Адам Міцкевич - "Світязь" читати онлайн, критика, біографія письменника » Народна Освіта


Народна Освіта » Світова література » Адам Міцкевич - "Світязь" читати онлайн, критика, біографія письменника






Адам Міцкевич - "Світязь" читати онлайн, критика, біографія письменника

«ПІЗНАЄТЕ МЕНЕ ПО ГОЛОСУ...»

 

Літературний багаж. Назвіть поетів, що стали національною гордістю своєї країни.

 

Адама Міцкевича визнано родоначальником класичної польської поезії. Однак заслуги митця перед рідною культурою значно ширші за творчі досягнення, адже він був не лише геніальним ліриком, а й мужнім борцем за незалежність батьківщини. Співвітчизники шанують його як справжнього лицаря свободи й духовного батька нації.

Цікаво, що за право вважати поезію Міцкевича своїм національним надбанням з Польщею сперечаються Литва й Білорусь. Зумовлено це тим, що дитинство і юність митця минули в полі впливу польської, білоруської та литовської культурних традицій.

А. Міцкевич з’явився на світ 24 грудня 1798 р. в сім’ї збіднілого шляхтича, який заробляв на життя адвокатурою. За три роки до того територію Польсько-Литовської держави було розділено між Австрією, Пруссією та Росією. Згідно із цим поділом, Новогрудський повіт, у якому народився поет, відійшов до Російської імперії (нині — територія Білорусі). Від старших юний Адам часто чув про славне минуле Речі Посполитої та підступність її ворогів.

Відтак ідеали свободи визначили і творчість, і навіть долю поета. Уже за років навчання у Віленському університеті (територія сучасної Литви) він узяв участь у заснуванні кількох студентських товариств. У центрі уваги молодих патріотів була тема вільної Польщі. Цього вистачило, щоб поліція визнала їхню діяльність такою, що загрожує політичному ладу царської Росії.

Упродовж 1823—1824 рр. найактивніших діячів товариств, зокрема й Міцкевича, було заарештовано. Близько чотирьох років поет прожив на засланні в Центральній Росії під пильним наглядом поліційних чиновників. Таке покарання мало на меті приборкати непокірного. Однак сталося навпаки: спілкування з видатними творчими особистостями, зустрічі з російськими вільнодумцями, зрештою, знайомство з культурним життям Москви та Санкт-Петербурга лише зміцнили політичну позицію Міцкевича. Крім того, заслання значно посприяло творчому розвою поета.

Український Мотив

 

У той період Міцкевич відвідав Україну. Прямуючи з Петербурга до Одеси, де отримав місце вчителя в ліцеї Рішельє, він зупинився в Києві. Проїздом до Москви поет побував у Харкові: там відбулося знайомство з відомим письменником П. Гулаком-Артемовським, який створив оригінальний український переспів його балади «Пані Твардовська».

Українські майстри слова, зокрема й Т. Шевченко, високо цінували творчість Міцкевича. Його твори перекладали І. Франко,

Леся Українка, М. Рильський,

М. Бажан, А. Малишко, І. Драч та інші.

У деяких українських містах на честь польського поета було встановлено пам’ятники. Найкращим серед них вважається львівський — споруджений за оригінальним проектом Антона По-пеля (зводився протягом 1899—

1904 рр.). В основі композиції монумента — колона, на постаменті біля її підніжжя — скульптура митця з крилатим генієм поезії, що тримає в руках ліру. Романтична піднесеність цього пам’ятника відбиває сутність творчого обдаровання Міцкевича.

Друга половина життя Міцкевича минула на чужині. І навіть там він не припиняв боротьби за свободу пригнічених народів. Так, 1848 р. за ініціативи поета було організовано польський легіон, який виступив на боці італійських революціонерів. Міцкевич сподівався, що це формування стане ядром руху за звільнення слов’ян, але марно. Кілька років по тому, під час Кримської війни (1853—1856), митець спробував відродити польський загін, однак його плани зруйнувала раптова хвороба... Невдовзі він пішов із життя.

Уся творчість Міцкевича позначена ідеями служіння вітчизні та ідеалам свободи. Цими ідеями сповнена і його балада, написана на основі легенди про перлину рідного краю — напрочуд мальовниче озеро Світязь. У творі втілилася любов поета до батьківщини, її природи, фольклору, народу, незламний дух якого не в змозі здолати жодний загарбник. Талант Міцкевича підніс давню легенду про Світязь до вершинних творів світової літературної балади.

