Спільні принципи архітектури і дизайну » Народна Освіта


Народна Освіта » Мистецтво » Спільні принципи архітектури і дизайну






Спільні принципи архітектури і дизайну

Дизайн

Дизайн — це вид діяльності, пов’язаний з проектуванням предметного світу. Це мистецтво робити повсякденні речі красивими й одночасно зручними для користування. Замість терміна «дизайн» часто вживають «художнє конструювання», «технічна естетика». Фахівець із дизайну (дизайнер) робить зразки раціональної побудови предметного середовища, вивчає естетичні властивості промислових виробів тощо.

Дизайнер має добре знати якості та можливості матеріалу, у якому буде втілюватися його задум, але сам він не бере участі безпосередньо у виробництві. За проектом дизайнера створюється не один, а величезна кількість предметів, у кожному з яких поєднані краса, зручність і практичність.

Історія дизайну розпочинається наприкінці XIX ст. Мабуть, це вже викликало у вас запитання: а чому так? Хіба краса і зручність — не та мета, до якої прагнули майстри всіх часів? Хіба давньоєгипетські меблі або порцеляна в стилі рококо не є красивими і зручними одночасно?

Використання новітніх матеріалів у дизайнер ських розробках меблів

 

Майстри минулих століть працювали над виготовленням тієї чи іншої речі від початку й до кінця, від першого задуму до передання її для користування замовникові. Якщо йшлося, наприклад, про якусь прикрасу, то майстер мав сам її придумати, а потім за допомогою відповідних технік обробити золото чи срібло, оздобити його коштовним камінням або емаллю тощо. Іноді прикраси або сукні створювали за малюнками відомих художників, але це були винятки. І, звичайно, кожну таку річ виготовляли в єдиному екземплярі, тому вона була унікальною, на відміну від промислової партії товарів.

Існують різні види дизайну: графічно-рекламний (пакування, фірмові стилі, листівки, плакати і т. ін.); промисловий, який безпосередньо залежить від галузі промисловості, матеріалів і призначення; одягу і взуття, предметів побуту тощо.

Щодо історії дизайну як самостійного виду мистецтва існують кілька версій.

За першою версією дизайн започатковано в кінці XIX ст. в Англії рухом за зв’язки мистецтв і ремесел, який очолював Вільям Мор-ріс. На межі XIX—XX ст. він позначився на художній культурі СІНА, Фінляндії і Швеції.


Саме тоді було сформульовано положення і творчі принципи дизайну, що вплинули на ніколи й напрямки наступних років.

Друга версія твердить про те, що дизайн виник на початку XX ст., коли художники почали дбати про зовнішній вигляд не тільки прикрас, меблів чи посуду, а й електротехнічних приладів, радіоапаратури, автомобілів.

Згідно з третьою версією історія дизайну розпочинається з 1920-х років, коли в багатьох країнах світу відкрилися спеціальні навчальні заклади, які готували художників-майстрів вищої кваліфікації для промисловості. В основі викладання був синтез усіх предметно-просторових мистецтв.

Художники-дизайнери, як і архітектори, у своїй роботі використовують формулу античного вченого Вітрувія: «Користь, міцність, краса». Дизайн має бути привабливий', некрасиві речі не обирають серед

інших подібних. Дизайн має бути корисний (функціональний), такий, що виявляє основні функції предмета. Дизайн має враховувати вимоги до міцності предмета.

Сучасний дизайн дуже тісно пов’язаний із промисловістю, новими технологіями. Зазвичай дизайнери розробляють зовнішній вигляд великих партій товарів або, як у випадку з дизайном інтер’єрів, обирають з великої різноманітності вироблених промисловим способом і розтиражованих окремих предметів, речей, оздоблювальних матеріалів такі, за допомогою яких можна створити єдиний художній образ помешкання. У будь-якому разі поняття «дизайн» і «промисловість» дуже тісно пов’язані.

Отже, художники-дизайнери, як і архітектори, у своїй роботі використовують формулу античного вченого Вітрувія: «Користь, міцність, краса». Дизайн — це вид діяльності, пов’язаний з проектуванням предметного світу. Дизайнери створюють проект промислової партії товарів, на відміну від митців декоративно-ужиткового мистецтва.

1. Якими основними критеріями керуються дизайнери у своїй роботі?

2. Які види дизайну ви можете назвати?

Створіть проект офісного набору на свій стіл: підставку для ручок та олівців, гумки, лінійки та іншого канцелярського приладдя; підставку для паперу та книжок; підставку для дисків і касет. Для цього можна використати готові коробочки від промислових товарів. Склеєні між собою і різні за висотою, вони самі по собі створюють об'ємну композицію. Продумайте, як можна оформити поверхню: обклеїти кольоровим папером або оздобити за допомогою різних прийомів фарбування, що імітують різні матеріали.

майстер-клас ЕТАПИ СТВОРЕННЯ

ХУДОЖНІХ ФАКТУР

Щоб створити фактуру, яка імітує певну поверхню, треба підготувати папір, пензлі, фарби, губку тошо.

Спочатку нанесіть колір основи (головний колір) пензлем. Потім грубою губкою, вмоченою у фарби, створіть фактурні відбитки. Після висихання першого шару фактури його можна доповнити іншими гармонійними відбитками.

флх: ХУДОЖНИК-ДИЗАЙНЕР

 

Якщо художники були завжди, то дизайнери стали потрібні лише після виникнення масового промислового виробництва. Мета роботи художника-дизайнера — художнє оформлення виробів, майбутніх товарів, які будуть тиражуватися — виготовлятися у великій кількості. Якщо йдеться про дизайн інтер’єру чи ландшафтний дизайн, то тут дизайнер стає, швидше, архітектором-дизайнером. Адже, проектуючи інтер’єри чи відкритий простір, він мусить вирішити проблеми, які належать до компетенції архітектора. Дизайн інтер’єру має враховувати архітектурні й конструктивні особливості будівлі.

Праця дизайнера більше подібна до праці художника у графічному дизайні. На відміну від праці художників, які вкладають усі зусилля в те, щоб створити свою роботу неповторною, дизайнер свідомо намагається зробити свій витвір таким, щоб його було зручно повторювати багато разів. Адже в цьому разі створюється малюнок, декор, який буде тиражуватися на листівках, плакатах, афішах. Дизайнери-графіки створюють логотипи, фірмові стилі, емблеми.

