Китай

1. Китайська імперія III—XII ст.

Вважається, що в Китаї феодальні відносини зародилися на кілька століть раніше, ніж у Європі. Дехто з учених взагалі приписує китайському суспільству феодальні риси з глибокої давнини. Отже, Середньовіччя в Китаї бере відлік від початку III ст.

Наприкінці II - на початку III ст. загинула імперія Хань, яка проіснувала близько чотирьох століть. Країна вкотре розпалася на окремі держави. Цей період в історії Китаю називають добою Трьох царств (220-280). Нетривале об’єднання цих держав наприкінці III ст. завершилося ще більшою роздробленістю і боротьбою між окремими володарями. Внутрішня боротьба призве-ладо послаблення Китаю.

На початку IV ст. цим скористалися давні вороги Китаю - гуни, які постійно вторгалися в північні райони країни ще в давні часи. У 311 р. гуни захопили тогочасну столицю Китаю - місто Лоян. Син китайського імператора династії Цзінь утік на південь, де заснував державу Східна Цзінь. Таким чином, Китай було знову поділено на дві частини - північну й південну. У-У І ст. увійшли в історію Китаю як період північних і південних династій.

Упродовж ІУ-УІ ст. на півночі країни змінилося чимало династій представників різних кочових народів. Ці часи називають добою шістнадцяти щрств п'яти північних племен. Постійні напади кочівників з півночі руйнували господарство країни, тому люди масово переселялися до спокійніших південних районів Китаю. Вожді кочівників використовували китайський досвід управління, переймали місцеві звичаї, одяг, мову.

Наприкінці VI ст. енергійний воєначальник однієї з північно-китайських династій підкорив Північний та Південний Китай і заснував об’єднану державу - імперію Суй. За короткий час вдалося відновити іригаційну систему, зокрема, прорити Великий канал між Хуанхе і Янцзи завдовжки близько 1000 км. Напади кочівників і прагнення великих місцевих землевласників до самостійності призвели до розпаду імперії.

Наймогутнішим Китай став за правління династії Тан (618-907).

Династія була заснована одним із правителів північно-західного Китаю Лі Юанем. Імператорам династії Тан вдалося об’єднати південь і північ Китаю та розширити кордони країни. Було удосконалено управління державою. Верховного правителя Китаю шанували не лише як володаря земель, а й як посередника між землею й небом. Офіційно його називали «тянь цзи» - Син Неба й «хуан-ді» - імператор. Саму Китайську імперію називали Піднебесною. Непокора правителю вважалася тяжким злочином, богохульством і посяганням на правильний порядок у Всесвіті та каралася смертю.

Зобов’язанням володаря всіх земель і надр було піклування про добробут підданих. Якщо імператор не виконував обов’язку піклуватись про підданих, то його, як правило, позбавляли влади. Відтак палацові й державні перевороти, встановлення влади іноземних династій вважалися помстою Неба Місце імператора могла посісти людина з будь-якого стану.

Для управління імперією існував дорадчий орган - дер-жавнарада. До неї входили вищі чиновники й родичі імператора. Імператорський секретаріат готував до оприлюднення укази правителя. Центральними органами влади були шість відомств - чинів, податків, військове, ритуалів, судове, громадських робіт. Принципи їх діяльності було викладено у збірнику законів «Законовстановлення шести відомств династії Танк Збройні сили формувалися за територіальним принципом. У мирний час воїни займалися сільським господарством, а під час війни самостійно забезпечували себе харчами.

Із «Сунської історії»

З чотирьох категорій народу тільки селянам живеться досить важко. Холодно, а вони орють; спекотно, а вони зайняті прополюванням. Дощі вимочують їхні тіла, бруд обліплює їхні ноги. Цілий день вони працюють і відпочивають лише з появою зірок.

Жінки розводять шовкові кокони й коноплі, сукають нитку за ниткою й прядуть вершок за вершком пряжу... Зерно, ще не вивезене з току, і шовк, ще не знятий із ткацьких верстатів, вже не належать селянам.

Чим можна пояснити, те, що селяни не були власниками того, що виробили?

За доби Тан імперія була поділена на провінції, які складалися з областей, а ті у свою чергу - з повітів. Усі чиновники призначалися центральною владою. Кожні три роки чиновника переводили до іншого повіту, але ніколи не призначали в той повіт, де він народився. Держава мала дві столиці - Лоян й Чаньань. Остання мала населення понад 1 млн осіб.

