Тарас Шевченко - "Мені тринадцятий минало... ", "Тополя", "Як умру, то поховайте..." читати онлайн, критика, біографія письменника » Народна Освіта


Народна Освіта » Українська література » Тарас Шевченко - "Мені тринадцятий минало... ", "Тополя", "Як умру, то поховайте..." читати онлайн, критика, біографія письменника






Тарас Шевченко - "Мені тринадцятий минало... ", "Тополя", "Як умру, то поховайте..." читати онлайн, критика, біографія письменника

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

(1814-1861)

 

Читайте Шевченка, а там створена вам ціла проява, історія і душа українського народу. Там є найкращі скарби українського народу. І доки наш народ за своє визволення боротися буде, доти той кріпацький син стоятиме перед очима нашими, ваших дітей, внуків і правнуків. Там для всіх мільйонів українського народу велика книга мудрості, книга любові до України.

Василь Стефаник

 

 «Щоб слово пламенем взялось...»

 

Життєрадісно сплелися на нашому прапорі кольори синього неба і золотої пшениці. Ллється, як річка, українська мова, і вона для нас наймиліша, бо - рідна. Але не завжди українці мали право на незалежність та власну мову. З попереднього розділу ви дізнались, що в кожного народу є герой, здатний у най-скрутніші часи очолити боротьбу проти ворога й готовий віддати життя за Батьківщину. В той же час кожен народ має великого Сина, який зміг зробити те, в чому зброя безсила: об’єднати різні покоління однієї нації, закарбувавши традиції, історію, мову й культуру в найнадійнішому й незнищенному скарбові людства - у Слові, усному й книжковому. В Англії - це Шекспір, у Польщі - Міцкевич, у Росії - Пушкін. А в нас - Тарас Шевченко, Кобзар, що й досі зі свого постаменту на Канівській кручі понад Дніпром пильно дивиться на свою Україну.

Шлях до своєї незалежності українці завжди прокладали через ті духовні орієнтири, які намітив Шевченко. Недаремно Бог наділив його таким талантом і послав землі нашій. І до сьогодні вчить поет найголовнішого: любові до Свободи і твердої віри в гарне майбутнє українства!

«Кобзар» Тараса Шевченка - нетлінна книга, до якої ви не раз будете повертатися не лише під час навчання в школі, а й тоді, коли станете дорослими. Адже це духовний храм, за розкриллям поезій якого постають яскраві картини життя людини, що спромоглася стати лідером нації, її пророком, пастирем.

Ви вже знаєте, яким тернистим був шлях малого Тараса до літератури, живопису, власне, до творчості. А зараз згадаємо деякі факти і дати з хронології життя поета, за сухими цифрами яких знаходяться вражаючі події, пристрасні емоції і потужна сила таланту.

 

«Мені аж страшно,

як згадаю оту хатину край села...». 

Дитинство поета

 

Народився Т. Шевченко в селі Моринцях на Черкащині 9 березня 1814 року в кріпацькій родині. Згодом родина переїхала в село Кирилівку. У віці 9 років він втратив матір, у 11 - батька. До 14 років жив у родичів, чужих людей, пас череду, намагався знайти вчителя, аби опанувати мистецтво малювання. У 14 років узятий до панських покоїв, згодом стає козачком у молодшого пана Енгельгардта.

Це просто перелік біографічних відомостей, а за ними - маленький обдарований хлопчина, який думав, що небо тримається на високих залізних стовпах.

Він навіть ходив їх шукати, бо дуже вже цікаво було дізнатись, як вони підпирають небо. Які вони, ворота, куди сонце заходить на ніч, як корова в хлів? Тоді його привезли додому чумаки, бо надто далеко забрів допитливий Тарас у пошуках крайнеба...

Дуже рано поет дізнався, що таке сирітська доля і «ласка» мачухи. Коли її син Степанко вкрав у москаля три срібних монети, підозра, звісно, впала на Тараса, і його сікли різками цілих три дні! Лише згодом з’ясувалося, хто справжній злодій.

Помираючи, батько розумів, що з його другою дружиною її нерідні діти будуть нещасливі. Тому спробував наділити кожного бодай чимось зі свого злиденного майна. А коли черга дійшла до малого Тараса, несподівано сказав: «Синові Тарасу з того хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком... Для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе...».

Хто ще з письменників у своїх творах розповідав про власних батьків?

Пригадайте, чи завжди в них наголошувалося на тому, що батьки досить добре

знають своїх дітей, часто відчувають, що їх чекає в майбутньому.

Але краще за самого поета ніхто не розказав би про його життя, про те, яким гірким був для нього шматок сирітського хліба. Так дошкуляло йому, що матір ще «молодою у могилу нужда та праця положила», що молодим пішов із життя згорьований трудівник батько, що тяжка кріпацька доля судилася сестрам...

Пригадайте чи пошукайте в «Кобзарі» рядки, які Шевченко присвятив матері, батькові, сестрам.

А потім були роки поневірянь. Мачуха «вирядила» його пасти череду. Талановитий хлопчина мріяв малювати. Тому й пішов учитись до злого і жорстокого дяка, мало не щодня був битий, а проте й за таку науку дякував... Але ніхто не брався по-справжньому вчити малого кріпака малярству - пани Енгельгардти пильно берегли свою власність...

Нудним і беззмістовним було життя козачка в молодого Енгельгардта. Давайте краще про це довідаємось у самого Шевченка: «Винайдення кімнатних козачків належить цивілізаторам задніпровської України, полякам; поміщики інших національностей переймали й переймають у них козачків як вигадку, безсумнівно, розумну. У краю колись козацькому зробити козачка ручним із самого дитинства - це те ж саме, що в Лапландії підкорити волі людини швидконогого оленя... Мій поміщик, в якості російського німця, дивився на козачка більш практично і, протегуючи моїй народності на свій манер, зобов’язав мене лише мовчати і непорушно сидіти в кутку передпокою, поки не пролунає його голос, що звелить подати негайно люльку, що стоїть саме біля нього, чи налити у нього перед носом склянку води».

 

Про що свідчить, на вашу думку, сцена, зображена на картині?

Що ще ви пам’ятаєте про ставлення пана до маленького козачка?