Дещо схожою з працею книжкового графіка є праця дизайнера в журналах і газетах. Проте її результати будуть добрими, якщо з номера в номер зберігатиметься певний стиль. Тобто видання щоразу легко впізнаватиметься серед багатьох інших.

Дизайнери оформлюють телеефір, веб-сайти. Створюючи зовнішній вигляд реклами, вони вигадують образ для товару, який допоможе краще його продавати. Розробляють різні типи пакування, які презентують товар у привабливішому вигляді. Дизайнери проектують також і зовнішній вигляд самих товарів. Такий дизайнер-проек-тувальник має бути трішечки конструктором, розуміти креслення, знати характерні особливості матеріалів, навіть найсучасніших. Проте вироби, створені власноруч, хоч трішечки, але відрізняються один від одного. І цим вони здобули право бути творами мистецтва. Твором дизайнера є не сам виріб, а його проект. Гарний, неповторний дизайн-проект — ось що очікують отримати від дизайнера.

22. ЛАНДШАФТНИЙ ДИЗАЙН. САДОВО-ПАРКОВЕ МИСТЕЦТВО

 

Засновуючи нове місто, наші предки звертали увагу не лише на наявність необхідних для життя умов — води, родючої землі або на можливість захищатися від ворогів. Як це не дивно, навіть у ті далекі часи значну увагу приділяли мальовничості місцевості. Численні легенди й перекази про заснування міст розповідають про неймовірну красу озер, річок чи морської бухти, що вразили людей, які вирішили оселитися саме тут.

Усі старовинні українські міста побудовано в надзвичайно мальовничих місцях. Гармонійне поєднання з навколишнім ландшафтом є характерною особливістю вітчизняного містобудування ще із часів Київської Русі. Протягом століть міста зростали, але рівновага між архітектурою і природою все одно не порушувалася аж до XIX ст. З того часу природу до міста потрібно було «запрошувати», а потім — охороняти й підтримувати. Адже сади, парки і сквери — це не лише мальовничі краєвиди і навіть не просто місце відпочинку. Це справжні «легені міста», без яких воно просто не може існувати. А вирішує ці проблеми садово-паркове мистецтво, або, як зараз кажуть, ландшафтний дизайн.

Здається, усе зрозуміло: дерев, кущів і квітів має бути якнайбільше. Але тут виникають свої труднощі. Наприклад, якщо місто дуже старе і зберегло щільну середньовічну забудову, знайти в його центральній

 

частині місце для парку виявляється справою дуже непростою. Добре, якщо серед давньої забудови трапляються старовинні сквери або навіть невеликі парки, які також є пам’ятками архітектури. Проте найчастіше архітекторам доводиться вибирати між унікальною пам’яткою архітектури й необхідним для життя острівцем зелені.

 

Цей славетний парк створено наприкінці XVIII ст. за наказом Фенікса Потоцького як подарунок його майбутній дружині, прекрасній Софії Вітт. Керував роботами Людвіг Метцель.

 

Якщо місто сплановано добре, то воно мусить мати так зване зелене кільце. Його утворюють парки і сквери, що переходять одне в одного. Чудово, якщо вони розміщені понад берегом річки чи озера або навіть штучної водойми. Парки можуть бути загальноміськими (звичайними) і спеціалізованими, як, наприклад, зоологічний, ботанічний, меморіальний.

За межею міста також має бути велика зелена зона. У зелену зону містяни навідуються досить часто, але все-таки рідше, ніж у міські парки, зазвичай — у вихідні або святкові дні. А ще тут розміщують санаторії, будинки відпочинку й пансіонати. Зелена зона охоплює лісопарки, лугопарки, гідропарки, справжні лісові зони, втручання архітекторів до яких є мінімальним, а також заміські парки — етнографічні (Музей народної архітектури та побуту України в Пирогові поблизу Києва) або історичні.

В Україні є чимало дивовижної краси парків. Найвідоміший з них — «Софіївка» в м. Умань. Парк прикрашають численні ставки й водоспади, павільйони й статуї, він захоплює в усі пори року. Не менш відомими є парк «Олександрія» в м. Біла Церква і Алупкинський парк біля палацу Воронцова в Криму.

 

 

Але й не в таких грандіозних масштабах, як міські парки чи дендропарки, є потреба в ландшафтному дизайні. Прикрасити прибудинкову чи дачну ділянку або клумбу перед багатоквартирним будинком — це завдання для ландшафтного дизайнера. І починається вирішення цього завдання, як і в інших випадках в архітектурі й дизайні, з розробки плану. Ділянку (реальну чи уявну) треба розбити на різні зони: ігрову, для відпочинку, клумбу, альпійську гірку, сад чи озерце. І якщо ви любите експериментувати, то цілком можете створити такий дизайн своїми руками.

Отже, природа має стати однією з найважливіших складових сучасної архітектури. Адже зелені зони не лише прикрашають місто, а й забезпечують його нормальну життєдіяльність і здоров’я його мешканців. А вирішує ці проблеми садово-паркове мистецтво, або ландшафтний дизайн.

1. Чому зелені зони необхідні для сучасних міст?

2. У чому відмінність між загальноміським і спеціалізованим парком? Наведіть приклади таких парків.

1. Намалюйте пейзаж з уяви. У своєму пейзажі спробуйте передати гармонію архітектури та природи.

2. Створіть емблему для організації охорони природи. Вона має бути лаконічною, відтворювати художні образи, які асоціюються в нас із природою. Для цього згадайте, як робиться стилізація природних форм.

Павловськ — невелике місто з палацово-парковим ансамблем на південь від Санкт-Петербурга (Росія).

 

Павловськ виник у 1777 р. як садиба великого князя Павла Петровича (потім — імператора Павла І), сина імператриці Катерини II. У 1782-1786 рр. архітектор Чарльз Камерон побудував тут великий палац у стилі класицизму й розпланував навколо пейзажний (нерегулярний) парк. Палац вирізняється ясністю архітектурного образу й вишуканістю стриманого декору. Парк прикрашено численними спорудами малих архітектурних форм — містками через річку Слав'янку, павільйонами (Храм дружби), статуями.

