Роль християнської церкви у становленні середньовічного суспільства » Народна Освіта


Народна Освіта » Всесвітня Історія » Роль християнської церкви у становленні середньовічного суспільства






Роль християнської церкви у становленні середньовічного суспільства

1. Релігія та церква в житті суспільства

Світогляд середньовічної людини ґрунтувався на вірі в бога, тобто був теологічним (від грецького «теос» -Бог). У ранньому християнстві дуже сильною була віра в швидке друге пришестя Ісуса Христа, Страшний суд і кінець грішного світу.

 

Церква тримала людей у страху за долю своєї душі після смерті. Вона контролювала життя не лише простої людини, а й намагалася підкорити своєму впливові землевласників і королів. З часом церква отримала у володіння величні собори і коштовності. Близько третини всіх орних земель у Європі за розвинутого Середньовіччя належало церкві. На її користь сплачували «десятину» (десяту частину доходів).

Монастирі за часів Середньовіччя були не лише релігійними центрами, а й осередками освіти і культури. При монастирях працювали скрипторії - спеціальні майстерні для переписування книжок. Крім Біблії, переписували книжки християнських мислителів, житія святих, уцілілі

античні твори, а також складали хроніки - описи подій за роками. При монастирях зазвичай існували бібліотеки.

2. Поширення християнства.

Церква в V—XI ст.

 

Протягом майже 500 років християнство було поширене лише в межах Римської імперії. Ще в перші століття нової ери християнами стали бур-гунди, остготи, вестготи, згодом франки та інші варварські племена. Поширення християнства було тривалим і складним процесом. Охочіше сприймали нову віру жителі міст. Селян же, які стійко трималися за традиції й віру своїх пращурів, охрещува-ли за наказом або збройним примусом правителів.

Поширенню християнства серед численних народів Європи сприяла діяльність місіонерів і проповідників, яка розпочалася за папи римського Григорія І (590-604). Підтримані владою, вони руйнували язичницькі храми й капища, нищили ідолів, викорчовували священні дерева. Але шведи й литовці, навіть охрестившись, тимчасово повернулися до язичництва.

*Патріарх - вищий церковний посадовець у східній християнській церкві.

*Канон - церковне обов’язкове правило.

 

Перші християнські громади вирізнялися демократизмом і бідністю, однак досить швидко служителі культу - духовенство, або клір (від грецького «клер» -жереб, оскільки спочатку священиків обирали жеребкуванням) - створили сувору ієрархічну організацію. Ще на початку І тис. склалися церковні округи на чолі з єпископами, перші з яких призначались апостолами. Церковні провінції -митрополії - очолили митрополити - перші серед рівних. Найважливіші питання, пов’язані з управлінням церквою, суперечками щодо тлумачення Святого Письма тощо, вирішувалися на Вселенських соборах, де збиралися найвищі посадовці християнської церкви - ієрархи.

Протягом IV-VIII ст. на Вселенських соборах сформувалася система, згідно з якою влада у християнській церкві зосередилася в руках римського, константинопольського, александрійського, єрусалимського, а нтиохі йського патріархів. Поступово

виділилося два найвпливовіших керівники церкви - римський і константинопольський.

 

Наприкінці IV - на початку V ст. римські єпископи почали домагатися визнання за ними першості серед усього духовенства Зверхність пап обґрунтовували тим, що їхня влада походить від апостола Петра, який, за легендою, був першим римським єпископом. Відтак Рим часто називали «апостольською столицею». Папа римський вважався «намісником Христа на Землі».

На першість у християнській церкві претендували і єпископи константинопольські. Ще в 381 р. собор назвав константинопольського єпископа другим зазначенням після римського, бо «Константинополь є Новим Римом». У середині V ст. константинопольського єпископа вже називали патріархом (основоположником) східної церкви та визнали на соборі рівним папі римському.

У VI—VII ст. у Західній Європі королі й великі землевласники зводили на своїх землях церкви й монастирі, забезпечували їх майном. Каролінги навіть скликали церковні собори, втручалися у суперечки щодо трактування вчення Христа

Спочатку королів не влаштовувала залежність церкви чи монастиря від власників землі. Аби забезпечити певну самостійність римської церкви, Піпін Короткий, батько Карла Великого, подарував папі римському велику територію, відвойовану в лангобардів. Карл підтвердив право папи на ці землі. Так папа став водночас церковним і світським володарем. Коронувавши Карла Великого у соборі Святого Петра, папа римський продемонстрував світові, що державна влада є дійсною тільки з благословення папи. Проте взаємини церкви й держави не були цілком безхмарними. їм не вдалося уникнути жорсткого суперництва в боротьбі за вплив на життя народів Європи.

Прагнення пап до панування над усім християнським світом викликало спротив світських правителів Європи й візантійських імператорів. Протистояння Східної і Західної церков загострилося. Незгодних із керівниками церкви, зокрема й

світських правителів, церква карала: піддавала анафемі - публічному прокляттю, «відлучала» від церкви, оголошувала інтердикт - забороняла відправляти церковні обряди тощо.

