Легендарні герої народних билин і балад » Народна Освіта


Народна Освіта » Світова література » Легендарні герої народних билин і балад






Легендарні герої народних билин і балад

Літературний багаж. Які народні пісні ви знаєте? Про що в них ідеться?

Віддавна люди з повагою ставилися до своєї історії. Одним з найважливіших засобів збереження пам’яті про значущі події минулого, битви, подвиги героїв були епічні пісні.

 

Літературознавча довідка

Епічні пісні — давні фольклорні віршовані твори, що розповідають про народних героїв та їхні подвиги.

 

Епічні пісні, створені талановитими співцями, виконували під акомпанемент давніх музичних інструментів. З плином часу їхні сюжети збагачувалися відомостями про пізніші історичні події, а поетична оповідь — новими побутовими подробицями й засобами художньої виразності. У результаті таких змін на основі однієї пісні виникали різні її варіанти, що поширювалися в тій чи тій місцевості. Упродовж багатьох століть епічні пісні були своєрідною історичною абеткою для народу. їх ушановували як пам’ятки героїчної минувшини рідної землі й свідчення великих звершень предків.

Самобутні епічні пісні складали в Київській Русі. їхня назва — билини — нині така звична, що здається, ніби вона виникла разом з тими піснями. Однак це не так. У давнину пісенні оповіді про народних героїв Київської Русі називали «старинами», згодом —

 

«богатирськими казками», і тільки від 40-х років XIX ст. за ними закріпилася назва «билини».

 

Літературознавча довідка

Билина — давньоруська епічна пісня, що розповідає про героїчні звершення легендарних богатирів. Билині притаманні поєднання фантастичних та історичних елементів, а також урочисто-піднесений, спокійно-величний тон, визначений билинним віршем. Сюжет билини прикрашено традиційним фольклорним «орнаментом»: постійними епітетами (сонце красне, поле чисте, добрий молодець, вітри буйні), повторами окремих слів і зворотів.

Одним з характерних прийомів билини є гіпербола — художній прийом, що ґрунтується на перебільшенні певних властивостей зображуваного героя, предмета чи явища.

Билини уславлювали воєнні й трудові подвиги знаменитих богатирів Київської Русі — Добрині Нікітіча, Микули Селяниновича, Святогора та інших. У цих образах відбилися уявлення наших пращурів про героя — захисника рідної землі, наділеного нездоланною силою й широтою душі, здатного гідно обстоювати ідеали добра й справедливості. Взірцем такої людини був, зокрема, Ілля Муромець — герой багатьох билин київського циклу. Утім, крім богатирів, існували й інші билинні персонажі. Так, у Новгороді було складено цикл про надзвичайно талановитого гусляраСадка.

 

Літературна кукня

На позір билини схожі на міфічні й казкові сюжети про героїв, що борються із силами зла. Так само, як у міфах і народних казках, важливу роль у цих оповідях відіграють фантастичні елементи (описи неймовірних подвигів, величезних ворожих полчищ, дивовижних чудовиськ тощо). Однак, на відміну від міфів і казок, сюжети билин, як правило, мають певне історичне підґрунтя, як-от воєнні походи, битви, зведення храмів тощо. Тому й описані в них події відбуваються не в міфічні «перші часи» і не в казковому «тридев’ятому царстві», а за конкретної історичної доби і в конкретній місцевості. Та й у фантастичних картинах героїчних битв нерідко простежується відлуння реальних історичних подій. Живий зв’язок з історією є першою характерною ознакою билин.

Друга визначальна ознака цих творів пов’язана з їхнім пісенним походженням. Билини складали билинним віршем, що надавав оповіді наспівності, урочистості, й зазвичай виконували під гуслі.

Сюжет билини побудовано так само, як і в народних казках: стислий вступ — зачин, у якому зазначено час і місце подій; основна частина,

що безпосередньо зображує подвиги богатирів; кінцівка, яка підсумовує оповідь. Така побудова разом з фольклорним «орнаментом» допомагала краще запам’ятати зміст билини.

 

Коментар архіваріуса

Оповіді про те, як богатирі «одним духом» знищували численні ворожі війська або могутніх чудовиськ, нині видаються такими далекими від реальності, що сучасному читачеві важко повірити в будь-який зв’язок між цими сюжетами та подіями давньої історії. Проте такий зв’язок існує. Недарма філологи називають билини алмазами історичної пам’яті. Щоправда, виявити історичну основу билини нелегко, адже для цього треба «очистити» її не лише від поетичної вигадки, а й від пізніших історичних нашарувань.

Так, у більшості билин богатирі (або, як їх ще називали, «храбри») служать київському князю Володимиру. У цій постаті, на думку вчених, поєднано образи двох князів, популярних на Русі, — Володимира Хрестителя та Володимира Мономаха. Або ж інший приклад. В одній з билин ідеться про те, як богатир Альоша Попович здолав велетенського змія Тугарина — надприродну летючу істоту в людській подобі. Дослідники вважають, що за билинним образом Тугарина Змієвича стояв половецький хан Тугоркан, який жив у XI ст. Цікаво, що історична особа, опоетизована в образі Альоші Поповича, реально існувала на півтора століття пізніше від зображених у билині подій. Тож напевно ратний подвиг здійснив якийсь інший чоловік. Його ім’я не збереглося, і народна пам’ять згодом приписала цей подвиг Альоші Поповичу. Порівнюючи історичні факти з їхньою поетичною обробкою в билинах, ми можемо належно оцінити багатство народної уяви.

З’явившись за часів Київської Русі, билини на багато століть пережили свою добу й залишили глибокий слід у культурі східнослов’янських народів. їхній вплив простежується, зокрема, в українських думах і героїчних піснях, а також у багатьох творах російських письменників, композиторів та художників.

За доби Середньовіччя в Західній Європі на основі народних пісень виникла балада, яка згодом поширилася у фольклорі різних народів.

 

Літературознавча довідка

Балада — невеликий за обсягом ліро-епічний твір на історично-героїчну, легендарну, фантастичну чи соціально-побутову тему з напруженим сюжетом і драматичною, часто несподіваною розв’язкою. Основну увагу в баладній оповіді зосереджено на зображенні захопливих подій та моральних питаннях. Для балади характерна виразна емоційна оцінка персонажів і подій; зазвичай у ній наявні розповідач, діалоги, повтори, зачин та кінцівка.

 

Літературна кухня

Жанр балади має цікаву історію. На думку вчених, він зародився в середньовічній Франції як різновид танцювальних пісень (сама його назва походить від північнофранцузького слова «Ьаііеґе», що означає «танцювальна народна пісня»), а із часом набув характеру суто поетичного твору.

Згодом балада поширилася на інші західноєвропейські країни. Приблизно в XV ст. вона потрапила до Англії та Шотландії. Однак там прижилася лише її назва: слово «балада» доклалося до місцевих народних пісень про легендарних персонажів. Так з’явився англо-шотландський різновид балади з її похмуро-таємничою атмосферою, трагічними життєвими історіями (про нерозділене кохання, зраду, криваву помсту тощо), гнітючими описами природи, яскравими героями, що повстали на боротьбу зі злом і нерідко зазнали в ній поразки...