 

«Олексанлрія» — прекрасний ландшафтний парк у м. Біла Церква.

Він виник наприкінці XVIII ст. У1775 р.

Білу Церкву було передано в «довічне володіння» коронному гетьману Польщі графу Ф.-К. Браницькому, дружиною якого була Олександра Енгель-гардт, племінниця відомого князя Г. Потьомкіна. Вона й стала засновницею парку, названого на її честь. Творцями «Олександрії» є італійський архітектор Д. Ботані та садівник

А. Станге родом зі Львова, а також А. Енс, який присвятив «Олександрії» понад 50 років свого життя (з 1815 р.). В «Олександрії» збереглися дуби віком 200-300 років, його прикрашають мальовничі галявини, алеї і стави. У природний ландшафт гармонійно вписуються споруди з поетичними назвами — колонада «Луна», «Колона Смутку», «Руїни», Турецький будиночок, Китайський місток.

ЕТАПИ РОБОТИ НАД МАКЕТОМ ПАРКУ

1. Об'єднавшись у невеликі групи, створіть план, а потім за ним — макет парку, у якому спробуйте передбачити зони відпочинку, ігрові майданчики, атракціони, доріжки, газони й клумби, торговельні майданчики для морозива тощо.

2. Особливе місце відведіть для дитячого майданчика. Для цього можна використати природний матеріал — насіння рослин, засушені рослини, дрібні гілочки. Продумайте вхід до парку.

3. Як основу для закріплення «дерев» на поверхні макета можна використати грудочки пластиліну чи солоного тіста. Це зручно ще й тому, що в разі невдалого розміщення дерев у вашій ландшафтній композиції ви матимете змогу пересунути їх на інше місце й тим самим поліпшити загальне враження.

Цю роботу можна поділити на 2 уроки.


4. Закінчіть виконання макета і створіть дитячий майданчик. Він складатиметься з багатьох різних елементів. Обговоріть гуртом, які складові обов'язково мають бути в ньому з урахуванням потреб дітей і їхніх батьків. Домовтеся між собою у класі,

хто який елемент буде проектувати.

5. На наступному етапі спробуйте скласти з паперу невеличкі об'ємні форми, які б імітували різні складові (гірку, гойдалку, пісочницю, лавочку, гімнастичну стінку).

6. Розмістіть деталі на проекті майданчика, дивлячись на нього ніби з висоти пташиного польоту так, щоб різні елементи не заважали один одному.

7. Потрібно добре поміркувати, які вимоги до безпеки життєдіяльності на ньому варто врахувати.

8. Можливо, ви захочете доповнити ваш парк ще й іншими малими архітектурними формами. Де і як ви їх розмістите? Поясніть чому.

Історія парків розпочинається в Китаї. Споглядання краси природи, відчуття ритму зміни пір року завжди посідали важливе й почесне місце в китайській культурі — і в релігії, і в філософії, і в мистецтві. У XII ст. до природних гір і водоспадів додалися штучні ландшафтні сади. Вони були обнесені стіною і відтворювали чудовий куточок природи, що містив усе необхідне — гори, води, дерева і мох, гармонійно поєднані між собою. Квітів у китайських ландшафтних садах не було. Такий сад призначався для повільних прогулянок і складання віршів.

 

Традицію ландшафтних садів продовжили японські майстри. Японські сади за розмірами були ще менші, їх можна було лише споглядати, немов своєрідну об’ємну картину. Такий сад був символічним — гори в ньому позначали каменями, озера і водоспади — піском, могутні старі дерева — невеликими кущами й карликовими деревцями.

У Західній Європі цікавість до ландшафтної архітектури з’явилася в епоху бароко. Почалося все з Італії, де невеликі заміські палаци-вілли стали оточувати парками. Парки прикрашали водоспадами, фонтанами, статуями і гротами — маленькими штучними печерами, у яких часто також ставили статую.

 

Найвідоміший парк епохи бароко створили у Франції, у невеликому містечку Версаль, поблизу Парижа, де король Людовік XIV побудував свою нову резиденцію — розкішний палац, оточений величезним парком.

 

Творцями Версаля стали архітектори Луї Лево і Жюль Ардуен-Мансар, декоратор садів Андре Ленотр і художник Шарль Лебрен. Особливістю Версаля є геометрично правильне планування.

Цей славетний парк був побудований за точним розрахунком, якому підпорядковано все — напрямок і довжина алей, дерева чи кущі, підстрижені у вигляді стінок, розмір і форма клумб, розміщення фонтанів і скульптур. Версаль став шедевром регулярного, або французького, парку, тобто такого, структура якого є суворо розпланованою: алеї прямі, клумби, дерева й кущі мають вигляд геометричних фігур, «вузли» загальної композиції акцентовано статуями, фонтанами, павільйонами.

 

Проте поступово регулярні, точно розраховані парки втратили свою популярність: вони стали здаватися нецікавими, занадто одноманітними й одночасно занадто помпезними. У них зручно було проводити придворні церемонії, але не хотілося гуляти і мріяти. Так виник англійський (нерегулярний) парк. Він спланований у вигляді природного гаю, лісу. Найкрасивіші краєвиди в ньому можуть акцентуватися за допомогою малих архітектурних форм (альтанок, статуй, штучних руїн тощо). Звичайно, їх також створювали художники і садівники, але тепер вони намагалися відтворити нібито дику, недоторкану природу. На тому місці, з якого відкривався особливо красивий краєвид, будували невелику альтанку, яка гармонійно вписувалася в пейзаж. Однією з найпопу-лярніших прикрас англійського парку стали руїни. Звичайно, вони були не справжніми, а штучними, їх проектували спеціально. Руїни могли зображувати залишки античного храму — кілька колон і рельєфів, напівпри-хованих рослинами. Та ще краще в англійському парку виглядали готичні руїни — напівзруйнована капличка або башта. Чудовим прикладом нерегулярного парку є Павловськ неподалік від Санкт-Петербурга в Росії.