ОТеребірте себе

1. Розкажіть про життя і творчість А. Міцкевича.

2. Чому за честь бути батьківщиною поета сперечаються три країни?

3. Як ви гадаєте, чому французький письменник В. Гюго назвав Міцкевича «апостолом свободи»?

4. Теми проектів. «А. Міцкевич в Україні»; «А. Міцкевич — співець Криму».

Перед читанням. Які легенди про свій рідний край ви знаєте? Чим, на ваш погляд, цікаві ці твори?

 

СВІТЯЗЬ

 

Хто, в Новогрудськім мандруючи краї,

Прагне на все надивитись,

Хай у Плужинськім бору побуває,

Гляне на озеро Світязь.

В пущі дрімучій розкинулись води

— Ясна і чиста рівнина,

Пуща їх тінню густою обводить,

Озеро — ніби крижина.

А як нічною проїдеш порою —

Станеш, затримавши подих:

Зорі побачиш вгорі й під собою,

Місяць у небі і в водах.

Чи то із небом злилися безодні,

Водяна дика пустеля,

 

 

А чи склепіння у сяйві холоднім

Небо, ввігнувшися, стеле?

Ген береги, мов розтали поволі,

Сяєвом срібним повиті,

Наче ти в синім пливеш видноколі,

В тихій бездонній блакиті.

Вабить це озеро, тихе й погоже,

В пітьмі чаруючи очі;

Та лиш сміливець нечуваний може їхать туди опівночі.

Кажуть, там сила нечиста гуляє,

Бенкети в озері править.

Хто проти ночі про це повідає —

Страшно і слухати навіть.

Часом нори там почуєш нічної

Поклики й грім під водою,

Стогін жіночий і брязкання зброї,

Вигуки дикого бою.

Гамір цей грізний вщуха за хвилину,

Бір прибережний шепоче,

Тільки молитва над озером лине,

Тужне благання дівоче.

Що воно значить? І хто відгадає?

Хто ту безодню прогляне?

Різне про теє народ повідає,

Правди ж не знають селяни.

Дідичів Світязі славних нащадок,

Пан у Плужинах багатий,

Ці таємниці діставши у спадок,

Вирішив їх розгадати.

Тож повелів він у ближньому місці

Довгі човни будувати,

Певід завглибшки аршинів на двісті

Кращим рибалкам в’язати.

Я остеріг, що тут Божої волі

Спершу спитатися треба, —

Дзвони гудуть не в одному костьолі,

Линуть молитви до неба.

Ксьондз із Цирина прибув на посвяту,

Благословення складає,

Ловлю за пановим гаслом почато,

Невід у воду пірнає.

Тоне, потяг поплавці за собою,

Вглиб — нескінченна дорога.

Стелиться слід за ним пінний стягою...

Певне, не зловлять нічого!

Ось підтягають до берега крила,

Мокрі зближаються сіті...

Що за страховище хвиля укрила?

Хто б то повірив у світі!

Ні, не страховище — жінку впіймали

Десь у підводній яскині:

Кучері білі, уста мов корали,

Очі великі та сині.

Плине до берега дивна істота.

Люди стоять остовпілі,

Дехто й тікати лаштується потай,

— Жінка підводиться з хвилі,

Каже: «Чи знаєте ви, що донині

Всіх, хто тут плавав зухвало,

Озеро, знявши вали білопінні,

В прірві підводній ховало?

Тож за цікавість пусту в нагороду

Всім вам загинути б нині, —

Тільки ж бо нашого, пане, ти роду,

Славного в рідній країні!

Тим, що цей розшук почавши без тями,

Бога ви все ж не забули,

Бог вам сьогодні моїми устами

Давнє повіда минуле.

Тут, де сумні простягаються піски,

Аїр росте та купава,

Місто колись було, сповнене блиску,

Пишна Туганів держава.

Світязь, ясною багата красою,

Мужньою силою воїв,

Під можновладних державців рукою

Квітла у славі й спокої.

Там, де цей ліс простягнувся похмурий,

Ниви стелилися здавна,

 

 

Ген Новгрудок здіймав свої мури,

Древня столиця преславна.

Раз по Литві покотилась тривога:

Цар із Русі наступає,

Військо його оточило Мендога,

Сили ж у князя немає.

З дальніх кордонів він кличе дружину,

Пише до князя Тугана:

“Княже, рятуй! Поможи, бо загину!

Сила іде нездоланна”.

