Християнська церква в ранньому Середньовіччі

Пригадайте, як склалися відносини світської впади із церквою.

1. Християнська церква на світанку Середньовіччя. Упродовж майже двох останніх століть існування Римської імперії християнство було її державною релігією. Проте як світова релігія воно сформувалося в Середні віки, і тоді ж посилилась його організація - церква. У лиху годину безперервних варварських нашесть лише церква, одна з усієї античної спадщини, не тільки зберегла, а й укріпила своє становище. Підтримка з боку держави сприяла її економічному зміцненню. Церква перетворилася на великого землевласника, а духовенство отримало звільнення від військової служби, податків і мита.

На початку Середньовіччя Західна Європа не знала міцної центральної влади, тому дуже зріс вплив римських єпископів. їх називали папами (від грец. - батько). Оскільки першим єпископом Рима став один з найближчих учнів Ісуса Христа апостол Петро, папи вважають себе його спадкоємцями. Це дало папам підставу наполягати на своєму верховенстві над світською владою - королями та імператорами. Велику роль у зміцненні такої думки відіграло вчення видатного християнського богослова, єпископа Аврелія Августина. Йому належать слова: «Поза церквою - немає спасіння». Саме Аврелій проголосив церкву єдиним посередником між Богом і людьми.

На Заході християнську церкву очолив Папа Римський. На Сході головна роль належала патріарху Константинопольському, або, як його називали, Вселенському патріарху. Вони постійно суперничали між собою за вплив на християн, однак діяти їм доводилося в різних умовах. Східна церква була частиною міцної держави, спиралася на неї і підкорялася владі імператора. Західна - прагнула піднестися над світською владою і підпорядкувати її собі.

2. Християнізація Європи й піднесення папства. Наприкінці IV ст. християни становили більшість населення Римської держави. Тоді ж почалося й тривало впродовж усього Середньовіччя навернення в нову віру інших племен та народів Європи.

Місіонерством активно займалась і римська церква, особливо за Папи Григорія І Великого. Енергійний організатор і видатний політик, він дуже багато зробив для посилення і збагачення церкви. Григорій І вважав папство головною силою, покликаною об’єднати християнський світ.

Григорій І Великий (540-604) походив зі знатної сім’ї. Він обіймав вищу в Римі адміністративну посаду префекта, але в 34-річному віці залишив її і став монахом. Продавши все своє майно, заснував сім монастирів й оселився в одному з них. Був представником Папи Римського при дворі візантійського імператора, а після повернення до Рима став абатом у монастирі. У 590 р. його першим з монахів обрали Папою, причому в дуже важкий для Рима час, коли посилився тиск лангобардів. Григорій І особисто вів з ними переговори, піклувався про біженців, забезпечував городян продовольством, створив ополчення й очолив захист Рима. Папа багато зробив для поширення християнства серед язичників.

При Каролінгах дуже зросли земельні багатства церкви. Карл Великий узаконив церковну десятину - податок на утримання церкви. Її сплачували всі парафіяни у вигляді десятої частки врожаю. У руках церкви опинилися величезні кошти, але сама вона потрапила в залежність від світської влади. Франкські, а потім і германські імператори на власний розсуд призначали пап.

Феодальні сеньйори вчиняли так само з єпископами, абатами, священиками. Ці посади приносили чималі прибутки й тому опинилися в руках найближчих родичів світської феодальної верхівки.

Дедалі більше загострювалися відносини між західною та східною церквами. Виникли розбіжності в тлумаченні християнського вчення, обрядів, церковного устрою. У 1054 р. відбувся остаточний розкол християнської церкви - схизма. Західна церква почала називатися римо-католицькою (вселенською, всесвітньою), а східна - православною (істинною).

3. Духовенство й монастирі. Життя середньовічної людини неможливо уявити без тісного зв’язку із церквою та її служителями. Християнське духовенство поділялося на біле й чорне. Біле духовенство, або клір, несло службу серед людей - у миру.

