Англія: від англосаксонських королівств до сходження Тюдорів

Пригадайте, чи були в період Середньовіччя на теренах України органи станового представництва.

1. Під ударами завойовників. Британські острови часто називають Альбіоном (з лат. - білий): чи то через часті тумани, чи то через білосніжні крейдові урвища вздовж їхнього південного узбережжя. Із середини V ст. сюди, на колишню римську провінцію Британію, обру-шилися германці - юти, англи і сакси. Тимчасово їхній натиск вдалося призупинити. Спогади про цю героїчну добу збереглися в легендах про хороброго короля Артура і рицарів Круглого столу. Але поступово завойовники захопили майже всю Британію і утворили на її землях кілька королівств. Загарбники і підкорені злилися в єдиний народ -англосаксів. У IX ст. один з правителів вийшов переможцем з тривалої міжусобної боротьби й об’єднав усі королівства під своєю владою. Країну стали називати Англією, оскільки найуживанішою в ній була мова апглів.

Об’єднання не врятувало Англію від вторгнень норманів, серед яких переважали датчани. Король Альфред Великий (871-900) організував опір завойовникам: створив міцне професійне військо, побудував великий флот, звів прикордонні укріплення. Він здобув над датчанами ряд перемог і змусив їх укласти договір про поділ Англії на дві частини. В одній повновладним правителем став він сам, решта відійшла скандинавам і отримала назву «Денло».

Після смерті короля на трон претендували двоє його родичів - знатний англосакс Гарольд і нормандський герцог Вільгельм. Важкоозброє-на армія нормандців, ядро якої становила кіннота, перетнула Ла-Манш і висадилася на півдні Англії. Англосакси билися з виключною мужністю, але в жовтні 1066 р. у битві біля Гастінгса зазнали поразки. Найкращі англійські воїни разом з королем Гарольдом загинули, захищати країну було нікому.

Лондон відкрив ворота переможцю. Нормандський герцог став королем Англії Вільгельмом Завойовником.

XIII ст. З «Великої історії Англії, або Хроніки від 1066 до 1259» Матвія Паризького

Англи піші, озброєні двосічними сокирами, з'єднавши щити, утворили непроникну стіну. Гарольд - також піший - стояв разом з братами біля свого прапора, щоб нікому не спало на думку втікати. Билися несамовито, обидві сторони не хотіли поступатися. Раптом з’явився Вільгельм і дав своєму війську сигнал до удаваної втечі. Побачивши це, англи розладнали свої щільні ряди і швидко погналися за втікачами. Нормандці, повернувши проти ворогів, напали на них і, у свою чергу, змусили бігти англів. Перемога дісталася нормандцям. Зрештою Гарольда було поранено стрілою в голову, він загинув на полі битви.

До якої хитрості вдався Вільгельм, щоб досягти перемоги в битві біля Гастінгса?

Англосакси неодноразово підіймали повстання. Вільгельм жорстоко їх придушував, а землі непокірної знаті роздавав рицарям-завойовни-кам. Король наділяв землею поступово, у міру того як забирав її в місцевого населення. Тому володіння баронів (великих землевласників) були

розкидані в різних районах, що заважало виникненню незалежних князівств. У результаті влада короля в Англії виявилася міцнішою, ніж в інших країнах Західної Європи. На відміну від них, тут діяло правило «Васал мого васала є моїм васалом», і всі рицарі служили в королівському війську.

Зміцненню королівської влади сприяв також проведений Вільгельмом загальний поземельний перепис - перший у середньовічній Європі. Король отримав інформацію про розміри володінь і прибутки своїх васалів, а також точні дані для грошового оподаткування всього населення. Під час перепису від жителів під страхом покарання вимагали, як на Страшному суді, казати тільки правду. Тому всі зроблені записи назвали «Книгою Страшного суду».

Чому поземельний перепис сприяв зміцненню королівської влади?

Для утримування в покорі переможеного народу Вільгельм поділив країну на графства і в кожному з них побудував замок-фортецю. Най-відомішим є лондонський Тауер - одна з королівських резиденцій, де знаходилася також в’язниця, а у дворі відбувалися страти.