Тарасове дитинство неодноразово ставало темою різноманітних художніх творів. Це і повість Степана Васильченка «Дитинство Шевченка», і роман Оксани Іваненко «Тарасові шляхи». Письменники детально вивчали документи, спогади рідних, близьких і просто знайомих Шевченкові людей. І в результаті поставав перед читачами достеменний образ маленького правдошукача, який змалку всім дав зрозуміти: не буде вічним рабом, попихачем, безмовною річчю. Ось що писав про це Степан Васильченко: «Пригадалось малярство, мрії, і з нутра стала підійматись якась могуча, міцна сила, що прагне боротьби... та гаряча, таємна, невиразна надія, що з нього щось вийде... мусить вийти...».

Дуже часто подумки повертався поет до свого дитинства. Ось і поезію «Мені тринадцятий минало...» він написав, відбуваючи заслання в Орській фортеці у 1847 році й будучи вже відомим і визнаним.

 

N.N

 

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога...................

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було? 

Господнє небо і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє -

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята -

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати -

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!..А дівчина

При самій дорозі 

Недалеко коло мене 

Плоскінь вибирала 

Та й почула, що я плачу,

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала..............

 

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади...

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

 

Бридня!.. А й досі, як згадаю,

То серце плаче та болить, 

Чому Господь не дав дожить 

Малого віку у тім раю.

Умер би, орючи, на ниві,

Нічого б на світі не знав,

Не був би в світі юродивим,

Людей і Бога не прокляв!..

 

 

 

Ці згадки про дитинство сповнені тугою за часом, коли краса простого сонячного дня могла хоч ненадовго розрадити малого сироту. Шевченкові завжди було притаманне життєлюбство, і з його поезії видно, наскільки душа поета вразлива до всього, що його оточувало.

Поміркуйте, у яких іще прочитаних вами творах Тараса Шевченка звучить непереможна любов до життя, до краси навколишнього світу.

А яким трагічним контрастом (це один із основних художніх прийомів поезії) лунають його слова про повернення в реальність, яку сповнюють зовсім інші барви. Вірніше, відсутність барв - усе «змарніло» від усвідомлення своєї гіркої долі.

У цій поезії є ще одна поетова таїна - раннє, але велике й щире кохання, що проніс він у серці впродовж усього життя. Це саме вона, Оксана Коваленко, сусідська дівчинка, уміла так приголубити Тараса, так посміхнутись йому, що світ немовби знову розцвітав на очах. Її образ оживав ще в багатьох творах поета:

 

А я так мало, небагато

Благав у Бога. Тілько хату,

Одну хатиночку в гаю,

Та дві тополі коло неї,

Та безталанную мою,

Мою Оксаночку; щоб з нею

Удвох дивитися з горй

На Дніпр широкий, на ярй,

Та на лани золотополі.

 

Але того щастя - тихого, родинного - Шевченкові не судилося. Обдурив і покинув чорнокосу красуню Оксану проїжджий москаль, пропала занапащена дівчина, а нам залишились болісні й гнівні рядки ще однієї біографічної поезії «Ми вкупочці колись росли...»:

 

Ніхто не знає, де поділась,

Занапастилась, одуріла.

А що за дівчина була,

Так, так, що краля! і не вбога,

Та талану Господь не дав... -

А може, й дав, та хтось украв,

І одурив святого Бога.

 

Як ви гадаєте, чи вплинула історія першого юнацького кохання Шевченка на винятковий драматизм образів українських жінок у його творах?

Фінал поезії «Мені тринадцятий минало...» непростий. Напевно, ви вже відчули, що тут ідеться не просто про спогади дитини, а про міркування дорослої людини, що прожила надто важке життя. Тепер страждання малого пастушка видаються йому, знаному поетові, не такими вже й болючими. Бо тоді все ж траплялись хвилини щастя, хотілося радісно молитись Богові, обертати личко до сонця, усміхатись привітній милосердній Оксаночці. А в засланні, де Шевченко писав цей твір, таких хвилин уже не було зовсім:

 

Мов за подушне, оступили

Оце мене на чужині 

Нудьга і осінь. Боже милий,

Де ж заховатися мені?

Що діяти? Уже й гуляю

По цім Аралу; і пишу.

Віршую нищечком, грішу,

Бог зна колишнії случаї

В душі своїй перебираю 

Та списую; щоб та печаль 

Не перлася, як той москаль,

В самотню душу. Лютий злодій

Впирається-таки, та й годі.

 

Хто знає, може, саме цей «колишній случай» зі свого дитинства, що ліг в основу поезії «Мені тринадцятий минало...», мав на увазі поет? А попереду було ще так багато випробувань, так багато зустрічей і прощань, сліз і горя, розчарувань і надій! Адже ми з вами перегорнули лише першу сторінку поетового життя - коли було «тяжко-важко сиротині, а ніхто не бачить...».

 

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

 

Повторюємо

1. Коли і де народився Тарас Григорович Шевченко?

2. Що ви знаєте про родину поета?

3. Назвіть головного героя поезії «Мені тринадцятий минало...».

4. Кого згадує у своїй поезії Тарас Шевченко?

5. Про які почуття тринадцятирічного хлопчика йдеться у вірші?

 

Міркуємо

1. Розкажіть про дитинство Тараса Шевченка. Що вам найбільше запам’яталось?

2. Хто з людей, які оточували поета в дитинстві, мав на нього найбільший вплив?

3. Поясніть роль контрасту та інших художніх засобів, використаних поетом у творі «Мені тринадцятий минало».

4. Подумайте, що саме насправді завдавало хлопчикові найбільшого горя.

5. Як змінюються почуття ліричного героя поезії? Поміркуйте, що впливає на їхню зміну.

 

Аналізуємо

1. Проаналізуйте, які факти біографії Тараса Шевченка знайшли віддзеркалення у прочитаній вами поезії.

2. Коли і за яких обставин було написано вірш «Мені тринадцятий минало...»? Чи вплинули ці обставини, на вашу думку, на зміст поезії?

3. Наскільки важливим є образ дівчини, яку згадує Шевченко у вірші? Чому саме?

4. Які відомі вам художні засоби застосував поет у цьому творі? Поясніть, наскільки вони слушні в кожному конкретному випадку.

5. Якими настроями перейнята поезія? Якими засобами поет їх підкреслює?

 

Дискутуємо

1. Якими особливостями відзначається твір Т. Шевченка, в якому він розповідає про своє життя? Ілюструйте свою відповідь цитатами.

2. Як можна з’ясувати, що поезія написана людиною дорослою, зі значним життєвим досвідом? Що на це вказує?

