Священна Римська імперія на шляху до роздробленості

Пригадайте, яким чином відбувся розпад імперії Карпа Великого.

1. Відроджена імперія: государі і князі. Після розпаду єдиної Франкської держави в її східній частині виникло нове королівство, яке

складалося з декількох фактично самостійних герцогств. У 919 р. їхні правителі обрали королем герцога Саксонії Генріха. Із цієї дати прийнято починати історію Німецького королівства.

Генріх очолив країну в тривожний час. Одне за одним її знекровлювали вторгнення грізних ворогів - норманів з півночі і мадярів (угорців) з півдня. Об’єднавши німецькі племена, король успішно стримував натиск скандинавів. Складніше було зупинити набіги рухливої мадярської кінноти, яка спустошувала все на своєму шляху. Для протистояння угорцям Генріх І створив міцне кінне військо і побудував численні фортеці.

Справу батька продовжив Оттон І. У 955 р. на річці Лех поблизу міста Ауг-сбурга він розбив мадярів. Удар мав таку силу, що угорці назавжди дали спокій німецьким землям. Після перемоги Оттон І став наймогутнішим королем Європи і прагнув відродити державу Карла Великого. На чолі сильного війська він вирушив до Італії і в 962 р. отримав імператорську корону з рук Папи. Народилась нова - Німецька імперія. Її правителі вважали свою державу наступницею Римської імперії і згодом назвали її Священною Римською імперією.

Наприкінці X ст. в Німеччині відбулося короткочасне піднесення культури, відоме під назвою «Оттонівське відродження». При дворі Оттона І діяла Академія, де освічені люди писали літературні твори і виготовляли рукописи.

Дружиною Оттона II була візантійська принцеса Феофано, це сприяло посиленню культурних зв’язків з Візантією. Виникли школи для хлопчиків і дівчаток, серед учителів особливо вирізнявся вчений монах Герберт. Людина незнатного походження, він здобув прекрасну освіту і став спочатку вчителем майбутнього імператора Оттона III, а потім -Папою Римським Сильвестром.

Щоб зміцнити свої позиції, імператори прагнули заручитися підтримкою церкви. Оттон І та його наступники щедро дарували їй численні землі та привілеї, а натомість призначали єпископами та абатами вірних людей. У Німеччині їм вдалося зробити церкву головною опорою імператорської влади. Наприкінці X ст. імператори вдало скористалися ослабленням папства і навіть почали на власний розсуд призначати пап. Обурене духовенство розпочало боротьбу за звільнення церкви від світської влади.

Імперія включала в себе Німеччину та північ Італії, де влада імператора не була міцною. _{

Для здійснення італійських походів імператори постійно зверталися по допомогу до німецьких князів. В обмін князі вимагали нових привілеїв і фактично ставали незалежними правителями. Вони вміло користувалися тим, що в Німеччині не склався звичай успадковувати престол. Королів обирали князі. Кожний государ, щоб передати корону синові, мусив ще за життя отримати їхню згоду. Дедалі частіше імператори просто купували підтримку князів ціною різних поступок.

2. Могутність Штауфенів. Посилення імператорської влади відбулося за государів з династії Штауфенів (або Гогенштауфенів), головна мета яких полягала в підкоренні Італії. Здібний полководець і досвідчений політик Фрідріх I (1152-1190) навіть отримав італійське прізвисько Барбаросса (Рудобородий).

Він шість разів вторгався в країну, але несподівано наштовхнувся на протистояння нової могутньої сили - багатих і незалежних міст.

Попервах Фрідріх І уміло скористався розбратом і суперництвом між містами.

Два роки німецьке військо тримало в облозі Мілан - найбільший центр процвітаючої Ломбардії.

Після капітуляції імператор ущент зруйнував місто. Розправа над мешканцями обурила всю Італію і показала, що досягти успіху можна лише спільними зусиллями. Північноіталійські міста

об’єдналися в Ломбардську лігу і в 1176 р. біля міста Леньяно завдали війську Фрі-дріха I нищівної поразки. Сам імператор ледве встиг урятуватися, покинувши на полі битви свій меч і прапор.

Що приваблювало в особі Фрідріха I німецького правителя Гітлера, який, розпочинаючи війну з СРСР у 1941 р., назвав план нападу «Барбаросса»?