23. МАЛІ АРХІТЕКТУРНІ ФОРМИ

 

Щодня, йдучи до школи, ви, мабуть, і не помічаєте безлічі архітектурних дрібниць, що прикрашають і роблять зручним наше життя. А якщо бути спостережливим, то можна побачити і вазон із квітами біля входу до будинку, клумби і газони, відділені від тротуарів огорожею, і лавки, що стоять уздовж вулиць і бульварів, на зупинках транспорту, і фонтани на площах, у парках, у затишних куточках міста чи селища і багато іншого. Ці невеликі споруди й називають архітектурою малих форм.

Малі архітектурні форми прикрашають довкілля, створюють затишок, ними облаштовують місця для відпочинку або спорту. Фонтани зазвичай будують у парках, скверах, на площах, тобто в тих місцях, де люди відпочивають.

Лавки також є малою архітектурною формою. їх установлюють у таких місцях, де приємно посидіти і де вони не заважають руху інших людей. Вони бувають дерев’яні, з натурального або штучного каменю, кованого або литого заліза, але найкращою є комбінація з холодних каменю чи металу й теплого дерева.

Поруч із лавками часто встановлюють вазони, зазвичай там, де немає землі, — на заасфальтованих і внутрішніх подвір’ях, терасах. Вони ніби поєднують людину з природою там, де для цього немає інших умов.

Вхід до скверу, на ігровий майданчик або терасу іноді оформлюють арками, які виготовляють з металу, дерева, каменю. Дуже стильно виглядає арка з виткими рослинами. Вона виконує функцію парадного входу до зони відпочинку.

Кілька арок, що повторюються і з’єднані між собою, утворюють перголу. Правильно розміщена, вона пов’язує між собою різні зони саду, створює додатковий прихисток від палючих сонячних променів. Повита плющем або виноградом, вона ніби пропонує поспілкуватися з природою.

Трельяжі — сітчасті конструкції з дерев’яних рейок чи металевого прута, які утворюють малюнок з ромбів, оздоблені виткими рослинами, їх встановлюють уздовж доріжок або ігрових майданчиків, щоб створити прихисток від вітру і сонця.

Огорожі — ажурні конструкції з дерева чи металу. Вони відокремлюють, наприклад, тротуари від проїжджої частини дороги, газони від спортивних майданчиків і т. ін.

Альтанки (бесідки) споруджують для відпочинку на свіжому повітрі в будь-яку погоду. Зазвичай їх ставлять у таких місцях, звідки відкривається гарний краєвид. Усередині альтанок часто встановлюють лавки для сидіння, а за наявності вільного місця — і невеликий стіл.

Дитячі та спортивні майданчики також є архітектурою малих форм. Турніки, шведські стінки, гойдалки, гірки, лабіринти, інші ігрові споруди потребують планування, художньо-творчого задуму. Часто таким спорудам надають рис казкових персонажів, дивовижних тварин, космічних кораблів.

 

 

Ліхтарі та інші освітлювальні прилади також прикрашають наше довкілля. Ліхтарі можуть стати композиційним центром круглої клумби. Іноді

їх прикрашають кошиками з квітами, вуличними годинниками. Деякі ліхтарі мають вигляд творів мистецтва, адже їх ковалі зробили вручну з кованого заліза!

 

Садово-паркова скульптура сама по собі не є твором архітектури, це зрозуміло. Але розмістити її в середовищі так, щоб нею можна було помилуватися, спланувати простір навколо неї — це робота архітектора. Це, до речі, стосується і монументів на площах міст і селищ.

Отже, тепер ми знаємо, що не тільки величні й грандіозні архітектурні споруди, які нас оточують, можна вважати творами архітектури. Маленькі й незначні за розмірами архітектурні деталі не менш важливі для створення гармонійного й досконалого середовища, у якому ми живемо.

1. Які споруди називають архітектурою малих форм?

2. Яку роль відіграють малі архітектурні форми, крім безпосереднього функціонального призначення?

1. Намалюйте ескіз кованих ґрат. Симетричну чи асиметричну композицію ви обрали б? Як ви розмістили б композиційний центр? Які мотиви обрали б для оформлення кованої огорожі ботанічного саду, чим різнитиметься огорожа для зоопарку?

2. Спробуйте створити пейзажну композицію з використанням силуетів малих архітектурних форм. Зверніть увагу на те, щоб контур був виразний, а зображуваний вами архітектурний елемент чи рослину було легко впізнати.

 

гіг 1 т~;Х]

Г

 

ЕТАПИ РОБОТИ

НАД ВЕСНЯНИМ МІСЬКИМ ПЕЙЗАЖЕМ

1. Спочатку скомпонуйте зображення олівцем на аркуші.

2. По-мокрому нанесіть фарби на задній план пейзажу.

3. Дайте фарбам підсохнути.

4. Додаючи інші відтінки, по-сухому поступово напишіть дерева і кущі, траву і лавки.

5. На передньому плані, використовуючи білила, деталізуйте обрані вами об'єкти: фонтан, ліхтарі, лавки.

6. Деталі прорисуйте тоненьким пензликом.

 


24. БІОНІЧНИЙ СТИЛЬ В АРХІТЕКТУРІ Й ДИЗАЙНІ

Пам’ятаєте, у 5-му класі ми з вами дізналися, що таке дизайн? Слово дизайн з англійської перекладається як проект, малюнок. Завдання дизайнера — спроектувати, створити привабливий зовнішній вигляд предмета, але щоб при цьому він не втратив своєї зручності, практичності. Проте сенс існування всіх видів мистецтв,

у тому числі й архітектури та дизайну, — це втілення почуттів. Хоча і архітектура, і дизайн не вільні види мистецтва, оскільки пов’язані з вирішенням практичних завдань. Архітектура, зокрема, дуже залежна від міцності матеріалу, з якого споруджуються будинки, можливостей конструкції, особливостей ґрунту, на якому вони розміщуються. Так само і дизайн залежить від матеріалів. Проте, з іншого боку, нам завжди хочеться жити в привабливому помешканні.

У цих прикладах митці використали як прототип своїх творів кронисте дерево.

З глибокої давнини люди весь час перебувають у пошуку найкрасивішого й найзручнішого житла у світі. Нам відомі стилі минулого, у яких митці втілювали своє уявлення про красу, — романський, готика, ренесанс, бароко, рококо, класицизм, модерн... Якою ж буде архітектура в майбутньому?