Батько мій, те прочитавши послання,

Кличе: “Збирайтеся, вої!”

От і зійшлися вони на світанні,

Всяк при коні та при зброї.

Гримнули сурми, дружина рушає,

Князь виїжджає в діброву.

Раптом стає він і руки ламає,

В замок звертаючи знову.

Каже до мене: “Як власних підданців

Сам на поталу я кину?

Світязь не має ні мурів, ні шанців,

Тільки-но смілу дружину.

Як розділю своє військо надвоє,

Князю не дам оборони,

А коли всі ми підемо до бою, —

Як будуть діти і жони?”

“Батьку, — кажу я, — снагою і хистом

Допоможи батьківщині!

Бог захистить нас. Вночі я над містом

Ангела бачила нині.

Світязь мечем він укрив на хвилину,

Мовив, прекрасний, як сонце:

“Поки мужі захищають країну,

Я буду вам оборонцем!”

Батько послухав, рушає до бою,

Ніч наступає в тривозі.

Раптом ми чуємо брязкання зброї,

Крики “ура” на дорозі.

Гримнув таран, завалилися брами,

Сиплються градом уламки,

Сиві діди і жіноцтво з дітками

Товпляться з плачем до замку.

“Леле! — гукають. — Он сунеться військо!

Русь за ворітьми лютує!

Вбиймо себе, бо загибель вже близько.

Смерть від ганьби урятує!”

Лють погасила тремтіння тривоги!

Люди жалю вже не просять,

Золото, шати жбурляють під ноги

І смолоскипи приносять.

“Хто не умре — буде проклят назавше!”

Бачу, рятунку немає:

Той занімів, до порога припавши,

Той же сокиру здіймає.

Що нам — неволю ганебну прийняти,

Військо впустивши вороже?

А як у себе життя відібрати?

“Боже, — гукнула я, — Боже!

Як не втекти нам від лютої кари,

Нас захисти перед нею,

Громом убий із високої хмари

Чи заховай під землею!”

Ледве останнє я мовила слово —

Біле нас щось огортає.

Очі втопила я в землю раптово —

Бачу: землі вже немає.

Так врятувався народ безборонний,

Так ми уникли неслави.

Бачиш квітки? То дівчата і жони,

Змінені в білі купави.

Мов сніжно-білі метелики, линуть

Скрізь над водою німою,

В листі зеленім, як віття ялини,

Всипане снігом зимою.

Образ чарівний дівочої цноти

Барви квіток затаїли,

Тут їх життя обминають турботи,

Смерті незборної сили.

Царські війська, розпалившись у битві,

Владу їх встигли спізнати.

Тут зупинились вони по гонитві,

Цвітом квітчаючи лати.

Хто лиш сягнув там рукою у воду,

Вирвав вологі стеблини,

 

Раптом, хворобою вбитий страшною,

Згинув тієї ж хвилини.

Давню подію забуто, здається,

Є тільки відгомін кари:

Цвіт цей “цар-зілля” в народі зоветься,

Так його вславлено чари».

Мовила й зникла княжна під водою,

З нею човни всі та сіті,

З плескотом враз розійшлися надвоє

Води, туманом повиті.

Клекотом хвиля стрясає діброву,

З хвилі ніхто не зринає.

Води розгойдані сходяться знову,

Дівчини й сліду немає.

Переклад М. Пригари

 

Запитання і завдання до прогитаного

1. Перекажіть прочитану баладу Міцкевича. Як у творі пояснено походження озера Світязь?

2. Яким постає озеро на початку балади? На чому наголошує автор, змальовуючи Світязь? Яку славу має озеро серед людей?

3. Які історичні події відображено в баладі «Світязь»?

4. Назвіть географічні назви й образи рослинного світу, що надають баладі Міцкевича ознак реалістичного твору.

5. Визначте фантастичні елементи в сюжеті прочитаної балади.

Визначте основну думку балади «Світязь». Які художні деталі її увиразнюють?

7. Розкрийте символічний зміст образу Світязю.

8. Творча лабораторія. Усно опишіть озеро Світязь від імені княжни.

9. Філологічний майстер-клас. Знайдіть у прочитаній баладі рядки, у яких оповідач говорить від першої особи. Яку роль відіграє оповідач у подальшому розвитку сюжету?

 

Це матеріал з підручника Зарубіжна Література 7 клас Волощук

 

Автор: asia2016 от 16-02-2017, 21:08, посмотрело: 1201