Усе це надавало англо-шотландським баладам надзвичайної привабливості. Не дивно, що згодом вони здобули чимало прихильників по всій Західній Європі й стали джерелом натхнення для митців різних країн і епох. Яскравими прикладами цього є легендарні історії про нещасного короля Ліра та шляхетного розбійника Робіна Гуда, що лягли в основу багатьох відомих літературних і мистецьких творів... 1$

Балади містять чимало вигадки, але мають і певне історичне підґрунтя. Навіть більше: вони відтворюють широку картину життя феодального суспільства, змальовуючи представників усіх його верств, від короля до жебрака. Наявність такого історичного тла надає баладам пізнавального значення. Утім, сталий інтерес до цих оповідей можна пояснити не лише їхньою пізнавальною, а й власне художньою цінністю. Напружений сюжет, емоційність, яскрава мова, виразність портретів і характерів героїв — усе це засвідчує високу художню якість балади.

Популярність фольклорних балад із часом зумовила бурхливий розвиток літературної, або авторської, балади. її найвизначнішими здобутками стали баладні поезії Ф. Війона, Р. Бернса, Й.В. Гете, Ф. Шиллера, Г.А. Бюргера, В. Жуковського, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, А. Міцке-вича, Р.Л. Стівенсона та інших відомих авторів. Цим творам, так само як і народним баладам, притаманне несподіване поєднання реального й фантазійного планів, що надає оповіді романтичного забарвлення. Однак існують важливі відмінності між фольклорним і літературним різновидами балади. Автори літературних балад не просто розповідали цікаві історії з опоетизованого минулого, а, заглиблюючись у внутрішній світ людини, порушували важливі суспільні, філософські й психологічні проблеми.

 

Перевірте себе

1. Дайте визначення епічних пісень. Чому їх називають скарбницею народної пам’яті?

2. Що таке билина? Назвіть знаменитих билинних героїв. Про кого з них ви чули або читали раніше?

3. Які фольклорні елементи використовувалися в давніх оповідях про богатирів?

4. Розкрийте зміст поняття «гіпербола».

Визначте основні ознаки жанру балади. Назвіть баладних героїв. Схарактеризуйте англо-шотландські народні балади.

Чим літературна балада відрізняється від фольклорної?

7. Теми проектів. «Билинні богатирі»; «Герої билин у живописі»; «Робін Гуд на кіноекрані».

 

«ДОБРИЙ МОЛОДЕЦЬ ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ»

 

Літературний багаж. Пригадайте античні міфи про подвиги героїв. Які чесноти втілено в цих персонажах?

 

У давнину билинних богатирів шанували як героїв, що подавали приклад самовідданого служіння батьківщині. З найбільшою любов’ю народ ставився до Іллі Муромця. Билини зображували його «старшим» богатирем, який перевершував своїх побратимів і силою, і мудрістю. На думку деяких дослідників, таке ставлення пояснювалося походженням Іллі: на відміну від більшості билинних богатирів зі знатних багатих родів він був селянським сином, і це наближало його образ до простих слухачів. Глибоку симпатію до Іллі Муромця викликали й властиві йому душевні якості: моральна сила, почуття власної гідності й незалежність у взаєминах із князем Володимиром. Привабливих рис цьому персонажу додавала і його незвичайна біографія: тридцять років, згідно з билинами, Ілля, скутий невідомою недугою, «сиднем сидів» удома, доки не настав день, коли в ньому прокинулася могутня сила. Відтоді й почалася історія героїчних звершень богатиря...

 

Перед читанням. Читаючи билину, зверніть увагу на художні прийоми, знайомі вам за іншими фольклорними творами.

 

ПРО ІЛЛЮ МУРОМЦЯ ТА СОЛОВІЯ

Гей, у славному та у городі, у Муромлі,

Та у тому селі, та Карачаєві,

Гей, то не старий дуб к землі нагинається,

Ой то добрий молодець Ілля Муромець 

Батьку-матері уклоняється:

«Благослови, батьку та матір рідна,

У славний город Київ з’їздити,

Сонечку стольнокиївському

Князю Володимиру служити,

Віри християнської та боронити!»

Сам на доброго коня сідав,

У чисте поле виїжджав,

Озера-річки перепливав,

Ліс ламав,

Під город, під Чернігів, під’їжджав.

Під городом, під Черніговом,

Не ворон чорний небо укриває,

Не туман налягає,

Стоїть сила-силенная,

Днем від куряви сонця красного,

Ніччю місяця ясного Не видати.

Стоять три царевичі,

Мурзи3 погані, татарове, —

З коршем5 сили до сорока тисяч,

Хочуть город Чернігів узяти,

Всіх упень рубати,

Церкви Божії скидом пускати.

Тоді ж то старий козак

Ілля Муромець добре дбав,

Меча в руки брав,

Почав він гуляти,

Поганих мурзів-татарів наїжджати:

Куди їде —

Туди вулиця,

Куди верне —

Туди провулок.

Не стільки сам бив,

Скільки конем топтав,

Не один мурза, ні татарин

Не міг втекти і спастися.

Трьох царевичів живими впіймав,

Словами промовляв:

«Ей ви, царевичі та царенята,

Чи мені вас у полон брати,

Чи мені вам буйні голови з пліч зняти?

А то краще їдьте в свої царства

Та по всьому світу розкажіть,

Що свята Русь не пуста стоїть,

Що святу Русь могутні богатирі бережуть».

Тут відкриваються ворота У Чернігів-город,

Виходять чернігівці,

Низько вклоняються,

До козака Іллі Муромця Словами промовляють:

«Живи-то у нашому городі Чернігові воєводою,

Суди суди всі по-правильному,

Всі тобі повинуватись будемо».

Старий козак такеє промовляє:

«Не хочу я жить у вас воєводою,

Покажіть мені пряму дорогу

У славний стольний Київ-город».

Тоді ж то чернігівці словами промовляють:

«Ой тото пряма дорога у славен город Київ 

Заросла лісами Бринськими,

Уже тридцять літ простою дорогою

В Київ не їжджено.

Сидить Соловій-розбійник

На семи дубах,

На миль тридцять Ні кінному, ні пішому 

Пропуску немає.

Як засвистить Соловій по-солов’їному,

Як закричить він по-звіриному,

Як зашипить по-зміїному,

Так усі трави-мурави в’януть,

Усі квіти обсипаються,

А хто близько з людей,

Так всі мертві лежать.

Простою дорогою — п’ятсот верств,

А дальшою дорогою — ціла тисяча».

Поклонивсь їм Ілля Муромець 

Та поїхав лісами Бринськими,

Простою дорогою в славний город Київ.

Одною рукою коня тримає,

Другою рукою дуба рве.

Дуби рве самі коренистії

Та мости мостить,

Шлях укладає та все прямоїжджий.