Тепер тут розташовано сховище королівських коштовностей і музей старовинної зброї. За легендою, Лондон процвітатиме, поки в Тауері житимуть 12 чорних воронів. Цієї традиції англійці дотримуються до сьогодні. Ще маленьким пташенятам підрізають крильця, аби вони не могли вилетіти із замку.

Ставши королем Англії, Вільгельм залишився водночас герцогом Нормандії, тобто васалом французького короля. Із цього моменту і на декілька наступних століть історичні долі двох держав тісно переплелися.

2. Створення держави Плантагенетів.

Вільгельм Завойовник та його наступники перетворили Англію на могутню державу. Її подальше посилення пов’язане з іменем правнука Вільгельма — Генріха II Плантагенета (1154-1189).

Крім Англії, до складу його величезної Анжуйської держави входила також майже половина Франції, у тому числі багаті Нормандія й Аквітанія. Генріх II був невтомним працівником. Здавалося, він ніколи не відпочиває, постійно роз’їжджає по своїх володіннях і всюди наводить порядок. Щоб мати надійну опору, король призначив шерифами (управителями англійських графств) відданих собі людей незнатного походження.

Генріх II провів ряд реформ спрямованих на зміцнення держави.

Важливі зміни викликала проведена Генріхом II судова реформа. Раніше справи розглядали місцеві сеньйоріальні суди, які виносили вирок за результатами поєдинку або після застосування ордалій - важких випробувань водою, розпеченим залізом чи вогнем. Невинним вважався лише той, хто витримував ці випробування.

Генріх встановив нові правила. Кожна вільна людина могла за певну плату перенести розгляд своєї справи із сеньйоріального до королівського суду. Там судді діяли зовсім інакше. Вони опитували 12 «гідних, чесних і таких, що заслуговують на довіру», місцевих жителів, які свідчили під присягою (тому їх називали присяжними). Поступово суди присяжних витіснили феодальні, по всій країні поширилося єдине королівське право.

Порівняйте сеньйоріальний суд і суд присяжних. Чому люди обирали останній?

Важливе значення мала військова реформа. Генріх II обмежив військову службу феодалів терміном до 40 днів. За решту служби (а іноді й за всю) вони мусили сплачувати своєрідний податок - «щитові гроші». На ці кошти король набирав наймане рицарське військо. Крім того, Генріх II зобов’язав усіх вільних чоловіків мати озброєння, щоб за потреби з них можна було створити ополчення. Залежність короля від військових сил феодалів різко зменшилася.

3. Велика хартія вольностей. Син і спадкоємець Генріха II, Річард І Левове Серце, був героєм Хрестових походів, поетом, чудово освіченою людиною, але бездарним політиком. Він проводив життя в постійних мандрах, за десять років свого правління лише десять місяців прожив в Англії і навіть не знав англійської мови. Після загибелі Річарда

корону успадкував його молодший брат Іоанн Безземельний. Своєю підступністю, переслідуванням невгодних баронів і нескінченними поборами він викликав ненависть підданих.

Спроби Іоанна втрутитися у справи церкви викликали конфлікт з Папою Іно-кентієм III. Папи римські вимагали від королів скласти васальну присягу і через конфлікт з монархом могли відлучити від церкви цілі країни. Так, Папа Інокен-тій ІІІ відлучив короля Іоанна Безземельного від церкви і погрожував позбавити трону. Переляканий Іоанн відступився, визнав себе васалом Папи і дав обіцянку щороку сплачувати йому велику грошову суму. Принизлива угода викликала в Англії обурення. Атмосфера загострилася після поразок англійців у Нормандії, куди, скориставшись ситуацією, вдерся французький король Філіпп II Август. За короткий час Іоанн втратив понад половину своїх французьких володінь. Коли звістка про це досягла Англії, барони підняли заколот. Їх підтримало духовенство, рицарство і міста. Лондон відчинив перед повстанцями ворота.

