що чим скорше побігла до нори.

«Добре, що діти сплять, а то б ще навчилися брехати, як люди. І як цим людям язик на таку брехню повертається? Погані люди. Одні з голоду гинуть, а другі папір у ящик ховають. Хіба ж папір важніший від життя? Але я їм!».

І в маленькій мишачій голові зродилася велика ідея. Знищити, потрощити цей папір, що його кривдою людською чути, поганий папір.

Вона припала до деревляного ящика, і гризла, і гризла, і гризла. Зразу ящик, а там і гроші. Працювала цілу ніч. В днину відпочивала, а на ніч дальше до роботи. Так кілька діб, аж не було що гризти.

 

* * *

 

Одної днини каже господар до своєї жінки:

- Я чоловік праці. У мене ніхто не сміє дармувати. Гроші також. Їх треба пустити в рух. Купимо за них кілька свинок, двоє-троє телят, підгодуємо, продамо і купимо нових, і знов продамо, поки не будемо мати стільки грошей, що в банку. Бог знає, коли буде друга війна.

Кахикаючи і постогнуючи, бо був товстий, як годований кабан, поліз під ліжко. Добув ящик, відчинив і... очі йому пішли в стовп, брови підлізли вгору, волосся дубом стало.

- Погризли, погризли, погризли!

- Що? Де? Коли? - питалася жінка.

- О, дивися! О!

І вона теж встромила ніс у ящик:

- А-а-а!

- Це ти тому винна, це ти!

- Всьому я винна, всьому я... - плакала жінка.

А господар кричав:

- Я не раз говорив, що треба нам кота, великого, здорового кота, а ти ложки молока жалувала для його: ти! ти! ти!

І кинувся на неї з кулаками.

Але мишка не чекала, що дальше буде: моргнула на дітей, і вони шнурочком вибігли крізь відчинені двері на поле.

Краще там, ніж у такій хаті.

 

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

 

Повторюємо

1. Назвіть жанр твору Богдана Лепкого «Мишка».

2. Визначіть головних і другорядних героїв казки.

3. Коли відбувались описані у творі події? Процитуйте відповідний фрагмент твору на підтвердження своєї думки.

4. Як мишка покарала господарів?

5. Якими відразливими рисами наділив автор людей у своїй казці? 

 

Міркуємо

1. Назвіть причину, яка змусила мишку покарати господарів будинку, у якому вона жила.

2. Чому нарікали на життя мишки-городянки?

3. Опишіть, якими ви уявляєте господарів будинку, в якому мешкала кмітлива мишка.

4. Що саме засуджувала мишка у своїх господарях? Чи згодні ви з нею?

5. Визначіть найбільш трагічний, на вашу думку, епізод твору.

6. Яка головна ідея твору?

 

Аналізуємо

1. Перерахуйте основні елементи композиції твору.

2. Складіть цитатний план оповідання.

3. Дайте порівняльну характеристику образів мишки та господаря будинку, в якому вона мешкала.

4. Як ви вважаєте, чи може мишача помста чогось навчити господарів цієї оселі?

5. Що саме у цьому творі є реальним, а що - уявним?

 

Дискутуємо

1. У чому полягає мораль прочитаної вами казки?

2. Розкажіть, які почуття викликає у вас кожен з героїв твору. Доведіть свою точку зору.

3. Поділіться своїми думками: як ви уявляєте події, змальовані в оповіданні, різних його героїв (мишки, її подруг - мишок-городянок, господаря хати, господині, згорьованої матері, що прийшла до багатіїв просити молока для вмираючої дитини). Із чим ви погоджуєтесь, а з чим - ні в інтерпретації інших учнів?

4. Як ви гадаєте, чи можна вважати цей твір актуальним і нині? Аргументуйте свою думку.

5. Спробуйте запропонувати власне закінчення казки. Чому саме таке? Обґрунтуйте.

 

«Я чую радість, чую болі...»

 

Богдан Лепкий адресував свою казку дітям - малим і великим. Хто, на вашу

думку, є великими дітьми? Можливо, це дорослі люди, яким теж не завадило б

прочитати цю історію?

Напевне, ви погодитесь, що вигаданого, фантастичного в цій казці не так уже й багато - хіба що миші між собою розмовляють. Але ж історія не лише про справедливу, дотепну й мудру мишку! Насправді в ній розповідається про людей, про те, якими вони можуть бути - жадібними, жорстокими, нахабними, брехливими. Навіть маленька тваринка не бажає, щоб її дітки чинили так, як люди - та чи й можна назвати їх людьми? Чи не в цьому полягав творчий задум письменника: показати, що мишка може мати більше людських рис, аніж господарі, у яких вона не схотіла жити, хоч і мала сите й затишне життя?

Богдан Лепкий немовби «зіштовхнув» у казці реальне й уявне - світ людей і казкову історію про побут різних мишачих родин. Але саме цей несподіваний художній прийом дозволив письменнику найбільш яскраво і виразно проілюструвати найганебніші людські вади.

Про які реальні події з історії України можна довідатися із цієї невеличкої казки?

Ви прочитали вже не один твір про війну і знаєте, що це найбільше лихо з тих, що трапляються з людьми, з країною. Тепер маєте змогу поглянути на це явище немовби з-за лаштунків - війна буває не лише страшною, вона буває потворною, як оті господар з господинею, що пожалкували молока не лише помираючій дитині, а навіть власному котові. Мишка покарала пожадливих людей, що намагались нажитись на людській біді. Про те, що принесла людям війна, ви теж дізналися з розповідей мишок-городя-нок. Вони, ці непомітні створіння, на відміну від деяких людей, виявилися здатними на співчуття, співпереживання, навіть на помсту тим, хто давно втратив людську подобу.