Протягом УЇЇ-УІІІ ст. територія імперії розширилася унаслідок завоювання держав на північ від Китаю.

Занепад імперії Тан припав на другу половину VIII ст. Влада на місцях поступово переходила до рук військових губернаторів, які перетворилися на самостійних правителів.

У 874 р. розпочалося могутнє селянське повстання на чолі з Хуан Чао. Селяни, доведені до відчаю злиднями, захопили Чаньань, а їхній вождь проголосив себе новим імператором. Згодом танський імператор за допомогою північних кочівників переміг повсталих, а Хуан Чао наклав на себе руки.

Проте імперія Тан ослабла Останній танський імператор був убитий у 907 р. унаслідок палацового переворот}?.

Чергове об’єднання китайських держав знову почалося з півночі країни у другій половині X ст. Так постала династія Сун (960-1124).

Нерідко занепаду китайських династій сприяли напади сусідніх народів - кидані в, уйгурів, тибетців. На межі ІХ-Х ст. до північно-східного Китаю прийшов народ киданів, вождь якого Елюй Абаоцзі в 916 р. проголосив себе імператором Китаю. Згодом створену ним державу назвали Ляо. На північний захід від Китаю проживав народ тангутів. На межі Х-ХІ ст. він створив власну державу Сі Ся. Тангути ввели власне літочислення й мали власну, не схожу на китайську, ієрогліфічну писемність. У 1227 р. держава тангутів була підкорена монголами.

Було оновлено й зміцнено апарат чиновників. Щоб обійняти посаду?, кандидат мав пройти три рівні іспитів. На всі основні посади у провінціях призначали чиновників зі столиці, їхню діяльність контролювали спеціальні уповноважені. Час від часу чиновників переводили на нове місце служби, що не давало їм можливості об’єднатися проти імператора Таємна поліція спостерігала за настроями урядників.

З⁷ Китаї у цей час стрімко збільшувалася кількість міст (їх було понад 2 тис.), зростала чисельність городян. Цьому сприяли торгівля, зокрема й міжнародна, та ремесло. Найбільшими містами держави стали Чанша, Фучжоу, Ханчжоу. В XI ст. було вперше введено в обіг паперові гроші. Містами та їх райо-

нами управляли імперські чиновники.

Імперія Сун змушена була вести війни з північно-китайськими державами тангутів і кидані в, а нерідко й відкуплятися від них шовком, чаєм, сріблом. У той самий час на північний схід від Китаю, у Манчжурії, виникла держава народу чжурчженів Цзінь. Згодом чжурджени захопили володіння сунських імператорів на півночі Китаю, а імперія зберегла свої землі на півдні аж до завоювання монголами.

2. Монгольське панування

На початку XIII ст. на кордонах Китаю з’явилися монголи. У 1215 р. вони взяли Пекін, згодом розгромили держави тангутів і чжурчженів. Кочівникам допомагала Південна Сун, яка сподівалася повернути з їхньою допомогою північ Китаю. Військові радники Сун навчали монголів військової техніки. Але завоювавши північний Китай, монголи рз?шили на південь. У 1279 р. вони захопили столицю Південної Сун місто Ханчжоу і взяли у полон імператора

Онук Чингісхана Хубілай заснував першу іноземну династію, яка правила всім Китаєм. Він назвав її Юань - «першопо-чаткова».

Монголи правили Китаєм трохи менше ніж сто років. За цей час їм не вдалося створити міцної системи управління. Центральна влада поширювалася на столицю й прилеглі райони. Інші частини країни, якими керувала монгольська знать, були фактично незалежними. Це показувало внутрішню слабкість великої імперії.

У цей час у китайському суспільстві найвище становище посідали самі монголи, які зосереджували у своїх руках державне й військове управління. Наступну сходинку становили представники різних народів, які перебували на службі в монголів. До третього стану входили жителі колишньої держави Цзінь. Найнижче становище посідали жителі Південної Сун.

Усім немонголам заборонялося скликати збори, навчатися військової справи, утримувати коней, виходити на вулиці після заходу сонця. На державній службі китайці могли обіймати лише посади секретарів і помічників. Унаслідок монгольської навали занепало землеробство, було зруйновано міста, частина місцевого люду загинула, а частина була перетворена на рабів. Великим лихом став голод 1325 р., під час якого загинуло 8 із 45 млн китайців. Проте монголи толерантно ставилися до релігій Китаю.

Монгольське панування викликало спротив місцевого населення. З 30-х років XIV ст. розгорнувся потужний рух, названий повстанням «червоних пов’язок».