Як під’їхав він до річки,

До Самородини,

Як побачив його Соловій-розбійник,

Як засвище він по-солов’їному,

Як закричить по-звіриному,

Як зашипить по-зміїному —

Всі трави-мурави в’януть,

Усі квіти обсипаються.

Там під муром тим Ілля Муромець зітхає,

До коня мовляє:

«Невже ж ти, коню мій богатирський,

По темних лісах зо мною не з’їжджав,

Пташиного посвисту не чував?»

Бере ярий лук,

Бере стрілу калену,

Натягнув тятиву шовкову,

Сам до стріли словами промовляє:

«Лети, моя стріло калена,

Вище лісу стоящего,

Нижче облака ходящего,

Та попади, стріло, Соловію в праве око!»

Як вилетіла стріла вище лісу стоящего, 

Нижче облака ходящого,

А попала Соловію в праве око,

А вилетіла стріла лівим вухом.

Упав Соловій зо семи дубів,

Та Ілля Муромець того придбав,

Соловія стрімко в кайдани кував,

А до булатного стременя в’язав,

Сам простою дорогою

У город Київ вирушав.

Гей, як приїхав Ілля Муромець у город, у Київ,

Приїхав до сонечка-князя у широкий двір,

Ставив коня серед двору княжого,

Соловію-розбійнику наказував:

«Гляди ж, Соловію, не відступай від доброго коня,

Бережи ти коня мого богатирського,

Від мене тобі, знай, нікуди не втекти».

А сам доброму коню наказував:

«Гей, ти, мій добрий коню богатирський,

Бережи проклятого Соловія,

Щоб він не відв’язався від стременя булатного мого».

Сам ввійшов він у палати княжії,

Хрест-то він клав по-писаному,

Поклін-то вів по-ученому,

Вклонявся на чотири сторони

Сонечку-князю з княжною Апраксією.

Говорить Володимир, князь стольнокиївський:

«Звідкіля ти, славний молодче,

З якої землі, якої матері,

Якого роду-племені єси?»

Промовить Ілля: «Єсть я із города, із Муромля,

Із села, із Карачаєва,

Ілля Муромець та і син Іванович,

А приїхав я у стольний город Київ

Послужити більше, князю мій, вірою-правдою,

Оборонять Русь святую,

Віру християнськую православную».

Говорить тут князь Володимир стольнокиївський:

«А якою, добрий молодче, дорогою ти їхав

В стольний город Київ,

Прямоїжджою чи окружною?»

Промовить Ілля Муромець такії слова:

«Сьогодні рано з рідним батьком і ненькою прощавсь,

На полудник хотілось мені у тебе правувати,

А прилучилось мені три причини:

Що перша причина — Чернігів-город від облоги виручати,

Що друга причина — на п’ятнадцять верст 

Мости через річку Самородину мостити,

А що вже третя причина — Соловія-розбійника

З сімох дубів збивати,

У город Київ проводжати,

Тобі, князю, гостинця дарувати.

Так уже прямою дорогою

Приїхав я із города Муромля 

У славний город Київ, князю».

Так тут князь Володимир стольнокиївський

Зі своїми князями та боярами;

Виходили вони на широкий двір

Подивитися на Соловія-розбійника.

Говорить Володимир-князь:

«Ой ти, Соловію-розбійнику,

Засвищи ти по-солов’їному,

Закричи ти по-звіриному,

Засичи ти по-зміїному».

Говорить йому Соловій-розбійник:

«Ой князю Володимир стольнокиївський,

Не твій я слуга,

Не у тебе і хліб їв

Та зелен-вино пив,

А Іллі мені розказувать».

Так тут промовив Ілля Муромець:

«Засвищи, Соловію, напівсвисту,

Закричи ти та напівкрику,

Зашипи ти та напівшипуі»

Говорить Соловій-розбійник:

«Запечатались мої кроваві рани,

Налийте мені чару вина зеленого!»

Так тут налили чару зелен-вина

На півтора відра,

Випив Соловій чару зелен-вина —

Як засвище Соловій на цілий свист,

Як закричить він на повен крик,

Як зашипить він на повен шип,

Всі трави-мурави зов’яли,

Листя з дерев посипалось,

А в князя з теремів високих криші зривало,

Всі хрустальнії скельця повипадали,

По всьому городу, по Києву,

Всі бременні кобили ожеребились,

Всі гості на княжому дворі,

Всі бояри та воєводи

На землі, як снопи, лежать.

Сам князь Володимир стольнокиївський

По двору кругом біжить,

Куньовою шубою вкривається.

Каже Ілля Муромець:

«Чого ж ти, Соловію-розбійнику,

Мого наказу не послухав,

Я ж велів тобі свистіти напівсвисту

І кричати напівкрику,

Шипіти напівшипу».

Говорить йому Соловій-розбійник:

«Уже, либонь, прочував я свій кінець

І тому посвиснув на повний свист,

Крикнув на повний крик 

Та зашипів на повний шип».

Тут старий козак Ілля Муромець

Брав Соловія за білі руки,

Повів його на поле Куликове

Та відрубав йому Буйну голову.

Так з тої пори не стало 

Соловія-розбійника на святій Русі. 

Тут-то славному козаку Іллі Муромцю 

Славу співають 

По всім землям,

По всім ордам

Однині і довіка,

А вам на многі літа!

 

Літературний практикум

1. Підготуйте переказ билини за поданими запитаннями.

A. Як Ілля збирався в дорогу?

Б. Який подвиг богатир здійснив під Черніговом? Які художні засоби увиразнюють силу ворожого війська, міць героя?

B. Як Ілля дізнався про Соловія-розбійника? Чому він не дослухався до поради обминути потвору й вирушив до Києва прямим шляхом? Які риси характеру богатиря виявилися в цьому епізоді? Г. Які деталі свідчать про те, що Соловій був надзвичайно сильним? Наведіть відповідні цитати.

Як богатиреві вдалося здолати Соловія? Чому Ілля відмовився взяти за нього викуп?

Д. Як Іллю прийняли при дворі князя Володимира? Чи повірив його розповіді князь? Обґрунтуйте відповідь цитатами з твору.

2. Які чесноти народного героя втілено в образі Іллі Муромця? Проілюструйте відповідь рядками билини.

3. Що (кого) уособлено в образі Соловія-розбійника?

4 У якому епізоді билини силу Іллі Муромця протиставлено владі князя Володимира? Яку думку утверджено через це протиставлення?

Знайдіть у тексті билини гіперболи. Що вони увиразнюють?

6 Заповніть подану таблицю прикладами з прочитаної билини: Казково-фантастичні елементи / Згадки про реальні географічні місцевості та історичних осіб.

Які традиції та звичаї Київської Русі відобразилися в билині «Про Іллю Муромця та Соловія»?

Підготуйтеся до виразного читання билини.

9. Творча лабораторія. Яким ви уявляєте Соловія-розбійника? Хто він — людина чи фантастична істота? Створіть його словесний портрет.

10. Філологічний майстер-клас. З пам’яті відновіть пропущені постійні епітети, які вжито в билині «Про Іллю Муромця та

1 Куликове поле в билинах згадується як місце страти.