3. Яким бачиться поетові його дитинство в цілому?

4. Про який період свого життя Шевченко писав: «Мені тринадцятий минало...»? З яких саме рядків можна зрозуміти емоційний стан автора? Що ви знаєте з біографії поета про цей період його життя?

 

«Той, що дивиться на людей душею...».

Юність поета. Перебування в Петербурзі.

Початок літературної творчості

 

Навесні 1831 року разом з паном Шевченко потрапив до Петербурга, а згодом був відданий «в науку до майстра живописних справ» Ширяева. 1835 року відбулася знаменна зустріч із земляком - художником Іваном Сошенком, який увів хлопця до кола творчої інтелігенції Петербурга. 22 квітня 1838 року Тараса викуплено з кріпацтва. 1838-1845 роки - навчання в Академії мистецтв. Кінець 30-х років ХІХ століття - початок літературної творчості; 1840 - перше видання «Кобзаря».

Дуже нелегко велося хлопцеві у свавільного господаря. Але попри неволю і збиткування пана, ці роки стали знаковими для Шевченка.

Перша адреса тоді ще кріпака Тараса в Петербурзі - Літейна частина, другий квартал, будинок Щербакова. Зараз це вулиця Мохова, 26. Тут винаймав квартиру Павло Енгельгардт. І коли набридло зманіженому панові роздавати стусани неслухняному козачкові, він віддав його в науку до художника Ширяєва. Шевченко оселився там на квартирі. Як помічникові йому довірялося (щоправда, тільки під наглядом самого майстра) готувати трафарети малюнків, створювати композиції орнаментів, розписувати стіни петербурзьких палаців.

Улітку, коли Петербург був огорнутий серпанком білих ночей, Шевченко приходив до Літнього саду малювати. Саме там і побачив його земляк -художник Іван Максимович Сошенко, що також мешкав у Петербурзі. Це була доленосна зустріч, яка круто змінила життя Тараса Григоровича.

Про що, на вашу думку, мріяв поет, живучи в Петербурзі? Якими були найяскравіші хвилини його петербурзького життя?

Тарас почав часто бувати в гостинній оселі Сошенка. Художник виклопотав у Ширяєва Шевченкові більшу кількість вільного часу для занять малюванням, для ознайомлення із взірцями світового живопису в Ермітажі - одній із найбільших у світі мистецькій скарбниці. Зі свого першого знайомства із цим музеєм Шевченко, за власним зізнанням, ніколи «не переставав задивлятися на великі твори мистецтва». Нерідко і відвідувачі, і службовці галереї помічали бідно одягненого юнака з м’якими сірими очима й русявим чубом, що непокірно падав йому на лоба.

Він годинами простоював перед якоюсь однією картиною і, здається, не помічав ані часу, ані людей, що озиралися на нього. І Сошенко тоді сказав, що ця здатність Шевченка так проникливо сприймати художнє мистецтво є ознакою справжнього митця.

А якими захоплюючими були бесіди про літературу з визнаним уже на той час українським письменником Євгеном Гребінкою, який познайомив молодого Тараса з творчістю І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, П. Гулака-Артемовського!

А потім прийшла довгоочікувана воля... Вам уже відомо, що нею поет завдячував видатним представникам російської та української творчої інтелігенції - В. Жуковському, К. Брюллову, Є. Гребінці, О. Венеціанову, В. Григоровичу.

Один із найпильніших Шевченкових біографів, Павло Зайцев, так описував цей момент, посилаючись на свідчення очевидців: «Раптом у кімнату через вікно вскочив Тарас, звалив образ, що стояв на мольберті, і кинувся Сошенкові на шию, вигукуючи: “Свобода! Свобода!”. Сошенко, зрозумівши, в чому справа, і сам почав душити Шевченка в обіймах і цілувати. Сцена скінчилася тим, що обидва приятелі “розплакалися, як діти”».

Отримавши статус вільної людини, Шевченко вступив до Академії мистецтв і скоро став улюбленим учнем Карла Брюллова. Він навчається не лише живопису, а й слухає лекції в університеті з історії 14 мистецтва, загальної історії, літератури, фізики, фізіології, зоології та інших наук.

Упродовж навчання в Академії він тричі був нагороджений срібними медалями, востаннє - за картину «Циганка-ворожка».

Подивіться на картину Шевченка «Циганка-ворожка». Які думки вона викликає у

вас? Що саме хотів підкреслити автор на своєму полотні?

 

 

Перші літературні твори Шевченка були романтичними, глибоко емоційними. Сошенко вмовляв Тараса Григоровича облишити віршування і братися до серйозних занять живописом. Але все частіше відкладав Шевченко ескізні малюнки і тим самим олівцем на клаптях паперу записував рядки, що немовби рвалися із самого серця. Недарма слово Шевченкове стало живлющим джерелом не лише для нас, українців, але й для всіх народів, уярмлених у величезній в’язниці-імперії.

Саме в цей ранній період творчості, що розпочався у 1837-му, а закінчився у 1843 році, було створено знамениту поему «Катерина», історичні твори, в основу яких лягли розказані ще дідом козацькі легенди та перекази про славних ватажків Максима Залізняка та Івана Гонту, - «Гайдамаки», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Чимало блискучих поезій вийшли з-під його пера саме тоді, у дні чекання волі, у дні її здобуття...

Пригадайте історичні твори Шевченка, які ви вже вивчали. Що саме запам’яталось вам найбільше?

На противагу Сошенку - прихильнику малярського таланту Тараса, Є. Гребінка бачив у ньому перш за все поета і наполягав на його літературній діяльності. Саме завдяки зв’язкам цього українського письменника в 1840 році побачила світ Шевченкова перша збірка -«Кобзар». Видана вона була в Петербурзі українською мовою в російській транскрипції.

До «Кобзаря» 1840 року ввійшли не лише згадані нами раніше поезії, а й твори, які, власне, принесли поетові першу славу, - романтичні балади. Одна з них - «Причинна» - загалом вважається першим відомим твором Шевченка. Саме вступ до неї став народною піснею - «Реве та стогне Дніпр широкий». А ми з вами звернемось до балади «Тополя», у якій автор вилив усю свою тугу за Україною, усю любов до тих вічних джерел духовності свого народу, що живили його в далекому чужому краю.

 

 ТОПОЛЯ

 

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Стан високий, лист широкий

Марне зеленіє.