Іоанну Безземельному не залишалось іншого, як визнати вимоги баронів, які отримали назву «баронські статі». Компромісом між баронами та короною стала підписана 15 червня 1215 р. Велика хартія вольностей. Одним з її головних принципів є верховенство закону над монархією. Цікаво те, що фактично дія Великої хартії вольностей зберігається у Великій Британії до сьогодні. Копії документа зберігаються в британських музеях та національних архівах та охороняються як важлива пам’ятка в історії держави. Велика хартія вольностей складалася зі вступу та 63 статей. У ній король обіцяв не обмежувати права англійської церкви, не обтяжувати баронів податками, не розорювати народ штрафами, не допускати сваволі королівської влади, опікуватися торгівлею і не порушувати міських привілеїв. По суті, прийняття Хартії означало капітуляцію короля перед повсталими. Їхні вимоги було задоволено.

Основне значення документа полягало в обмеженні королівської влади на користь великих феодалів. За виконанням його положень стежила виборна Рада баронів, яка в разі порушення Хартії могла оголосити королю

війну. Певні гарантії від сваволі влади отримали вільні люди. Утім, король Іоанн не думав дотримуватися Хартії. Між ним і баронами почалася війна, але в розпал воєнних дій король помер. За його наступника, короля Генріха III, Хартія зазнала кількох редакцій. До неї вносилися зміни, що стосувалися здебільшого норм приватного права, а не основ управління державою чи повноважень монарха. Остання версія Великої хартії вольностей з’явилася 1225 р. і саме в такому вигляді була визнана англійськими монархами та поступово перетворилася на основний закон держави.

1215 р. З Великої хартії вольностей

1. Щоб англійська церква була вільною і володіла своїми правами в цілості і своїми вольностями в недоторканності. Пожалували ми також усім вільним людям королівства нашого за нас і за спадкоємців наших на вічні часи всі нижче-писані вольності.

12. Ні щитові гроші, ні інші побори не повинні стягуватись у королівстві нашому інакше, як за загальною згодою королівства нашого, якщо це не для викупу нашого з полону, і не для посвячення в рицарі первородного сина нашого, і не для видання першим шлюбом заміж первородно!' доньки нашої.

20. Вільну людину можна штрафувати тільки відповідно до роду провини, причому має залишатися недоторканним її знаряддя.

32. Ми не станемо утримувати в себе землі тих, хто звинувачений у важких злочинах, довше року і дня, а потім землі ці мусимо повернути їхнім сеньйорам.

39. Жодна вільна людина не буде заарештована чи ув’язнена, чи позбавлена майна, чи оголошена поза законом, чи вигнана, чи якимось іншим чином знедолена. Ми не вчинимо проти неї жодних дій і не дозволимо зробити це комусь іншому, інакше ніж за законом країни.

41. Усі купці повинні мати право вільно і безпечно виїжджати та в’їжджати до Англії, перебувати в країні та пересуватися як сушею, так і водою для того, щоб купувати і продавати без усяких незаконних мит.

61. Ми даємо гарантію, щоб барони обрали двадцять п’ять баронів з королівства, кого забажають, а ті повинні всіма силами охороняти та змушувати охороняти мир і вольності, які їм надали. Якщо ми або хтось із слуг наших якусь із статей миру або гарантії порушимо, двадцять п'ять баронів тиснутимуть на нас усіма засобами, тобто шляхом захвату замків, земель, володінь та всіма іншими доступними їм способами, поки не буде виправлено порушення відповідно до їхнього рішення...

3. Виникнення парламенту і нові випробування. Син Іоанна Безземельного Генріх III (1216-1272) не відрізнявся твердим характером і легко потрапляв під чужий вплив. За наполяганням дружини-француженки він щедро роздавав землі й посади її численним родичам, нехтуючи інтересами англійських феодалів. Обурена знать підняла повстання. Влада опинилася в руках Ради баронів, без узгодження з якою король не мав права приймати рішення.