 

Багато сучасних споруд, речей за формою нагадують збільшені в багато разів мушлі або шапинки грибів. Що це — випадковість чи свідоме наслідування природних форм? Якщо придивитися уважніше до мушлі, її будова здається набагато досконалішою, витонченішою.

Як ви вважаєте, чи перевершив хтось

у своїх творах винайдене природою? У чому причина досконалості її форм? А чи може людина взагалі осягнути майстерність великого митця — Живої Природи?

 

 

Науку про використання в техніці, у будівництві й архітектурі знань про форми, принципи будови та функціонування об’єктів живої природи називають біонікою (від грецького біон — той, хто живе). У природі все побудовано дивовижно раціонально й мудро. Конструкції, створені живою природою, надзвичайно міцні, економічні та гармонійні. Це помітили люди вже давно й відтоді намагалися використати в архітектурі й техніці. Згадайте літальний апарат з крилами, як у птаха, який намагався побудувати Леонардо да Вінчі. Це і є прикладом втілення біонічного стилю у творчості людини. Усім відома баня як конструктивний елемент будівлі. У природі ми знаходимо аналоги: шкаралупа яєць, панцир черепахи,

гладка мушля, колона в храмі та стовбур дерева, який потроху звужується догори. Біоніка підтверджує, що більшість людських винаходів уже «запатентовано» природою.

Нині ми є свідками виникнення нового процесу в архітектурі — використання на практиці природних форм. Архітектурна біоніка — наука творча, вона досліджує можливі поєднання природних форм і тих науково-технічних засобів, які є в розпорядженні архітекторів. У природі форма об’єктів і матеріал, з якого вони складаються, нерозривно пов’язані. Це не просто механічне поєднання різних матеріалів, а єдина система, що працює солідарно. Природа і людина будують за тими самими законами, використовуючи принципи економії матеріалу, енергії та забезпечення надійності. До речі, ці природні «винаходи» застосовують і дизайнери у своїх розробках. Загалом у роботі дизайнера й архітектора є багато спільного. Вони обидва створюють реальний предметний світ для існування людини.

Нині застосовують багато сучасних матеріалів. З їх використанням створюють нові стильові особливості в зовнішньому вигляді інтер’єрів та екстер’єрів. Такий новітній стиль ще називають хай-тек (Hi-Tech — високі технології).

Поштовх до пошуків нових форм, до створення споруд у біоніч-ному стилі дали архітектурні шедеври Антоніо Гауді: парк Гуеля, будинки Каса Батло, Каса Міла. Такого світ ще не бачив! У наш час споруди в біонічному стилі де-не-де з’являються в різних країнах світу. Це будинки в Шанхаї, будівля Сіднейської опери в Австралії.

Можливо, саме за біонікою майбутнє? Можливо, ми стаємо свідками народження нового великого стилю? Адже кількість людей на планеті невпинно зростає. Архітектори і дизайнери змушені шукати нові способи вирішення задач. Наприклад, вигадуючи міста, які б плавали у відкритому океані, використовують принципи функціонування одноклітинних бактерій. Таке місто, оточене з усіх боків захисним прошарком, весь час перебуває в русі, ніби його форми перетікають одна в одну. Принципи будови бджолиних стільників і термітників намагаються застосувати в будівництві багатоквартирних будинків. А що вже й казати про космічні міста!

Отже, у роботі дизайнера й архітектора є багато спільного. Вони обидва створюють реальний предметний світ для існування людини. Науку про використання в техніці, у будівництві й архітектурі знань про форми, принципи будови та функціонування об’єктів живої природи називають біонікою. З використанням сучасних матеріалів виникають нові стильові особливості в зовнішньому вигляді інтер’єрів та екстер’єрів. Такий новітній стиль ще називають хай-тек.

1. Що таке біоніка?

2. Уявіть місто майбутнього. Який вигляд, на вашу думку, воно матиме?

1. Спробуйте уявити, як зміниться ваше місто, село в майбутньому. Створіть проект малої архітектурної форми або ігрового майданчика в біонічному стилі.

Яку природну форму ви надали б гірці, пісочниці або навісу від сонця? Які властивості рослин чи тварин будуть притаманні спорудам? Спробуйте це намалювати.

2. Створіть ескіз інтер’єру помешкання майбутнього. Де ви розмістите рослини, чи буде в ньому місце для акваріума, фонтана?

25. КОРПОРАТИВНИЙ СТИЛЬ

У повсякденному житті якщо нам сподобалась якість якогось товару, то ми починаємо шукати й інші товари цього самого виробника. І от одного разу ловимо себе на тому, що нам навіть не потрібно детально перечитувати назву виробника, оскільки ми впізнаємо його за фірмовим знаком або логотипом. Найпомітніша ознака образу компанії — логотип.

Логотип — назва компанії або спільноти людей (наприклад, назва футбольного клубу), яка набула вигляду декору, сприймається як зоровий образ і тиражується незмінно на різних виробах, документах чи в рекламних акціях, які стосуються компанії.

Логотип, фірмовий знак, фірмовий колір разом з девізом компанії об’єднуються у фірмовий (корпоративний) стиль, щоб створити образ компанії, який добре запам’ятовується. Для цього потрібно зважати на багато обставин. Так, якщо йдеться про корпоративний стиль цирку, зрозуміло, що на листівках, плакатах, запрошеннях буде виправдано і шаленство фарб, і усмішки, і спецефекти, оскільки це відповідатиме змісту діяльності цирку. А, наприклад, для банку цей підхід абсолютно недоречний: тут потрібний стриманий і діловий стиль. Отже, можна зробити висновок, що для створення фірмового стилю велике значення має єдність форми і змісту.

Громада вашого класу також, напевне, має якусь назву, шкільну

форму певного кольору, символ класу, девіз. Отже, і ваш клас має свій стиль. А чи не цікаво вам його вдосконалити? Подивіться, де і в чому він може виявитися. Якщо ви задумали у своєму класі провести певний захід, святкування якоїсь події і хочете запросити гостей, для цього знадобиться створити запрошення з використанням фірмових кольорів і логотипа. Логотип має бути достатньо лаконічний, легкий у відтворенні (адже його треба буде повторювати багато разів і він мусить залишатися схожим сам на себе, не змінюватись). І в разі зменшення чи збільшення повинен упізнаватися початковий зразок. Він має швидко й надовго запам’ятовуватися.