Кругом поле, як те море

Широке, синіє.

Чумак іде, подивиться

Та й голову схилить,

Чабан вранці з сопілкою

Сяде на могилі,

Подивиться — серце ниє:

Кругом ні билини.

Одна, одна, як сирота

На чужині, гине!

 

Хто ж викохав тонку, гнучку

В степу погибати?

Постривайте — все розкажу.

Слухайте ж, дівчата!

 

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина.

Полюбила — не спинила:

Пішов — та й загинув...

Якби знала, що покине —

Було б не любила;

Якби знала, що загине —

Було б не пустила;

Якби знала — не ходила б

Пізно за водою,

Не стояла б до півночі

З милим під вербою.

Якби знала!..

 

І то лихо —

Попереду знати,

Що нам в світі зострінеться...

Не знайте, дівчата!

Не питайте свою долю!..

Само серце знає,

Кого любить. Нехай в’яне,

Поки закопають,

Бо не довго, чорнобриві!

Карі оченята,

Біле личко червоніє —

Не довго, дівчата!

До полудня, та й зав’яне,

Брови полиняють.

Кохайтеся ж, любітеся,

Як серденько знає.

 

Защебече соловейко

В лузі на калині,

Заспіває козаченько,

Ходя по долині.

Виспівує, поки вийде

Чорнобрива з хати,

А він її запитає,

Чи не била мати.

Стануть собі, обіймуться —

Співа соловейко;

Послухають, розійдуться,

Обоє раденькі...

Ніхто того не побачить,

Ніхто не спитає:

«Де ти була, що робила?»

Сама собі знає...

Любилася, кохалася,

А серденько мліло —

Чуло серце недоленьку,

Сказати не вміло.

Не сказало — осталася,

День і ніч воркує,

Як голубка без голуба,

А ніхто не чує... 

 

Не щебече соловейко

В лузі над водою,

Не співає чорнобрива,

Стоя під вербою,

 

Не співає — сиротою

Білим світом нудить:

Без милого батько, мати —

Як чужії люди,

Без милого сонце світить —

Як ворог сміється,

Без милого скрізь могила...

А серденько б’ється!

 

Минув і рік, минув другий —

Козака немає;

Сохне вона, як квіточка;

Мати не питає:

«Чого в’янеш, моя доню?»

Стара не спитала,

За сивого, багатого

Тихенько єднала.

«Іди, доню, — каже мати, —

Не вік дівувати!

Він багатий, одинокий —

Будеш панувати».

«Не хочу я панувати,

Не піду я, мамо!

Рушниками, що придбала,

Спусти мене в яму.

Нехай попи заспівають,

А дружки заплачуть,

Легше, мамо, в труні лежать,

Ніж його побачить».

 

Не слухала стара мати,

Робила, що знала —

Дивилася чорнобрива,

Сохла і мовчала,

Пішла вночі до ворожки,

Щоб поворожити,

Чи довго їй одинокій

На сім світі жити?..

«Бабусенько, голубонько,

Серце моє, ненько!

Скажи мені щиру правду,

Де милий-серденько?

Чи жив-здоров, чи він любить?

Чи забув-покинув?

Скажи ж мені, де мій милий?

Край світа полину!

Бабусенько, голубонько!

Скажи, бо ти знаєш...

Мене мати хоче дати

За старого заміж.

 

Любить його, моя сиза,

Серце не навчити!

Пішла б же я утопилась —

Жаль душу згубити...

Коли не жив чорнобривий,

Зроби, моя пташко!

Щоб додому не вернулась...

Тяжко мені, тяжко!

Там старий жде з старостами...

Скажи ж мою долю».

«Добре, доню! Спочинь трошки.

Чини ж мою волю.

Сама колись дівувала —

Теє лихо знаю;

Минулося — навчилася:

Людям помагаю.

Твою долю, моя доню!

Позаторік знала,

Позаторік і зіллячка

Для того придбала».

 

Пішла стара, мов каламар

Достала з полиці.

«Ось на тобі сього дива.

Піди до криниці,

Поки півні не співали,

Умийся водою,

Випий трошки сього зілля —

Все лихо загоїть.

Вип’єш — біжи якомога;

 

 

Що б там не кричало,

Не оглянься, поки станеш

Аж там, де прощалась.

Одпочинеш; а як стане

Місяць серед неба,

Випий ще раз; не приїде —

Втретє випить треба.

За перший раз, як за той рік,

Будеш ти такою;

А за другий — серед степу

Тупне кінь ногою, —

Коли живий козаченько,

То зараз прибуде...

А за третій, моя доню!

Не питай, що буде...

Та ще, чуєш, не хрестися —

Бо все піде в воду...

Тепер же йди, подивися

На торішню вроду».

 

Взяла зілля, поклонилась:

«Спасибі, бабусю!»

Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..

«Ні! Вже не вернуся!»

Прийшла... Вмилась, напилася,

Тихо усміхнулась,

Вдруге, втретє напилася

І не оглянулась.

Полетіла, мов на крилах,

Серед степу пала,

Пала, стала, заплакала

І... і заспівала:

«Плавай, плавай, лебедонько!

По синьому морю —

Рости, рости, тополенько!

Все вгору та вгору,

Рости гнучка та висока,

До самої хмари,

Спитай Бога, чи діжду я,

Чи не діжду пари?

Рости, рости, подивися

За синєє море:

По тім боці — моя доля,

По сім боці — горе.

Там десь милий чорнобривий

Співає, гуляє,

А я плачу, літа трачу,

Його виглядаю. 

Скажи йому, моє серце!

Що сміються люди,

Скажи йому, що загину,

Коли не прибуде!

Сама хоче мене мати

В землю заховати...

А хто ж її головоньку

Буде доглядати?

Хто догляне, розпитає,

На старість поможе?

Мамо моя!.. Доле моя!..

Боже милий, Боже!..

Подивися, тополенько!

Як нема — заплачеш,

До схід сонця, ранісінько,

Щоб ніхто не бачив...

 

 

Рости ж, серце-тополенько,

Все вгору та вгору;

Плавай, плавай, лебедонько!

По синьому морю».

 

Отак тая чорнобрива

Плакала, співала...

І на диво серед поля

Тополею стала.

 

Не вернулася додому,

Не діждала пари;

Тонка-тонка та висока -

До самої хмари.