У 1368 р. повсталі захопили Пекін і змусили останнього юань-ського імператора Тогон Тимура тікати до Монголії. Заснована ватажком повсталих Чжу Юань-чжаном нова династія Мін -«світла», «просвітлена» - проіснувала до 1644 р.

3. Китай після повалення влади монголів

Новий правитель зміцнив центральну та свою особисту владу. Усі міністерства він поставив під особистий контроль та створив внутрішній кабінет - дорадчий орган влади, до якого увійшли довірені особи імператора.

Територія Китаю була поділена на 13 провінцій і два столичних округи Нанкін і Пекін (останній став столицею Китаю у 1421 р.). Нагляд за всіма сферами життя кожної з провінцій під контролем центральної влади здійснювали три відомства -управління перевірки, військове командування, провінційне правління. До найбільших міст країни імператор відрядив своїх синів, яких наділив необмеженими повноваженнями. Вони мали військові загони й армії чиновників.

4. Суспільство. Державне управління

Для середньовічного китайського суспільства характерна відсутність жорсткого прикріплення людей до певної верстви населення. Найвищий щабель посідала знать. Вона зосереджувалася при дворах імператорів, і зазвичай це були чиновники високого рангу. Правлячою верствою були також вчені-чиновники (ші). Вони займалися господарчою, адміністративною, інтелектуальною діяльністю. Ші мали ті самі привілеї, що й аристократія: звільнялися від сплати податків і виконання повинностей, не підлягали деяким кримінальним покаранням. Нерідко за заслуги їм надавали титули, й вони переходили до стану аристократії.

До низів суспільства належали вільні селяни (нун), ремісники (гун), торговці (шан). На відміну від середньовічної Європи, у Китаї зберігалося рабство. Були державні й приватні раби. Майже всі раби мали родини й майно. Державні раби у 60 років ставали напіврабами, а в 70 років - отримували волю. До приватних рабів господар, як правило, ставився як до молодших членів родини.

5. Звичаї й традиції

Китай - країна, яка протягом століть зберігала незмінними традиції в усіх сферах життя. У середньовічному Китаї весь народ називали «сто родів» і розглядали як єдину й неподільну родину, на чолі з батьком і матір'ю, яких уособлював імператор. Усі піддані мали не лише підкорятися володарю, а й

шанувати його, як син шанує батька Імператор вважався володарем світу. Навіть знать та найзаможніші чиновники падали на землю, коли бачили імператора або зображення символів імператорської влади. З дитинства китайця привчали до того, що у родині влада належить батькові, а у країні -правителеві. Повагу до старших за віком або суспільним становищем слід було виявляти постійно. Ця традиція збереглася до сьогодні.

Китайці вшановували пращурів - поклонялися засновникові роду. Живі вірили в те, що душі їхніх померлих родичів повсякчас перебувають поруч і впливають на повсякденне життя; що існує постійний зв’язок між світом живих і світом мертвих.

Ще однією традицією був культ дракона. Ця міфічна істота вважалася пращуром китайців і символом країни. Дракона уявляли володарем водяної стихії, який щедро зрошував поля, захищав від усіляких бід. Середньовічні китайці вірили в існування духів, які уособлювали сили природи. Шанували духа - оборонця полів від шкідників, духа радості, духа - захисника джерел і колодязів, духів торгівлі й ремесел. Традиційні свята були пов’язані з сільськогосподарським календарем.

Розпочинало рік свято весни (Новийрік) - початок польових робіт. Напередодні на дверях і стінах помешкань розміщували зображення символів щастя: вази, що символізувала безтурботність, риби -побажання статку тощо. Переважав червоний колір - колір сонця, радості.

На кінець березня - початок квітня припадало свято «чистого блиску», або «поклоніння горам» -поминання померлих. Ця назва пояснюється тим, що померлих зазвичай ховали на пагорбах. У ці дні всі йшли до могил родичів, щоб навести на них лад.

Наприкінці травня - на початку червня відзначали свято літа, або «свято дракона». Адже дракон - охоронець води, а вода - життєдайна сила для врожаю. В осінні дні відзначали свято врожаю.