 

 

Візитівка — традиційний носій контактної інформації про людину чи компанію.

 

Корпоративна візитівка із вказаними в ній ім’ям і прізвищем, номером телефону та іншими відомостями полегшить початок спілкування з новими знайомими. Стінгазети з використанням вашої символіки, афіші з вашим логотипом покажуть, що саме ваш клас підготував святковий вечір або театральну виставу. Спортивна форма з використанням фірмових кольорів під час шкільних змагань допоможе вболівальникам активніше підтримувати ваше прагнення до перемоги.

Ваш класний корпоративний стиль не тільки створить позитивний імідж ззовні, а й посилить відчуття «плеча» серед однокласників, гордості за спільні досягнення, намагання зберегти престиж класу.

Отже, дизайн — це мистецтво робити повсякденні речі красивими та зручними. Для створення фірмового стилю велике значення має єдність форми і змісту. Фірмовий (корпоративний) стиль поєднує логотип, фірмовий знак, фірмовий колір разом з девізом компанії.

1. Що таке логотип?

2. Що таке корпоративний стиль?

Проведіть конкурс серед однокласників на створення кращого логотипа класу. Спочатку визначте головну ідею, яку має виразити ваш стиль. Проведіть обговорення і виберіть кращий, на ваш погляд, зразок.

Конструктори, які створювали перший автомобіль «Форд», узагалі не ставили перед собою дизайнерських завдань. їхньою метою було створити апарат, який би рухався без коней, і цього було достатньо. Проте необхідність у дизайнерах керівники компанії «Форд» відчули, коли виникла потреба якимось чином привернути увагу покупців до своєї продукції, бо вона почала губитися серед схожих автомобілів інших компаній. І це було блискуче рішення! Адже людина сприймає 80 % інформації в навколишньому світі очима, а отже, між однаковими (або майже однаковими) за якістю речами вибирає ту, яка виглядає переконливіше, досконаліше. Звідси випливає, що враження, яке справляє на нас той чи інший товар (предмет), може виявитися вирішальним у його придбанні.

26. ДИЗАЙН ПРЕДМЕТІВ ПОБУТУ

 

 

Освітлювальні прилади, меблі, пристосування для зберігання речей, полички, вазони з квітами — усе це відіграє важливу роль у дизайні побуту. Звичайно, головне — вдало виконати основний дизайн приміщення. Та уявімо, що це вже трапилось і нам залишається наповнити наш життєвий простір приємними і зручними в користуванні елементами побуту, які додадуть затишку нашому помешканню і нададуть йому індивідуальності.

Як і архітектура, дизайн є видом мистецтва, пов’язаним з вирішенням практичних завдань. Твори дизайнерів — це реальні речі, які оточують нас у повсякденності та якими ми майже щодня користуємося. Роззирніться навколо, і ви побачите безліч предметів, які хтось перед цим розробив і оздобив. Чайний сервіз чи вази, настільні лампи чи меблі задовго до того, як потрапити до нашого дому, спроектував художник-дизайнер.

Які ж вимоги стояли перед ним? По-перше, як і в архітектурі, зовнішній вигляд творів дизайну дуже залежить від матеріалу виконання. Глиняний посуд не може бути такий самий тонкий, як порцеляновий, і прозорий, як скляний. Вигляд дерев’яних речей залежить від властивостей деревини, і тому зовні вони відрізняються від предметів, зроблених з металу чи пластмаси.

По-друге, для гармонійного сприйняття форми предмета велике значення мають колір і фактура поверхні. Контрастне протиставлення матеріалів з різною фактурою поверхні в одному предметі часто використовується, щоб підкреслити різні за призначенням його частини (згадаймо архітектоніку).

По-третє, різні речі, які опинилися в одному приміщенні, краще виглядатимуть, якщо будуть поєднані певним стилем, так би мовити, утворювати ансамбль. І насамкінець, ці речі мають бути зручними в користуванні, тобто вони мають бути співмірними щодо людини і одна щодо одної (згадаймо поняття масштабності). Кожному зрозуміло, що чашка, яку незручно тримати в руці, рано чи пізно розіб’ється; світильник, який не вміщається на меблях, обов’язково впаде; занадто великі меблі не вмістяться в кімнаті...

 

Це настільки очевидно, що ми навіть не звертаємо на це уваги доти, доки самі не спробуємо щось спроектувати.

Дизайн-проект починається з визначення мети, задля якої нам доведеться змінювати предмет. Можливо, нас не влаштовують властивості матеріалу, з якого його зроблено (наприклад, абажур у лампи занадто світлий і світло б’є в очі). Різні предмети іноді треба об’єднати якимось спільним стилем (зробити одностильові кашпо для вазонів із квітами, поєднати їх зі стилем інших предметів у кімнаті, різні меблі поєднати, наприклад, аплікацією, мотиви якої повторювалися б в оздобленні інших предметів побуту).

Отже, ми маємо свідомо проаналізувати переваги і вади в довкіллі і спробувати поліпшити те, що можна поліпшити. Саме такими засадами краси, корисності та міцності керуються розробники


нового дизайну, проектувальники в розробленні та вдосконаленні речей, що нас оточують.

1. Які завдання має вирішити художник-дизайнер в оздобленні предметів побуту?

2. Як би ви оформили свою кімнату?

Створімо спільно дизайн кашпо для квітів. Для цього треба проаналізувати стиль приміщення, у якому будуть ці предмети. Можливо, ви помітите декоративний елемент, який варто взяти за основу оформлення. Повторюючи цей елемент у різних варіантах, на різних поверхнях, ми створимо стильову єдність у помешканні.

Спроектуйте оформлення плафона для настільної лампи. Варіантів може бути безліч: це й аплікація із засушеного листя, і наклеєна витинанка, і зображення, створене за допомогою набризкування фарби, і фактурно пофарбована поверхня, абстрактна колірна або чорно-біла композиція.

2^Їкаво знати

 

Сучасні художники і тепер прикрашають житло різноманітним декором, живописом і скульптурою, поєднуючи їх у цілісний художній образ, із своїм композиційним центром, тлом, ритмом, пропорціями.