 

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

 

Які рядки твору ви можете проілюструвати картинами зі сторінок 64-66?

Мабуть, нікого не треба переконувати в тому, що кохання - найбільш вдячна тема як для фольклору, так і для літератури. Але ви, напевно, погодитеся з тим, що Шевченко, як ніхто, зміг наповнити її надзвичайно сильною пристрастю, співпереживанням, яскравою образністю. У його баладі поєднались ліричне та епічне начала, що є характерним для народної поезії.

Які фольклорні твори про дівочу долю ви можете пригадати? Що спільного

з ними має балада Шевченка?

Чому ж таким нестерпним було звичайне життя для сільської дівчини, що стало причиною її перетворення на тополю?

Трагедія головної героїні розгортається на наших очах. Десь поїхав коханий, та й не повернувся - чи то забув чорнобриву красуню, чи загинув у битві.

А тим часом мати по-своєму бачить майбутнє доньки, лаштує шлюб зі старим та багатим. Дівчина звертається до ворожки по допомогу і дістає зілля, яке б мало повернути козаченька, а натомість перетворює її на тополю. І стоїть та тополя, як сирота, одна-однісінька серед поля, і тужить так само, як тужила дівчина, виглядаючи свого милого.

Як ви вже знаєте, Шевченкова творчість, власне, й починалася з балад. Але це не були твори поета-початківця. Він геніально переосмислював традиції романтичного баладного жанру, збагачуючи його неповторними ознаками.

Насамперед Шевченко не зловживав фантастичним елементом у структурі балади. Зверніть увагу: усе в «Тополі», окрім одного-єдиного моменту -перетворення дівчини на тополю, абсолютно реальне. Тарас Григорович писав про простих українців, про мальовничі українські пейзажі, його твори базувались на певній соціальній конкретиці і водночас на джерелах національного фольклору.

Про які ще перетворення, фантастичні історії, що віками зберігалися у скарбниці

народної творчості, ви знаєте? Чи має фольклорну основу прийом метаморфози?

Основна думка балади поета - пошуки людиною щастя. Але наша героїня не може переступити через власну гідність і бути щасливою за всяку ціну. Вона не згоджується на компромісний шлюб, що забезпечить її матеріально, але ніколи не зробить щасливою. У цьому образі автор втілив ідею незнищенності справжнього кохання, ідею вірності своїм почуттям.

Скупий пейзажний малюнок - «поле, як те море», «могила», «соловейко на калині» лише зосереджує увагу читача на самотній високій тополі. Її видно звідусіль, вона кожного змушує зупинитись, замислитись, поспівчувати. Сам цей образ багато означав для Шевченка, мотив самотності був одним із найбільш болісних у його поезії.

Як ви гадаєте, чому саме мотив самотності був таким яскравим у творчості Тараса Шевченка?

Балада «Тополя» стала перлиною не лише в ранній творчості Кобзаря, але й в усій українській романтичній літературі. Ця історія нещасливого кохання, зроджена з переказів та легенд, розлетілася народними піснями.

Кожен, хто знає і любить український фольклор, творчість Шевченка, пильно приглядається до тополь на неозорих українських просторах - чи не вона, ота покинута коханим дівчина, тужно шелестить розлогим листям, оповідаючи подорожньому про своє лихо...

 

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

 

Повторюємо

1. Визначіть хронологічні межі першого періоду творчості Т. Шевченка.

2. Які визначні твори і яких жанрів було написано в цей період?

3. Чи має балада «Тополя» зв’язок з фольклором?

4. Назвіть персонажів балади. Визначте головних і другорядних.

 

Міркуємо

1. Які визначні події трапились у житті Тараса Григоровича в період його життя в Петербурзі?

2. Чому Шевченко почав більше займатись літературною творчістю, аніж малюванням?

3. Схарактеризуйте за допомогою цитат образ головної героїні балади «Тополя».

4. За якими ознаками можна твердити, що «Тополя» - балада? 

 

Аналізуємо

1. Назвіть основні риси першого періоду творчості Тараса Шевченка.

2. Визначіть провідну думку балади «Тополя».

3. Наскільки традиційним для українського фольклору, літератури є образ ворожки? Чим можна пояснити звернення до неї сільської дівчини, що опинилась у безвихідній ситуації?

4. Які художні засоби та прийоми використовує поет?

 

Дискутуємо

1. Яку роль відіграв жанр балади у творчості поета?

2. Визначіть і проаналізуйте основні жанрові ознаки балади на прикладі прочитаного вами твору.

3. У чому полягає трагізм долі простої сільської дівчини?

4. Поясніть, як ви розумієте втілену поетом ідею незнищенності справжнього кохання.

 

«Кругом неправда і неволя...».

Другий період творчості поета

 

1843 року Т. Шевченко здійснює першу після великої перерви подорож в Україну, 1844-го - повертається до Петербурга, продовжує студії в Академії мистецтв, 1845-го - завершує навчання в Академії і приїжджає в Україну на постійну роботу в археографічній комісії, 1846-го - зближується із членами таємної політичної організації - Кирило-Мефодіївського товариства, що мало антицарську спрямованість, і вступає до нього; 5 квітня 1847 року - арешт і ув’язнення поета в казематі ІІІ відділу Петербурга після розгрому товариства.

Чи була на той час у Тараса Шевченка мрія більша, ніж та, котра здійснилася, - свобода? Повірте, була. Мріяв повернутися в Україну, навідатися на батьківщину, побачити рідних, вдихнути пахощі квітучого вишневого садка... І це бажання здійснилося...

 

 

Щоправда, важкими були ті відвідини. Краяли поетові серце безправне життя закріпаченого народу, скалічені долі рідних і близьких йому людей, усе те, що він бачив навколо:

 

...заснула Вкраїна,

Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла,

В калюжі, в болоті серце прогноїла

І в дупло холодне гадюк напустила...

 

З ким був знайомий Шевченко із цікавих і визначних людей свого часу?

Багато було в Шевченка зустрічей як з простими людьми, так і з панами, що часто запрошували вже відомого поета, художника до своїх палаців. Але не всі запрошення приймав Тарас Григорович.

Коли один поміщик надіслав йому запрошення, яке кріпак проніс 30 верст пішки, та ще й одержав від господаря суворий наказ відразу ж повернутися, Шевченко відмовився від запрошення і перестав взагалі спілкуватися із цим паном.