Італійську політику Фрідріха I продовжив його син Генріх VI (1190-1197). Він одружився із сицилійською принцесою, однак право на корону Південної Італії був змушений підтверджувати силою зброї. Вдалий військовий похід закінчився пишною коронацією Генріха. Інша хвиля німецької колонізації котилася на схід до нижньої течії р. Ельби, Бальтій-ського узбережжя, Східної Прибалтики.

Підкорені народи - слов’яни, ліви і прусси - прийняли християнство. Завоювання для заселення німцями нових земель дало поштовх торгівлі, виникненню тут міст та посиленню князів на противагу імператору.

Після раптової смерті Генріха королем Сицилії став його 3-річний син Фрідріх. Для Фрідріха II (1220-1250) Німеччина завжди залишалася чужою країною. За ЗО років свого правління він відвідав її лише двічі. Імператор виріс і жив на Сицилії - мальовничому і зручно розташованому острові, яким колись почергово володіли візантійці, араби і нормани. Тісне переплетіння різних культур надавало неповторного колориту сицилійському життю і суспільству. Королівська влада була тут найсильнішою в Західній Європі: феодали повністю залежали від Фрідріха II. Двір імператора в Палермо вражав витонченою розкішшю, а пишний церемоніал підносив велич государя на неперевершену висоту.

Фрідріх II був найосвіченішим з тогочасних монархів: знав багато мов, складав вірші, написав цікавий трактат про соколине полювання. На відміну від інших європейських країн, державні посади в Сицилійському королівстві обіймали не васали імператора, а навчені й призначені за плату чиновники. Прагнучи поставити собі на службу якомога більше освічених людей, Фрідріх II заснував університет у Неаполі — перший із створених не Папою чи містами, а імператором.

Фрідріх II побудував потужний флот і перший у Західній Європі набрав постійне військо, сформоване переважно із сицилійців-мусульман.

Він ніколи не виявляв зневаги до інших релігій або народів, мав прекрасні стосунки з мусульманськими государями. Під час Шостого хрестового походу імператор без усякого застосування зброї домовився з єгипетським султаном про мирне повернення християнам Єрусалима. Натомість Фрідріх II не закрив жодної мечеті і запевнив султана, що надаватиме йому підтримку проти ворогів. Така поведінка дратувала пап і неодноразово закінчувалася відлученням імператора від церкви (забороною здійснювати церковні таїнства - причастя, покаяння та інші).

Фрідріх II продовжив боротьбу з папством за панування в Центральній та Північній Італії. Ці області приваблювали його не лише своїм винятковим багатством. Вони утворювали своєрідний міст між Німеччиною та Південною Італією і давали змогу імператору з’єднати свої володіння. Усі військові витрати лягли на

Сицилійське королівство. Від німецьких князів Фрідріх II вимагав лише одного - не заважати і задля цього постійно йшов їм на поступки. Князі отримали майже необмежену владу у своїх землях.

XIII ст. З грамоти Фрідріха II у відповідь на його відлучення від церкви

Якщо Римській імперії, яка покликана захищати християн, загрожуватимуть вороги та невірні, імператор візьме меча і захищатиме честь та звання. Але якщо отець усіх християн, наступник апостола Петра, намісник Христа підбурюватиме проти нас ворогів повсюди: на що ми мусимо тоді сподіватись? Що почати? Хіба в наш час люди знедолені та неблагородні не простягають своїх брудних рук до королівських та імператорських титулів? Папи хочуть перевернути весь світ, аби побачити біля своїх ніг імператорів, королів і князів. А тому весь світ повинен об'єднатися для повалення цієї нечуваної тиранії та для знищення загальної небезпеки.

Як Фрідріх II ставився до Папи Римського?

Фрідріх II справляв на сучасників незвичне враження, через що його називали «Диво світу». Після смерті імператора виникла легенда, начебто він не помер, а лише тимчасово зник. Люди вірили, що колись государ повернеться і встановить царство загального миру. Насправді ж після смерті останнього з могутніх Штауфенів загинула і його держава. У Німеччині та Італії посилилась роздробленість. Сицилія вступила в смугу занепаду. Усі нащадки Фрідріха II загинули, намагаючись утримати чи повернути його володіння. До кінця Середньовіччя жоден з німецьких імператорів не мав такої сили, впливу і авторитету, як видатні правителі династії Штауфенів.