2 Славу мали співати по землях християнських та іновірських.

 

Соловія»: ... молодець; ... поле; сила ... ; ворон ... ; сонце місяць ... ; ... голови; ... Русь.

11. Тема проекту. «Ілля Муромець — герой народних билин і літературних творів».

 

ЛІТЕРАТУРНИЙ НАВІГАТОР

Книжка за книжкою

Билина «Садко». Захопливі пригоди відбувалися з героєм новгородських билин Садком — бідним гуслярем, що заробляв на життя, звеселяючи людей на бенкетах. Якось, коли запрошень на свята не було, юнак сидів на березі Ільмень-озера й грав сам для себе. Несподівано на поверхні води з’явився морський цар і, сказавши, що Садко вельми потішив його своєю майстерністю, запропонував чарівну допомогу. Відтак життя гусляра змінилося...

 

Запитання для самостійного опрацювання твору

1. Якими рисами характеру наділено Садка?

2. Як поводиться гусляр у підводному царстві?

3. У чому виявилася сила мистецтва Садка?

4. Чим Садко відрізняється від богатиря-захиспика Іллі Муромця?

 

БАЛАДА ПРО РОЗБИТЕ БАТЬКІВСЬКЕ СЕРЦЕ

 

Літературний багаж. Як у народних казках зображено сімейні стосунки? Наведіть відповідні приклади.

Сумна історія короля Ліра належить до найдавніших англійських сюжетів. Розповідь про необачливого батька, який, несправедливо розділивши майно між своїми дітьми, залишився жебраком, передавалася з покоління в покоління спочатку в баладах, а потім — і в писемних джерелах. Згодом вона потрапила на очі видатному англійському драматургу В. Шекспіру. На основі цього сюжету митець створив геніальну трагедію. Відтак король Лір посів гідне місце в галереї «вічних образів» світової культури й став загальнолюдським символом трагічної батьківської любові.

 

Літературознавча довідка

Символ — художній образ, якому притаманні інакомовна багатозначність і глибина узагальнення. Символ не підлягає однозначному тлумаченню й розкриває свої значення поступово — у порівнянні з іншими образами твору та на тлі розвитку його сюжету. При цьому змістове багатство символу залишається невичерпним. У літературному творі символом може бути герой, картина природи, предмет і навіть художня деталь.

 

КОРОЛЬ ЛІР І ЙОГО ДОЧКИ

 

У Англії колись був король Лір

І панував собі на честь і славу,

Мав повагу він, і в сусідів мир,

І забезпечену державу.

 

Між іншими достатками його

Були також три доні гожі,

Прегарні й свіжі, що перевищали

Красою три червоні рожі.

 

Та королю подобалось старому

Раз їм питання предложити:

«Котра з дочок моїх найбільш

Мене потрафить ублажити,

 

Потіха старості моєї — ви, 

Тож по черзі хай кожна скаже,

Яку найбільшую любов мені

Вона ділами своїми докаже».

 

Регана, з них найстаршая, рекла:

«Мій отче, як мені вас не любити?

Якби яка пригода надійшла,

Готова я за вас і кров пролити.

 

А хоч і серце би моє криваве

На штуки посікти хотіли, 

Воліла б я, ніж мала допустить,

Аби яку ви прикрість потерпіли».

 

Я день і ніч готова вам служить,

Стать вам найменшою слугою,

Щоб віку свого ви могли дожить

У радощах та супокою».

«Тепер мені, — король старий сказав,

— Яснішою будучність стала.

Та ще ти, наймолодшая моя,

Свойого слова не сказала». —

«Я рада, — мовила Корделія, —

Свій довг дитячий все сповняти,

Послушна бути вам у всім,

А більш не в силі я нічого вам сказати».

«Так ти, — рік він, — не можеш більш нічого

Дать, ніж повинність повелить дитяча?

То видно, що твоя любов до мене

Не так-то вірна та гаряча.

То ж будь прогнана з мого двору!

Не хочу знать нелюбої дитини.

З мойого царства не дістанеш ти

По моїй смерті ні частини.

Лиш твоїм сестрам, що за мене раді

Хоч голови свої покласти,

Розділю я свою державу й дам

Обом по рівній части.

Дарую їм предківськую корону

І власть, і королівськую подобу,

Аби мене в любві своїй за те

Пропильнували аж до гробу».

 

Отак дві старші сестри підійшли

Старого короля облесними словами, 

Найменшу ж через королівський гнів 

Сей час з двора протурено за брами.

Мов сирота, пішла Корделія,

Блукаючи від міста до села,

Ні в Англії в селі, ні в місті жоднім

Собі притулку не знайшла.

Аж як до Франції дісталася,

Скінчилася її недоля;

На кращім ґрунті запишалася,

Мов гарний цвіт з чужого поля.

Король французький як пізнав її,

Не дбаючи на гнів вітця старого,

За королеву взяв її до себе

На радість королівства свого.

В дочки найстаршої живе

Старий король тим часом;

 

 

Що зразу там було мов медове,

Та незадовго стало квасом.

Регана при своїм дворі його

Держати з невеликим почтом мала,

Та почет той у скорому часі

Увесь від нього відібрала.

Що двадцять мали перед ним

І день, і ніч стояти до послуги,

Се видалося їй на десять без натуги,

А з десятьох лишила тільки трьох,

Та й того стало їй замного.

Забрала двох, лишивши лиш один,

А далі відняла й того одного.

«Чи се ж така твоя заплата

За те, що царство все своє 

Я вам віддав?

Тепер донька для тата 

Й малої дрібки того не дає!

0 ні! Ще до своєї Гонореллі,

Сестри твоєї меншої піду.

Вона не буде так, як ти, лукава

1 зглянеться на батькову біду».

Поїхав чвалом він у двір її

Та пожалівся на свою пригоду.

«Так вам і слід! — почув від лютої змії,

— Сестра вам жодну не вчинила шкоду.

У мене захисту для вас нема,

Хіба що з слугами на кухні жити

Захочете та теє їсти й пити,

Що не доїм та не доп’ю сама».

Почувши се, король заплакав гірко,

Бо голод докучав йому і спрага:

«О най же світ увесь почує, до чого

Веде батьківська нерозвага!

Та верну до Регани я ще раз,

Ачей вона людськеє має серце,

Раз відпихнувши, схаменеться вчас

І приязніш прийме мене, як перше».

Та як лише прибув, вона веліла

З двора свойого геть його прогнати 

І мовила: «Не ліпший буде він тепер,

Коли вперед не вмів себе тут шанувати».

До Гонореллі знов вернув король,

Згодився з слугами на кухні жити 

І їсти все, що подадуть йому,

Аби лиш вік свій продовжйти!

Та надаремно й того він благав,

Чого і жебракам ніхто не відмовляє:

«Не хтів за першим разом те принять,

Тепер і доступу до мене вже немає!»

Так обі донечки по двічі

Його відправили без жодного пардону;

Жебрацький кий узяв у руки той,

Що королівськую носив корону.