Чи чули ви раніше виконання «Заповіту» Шевченка? Які емоції виникали у вас? 

Багато вражень, значущих знайомств і гірких розчарувань спізнав за цих декілька років подорожей Україною Тарас Григорович. Його романтичні балади поступилися місцем злободенним політичним поемам, а вершиною лірики цього періоду став знаменитий «Заповіт», написаний молодою людиною під час тривалої виснажливої хвороби, - твір, що став маніфестом для українства.

Про нього так сказав Іван Франко: «Поет веде нас натуральним шляхом (...) ідеї від часті до цілості, сю цілість показує знов, як часть більшої цілості, і так піднімає нас, неначе по ступенях, щораз вище, щоб показа ти нашій уяві широкий кругозір. Вже слово “поховайте” будить в нашій уяві образ гробу; одним замахом поет показує нам сей гріб, як частину більшої цілості - високої могили; знов один замах, і ся могила являється одною точкою в більшій цілості, - безмежному степу; ще один крок, і перед нашим духовим оком уся Україна, огріта великою любов’ю поета».

 

«ЯК УМРУ, ТО ПОХОВАЙТЕ...»

 

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

 

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути, 

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море 

Кров ворожу... отойді я 

І лани і гори -

Все покину і полину 

До самого Бога 

Молитися... а до того -

Я не знаю Бога. 

Поховайте та вставайте.

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю 

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій, 

Не забудьте пом’янути 

Незлим тихим словом.

 

Невесела історія написання цього твору пов’язана з перебуванням Тараса Шевченка на Переяславщині, де він лікував запалення легенів у свого доброго знайомого, лікаря Козачковського. Напередодні Різдва стан здоров’я хворого різко погіршився, що й викликало сумні думки про кінець життя і про те, що ж залишить після себе поет своїм нащадкам. Взагалі, життєлюб від народження, Шевченко важко сприймав хворобу.

На вашу думку, лише хвороба стала причиною написання Шевченком «Заповіту»?

І саме тоді, вночі 25 грудня 1845 року при тремтливому світлі свічки лягли на папір пророчі рядки, що стали заповітом усім поколінням українців. 17

Внутрішня структура цього пристрасного монологу побудована на поступовому підвищенні: від спокійного плинного звертання до слухачів відбувається наростання емоцій. Вони ніби підхоплюють кожного, хто читає або чує «Заповіт», у потужний почуттєвий вир. І він підносить вас аж до тих високостей духу, коли людина усвідомлює свою причетність до долі Батьківщини, її майбутнього, відповідальність перед своїм народом. Поет переносить нас на височінь Чернечої гори, звідки, мов на долоні, видно Україну - від краю до краю. Він дає кожному з нас відчути себе патріотом, адже поезія пронизана його власними враженнями від подорожі українськими землями.

Як гадаєте, якими емоціями сповнений цей твір? Чи вони однакові за рівнем напруження? Чи збулися, на вашу думку, передбачення Шевченка? 

Кульмінація «Заповіту», як ви вже зрозуміли, зосереджена в заклику «вставайте», «кайдани порвіте», у передбаченні української «сем’ї великої», «сем’ї вольної, нової». Усе життя поет прагнув побачити свою країну вільною і соборною серед рівних їй держав Європи. Тому фінал твору звучить особливо хвилююче: це не лише заклик до співвітчизників, це справжнє послання особистості, яка заслужила право адресувати його всьому народові. У ньому висловлена надія, що автор не марно прожив своє життя, що нащадки його почують і згадають у великій щасливій родині.

«Заповіт» - твір унікальний. Апостолом Правди і Свободи назвуть Шевченка нащадки. Бо Правдою пронизаний кожен рядок, у якому великий Кобзар закликав своїх сучасників до Свободи!

 

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

 

Повторюємо

1. Які трагічні картини побачив Шевченко, коли повернувся в Україну?

2. Що саме відбувалося з поетом на Батьківщині?

3. Який факт став поштовхом до написання «Заповіту»?

4. З яким проханням звертається поет до народу?

5. Вивчіть напам’ять «Заповіт».

 

Міркуємо

1. Що запам’яталося вам найбільше з періоду перебування поета в Україні?

2. Чому Шевченко бажав бути похованим лише в Україні і про що це свідчить?

3. Яка головна ідея «Заповіту»?

4. До чого закликає поет свій народ? Яким чином він пропонує здобути волю?

 

Аналізуємо

1. Чи має значення, як виконується (декламується) «Заповіт»? Чому?

2. Поясніть слова Шевченка «в сем’ї великій... вольній, новій». Що мав на увазі поет?

3. Що саме можна вважати останнім проханням поета, з яким він звертався до нащадків?

 

Дискутуємо

1. Визначіть провідні художні засоби, використані автором «Заповіту».

2. Яке значення для формування особистості мають почуття вірності (ідеї, батьківщині, любові, принципам)?

3. Обговоріть ритміку, інтонацію, емоційне напруження кожної зі строф «Заповіту». Чим вони різняться? З яким авторським задумом це пов’язано?

4. Чому цей твір має таке важливе значення для кожного з нас, для всього українського народу?

 

ДІЗНАЙТЕСЬ БІЛЬШЕ ПРО ПИСЬМЕННИКА

Як ви вже зрозуміли, творчість Тараса Шевченка поділяється на кілька періодів. Два ми вже розглянули, але є ще два: період так званої «невольничої поезії», коли поет перебував на засланні, і останній, пов’язаний з його поверненням до Петербурга, де й закінчилися дні Кобзаря. Твори, написані в цей час, ви вивчатимете в наступних класах, а зараз до вашої уваги - цікава історія, уривок з роману Оксани Іваненко «Тарасові шляхи», в якому розповідається про тяжке життя поета на засланні.

«Тарас тільки глянув на Потапова, і в нього завмерло серце... З таким треба було тільки мовчати.

- Як ранець тримаєш! - гримнув він для першого знайомства. - Як стоїш! Я тебе вивчу стояти і відповідати як слід.

Він покликав одного із солдатів і наказав взяти Тараса під особливий нагляд. Цей „дядька”, як звали таких наглядачів, мусив стежити за Тарасом на роботах по форту, на муштрі, муштрувати додатково, навчати всіх військових премудростей, які так старанно намагався забути Тарас в Аральській експедиції і в Оренбурзі.

- От бідолаха, - зітхнув у казармі, куди привели Тараса, один солдат. - Одразу такому недолюдкові в пазури потрапив.