А в яких українських чи зарубіжних казках ви вже читали про поєднання реального й уявного світів, де б співіснували люди і мудрі тварини?

Наша казочка, як ви вже зрозуміли, має мораль. Давайте подумаємо разом, чого вона вчить? На чому наголошує письменник? Чи не на тому, що не можна мати зиск із біди людської, що є на світі гріх і кара, є милосердя і співчуття? Деякі люди не мають душі. Тому Б. Лепкий наділив душею тварину, щоб кожен із нас не забував про те, що нас робить людьми.

 

ПОДОРОЖ ЛІТЕРАТУРАМИ СВІТУ

Напевно, жодного з вас не залишила байдужим історія про цвіт щастя. Бо хто ж не мріяв знайти справжнє диво і поділитися ним зі своїми рідними? Про це розповідають письменники багатьох країн, адже діти в усіх куточках земної кулі однаково плачуть і сміються, однаково мандрують за своїми фантазіями... Так і відомий російський письменник Володимир Одоєвський переповів історію про «Містечко в табакерці». Це захоплююча казка про маленького Михася, який відкрив чарівний світ татової табакерки. Він, як і герой Богдана Лепкого, не послухав старших і доторкнувся до заповітної пружинки: багато чого навчився хлопчик у таємничому і загадковому містечку, прихованому в черепаховій табакерці:

«Нарешті Михась упевнився, що музика справді грала в табакерці. Він підійшов до неї, дивиться, а з-за дерев сонечко виходить, крадеться тихесенько по небу, а небо й містечко усе яснішають і яснішають; віконця палають яскравим вогнем, і від башточок немов сяйво...

- Татусю! Татусю! Чи не можна увійти в це містечко? Я б дуже хотів!

- Важко, мій друже; це містечко не на твій зріст.

- Нічого, татусю, я такий маленький; тільки пустіть мене туди; мені так би хотілося знати, що там робиться.

- Справді, мій друже, там і без тебе тісно.

- А хто там живе?

- Хто там живе? Там живуть дзвіночки.

З цими словами татусь підняв кришку на табакерці, і що ж побачив Михась? І дзвіночки, і молоточки, і валик, і колеса. Михась здивувався.

- Нащо ці дзвіночки? Нащо молоточки? Нащо валик з гачками? - запитував Михась у татуся.

А татусь відповідав:

- Не скажу тобі, Михасю; сам роздивись уважненько і подумай: може й відгадаєш. Тільки ось цієї пружинки не займай, інакше все зіпсується.

Татусь вийшов, а Михась залишився над табакеркою. От він сидів-си-дів над нею, дивився-дивився, чому ж дзвонять дзвіночки?

А тим часом музика грає та й грає; от все тихше й тихше, немов щось чіпляється за кожну нотку, немов щось відштовхує один звук від іншого. От Михась бачить: внизу табакерки відчиняються дверцята і з дверцят вибігає хлопчик із золотою голівкою і в сталевій спідничці, зупиняється на порозі й манить до себе Михася.

“Чому, - подумав Михась, - татусь казав, що в цьому містечку й без мене тісно? Ні, мабуть, у ньому живуть добрі люди, бачите, запрошують мене в гості”.

- Будь ласка, з великою радістю!

З цими словами Михась побіг до дверцят і здивовано помітив, що дверцята саме йому по зросту. Як добре вихований хлопчик, він вважав за свій обов’язок передусім звернутися до свого провідника.

- Дозвольте поцікавитися, - сказав Михась, - із ким я маю честь розмовляти?

- Дінь-дінь-дінь, - відповів незнайомий, - я хлопчик-дзвіночок, житель цього містечка. Ми чули, що ви дуже бажаєте побувати у нас в гостях, і тому вирішили просити вас зробити нам честь до нас завітати. Дінь-дінь-дінь, дінь-дінь-дінь...».

А про інші пригоди Михася в казковому містечку табакерки прочитайте самі!

 

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

А чи ви звернули увагу на те, що казку Богдана Лепкого можна було б продовжити? Ось і матимете таке творче завдання: придумайте, що могло б відбуватися з мишкою та її дітлахами після того, як вона покинула негостинний дім своїх господарів. Варіантів оповідання може бути декілька. Наприклад, уявіть, що мишка потрапила до людей добрих і щедрих. Як би вона поводилась? Чого вчила б своїх діток?

А ось інший варіант: вона знову потрапила до не зовсім привітної оселі. Тільки цього разу тут мешкали люди ледачі, неохайні, заздрісні. Як би їх могла провчити мишка? Влаштуйте конкурс на кращу історію про мудру тваринку.

 

ЛІТЕРАТУРНА П’ЯТИХВИЛИНКА

Кожен з вас рано чи пізно ставить перед собою питання: що таке щастя? А чи схожі уявлення різних людей про нього? Хочете перевірити? Візьміть аркуші паперу і, не зазначаючи своїх прізвищ, одним реченням спробуйте продовжити фразу: «Щастя для мене - це...». Потім зберіть ваші відповіді й порівняйте, чи багато відповідей збігається, чи точок зору рівно стільки, скільки учнів у класі. Це міні-опитування дасть уявлення про те, що саме робить людину щасливою, які цінності є для неї найважливішими в житті.

 

Це матеріал підручника Українська література 7 клас Міщенко

 

Автор: asia2016 от 21-02-2017, 17:45, посмотрело: 893