Тоді про наймолодшої дочки

Слова згадав і заповіт гарячий:

Завсіди буть послушною йому

І сповняти вірно довг дитячий.

Та він не важився тікать до неї,

Бо королівства мучило похмілля,

Що він ганебно так прогнав її, —

Й перемогло його, нарешті, божевілля.

На голові сніжне волосся рвав,

І в груди бивсь, і дер лице до крові,

І на дочок він помсту визирав

За брак у них дитячої любові.

Долинам, горам, рікам виливав

Палкії про невдячність їх промови,

Аж ріки, гори та твердії скали

З ним разом, бачилось, ридали і зітхали.

 

Нарешті хворого в тяжкій знесилі

Його до Франції прихильні завезли 

Й тут у Корделії та короля 

І захист, і підмогу ще знайшли.

Дочка, як лиш про горе батька вчула,

Сей час йому з підмогою прийшла,

Свою зневагу давнюю забула,

Йому потіху й радість принесла.

На Атаніппа королівський двір

Його ввела рицарськая дружина,

А перед короля за руку привела

Його найменша, вірная дитина.

І ласкаво прийняв його король,

Велів кликнуть по краю всіх охочих,

Хто для відзискання держави

Лірові Підняться хоче до помочі.

В товаристві Корделії вернув

Король до Англії з дочками воювати 

І вспів собі в невдовгім часі їх із престолів та столиць прогнати. 

І Лір прийняв настарості своїй 

Знов королівськую корону,

 

Та в одній битві замордовано

Корделію, його потіху й оборону.

Та скоро про ту передчасну смерть

Корделії до нього вість прийшла, 

Що в нерозважнім запалі за нього 

Сама у бій пішла,

Впав непритомний і оглушений

На її груди білі 

І вмер з тяжким зітханням 

Тої самої хвилі.

Вельможі краю серед жалощів

На тіла обоїх гляділи 

І обох сестер одноголосно 

На кару смерті засудили.

Хто там запанував по них,

У хроніці читайте,

А повість про дитячую невдячність

Собі запам’ятайте!

Переклад І. Франка

 

Запитання і завдання до прочитаного

1. У чому полягає трагедія короля Ліра? Кому з персонажів прочитаної балади ви найбільше співчуваєте? Чому?

2. Як Регані та Гонореллі вдалося переконати батька у своїй любові до нього? Обґрунтуйте відповідь цитатами з твору.

3. Чому Корделія відмовилася змагатися із сестрами за прихильність батька?

4 Як жилося Ліру в Регани та Гонореллі? Наведіть приклади з твору. Чим ви пояснюєте зміну в ставленні старших дочок до батька?

5. Знайдіть у баладі опис страждань короля. Які подробиці цього опису увиразнюють силу його горя?

Як Корделія довела свою відданість батькові?

7. Подискутуймо! У чому ви вбачаєте найбільшу помилку короля Ліра? Яка риса характеру героя призвела до неї — довірливість, марнославство, жага справедливості, батьківська турботливість? Чи можна стверджувати, що балада закінчується перемогою справедливості? Доведіть свою думку.

Знайдіть у баладі про короля Ліра зачин і кінцівку.

9. Зауважте, що І. Франко переклав прочитану вами баладу з німецької мови. До якого типу перекладів належить його версія (до прямих чи непрямих)?

10. Дайте визначення символу. Якого символічного значення набуває постать короля Ліра в баладі?

11. Тема проекту. «Історія короля Ліра на театральних сценах та в кінематографі».

 

ШЛЯХЕТНИЙ РОЗБІЙНИК РОБІН ГУД

 

Літературний багаж. Що ви знаєте про Робіна Гуда? Чому його називають шляхетним розбійником?

Хто не чув про легендарного захисника знедолених Робіна Гуда? Хто не захоплювався його стрілецькою майстерністю, готовністю будь-якої миті прийти на допомогу, винахідливістю, умінням докинути під час сутички влучне слівце, щоб підбадьорити побратимів або висміяти ворогів?

 

Коментар архіваріуса

Чи існував Робін Гуд насправді, достеменно не знає ніхто, хоча відповідь на це запитання історики шукають протягом кількох століть. Відомості, що збереглися до нашого часу, досить суперечливі. Важко, наприклад, встановити, коли жив Робін Гуд — у XII ст. чи на межі XIII—XIV ст.; ким він був за походженням — селянином чи дворянином тощо. Пояснити таку плутанину просто: балади про шляхетного розбійника почали записувати лише в XV ст., коли після зображених у них подій збігло чимало часу.

І все ж таки Робін Гуд існував... Ніхто не може впевнено стверджувати, що жив він саме в Шервудському лісі, та у свідомості простих англійців він був реальною людиною. Принижені, ошукані феодалами й королівськими чиновниками селяни втілили в образі Робіна Гуда свої мрії про соціальну справедливість і надії на визволення.

Наприкінці XI ст. король Вільгельм Завойовник наказав здійснити перепис населення, земель і міст Англії. У народі цей захід дістав назву «Страшний суд», адже більшість селян, що потрапили до загального переліку, перетворилися на кріпаків (віланів). Сумний парадокс1 історії: люди, які своєю працею примножували багатство королівства, втратили всі права й свободи. Так, згідно з «лісовими законами», що почали діяти в XI ст., дичина в лісах визнавалася власністю короля чи феодалів, а тому полювати на неї простолюду заборонялося під страхом смерті. І це — лише один із численних прикладів кричущої несправедливості.

Можливості поскаржитися на свавілля сеньйорів кріпаки фактично не мали, оскільки найвищими суддями в усіх життєвих питаннях були їхні-таки хазяї-феодали. Суди, в’язниці й шибениці примусили селян

Щарадбкс — тут: нелогічний збіг обставин.

мовчати, приховуючи гнів і образу. Однак за завісою мовчання зростала надія на те, що колись бездушних багатіїв буде покарано за все заподіяне ними зло. Такими сподіваннями й живилися розповіді про народного заступника — доброго, шляхетного, щедрого й справедливого Робіна Гуда.

Утім, ці розповіді мали й реальну історичну основу. У середньовічній Англії справді було чимало людей, які, протестуючи проти насильства, вимушено стали на шлях розбою. Ображені феодальним судом, оголошені владою «поза законом», вони тікали в ліси й гори, де могли жити вільно. Чи можливо, що серед них був Робін Гуд? Авжеж. Однак у такому разі баладний образ шляхетного розбійника не художній «двійник» якоїсь однієї людини, а збірний образ багатьох борців за права народу.

За Н. Басовською

 

Перед читанням. Під час читання зверніть увагу на деталі, які надають оповіді про Робіна Гуда історичної достовірності.

 

ЯК РОБІН ГУД СТАВ РОЗБІЙНИКОМ

(Уривки)

 

Було це давно, ще за Генріха II, який після запеклої боротьби зі своїми братами зійшов на престол Англії. У ті часи північ країни вкривали великі заповідні ліси, у яких полювати міг тільки король, а всім іншим під страхом смерті заборонялося вбити бодай єдиного оленя. Ці ліси охороняли королівські лісники, і головний лісничий у кожному лісі мав таку саму владу, як шериф13 в оточеному мурами місті чи навіть єпископ у своєму абатстві14.