Китайська кухня відрізняється від європейської значною різноманітністю страв і використанням безлічі приправ і спецій. їх налічувалося понад 400 різновидів. 100 з них використовували майже постійно. Традиційно їжу вживали за доп ом о-

гою двох паличок, які виготовляли з бамбуку, кістки або металу. Харчувалися китайці круп’яними, овочевими, м’ясними, рибними стравами, а також стравами з борошна Найпоширенішою їжею був рис. Його не варили на воді, як нині європейці, а готували на парі. Особливістю китайської кухні було й залишається те, що китайці не готують страв з молока, їхні страви прісні, і до них подають різноманітні соуси. До щоденного раціону також входили рибні страви і страви з морепродуктами. М’ясо ж подавали тільки у свята

За легендою, якось буддійський патріарх Бодхідхарма медитував (перебував у стані глибокої задумливості) та врешті заснув. Це вважалося неприпустимим, і тому він у гніві відрізав собі повіки. Повіки впали на землю і проросли чайним кущем. З листя чайного куща й почали готувати чай. Саме в буддійських монастирях започатковано використання чаю як напою.

6. Релігійне життя

Ще в давні часи в Китаї були поширені кілька релігій. Це і власне китайські релігійно-філософські вчення - конфуціанство й даосизм, і буддизм, який прийшов з Індії.

У VI ст. саме буддизм було визнано державною релігією. Він сприяв розвиткові китайської філософії, літератури, мистецтва Китайський буддизм увібрав у себе суго китайський культ предків. Поряд із традиційними богами постали давньокитайські мудреці й герої. Прихильниками цієї релігії були переважно представники заможних верств населення.

Серед простих людей залишався популярним даосизм. Він пропагував рівність усіх людей і засуджував багатство. З VII ст. з’явилася даоська церковна організація. Основні положення цієї релігії були змінені на користь правлячої верхівки, тому вона була визнана державою. Але окремі релігійні об-

щини все ще обстоювали інтереси простого люду. Даоси мали незліченний пантеон, до якого могла потрапити будь-яка людина, котра залишила по собі добру пам’ять. Між даосизмом і буддизмом точилася постійна боротьба за вплив на китайське суспільство. За доби Тан буддизм поступово занепав, оскільки близько 4600 монастирів було ліквідовано, а 260 тис. ченців - розстрижено.

Але жодна з релігій не змогла витіснити конфуціанство, яке залишалося основою моралі, освіти, державного устрою. На засадах конфуціанства було розроблено систему державних іспитів, що їх складали чиновники, аби обійняти державні посади.

Таким чином, для Китаю за Середньовіччя характерне існування декількох релігій. Вони сприяли формуванню у китайців рис національного характеру - терпіння, патріотизму, працелюбства

Легенда оповідає, що чань-буддизм (чань - медитація, зосередження) з’явився після того, як відомий індійський патріарх буддизму Бодхідхарма на запитання імператора У Ді, як буде оцінено його заслуги (будівництво храмів, переписування текстів), відповів, що все це прах і суєта. Після цього патріарх усамітнився і заснував нову общину -чань. Ченці закликали жити сьогодні, а не обмежувати себе. Необхідно побачити істину, яка знаходиться в усьому. Для стимулювання думки використовували загадки, сенс яких не можна осягнути логікою. Наприклад: «Удар двома руками - плескання, а що таке плескання однією долонею?»

7. Культура

Наука

У VIII ст. було створено Ханьлінську академію наук - періщ? в історії державну наукову установу. У Китаї існували бібліотеки з сотнями тисяч рукописів. У IX ст. був винайдений порох, що сприяло розвиткові вогнепальної зброї. У X ст. винайдено магнітний компас.

З VII ст. стали популярними історичні твори. Зазвичай їх створювали чиновники, які збирали інформацію про події.

У 710 р. Лю Чжицзі створив працю «Проникнення в історію», у якій зробив аналізтворів своїх попередників. На початку XV ст. було створено «Енциклопедію Юнле», яка досі є найбільшою неелектро-нною енциклопедією в історії людства. Ця праця мала 11 095 томів. Енциклопедія охоплювала всі галузі знань і мистецтва.

Особливу підтримку китайські імператори надавали астрономам. Здавна при дворі імператора існувало відомство, яке займалося спостереженнями за зоряним небом і складанням календарів.

Паломництва буддистів святими місцями сприяли розвитку географічних знань. Описи подорожей Фа Сяня, Сюаня Цзяня містили цінну інформацію про народи Індії, Південно-Східної й Середньої Азії.

Однією з найдавніших галузей науки в Китаї була медицина Розвивався давній спосіб лікування хвороб за допомогою голок. У 1026 р. у Китаї’ було виготовлено бронзову фігуру людини, на якій було позначено точки для вколювання голок. Це був перший відомий посібник для багатьох поколінь лікарів. Цим методом користуються і сьогодні.