Кожен священик мав свою парафію, до якої належали жителі декількох сіл або міських кварталів.

Він правив службу, здійснював церковні таїнства (хрещення, причастя, вінчання, сповідь тощо) і від імені церкви допомагав бідним. Для утримання церкви парафіяни сплачували десятину.

Чорне духовенство - це ченці, або монахи (від грец. - одинак). Чернецтво виникло в III ст. в Єгипті, його засновником вважається Святий Антоній. Перші монахи селилися переважно в печерах і пустелях, харчувалися дикими плодами й корінням. Вони відмовлялися від життя в грішному світі та перетворювалися на пустельників. Усі були переконані, що молитви монахів, людей «святого життя», краще доходять до Бога. Засновником західного чернецтва став Бенедикт Нурсійський.

Бенедикт Нурсійський (бл. 480-545) - родом з Нурсії (в Італії), походив із знатної сім’ї. Ще в юнацтві він усамітнився і жив у печері. Поступово навколо нього зібралися учні. Усі разом вони оселилися на горі Монте-Касіно, де Бенедикт заснував монастир. Там він написав свій славнозвісний устав - правила чернечого життя. Монахи мали постійно жити в монастирі, зберігати мовчання й повну покору настоятелю, відмовитися від усякого майна (навіть пташину пір’їну можна було підняти тільки з дозволу настоятеля). «Сувора дисципліна, наполеглива праця, гаряча молитва» — ці слова відбивають суть уставу.

Кого з перших православних монахів ви знаєте? У яких монастирях вони жили?

Монахи жили не лише усамітнено, а й общинами - монастирями, до яких вступали, щоб служити Богові. У вільний від божественних служб час вони працювали - орали, сіяли, доглядали худобу. Чернецтво відіграло важливу роль у господарському житті Середньовіччя. Нові типи упряжі, найдосконаліші млини та плуги - усе це спочатку з’явилося в монастирях, а вже потім у господарствах світських сеньйорів і селян. Чимало великих монастирів - абатств - на чолі з їхніми настоятелями-абатами перетворилися на великі феодальні сеньйорії.

За винятком коротких хвилин відпочинку, монахи мусили зберігати мовчання. Коли ж виникала потреба, вони спілкувалися за допомогою спеціальних знаків - своєрідною «німою мовою». Один з тогочасних свідків повідомляв: «Вона досягла такого рівня, що здавалось, нібито монахи втратили здібність до звичайної мови. їм вистачало знаків для висловлювання всього необхідного». Наприклад, щоб попросити хліба, «робили коло із вказівного та великого пальців обох рук, тому що хліб має круглу форму». Для зображення поняття «поганий» підносили «розсунуті пальці до обличчя так, щоб нігті нагадували кігті хижої птиці».

Чому монахи мали майже весь час проводити в мовчанні?

Значний внесок зробили монастирі й у розвиток культури та освіти. У спеціальних майстернях - скрипторіях - ченці переписували книги, до яких середньовічні люди ставилися як до скарбу.

Іноді книги виготовляли й прикрашали впродовж декількох років, а потім дбайливо зберігали в монастирських бібліотеках. Діяли при монастирях також школи для дітей. Монастирі швидко перетворилися на одну з найважливіших частин середньовічного світу.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Чи впливало збагачення церкви на її авторитет і взаємовідносини зі світською владою?

2. Чому папи наполягали на верховенстві своєї влади над світською?

3. У чому полягала заслуга Папи Григорія І Великого?

4. Поясніть термін «схизма».

5. Чим біле духовенство відрізнялося від чорного?

ВИКОНАЙТЕ ЗАВДАННЯ

1. Прокоментуйте вислів Аврелія Августина «Поза церквою немає спасіння». Чому церква відігравала таку важливу роль в середньовічному суспільстві?

2. Назвіть відомі вам монастирі на території сучасної України.

ТВОРЧО ПОПРАЦЮЙМО Складіть оповідь про життя середньовічного ченця.

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Подаляк, Лукач, Ладиченко