3. «Золота булла» Карла IV і закріплення роздробленості. Вигідне розташування Німеччини на шляхах міжнародної торгівлі створювало сприятливі умови для розвитку її ремесел і торгівлі, розквіту міст. Важливу роль у господарстві відігравала гірнича справа: німці вважалися неперевершеними в усій Європі майстра-ми-гірниками. Подальшим економічним успіхам заважала політична роздробленість країни. У Німеччині не існувало єдиної грошової системи, кожне князівство стягувало свої мита, мало власні одиниці міри та ваги. У збереженні роздробленості були зацікавлені тільки князі.

На початку XIV ст. князі посадили на трон представника малозначного роду графів Люксембургів. Несподівано Люксембурги не лише приєднали до своїх володінь Чеське королівство, а й надовго закріпили за собою імператорську корону. У 1356 р. найвизначніший з правителів цієї династії - імператор Карл IV - видав законодавчий акт - «Золоту буллу», яка остаточно закріпила роздробленість Німеччини.

«Золота булла» затвердила існуючий на практиці порядок передачі німецького трону. Більшістю голосів короля обирали сім авторитетних князів - курфюрстів: три архієпископи й чотири світські правителі. Але стати імператором король міг тільки в Римі після вручення імператорської корони самим Папою. «Золота булла» узаконила право князів карбувати монету, стягувати мита, вершити суд і навіть вести міжусобні війни. Більше того, містам було суворо заборонено створювати союзи для опору зазіханням феодалів.

У той час коли у Франції та Англії розгорталася централізація, посилювалася королівська влада й поступово знищувалося всевладдя феодальної знаті, у Священній Римській імперії відбувалися зовсім інші явища. Тут імператорська влада дедалі слабшала, а великі князі зміцнювали свої позиції і перетворювалися на повноправних володарів своїх територій.

Після припинення Люксембурзької династії імператорська корона в середині XV ст. перейшла до Габсбургів. У країні діяв орган станового представництва - рейхстаг. Головна роль у ньому належала курфюрстам, князям та багатій верхівці великих міст. Вплив рицарства, духовенства й більшості міст був незначний. Рейхстаг мав обмежені права, його рішення не завжди виконувалися.

Роздробленість країни викликала занепокоєння в частини німецького суспільства. Бюргерство виступало за проведення реформ: заборону феодальних війн, установлення контролю міст над свавіллям князів, уведення єдиного судочинства та єдиних грошової і митної систем. Виконання цих вимог могло б вивести Священну Римську імперію на шлях централізації. Проте в реальному житті в Німеччині на схилку Середньовіччя зберігалася роздробленість.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Чому німецькі королі вважали за необхідне отримати імператорську корону в Римі?

2. Які причини викликали роздробленість Священної Римської імперії?

3. Що було характерним для «Оттонівського відродження»?

4. Що в устрої Сицилійського королівства відрізняло його від інших країн?

5. Чому сучасники називали імператора Фрідріха II «Дивом світу»?

6. Чиї інтереси захищала «Золота булла» Карла IV?

7. Чому в Німеччині не склалася спадкоємна монархія?

8. Хто обирав короля і коли він ставав імператором?

9. Здійснення яких перетворень могло вивести Німеччину на шлях централізації? Чому цього не відбулося?

ВИКОНАЙТЕ ЗАВДАННЯ

1. Позначте на контурній карті кордони Священної Римської імперії в XI ст., зміни кордонів до XV ст., найбільші курфюрства. Розфарбуйте володіння імператорів та римських пап.

2. У зошитах зробіть порівняльну таблицю станово-представницьких органів: англійського парламенту, французьких Гзнеральних штатів і німецького рейхстагу; що спільне, а що відмінне в їхній діяльності.

ТВОРЧО ПОПРАЦЮЙМО

У групі обговоріть діяльність історичних персон: Філіппа IV Красивого, Генріха II Плантагенета та Фрідріха II. Визначте, хто з них був наймудрішим правителем, хто мав найбільшу підтримку підданих, хто найбільше зробив для своєї країни. Обґрунтуйте свою думку.

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Подаляк, Лукач, Ладиченко