Найбільші королівські заповідники — Шервудський та Бернесдейль-ський ліси — прилягали до двох міст — Шервуда та Бернесдейля. Протягом кількох років головним лісничим там був один чоловік, на ймення Х’ю Фітзу. Він мав тиху, лагідну дружину і маленького сина Роберта. Хлопчик, як свідчить запис в актовій книзі, народився 1160 року в місті Локслі, — через те його часто й називали Локслі або Роб з Локслі. Миловидий, з пружним і міцним тільцем, Роб, тільки-но зіп’явся на ноги, одразу й понад усе вподобав блукати з батьком по лісі. А коли змужніла його рука, він навчився спритно натягувати лук і пускати несхибну стрілу. Довгими зимовими вечорами найбільшою радістю для Роба було слухати батькові розповіді про хороброго Зеленого Віллі-розбійника. Цей Віллі зовсім не боявся королівських лісників і багато літ розгулював заповідниками, стріляючи оленів та бенкетуючи зі своїми друзями.

Дивлячись, як світиться обличчя сина, коли він слухає розповіді про розгульне лісове життя розбійників, любляча мати тільки зітхала. Вона походила з благородної родини і мріяла побачити Роба знаменитістю при дворі короля або в абатстві.

 

Вона вчила його читати й писати, прищеплювала йому гарні манери, учила бути правдивим і чесним як перед сановитими лордами, так і перед простими селянами.

Та хоч які приємні були хлопчикові материні уроки, проте він почувався набагато щасливішим, коли з луком у руках вільно блукав лісовими нетрями, прислухаючись до таємничої мови дерев.

У ті радісні й безтурботні дні в Роба було двоє друзів: Біллі Геймвелл, син батькового брата, який жив у Геймвелл-Лоджі біля Ноттінгема, і Маріан Фітцволтер, єдина дочка графа Хантінгдона. (...)

Однак дитинство минуло... У родині Роба сталося нещастя. За підступним наклепом ворогів лісничого Фітзу було знято з посади й заарештовано. Не витримавши потрясіння, батьки Роба померли. Два роки осиротілий хлопець виховувався в сім'ї далекого родича, сумуючи за колишнім життям у лісі.

Одного ранку дядько-сквайр1 розповів Робу, що в Ноттінгемі шериф оголосив змагання лучників. Найкращі з учасників мали стати королівськими лісничими, а на головного переможця чекала золота стріла. Юнак дуже зрадів цій новині й за кілька днів вирушив до Ноттінгема. Шлях туди пролягав через Шервудський ліс...

Продираючись крізь хащі Шервудського лісу й насвистуючи грайливу мелодію, він раптом наскочив на компанію лісників, що влаштували бучний бенкет під розлогими шатами столітнього дуба. Перед ними лежав величезний пиріг з м’ясом, і вони його пожадливо їли, запиваючи кожний кусень густим чорним пивом.

Роб тільки глянув на ватажка лісників і миттю зрозумів, що перед ним — ворог. Це був той самий чоловік, який незаконно посів батькове місце головного лісничого і безжально вигнав їхню сім’ю на сніг. Однак Роб не сказав йому жодного слова і мирно пішов би далі, коли б ватажок лісників, промивши горлянку неймовірно великим ковтком пива, не загорлав у його бік:

— Слово честі, оте хлоп’я вважає себе стрільцем! Куди поспішаєш, парубче, зі своїм іграшковим луком та стрілами? їй-бо, він чалапає в Ноттінгем на змагання!

Лісники зустріли ці дотепи громом образливого реготу. Роб скипів. Він справді вважав себе добрим лучником і тому гнівно гукнув у відповідь:

— Мій лук не гірший від вашого, а стріли мої летять далеко і влучно, — отже, не вам мене вчити!

Почувши такі слова, лісники знову гучно зареготали, а ватажок погрозливо звів брови й сказав:

— Ну що ж, покажи нам свій хист. Якщо влучиш у ціль — двадцять срібних монет від мене, а як не влучиш — прочухан.

— Де ваша ціль? — з гарячковим запалом вигукнув Роб. — Кладу свою голову проти ваших грошей, якщо я схиблю.

— Гаразд, нехай буде по-твоєму, — сердито відповів лісничий, — за хвастощі накладеш головою, якщо не влучиш у мою ціль.

Тієї миті з лісової гущавини, поскубуючи траву, вийшов табун оленів. До них було не менше як сто кроків. Це були королівські олені, але на такій відстані їм, здавалось, ніщо не могло загрожувати. Головний лісничий показав пальцем у бік тварин.

— Якщо твоя хирлява рука пошле стрілу хоча б на піввідстані до них, я буду з тобою закладатися.

— Годі! — вигукнув Роб. — Кладу свою голову проти двадцяти монет, що отой ваш красень ватажок робить зараз останній свій подих!

Нічого більше не кажучи, він помацав тятиву; наклав стрілу і відтягнув праву руку до скроні. Мить — і співуча стріла променем сяйнула через широку галявину. Ще мить — і олень-ватажок високо підскочив на місці, а потім, як підтятий, упав додолу.

Лісники від подиву тільки зойкнули, а тоді сердито почали репетувати. Найбільше лютував той, що сам-таки запропонував битися об заклад.

— Ти знаєш, дурна твоя голово, що ти накоїв? — кричав головний лісничий. — Ти вбив королівського оленя! За такі витівки наш король Генріх карає смертю. Ні слова про гроші! Мерщій забирайся геть, і щоб мої очі більше тебе не бачили!

Хвиля обурення піднеслася в грудях Робіна, і він не стримався.

— Я йду, бо твоя пика вже намуляла мені очі, любий лісничий. На тобі недоноски мого батька! — вигукнув він і, відвернувшись, пішов

 

своєю дорогою.

Лісничий сприйняв ці слова як погрозу. Налившись кров’ю від люті, він схопив свій лук і без попередження вистрілив у спину Робові. На щастя хлопця, в останній момент лісничий, наступивши на суху гілку, хитнувся: стріла просвистіла

у Робіна біля самісінького вуха і лише вирвала кілька волосинок на його голові.

Роб затремтів від гніву і рвучко обернувся до ворога, який стояв кроків за сорок від нього.

— Ха! — вигукнув він. — Хвастати майстер, а стріляти не вмієш! Ось тобі з мого іграшкового лука!

У повітря шугнула стріла. Головний лісничий зойкнув і впав долілиць. З лютими криками лісники стовпилися навколо свого начальника, але побачили, що допомога йому вже не потрібна.

Так помстився Роб за смерть батька, хоч тепер сам опинився поза законом.

Поки лісники ще не отямилися, він кинувся тікати і біг усе далі й далі в зелену гущавину лісу. Дерева, розгойдуючись проти вітру, гостинно розкривали перед ним обійми гілок, ніби вітали з поверненням додому. (...)