Не тільки вся рота солдатів ненавиділа Потапова, навіть інші офіцери не любили бувати в його товаристві, і тільки щонайгірші пропияки випивали з ним разом після получки.

Треба було мовчати. Тільки цим можна було зберегти в собі людину. Він зціпив зуби і мовчав.

- Я таки зроблю з нього солдата! - похвалявся, набундючившись, Потапов і щоранку починав свої звичайні знущання.

- Виверни кишені! - гримав він, викликавши Тараса перед строєм. -Може, ти там якісь недозволені віршики чи малюнки ховаєш? Відповідай голосніше! Дивись прямо, коли начальство з тобою розмовляє. Витягни носок ще! Ще раз! Ще!

Тарас робив. Але як!

- Дивіться, - звернув увагу коменданта офіцер Мостовський, дивлячися з ним у вікно на гарнізонний плац. - І сміх і горе з цим Шевченком. Погляньте на його постать! Ну, просто видно, що людина зовсім не здібна до цього. Ну, аж ніскільки не здібна.

- Вона здібна до іншого, - тихо проговорив комендант, закусивши сивий вус, і почервонів від досади, від безсилля, від простого людського сорому».

Про що свідчить цей уривок з роману Оксани Іваненко? Які риси характеру Тараса Шевченка тут підкреслено? Наскільки очевидною є несправедливість до поета?

Лише через два місяці після смерті поета, у травні 1861 року його друзям вдалося виконати заповіт Шевченка і перепоховати його в Україні, на Чернечій горі в Каневі.

Багато поетів відгукнулися на смерть великого Кобзаря проникливими поезіями. Але особливо глибокими, сердечними й зрозумілими кожному прозвучали слова Богдана Лепкого, із творчістю якого ви вже познайомились:

 

Умер поет, далеко на півночі,

У городі непривітнім, чужім,

А хто ж йому накриє сонні очі

Китайкою? Заплаче хто по нім?

 

Ярина з Степаном при домовині,

Двох хлопців сотник Гонта приведе, 

Палій Псалтир читає; свято нині -

Ясновельможний гетьман тут іде.

 

Не клопочись! Як північна година

Мине, хтось двері втворить на розтвір. 

Прийде Петрусь, Оксана, Катерина 

І Наймичка - найде їх повний двір.

 

За гетьманом полковники на конях,

І куренями виступає Січ,

Булави, пірначі мигтять в долонях,

І від шабель розвиднюється ніч.

 

А там народ, цілий народ, як море,

Бентежиться, іде вперед, шумить. 

Не вмер поет - його втомило горе, 

Схилив чоло і задрімав на мить.

 

Яких героїв із прочитаних вами Шевченкових творів ви впізнали? Як ви гадаєте, чому саме їх згадав у своєму вірші «Умер поет» Богдан Лепкий? Пригадайте, які ще твори, присвячені Кобзареві або його пам’яті, ви знаєте. На чому наголошують їх автори?

Ми з вами ще не раз повертатимемося до творчості Тараса Шевченка. Як спраглі мандрівники, припадатимемо до цієї живлющої криниці. Бо, як сказав Василь Симоненко:

 

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо,

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

 

ПОДОРОЖ ЛІТЕРАТУРАМИ СВІТУ

На світі небагато поетів, що могли б дорівнятися до Шевченка величчю духовної місії, котру він прийняв як Боже благословення. Його «Кобзар» повністю або частково перекладений багатьма мовами світу, і це свідчить про те, що в усіх куточках земної кулі ідеали свободи й гуманізму, покладені в основу цієї книги, знаходять відгуки в серцях людей. Кожен народ читатиме Шевченка по-своєму. Як, зрештою, по-своєму читає його кожне наступне покоління, беручи з невичерпно щедрої спадщини те, що є найближчим для людей сучасності. І багато світових майстрів поетичного слова складають нашому Кобзареві шану.

Видатний білоруський поет Янка Купала присвятив Тарасові Шевченку такі щирі рядки:

 

Його «батьком» охрестила

Пам’ятна Украйна.

Ех, і нам будь батьком милим,

Українцю славний!

 

Спів твій, линучи здалека,

Прозвучав не вузько,

Він луною відгукнувся

В серці білоруськім.

 

А ось рядки класика туркменської літератури Махтум-Кулі:

 

Вірші твої нетлінні, мій собрате,

Вони летять по світу крилато,

Вони давно живуть в туркменській хаті, -

Твій віщий вірш безсмертя вже здобув.

 

Пошанував Шевченка і грузинський поет Георгій Леонідзе:

 

...І хоч твої вірші сльозами змиті,

Але народ в них сили здобува.

 

Російський поет Микола Некрасов так оплакував Шевченка у вірші, написаному після його смерті:

 

...Всё он изведал: тюрьму петербургскую,

Справки, доносы, жандармов любезности,

Всё - и раздольную степь Оренбургскую,

И её крепость...

 

Ви й самі можете пошукати в різних літературах твори, присвячені великому Кобзареві!

 

ВАШ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ СЛОВНИК

Балада (з латинської - «танцюю») - це ліро-епічний твір історичного або героїчного змісту, часто з елементами фантастики. Баладами в давнину супроводжувались танці. Згодом спів відділився від танцю і балада стала самостійним літературним жанром.

Для балади характерними є такі елементи, як напруженість композиції, трагічна розв’язка, відчутне емоційне напруження, у центрі сюжету - лише одна подія з життя головного героя, лаконічність оповіді, незначна кількість героїв.

Спробуйте знайти кожен з елементів, притаманних жанру балади, у творі Т. Шевченка «Тополя».

Ви вже знаєте, що термін «пейзаж» використовують на позначення одного з компонентів сюжету, а саме - опису природи, її проявів або ж об’єктів зовнішнього світу (міста, будівлі). Романтйчний же пейзаж є н іби віддзеркаленням душі, внутрішнього світу героя-бунтівника, нерідко він

бурхливий, незвичайний, дуже яскравий. У такому зображенні завжди зосереджується увага на одній художній деталі, найбільш виразній і важливій. Це центральна деталь романтичного пейзажу.

Ми з вами продовжуємо аналізувати твір «Тополя». Якою є центральна деталь

романтичного пейзажу в ньому? У чому виявляється співзвучність пейзажного

малюнку і стану душі героїні твору?