Колір — це, здається, перше, що помічають у будь-якому декорі.

У дизайні інтер’єру колір відіграє надзвичайно важливу роль. Зверніть увагу на те, як змінюються кольори за умов різного освітлення. Кольори впливають і на сприйняття простору: холодні зорово віддаляють стіни і предмети, теплі наближають їх. Світлі тони здаються легшими, ніж темні, оптично збільшують простір. В основі створення ілюзії простору лежать контрасти: теплий— холодний, темний—світлий. Використовуючи колір, символічно можна поділити простір на кілька зон. Зону для сну слід пофарбувати в темні «спокійні», прохолодні «нічні» кольори, а зону, у якій стоїть письмовий стіл, умовно кажучи, «робочу зону», — у теплі світлі кольори. Такий різкий поділ помешкання контрастними кольорами створює ілюзію двох різних просторів в одному.

Навколишні кольори віддзеркалюють риси нашого характеру. Люди мистецтва, художники часто надають перевагу бузковому кольору. Жовтий колір стимулює інтелектуальні здібності людини, а поруч із синім створює відчуття захищеності. Насичено-синій сприяє заспокоєнню, спокійному сну. Блакитний збуджує фантазію. Відтінки зеленого створять легку й радісну атмосферу в приміщенні, вони привносять частинку природи в наш дім. Червоний колір збуджує емоційний стан людини. Тому його не варто використовувати в приміщеннях для відпочинку. Помаранчевий багатьом здається занадто яскравим, тому найчастіше використовують його відтінки: персиковий чи теракотовий. Ці кольори створять теплу, привітну обстановку.

Фарбування з метою створення оптичних ілюзій відоме з давніх-давен як у живописі, так і в архітектурі. Розписом, який створює ілюзію реальності, можна «оживити» стіну кімнати, зобразивши на ній, скажімо, пейзаж. Можна домалювати неіснуючі архітектурні деталі, наприклад колони чи нішу або вазон з квіткою.

Малюнок шпалер — також елемент декорування інтер’єру. Завдяки досягненням комп’ютерної графіки і фотографії на них з’являються дедалі складніші й вибагливіші зображення. Такий, як на шпалерах, «нескінченний» малюнок з повторенням кількох елементів називається рапортною композицією.

 

 

Велике значення в оформленні інтер’єру відіграє освітлення. Воно буває різне за забарвленням і може додати до домінуючих у приміщенні кольорів додаткові відтінки. Світлові ефекти надають нам відчуття багатства і мінливості оточення. Світильники, які спрямовують світло догори, зорово збільшують висоту стелі, приховують недоліки стіни. Світло, спрямоване донизу, навпаки, ніби зменшує висоту стелі, відволікає від неї увагу. Такі світильники, вбудовані у стелю, використовуються для підсвічування картин.

Дзеркала створюють у приміщенні власну віртуальну реальність, оптично збільшуючи простір. Крім того, вони посилюють природне освітлення, відбиваючи світло з вікон. Подвійна ілюзія — посилення освітленості з оптичним збільшенням простору робить дзеркало важливою частиною оформлення інтер’єру.

Гарно декорований простір інтер’єру створить настрій, розкриє художні смаки й уподобання людини. Люди, які мешкають чи працюють у цих приміщеннях, доповнюють їх на свій смак. Дуже важливо не зруйнувати загальну гармонію інтер’єру випадковою, недоречною деталлю.

ЕТАПИ СТВОРЕННЯ ДЕКОРАТИВНОГО ПЛАФОНА

МАИСТЕР-КЛАС

 

 

Для виготовлення плафона знадобляться надувний м'яч, нитки, клей, пензлик, НОЖИЦІ.

Надувний м'яч оберіть потрібного вам діаметра, адже яким буде завбільшки м'яч, таким і вийде плафон люстри. Можна використовувати дитячий м'ячик, у крайньому разі підійде шільна надувна кулька, але буде складно одержати ідеально кулясту форму.

Нитки можна взяти джутові або лляні, якшо ви прихильник природного, натурального стилю в інтер'єрі. Кольорова капронова нитка або шнур підійдуть для аматорів стилю хай-тек.

Тепер шматочком скотча прикріпіть кінець нитки на м'яч. Починайте хаотично намотувати на м'яч нитки, періодично промащуючи їх клеєм за допомогою пензлика.

Залежно від щільності намотування плафон пропускатиме світло по-різному.

Коли закінчите формувати плафон, ше раз повністю покрийте його клеєм і помістіть у підвішеному стані над ємністю, щоб клей висох, а його залишки стекли.

Після повного висихання клею м'яч можна спустити й акуратно через залишений отвір витягти назовні.

За бажання на цьому етапі плафон можна пофарбувати аерозольною фарбою з балончика.

 

Попросіть батьків допомогти встановити патрон з лампою, після чого можна повісити люстру. За бажання можна виготовити кілька таких світильників і зібрати композицію.

27. РОЗПИС ТКАНИН. БАТИК

Вироби з тканин можуть до невпізнанності змінити вигляд помешкання. Озирніться — нас оточують штори, покривала, подушечки, думочки, валики, скатертини і серветки, рушники і гобелени та інші

 

 

симпатичні дрібниці, що створюють неповторність оселі. У давнину в Україні були популярні набивні тканини. Малюнок на них наносили за допомогою трафаретів. Кольорів і їхніх відтінків могло бути до десятка, що створювало враження надзвичайної різноманітності колориту.

Ще за кілька тисячоліть до нашої ери люди почали фарбувати й розписувати виготовлені тканини. Згодом одна з технік розпису по тканині здобула назву ботик. Це спосіб розпису тканини за допомогою резерву (спеціальної речовини, яка заповнювала волокна тканини, не пропускаючи фарби).

Підготовка тканин для розпису була багатоступінчастою. Процес розпису повторювався для кожного кольору окремо. На виготовлення одного твору витрачали місяці, а то й роки. Мистецтво батика народилося понад 2000 років тому. Поширеним воно було в Китаї, Японії, Індії, країнах Близького Сходу, але його батьківщиною вважають Індонезію. У перекладі з яванської батик — малювання воском. Класичний індонезійський батик малоколірний. У ньому наявні кольори слонової кістки, усі відтінки коричневого і найяскравіший — індиго-синій. Рецепти виготовлення синьої фарби і самих малюнків були величезною таємницею кожної родини майстрів.