Надвечір Роб дістався хатини, у якій жила бідна вдова. Дізнавшись, що сталося з юнаком, добра жінка порадила йому шукати в лісі ватагу хоробрих лучників. До них пристали й сини старенької, оголошені розбійниками за те, що вполювали королівського оленя.

Роб вирішив приєднатися до лісової братії і того-таки вечора познайомився з удовиченками. Упевнившись, що юнак має шляхетні наміри, чоловіки взяли з нього присягу на вірність і розповіли, де знаходиться їхня схованка. Вони повідомили також, що лісовий загін ще не обрав собі ватажка й стати ним має переможець турніру в Ноттінгемі.

Ця розмова ще більше розпалила Робове бажання взяти участь у змаганні. Однак діставшись міста, юнак дізнався, що після сутички з лісничим його розшукують як особу, оголошену поза законом. Тому, хто впіймає Роба, було обіцяно щедру грошову винагороду. Становище юнака було вкрай небезпечним, але він не злякався і не розгубився...

Великі змагання почалися після полудня. Двадцять лучників вийшли на поле для турнірів і приготувалися до боротьби за золоту стрілу. Серед них впадав в око жалюгідний на вигляд жебрак, одягнений в строкате лахміття, із засмаглими до чорного й подряпаними обличчям та руками. Копицю рудуватого волосся прикривав каптур, дуже схожий на ті, які носять ченці. Жебрак повільно прокульгав за стрільцями і неквапливо зайняв місце в їхньому ряду. З натовпу почулися глузливі вигуки. Та, оскільки за умовами змагань у них міг узяти участь кожен, ніхто не вимагав, щоб жебрака прогнали.

Пліч-о-пліч з Робом, — бо це, безумовно, був він, — стояв мускулястий смагляволиций парубійко із зеленого пов’язкою на лівому оці. З нього теж реготали, але він не звертав на те жодної уваги і мовчки випробовував свій лук вправними, звичними до стрілецької зброї руками.

Трибуни для глядачів, що величезною підковою оточували стрільбище, були переповнені. Там зібралася дрібна шляхта й поспільство з навколишніх сіл та містечок. Усі нетерпляче чекали початку змагань.

У центральній ложі сидів кістлявий бундючний шериф, його обвішана коштовностями дружина й дочка, яка всім своїм виглядом показувала, що вона сподівається одержати золоту стрілу з рук переможця і таким чином стати королевою дня.

Сусідню з ними ложу займав товстенний єпископ Герфорда, а в ложі з другого боку сиділа дівчина, чиє темне волосся, карі очі й витончені риси обличчя примусили серце Роба радісно стрепенутися. То була Маріан! Вона приїхала погостювати з Лондона від двору королеви і тепер сором’язливо горнулася до свого батька, графа Хантінгдона.

Якщо й раніше Роб поклав собі будь-що завоювати золоту стрілу, то тепер, коли він побачив миле обличчя Маріан, це рішення зміцнилося в сотні разів. (...)

Проспівали сурми, і натовп завмер. Герольди15 ще раз оголосили умови змагань. У них могли взяти участь усі охочі. Першу ціль буде поставлено за тридцять елів16. Ті, що влучать у яблучко, стрілятимуть у другу ціль, пересунуту на десять елів далі. Третю ціль поставлять ще далі, і так аж поки визначиться остаточний переможець. Переможець одержує золоту стрілу й посаду королівського лісничого. Він також завойовує право обрати королеву дня. (...)

Ціль стояла не дуже далеко, і двадцять стрільців з двадцяти влучили в самісіньке яблучко.

Роб стріляв шостий. Чоловік із зеленою пов’язкою на оці зустрів його постріл схвальним бурмотінням. Сам він пустив свою стрілу недбало, але також влучив у середину, де був кружечок, не більший за бичаче око. Натовп шаленим ревом і вигуками «ура» вітав переможців першого туру змагання. Знову заспівали сурми, і другу ціль було поставлено вже за сорок елів.

Перші три лучники й цього разу поклали стріли у внутрішнє коло. Це були загальні улюбленці публіки, і їх нагородили гучними оплесками, гадаючи, що саме вони вийдуть переможцями. Однак глядачі перешіптувалися, що кожен з них має свого покровителя в особі присутніх тут трьох високоповажних людей.

Четвертий і п’ятий лучники ледве зачепили краєчок кола. Роб спокійно пустив свою стрілу, і вона впевнено лягла в сяючу цяточку.

— Жебрак! Дивіться, що робить жебрак! — шаленів розпалений натовп. — Знову йому пощастило!

І справді, стріла Роба стриміла набагато ближче до середини, ніж будь-чия інша. Влучніше за нього вистрілив тільки «Одноокий», як охрестив натовп парубійка з перев’язаним оком. На його постріл глядачі відповіли одностайним ревом. Таку стрільбу можна було побачити в Ноттінгемі не кожного дня.

Решта лучників або розгубилися, бачачи влучні постріли тих, хто стріляв попереду, або ж просто не змогли витримати темпу змагання. Вони один по одному схибили і з похнюпленими головами відійшли.

Тим часом сурми сповістили про початок третього туру — ціль установили на відстані п’ятдесяти елів. (...)

Лучники знову приготувалися до стрільби. Відчувалося, що вони трохи нервують. Третя ціль виглядала меншою, ніж саме яблучко першої. Стріли перших трьох претендентів на приз ледь зачепили краєчок внутрішнього кола.

Роб занепокоєно став на лінію стрільби. А непокоїтися було чого. Саме в цей час набігло кілька хмарок, затьмаривши ціль, і повіяв різкий боковий вітерець. На мить юнак звернув свій погляд на ложу, де сиділа темноока дівчина. Серце його радісно тьохнуло. Маріан помітила цей погляд і заспокійливо усміхнулася! Роб одразу відчув, що вона впізнала його, незважаючи на чудне вбрання, і всією душею бажала йому не зганьбити славу старого Шервудського лісу. Роб упевненою рукою натягнув лук і, вибравши мить між поривами вітру, пустив стрілу. Вона співуче пролетіла через поле і вп’ялася в самісіньку середину цілі.

— Жебрак! Жебрак! Ура йому, ура! — заволав збуджений натовп, змінивши свої глузування на цілковиту прихильність до Роба. — Ну що, поб’єш його, Одноокий?

Парубійко із зеленою пов’язкою на оці зневажливо посміхнувся і став до бою. Невимушеним граційним рухом він натягнув лук і, ніби й не дивлячись на ціль, пустив крилату стрілу. Вона зі свистом шугнула до цілі; сотні застиглих очей проводжали її в польоті. І знову дикий рев натовпу розітнув напружену тишу. Стріла Одноокого лише трішечки не влучила в середину, але обідрала пір’я на стрілі Роба. Придивившись до цілі й зрозумівши свою помилку, невідомий лучник здивовано знизав плечима. Він не врахував перемінних подувів вітру, і стрілу занесло трохи вбік. Та, незважаючи на свою поразку, він перший поздоровив Роба з перемогою.