Мотив (з латинської - «рухаю») - це неподільний смисловий елемент сюжету. Сукупність, тісне переплетіння цих елементів лежить в основі композиційної побудови ліричного твору. Вони рухають вчинками головних і другорядних героїв, відображають їхній внутрішній світ і спонукають до роздумів. Найбільш поширені в романтичній літературі такі мотиви: самотності, жертовності, розлуки, туги за коханим. Але один і той самий мотив може набувати різних змістових відтінків залежно від того, який сюжет відображає.

Поміркуйте, якими мотивами керуються персонажі в баладі Тараса Шевченка?

Чи характерні вони для романтизму загалом?

Контраст (із французької - «протилежність») - художній прийом, побудований на різко окресленій протилежності в чомусь: рисах характеру, властивостях предметів чи явищ. Відомий ще з фольклору, цей прийом став для романтичної літератури ніби «візитною карткою», оформившись у напруженому протистоянні протилежних сторін: бажаного з реальним або ідеалу з буденністю.

Ось характерний приклад із «Тополі»:

«Без милого сонце світить -

Як ворог сміється...» - а решту прикладів знайдіть самі!

Метаморфо за (з грецької - «перетворення») - це художній прийом, який передбачає перетворення однієї форми образу на іншу, його видозміну. Характерна ще для міфологічних творів, у яких явища, предмети й самі персонажі мали здатність до перевтілення, взаємопереходу; метафора у своєму образотворенні охоплює весь сюжет ліричного твору, а метаморфоза - лише певний її епізод.

Знайдіть у тексті балади «Тополя» відповідний епізод, де відбувається перевтілення героїні, зміна образу. 

Ідея (слово грецького походження з досить багатим первинним значенням: і «початок», і «основа», і «першообраз») - це провідна думка в художньому творі, ядро задуму автора, якому підпорядковуються картини, образи, художні засоби на всіх етапах творчого процесу. Ідея має нерозривний і органічний зв’язок з темою твору.

З уже вивченого вами можна пригадати повість І. Франка «Захар Беркут», її тема - боротьба українців проти монгольської навали, а ідея - незнищенність духу мужньої громади, яка здатна подолати найстрашнішого ворога.

Спробуйте самостійно й максимально повно визначити тему та ідею в прочитаних вами творах Тараса Шевченка. Як вони пов’язані між собою?

 

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

Пригадаймо, що ми знаємо про мистецтво декламації. Це майстерне виконання (читання вголос) того чи іншого літературного твору. А ви вмієте це робити? Чи замислювались над тим, чому, коли справжній актор декламує досить знайомий для вас текст, слухаєте його, як зачаровані? Натомість, коли хтось нудно і сонно щось бубонить собі під ніс, той самий твір видається абсолютно нецікавим. Тож спробуймо з’ясувати, як народжується неперевер-шене виконання літературного твору.

Кого з видатних українських декламаторів ви знаєте? Зверніть увагу: вірші Тараса Шевченка найкраще читає український артист Анатолій Паламаренко!

А вчитись мистецтва декламування ми почнемо із «Заповіту» Тараса Шевченка. Проведімо невеличкий конкурс на найкраще читання вголос цієї поезії. Для початку умовно поділіть її на окремі частини і спробуйте зрозуміти, що саме, які думки й почуття прагнув передати поет у тих чи інших рядках. Коли потрібно читати їх тихо, неквапливо, а коли - з емоційним підвищенням, виразною інтонацією?

Як будете готові, нехай кожен із вас по черзі продекламує цей твір. Обов’язково створіть журі на чолі з учителем, яке обере трьох переможців. Але будьте готові прокоментувати, пояснити своє виконання поезії - адже саме це повинен буде зробити кожен із фіналістів нашого змагання. Тож чому, коли читають або співають «Заповіт», будь-яка зала в будь-якій країні світу, не змовляючись, підводиться?..

 

ЛІТЕРАТУРНА П’ЯТИХВИЛИНКА

А чи відомо вам, що Тарас Шевченко був людиною веселою, дотепною, із надзвичайним почуттям гумору? Історія, яка, за словами очевидців, трапилася із Шевченком-художником, дасть змогу нам у цьому переконатись:

«Коли Тарас Григорович жив у Києві, то малював там картини. Він був відомий художник. От зайшов до нього один великий пан і просить, щоб Шевченко змалював його. Балакаючи з ним, Тарас Григорович швидко накидав олівцем портрет того пана. От пан став питати Тараса Григоровича:

- Скільки коштуватиме змалювати з мене портрет?

Тарас Григорович запросив з нього сто п’ятдесят карбованців. А пан йому каже:

- Що це ви так дорого хочете?

- Дорого? Тоді це буде коштувати триста карбованців.

Пан розсердився й пішов од нього. А Тарас Григорович узяв портрет, що накидав олівцем з того пана, приставив до нього ослячі вуха, поніс у магазин і сказав прикажчикові:

- Постав цей портрет на вітрині, а хто купить, нехай заплатить п’ятсот карбованців.

От іде пан вулицею, дивиться - на вітрині його портрет, тільки з ослячими вухами. Він до прикажчика, а там покупець стоїть і питає:

- Скільки коштує осел, що на вітрині?

- П’ятсот карбованців.

Пан підійшов і каже:

- Цей портрет я заберу.

Витяг п’ятсот карбованців і заплатив. А покупець стоїть і каже:

- Гарний осел, та не мені дістався».

Як ви гадаєте, про які саме риси характеру поета свідчить ця кумедна

історія?

А ось іще один випадок із життя Шевченка, що теж дуже влучно його змальовує:

«Розповідають, що, перебуваючи в Яготині в Рєпніних, Тарас Григорович користувався загальною увагою як відомий уже на той час український поет. Один панок, що був тут у гостях, усе ж ставився з погордою до недавнього кріпака. Знайомлячись із ним, подав йому мізинець. Шевченко весело промовив: “Ой, та навіщо мені так багато? Нате вам півпальця здачі” - і простяг панові дулю».

Чи згодні ви, що це була єдина можливість провчити хвальковитого

панка?

Ось таким він був, справжній Шевченко! Можливо, ви читали про поета щось цікаве, знаєте про веселі й дотепні епізоди з його життя? Підготуйте розповідь про це.

 

Це матеріал підручника Українська література 7 клас Міщенко

 

Автор: asia2016 от 21-02-2017, 15:58, посмотрело: 1557