У 1405 р. за наказом китайського імператора Юн Ле 300 кораблів (ЗО 000 моряків) під командуванням Чжен Хе були направлені в «західні моря» - Індійський океан. Вражають розміри китайських кораблів. Вантажні судна мали довжину 138 м і ширину 56 м -більші удвічі, ніж будували тоді в Європі. Будували їх у сухих доках, на 400 років раніше за європейців. Для будівництва флоту знадобилося вирубати половину лісів Південного Китаю.

У Китаї існували спеціальні школи, де можна було вивчити мистецтво масажу. У середні віки було створено книгу «Бей-цій-узюфан», що розповідала й навчала, як правильно робити масаж. Китайська медицина уславилася використанням лікувальних трав.

Література

Одним із найвизначніших поетів Середньовіччя був Тао Цянь, автор твору «Персикове джерело». Золотою добою китайської поезії вважають VIII ст. Відомими поетами цієї доби були Ван Вей, Лі Бо,

Ду Фу. Вони оспівували взаємини між людьми, переймалися долею батьківщини, яка потерпала від усобиць.

Наприкінці XIV ст. було написано історичний ромом. «Три царства» Лю Гуаньчжуна. Він описував події II—III ст. У цей час з’явився пригодницький роман «Річкові плеса» Ші Найя-на, що розповідав про часи імперії Сун.

За Середньовіччя даоські маги, вчені й лікарі розселилися по всій країні. Вони розробили складну систему взаємодії зірок, планет зі знаками зодіаку і сторонами світу, космічними силами. Перед весіллям наречена надсилала свій гороскоп нареченому. Тільки за порадою магів купували землю, розпочинали будівництво на ділянці чи навіть копали могилу. Даоські ворожбити розробили популярну науку - фен-шуй. Цікаво, що компас для орієнтування на місцевості винайшли саме майстри фен-шуй.

З кінця VI ст. в імператорському палаці було поновлено збирання книг. Уже в VII ст. бібліотека містила близько 90 тис. сувоїв. У розвитку літератури велике значення мали не тільки бібліотеки, а й книгодрукування, яке народилося у цей час. Спочатку необхідну інформацію вирізьблювали на дерев’яних дощечках, а потім робили з них відбитки. У 40-х роках XI ст. було винайдено глиняний набірний шрифт, і відтоді розпочався бурхливий розвиток книгодрукування. Поряд із книгодрукуванням розвивалася й каліграфія. «Богом каліграфії» називали Ван Січжі (IV ст.).

Архітектура

Знання й винаходи китайських інженерів і математиків застосовували у бзадівництві. Китайці споруджували багатоповерхові кам’яні пагоди у Хенані (VI ст.), Шеньсі (VII ст.). Палаци прикрашали різьбленням по дереву й кістці, фарфором, золотом та мармуром. Визначним досягненням китайських майстрів вважається арковий міст у Шаньдуні заввишки 37 м. Його було споруджено на початку VII ст.

Живопис

Досі вражає витонченістю й багатством барв традиційний китайський живопис на шовкових тканинах і паперових

сувоях. Малювали тушшю й фарбами. Найчастіше зображували пейзажі: гори, річки, птахів, квіти. Картини мали символічний зміст. Наприклад, зображення сосни символізувало довголіття й стійкість, орхідеї - простоту. Розписували й архітектурні споруди. Фресками було прикрашено монастирі, зокрема «Печеру тисячі Будд», яка мала довжину понад 25 км. За династії Сун поширився художній стиль «квітів і птахів». Було створено скульптурні зображення Будди. Розвивалося різьблення, ткацтво, вишивка, плетіння кошиків і циновок, виробництво фарфору, лаковий живопис.

Китайці за часів раннього Середньовіччя винайшли папір для письма. Вони почали друкувати книжки, вирізавши текст на дошці. Саме так у 805 р. з’явилася щоденна газета «Столичний вісник», яка видавалась до початку XX ст.

Позначте на контурній карті:

Середньовічні держави на території Китаю.

1. Чому, на вашу думку, у середньовічному Китаї змінювалися правлячі династії?

2. Як ви вважаєте, чому монголам вдалося завоювати, але не вдалося утримати Китай під своєю владою?

3. Назвіть основні здобутки китайської середньовічної культури.

4. Чому, на вашу думку, численні винаходи і відкриття середньовічного Китаю, багато з яких було зроблено на кілька століть раніше, ніж у Європі, не набули поширення у тогочасному світі?

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Бонь, Іванюк