Яку роль відігравала церква в ранньому Середньовіччі?

3. Чернецтво. Виникнення монастирів

Орден - об’єднання осіб, зв’язаних єдиною метою і правилами.

Чернечі ордени - об’єднання ченців у католицькій церкві, які живуть за статутом і дають обітницю.

 

Чернецтво виникло ще за часів переслідування християн римськими імператорами. У V ст. воно поширилося в Італії, Франції, Ірландії, а згодом - в інших країнах. Основними чеснотами ченця вважалися відданість християнській церкві, життя, сповнене добрих справ, подолання спокус, опіка над хворими й бідними, місіонерська діяльність. Ченці мешкали в монастирях. Доступ на територію монастиря для мирян був обмежений, так само обмежувалося перебування ченців поза монастирськими мурами.

 

Центром монастиря був двір, з усіх боків оточений галереями. З двору можна було потрапити до трапезної, помешкань ченців і зали засідань монастирської адміністрації. Поблизу розташовувався скрипторій. У монастирі, оточеному мурами, було зведено господарські споруди: майстерні, стайні, млини, сховища для зерна й продуктів харчування, лікарня, приміщення для роздачі милостині й помешкання для паломників. Фізичну роботу в монастирському господарстві виконували послушники - люди, які готувалися стати ченцями. Справи монастиря обговорювали на загальних зборах - капітулах.

Перші монастирі мали власні статути, які визначали життя ченців. Але з часом ченці почали порушувати релігійні канони та статути монастирів і поринули у мирські гріхи. Тому виникли нові об’єднання ченців - чернечі ордени, які намагалися відмежуватися від лихої слави своїх релігійних братів (ці об’єднання дістали назви за іменами своїх засновників). Крім того, ордени були покликані зміцнити вплив католицької церкви.

Орден бенедиктинців

 

Один із перших чернечих орденів виник у монастирі, заснованому Бенедиктом Нурсійським (близько 480 - близько 547), 3? VI ст. в м. Монте-Кассіно поблизу Неаполя, в Італії.

День ченця поділявся на три частини: години молитви, години праці й години відпочинку. Богослужіння відбувалися сім разів надень. Статут вимагав також щоденної праці. Бенедикт зазначав, що ченці повинні приязно ставитися один до одного, жити просто й скромно. Ченці цього монастиря заснували орден Святого Бенедикта (орден бенедиктинців). Монастирі бенедиктинців існз?вали в багатьох країнах Європи, зокрема і в Україні.

Орден францисканців

Засновником ордену вважають Святого Франциска (1181 або 1182-1226) з італійського м. Асси-зі. Він ходив босоніж, у простій рясі, підперезаний мотузкою. Спав просто неба Проповідував Євангеліє не тільки людям, ай птахам і тваринам. Це викликало презирство й насмішки абатів та єпископів. Але прості люди шанували проповідника Орден францисканців вів мандрівне життя. Францисканці вбиралися в ряси коричневого кольору

 

й мали великі чотки, у яких налічз?-валося 50 намистин. Жили ченці надзвичайно бідно, їх часто називали жебрущим орденом. Згодом францисканці почали накопичувати багатства, будувати собори та монастирі.

Орден домініканців

Орден домініканців було засновано святим Домініком де Гусманом (1170-1221) у м. Тулузі (Франція) для боротьби з єресями. Тому домініканці найбільше часу витрачали на вивчення священних текстів і 3?славилися в Європі своєю освіченістю. До ордену домініканців належали відомі середньовічні богослови Альберт Великий та Тома Аквін-

ський. У статуті ордену наголошувалося, що кожен із ченців, немов пес, повинен захищати віру і церкву, випалювати гріхи з душ відступників. Тому емблемою ордену було зображення собаки зі смолоскипом у зубах. Вирізняла домініканців серед інших чернечих орденів біларясаз каптуром. Домініканці намагалися поширювати християнство і поза межами Європи. У XIII ст. вони почали будувати монастир неподалік Києва Чернечі ордени відіграли значну роль у житті середньовічної Європи. Вони боролися за християнську віру словом і прикладом праведного життя. Чернечі монастирі сприяли розвитку освіти й культури, відкривали навчальні заклади. Вони також мали високий моральний авторитет. Із середовища ченців вийшли видатні філософи, вчені.

1. З якою метою створювалися чернечі ордени?

2. Розкажіть про засновників чернечих орденів.

3. На основі тексту параграфа та ілюстрацій розкажіть про життя ченців.

4. Розгляньте малюнок із зображенням ченців різних орденів. Представники яких орденів зображені на малюнку?

5. Дізнайтеся та розкажіть, які монастирі та храми чернечих орденів зведені на території України.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Бонь, Іванюк

 

Автор: asia2016 от 16-02-2017, 03:11, посмотрело: 291