Свавілля баронів не влаштовувало рицарів, міста і частину знаті. Вони продовжили

боротьбу і на чолі з графом Симоном де Монфором вступили у відкриту війну з королем. Монфор розбив королівське військо і увійшов у Лондон. Генріх разом зі старшим сином потрапили в полон, а Монфор став правителем Англії. Щоб заручитися широкою підтримкою, він у 1265 р. скликав збори, на які запросив не лише верхівку духовенства і знаті, а й представників рицарства і міст. Так було започатковано англійський парламент. Невдовзі військо Монфора зазнало поразки, сам граф загинув у бою. Новий король Едуард I втім зберіг традиції парламентаризму.

У середині XIV ст. внаслідок «чорної смерті» Англія втратила третину населення. Робочих рук не вистачало, заробітна плата різко підвищилась. Перед феодалами й міськими багатіями постало питання, звідки взяти робітників і як змусити їх працювати за низьку плату. На допомогу їм прийшла королівська влада, видавши низку законів -так зване «робітниче законодавство». Усі люди віком від 12 до 60 років мусили найматися на роботу за ту плату, яка існувала до чуми. Ті, хто залишав наймача без його дозволу, потрапляли до в’язниці. Найменша провина каралася штрафом. У відповідь по країні прокотилася хвиля селянських заворушень.

Водночас із критикою церкви виступив професор Джон Вікліф. Він закликав духовенство відмовитися від багатств і передати їх світським правителям. Щоб зробити Святе Письмо доступним народу, Вікліф сприяв його перекладу з латини англійською мовою.

Учення Вікліфа було засуджене як єретичне, але знайшло широкий відгук у народі. Його підхопили й надали нового звучання лоларди - бід-

ні священики. Вони запитували: «Коли Адам орав, а Єва пряла, хто був тоді дворянином?». У цих словах відбивалися інтереси простого народу.

5. Війна Червоної і Білої троянд. Наприкінці XIV ст. група баронів скинула з престолу останнього Плантагенета. До влади в Англії прийшла династія Ланкастерів. Свої права на трон заявила ще одна могутня родина - герцоги Йорки. Герб Ланкастерів прикрашала червона, а герб Йорків - біла троянда. Тому кровопролитна 30-річна бійня між ними отримала назву війна Червоної і Білої троянд (1455-1486). Попри свою романтичну назву, вона була на рідкість жорстокою і супроводжувалась палацовими інтригами, підступними зрадами й жорстокими розправами.

У результаті війни до влади в Англії прийшла нова династія Тюдорів, представники якої поєднали в своєму гербі червону та білу троянди. Король Генріх VII спирався на нових дворян, зацікавлених у посиленні королівської влади. Він продовжував скликати парламент, але повністю підпорядкував його собі. В Англії на зміну станово-представницькій монархії приходила необмежена влада короля.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Як Альфреду Великому вдалося зупинити норманів?

2. Чому в ХІ-ХІІ ст. влада короля в Англії була міцнішою, ніж у Франції?

3. Що таке «щитові гроші»?

4. Яким чином реформи Генріха II сприяли посиленню Англії?

5. Які події спричинили появу Великої хартії вольностей? У чому історичне значення цього документа?

6. Чим можна пояснити, що англійський парламент не припинив своєї діяльності після закінчення громадянської війни?

7. Які наслідки мала для Англії війна Червоної і Білої троянд?

ВИКОНАЙТЕ ЗАВДАННЯ

1. У зошитах зробіть схему державного управління станової монархії.

2. Використовуючи свідчення Матвія Паризького і матеріал підручника, напишіть коротку розповідь, як Вільгельм Завойовник переміг короля Гарольда. Як ви оцінюєте цю подію?

ТВОРЧО ПОПРАЦЮЙМО

Знайдіть у додаткових джерелах відомості про те, які атрибути Середньовіччя залишилися в сучасному англійському парламенті.

Запам’ятайте дати

1066 - завоювання Англії норманами

1215 - Велика хартія вольностей 

1265 - початок англійського парламенту

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Подаляк, Лукач, Ладиченко