— Сподіваюся, ми ще колись позмагаємось, — сказав він. — А по правді, мені зовсім не потрібна ота золота цяцька; я просто хотів допекти ненависному шерифу. Що ж, тепер коронуй обраницю свого серця.

І, несподівано повернувшись спиною, він зник у натовпі раніше, ніж Роб спромігся сказати, що він теж при нагоді охоче б з ним позмагався.

Герольд запросив Роба до ложі шерифа, де чекала його винагорода.

— Дивний ти хлопець, — промовив шериф, знервовано кусаючи губи, — але стріляєш добре. Як тебе звати?

Маріан підсунулася ближче й уважно дослухалася, чекаючи відповіді.

— Я Роб Мандрівник, мілорде шерифе, — відповів лучник-жебрак.

Маріан відхилилася назад і засміялась.

— Ну от що, Робе Мандрівнику, — мовив шериф, — хоч ти й не дуже дбаєш про своє тіло та одяг, але до пуття тебе можна довести. Хочеш на службу до мене?

— Роб Мандрівник завжди був вільний і не бажає нікому служити.

Брови шерифа погрозливо зійшлися на переніссі, але заради дочки

та золотої стріли він удав, що пропустив відповідь жебрака повз вуха.

— Робе Мандрівнику, — сказав він, — ось золота стріла, яка належить кращому лучникові нинішнього дня. І ти завоював цей приз. Подаруй його тій, яка цього справді гідна.

При цих словах герольд підштовхнув Роба ліктем і майже силоміць повернув його до дочки шерифа, яка сиділа з пісною усмішкою на вустах. Та Роб не звернув на це уваги. Він узяв золоту стрілу й підійшов прямо до ложі, де сиділа прекрасна Маріан.

— Леді, — звернувся до неї Роб, — прошу вас, прийміть оцей маленький подарунок від бідного мандрівника, готового завжди вам служити найкращими стрілами зі свого сагайдака.

— Дякую вам, Робе в каптурі, — відповіла дівчина, лукаво звівши брівку і встромивши сяючу стрілу у своє темне волосся.

Натовп голосно закричав:

— Слава нашій королеві! Слава!

Шериф тільки зиркав спідлоба на обірванця лучника, який відмовився від служби в нього, без слова подяки забрав приз та ще й на очах у всіх принизив його дочку. Він хотів був щось сказати, але чванлива дочка стримала його. Тоді шериф покликав свою сторожу й наказав стежити за жебраком. Але Роб спритно крутнувся і, загубившись у натовпі, швидко попрямував до міської брами. (...)

Увечері Роб дістався схованки лісовиків, де його радо зустріли сини вдови.

Один з трьох синів удови, на прізвисько Дебелий Вілл, вийшов наперед і промовив:

— Друзі, усі ви знаєте, що нашому загонові досі бракувало справжнього ватажка — шляхетного, добре вихованого, розумного, спритного і сміливого. Здається, тепер ми знайшли отамана в особі цього юнака. Я і мої брати сказали йому, що ви оберете собі у ватажки того, хто пошиє сьогодні шерифа в дурні, заволодівши його золотою стрілою. Правду я кажу?

 

Усі погодилися, і Вілл обернувся до Роба.

— Які новини принесли ви з Ноттінгема? — запитав він.

Роб засміявся.

— Можу сказати, що я таки справді пошив шерифа в дурні, а на додачу ще й забрав у нього золоту стрілу. Однак щодо призу, ви мусите повірити мені на слово, бо я подарував його одній дівчині.

Та побачивши, що слова його здалися не дуже переконливими, Роб додав:

— Я буду радий, коли ви приймете мене у вашу сім’ю простим лучником. Бо тут, я бачу, є старші й досвідченіші люди, ніж я.

На цих словах із групи лісовиків вийшов наперед високий смагляволиций чоловік, і Роб відразу впізнав у ньому лучника із зеленою пов’язкою на оці; тільки пов’язку тепер він зняв і дивився на світ обома очима — сміливими й чесними. Він сказав:

— Робе в каптурі — так, здається, назвала вас леді, — я можу потвердити ваші слова. Ви вміло збили пиху з шерифа, не гірше, ніж це зробив би я. Ми не вимагатимемо від вас золотої стріли, бо вона потрапила в гарненькі ручки. А хто з нас краще стріляє, ви чи я, це нехай покаже майбутнє. Однак я, Вілл Стютлі, при всіх заявляю, що не визнаю ніякого іншого ватажка, крім вас.

І добрий Вілл Стютлі розповів друзям усе, що сталося під час змагань, а потім простягнув Робові руку на знак своєї відданості.

Те ж саме зробили три молодих удовиченки, а слідом за ними з радісними вигуками й усі інші розбійники, серед яких Вілл Стютлі досі вважався найкращим стрільцем. Усі випили за Роба по кухлю чорного пива, після чого щойно обраного ватажка нарекли Робіном Гудом. Роб не заперечував, бо так назвала його прекрасна Маріан17.

Того вечора ще довго навколо багаття лунали бадьорі пісні й точилися веселі розмови. Ватага подарувала Робіну Гудові ріжок, яким він мав скликати своїх бійців. Усі урочисто поклялися в тому, що, забираючи гроші та речі в багатіїв, вони всіляко допомагатимуть бідним та знедоленим і ніколи не заподіють зла жінці, — нехай то буде дівчина, молодиця чи вдова. Клятву давали під розлогим пишнолистим деревом, при спалахах багрових омахів полум’я, за доброю вечерею і кухлем пива.

Так Робін Гуд став розбійником.

Переклад Ю. Юри

 

Запитання і завдання до прогитаного

1. Розкажіть про батьків і дитинство Роба. З ким хлопчик приятелював? Як було зруйновано родину героя?

2. Що спричинило сварку між Робом і лісничими в Шервудському лісі? Які риси характеру героя розкрилися в цьому епізоді?

3. Як поводився Робін під час змагань лучників? Що підтримувало його в боротьбі за золоту стрілу? Наведіть приклади з тексту.

4. Хто і чому дав героєві нове ім’я — Робін Гуд?

5. Доберіть з тексту цитати, які підтверджують, що Робіну Гуду притаманні шляхетність, сміливість, почуття справедливості, власної гідності, скромність.

Як народне уявлення про героя-захисника відбилося в образах Робіна Гуда та його товаришів-лісовиків?

7. Назвіть друзів і ворогів Робіна Гуда. Як їх схарактеризовано у творі? У яких деталях розкривається ставлення розповідача до цих персонажів?

Які відомості про звичаї англійського середньовічного суспільства ви почерпнули з прочитаної оповіді?

9. Подискутуймо! Чого, на вашу думку, можна навчитися в Робіна Гуда?

10. Філологічний майстер-клас. Порівняйте образи Робіна Гуда та Іллі Муромця. Визначте спільні риси героїв. Поясніть відмінності між образами народних захисників у билині та баладній оповіді.

 

Це матеріал з підручника Зарубіжна Література 7 клас Волощук

 

Автор: asia2016 от 16-02-2017, 20:52, посмотрело: 4140