Сучасний батик вирізняється різноманітністю прийомів. Поряд із традиційним існує батик із застосуванням акрилових барвників. Дедалі більше людей обирають батик своїм хобі або ж і професією.

Акварельними фарбами можна також розписати тканину. Для цього її потрібно замочити в дуже концентрованому розчині солі, потім розтягти на п’яльцях (чи на підрамничку) і висушити. Тканина має бути цупкою, як папір. Тонким пензликом нанести малюнок на поверхню. Але треба пам’ятати, що виправити щось буде важко. Тому потрібно зробити ескіз, на якому слід виправити різні недоліки, удосконалити композицію.

Паспарту— це широка рамка з картону.

 

 

Виконану роботу слід красиво оформити.

Батик на підрамнику можна просто вставити в рамку. Тканину без основи можна степлером і скріпками закріпити на картоні або дуже цупкому папері так, щоб вона лежала рівно. Зверху її слід накрити паспарту. Картон для паспарту часто підбирають так, щоб він пасував до колірної гами розпису, підкреслював його переваги.

ПРИГАДАЙМО

Паспарту вирізають так, щоб угорі й по боках була однакова відстань, а знизу дають трохи більше простору — ніби підводять підґрунтя. Зі зворотного боку підкладають за розміром картон або деревоволокнисту плиту (ДВП) для надання міцності та запобігання деформуванню і вставляють у рамку.

До речі, так само оформлюють й інші живописні чи графічні роботи, фотографії. Невеликий за розмірами батик можна наклеїти між двома шарами картону з вирізаними в них віконцями. Тоді напівпрозора тканина міститиметься у твердій картонній рамці. Така невеличка робота може виконувати роль навіть вітальної листівки.

Як і в інших видах дизайнерської праці, будь-який розпис чи текстильний дизайн передусім потребує попереднього ескізу, проекту. Якщо попередньо не продумати майбутню роботу з олівцем і фарбами в руках, важко очікувати позитивного результату.

Отже, все починається з малюнка. Ті самі закони композиції, відбору головних деталей з другорядних, настрій, художній образ, на які ми звертаємо увагу в інших видах мистецтва, обов’язково потрібні й у мистецтві батика. Тому всі знання, які ви здобули раніше, постійно стають вам у пригоді під час вирішення творчих завдань.

1. Що таке батик?

2. Які сучасні методи виготовлення батика ви знаєте?

 

1. Створіть на папері ескіз розпису для тканини, зімітувавши техніку батика. Підготувавши заздалегідь тканину та інші інструменти й матеріали, відтворіть свій ескіз на тканині.

2. Розробіть малюнок для набивної тканини. Розділіть його на кольори і відтворіть у техніці трафарету.

Можна також застосувати і прийом штампування штампами із сирої картоплі. Композиція може бути різна за щільністю зображуваних елементів.

 

А як же роблять батик? Розписувати можна лляні, бавовняні, вовняні, шовкові тканини. Шовкові — найкраще. Фарби для тканин різного кольору є в продажу, це так звані анілінові фарби. Фарбу розводять у гарячій воді. На 500 г води беруть 10 г барвника, 100 г 30 % оцтової кислоти, 1 чайну ложку солі. В окремих скляночках розводять різні кольори або суміші кольорів. Треба пам'ятати, що працювати аніліновими фарбами потрібно в ретельно провітрюваному приміщенні, оскільки їхні випаровування шкідливі. Щоб запобігти зайвому розтіканню фарби, тканину грунтують розчином желатину.

Перед розписом тканину розтягують на підрамнику. Для невеличкої роботи можна застосувати п'яльця для вишивання. Якшо треба відділити один колір від іншого світлими лініями, використовують «резерв». Його виготовляють так: гумовий клей розводять очищеним бензином до рідкого стану і додають до нього 10 % парафіну. Таку масу наносять на тканину скляними трубочками або колонковим пензликом. У магазинах продають набори інструментів для батика.

Чорно-білий малюнок підколюють знизу тканини і, підсвічуючи знизу електричною настільною лампою, повторюють його контури інструментом з резервом або пензликом з потрібним кольором. Перенесені малюнки розписують приготованими фарбами так, як малюють на

 

папері. Розписану тканину кладуть між аркушами чистого паперу і прасують. Прасування можна повторити, злегка зволоживши тканину з пульверизатора. Тканину, розписану з резервом, до складу якого входив парафін і гумовий клей, після прасування перуть у бензині (для того, шоб звільнити тканину від часток клею), сушать, зволожують і знову прасують. Розписані таким способом тканини можна надалі прати лише в холодній воді з милом.

 

28. ЮВЕЛІРНЕ МИСТЕЦТВО. ПРИКРАСИ

Ювелірне мистецтво (від німецького jewel або голландського juveel — коштовний камінь) — це виконання художніх творів з дорогоцінних металів (золото, срібло, платина), а також деяких кольорових, у поєднанні із цінними каменями, перлами, склом, бурштином, перламутром, кісткою та ін.

Ювелірна справа в уяві людей пов’язується передусім з особистими прикрасами. Проте вона охоплює дрібну пластику, елементи оформлення інтер’єру, посуд, зброю, сувеніри. Виготовлені із цінних

 

 

 

 

 

металів, каменю і кістки вироби вирізняються високими художніми якостями. Оскільки більшу частину сучасних ювелірних виробів виготовляють на фабриках і заводах, то й дизайнерам тут є над чим працювати.

В Україні найдавніші особисті прикраси датуються епохою палеоліту. Первісна людина як матеріал використовувала не тільки кістку мамонта, а й кольорові мінерали (білий кальцит, нефрит), морські мушлі, ікла хижаків.

Прикраси в трипільську добу виготовляли з різних порід каменю, бурштину, зубів тварин, черепашок молюсків, кераміки. Це були браслети, амулети, підвіски, персні.

Ювелірні прикраси скіфів зроблено в так званому звіриному стилі. Для цього стилю характерне зображення звірів, птахів і фантастичних істот. Скіфи Причорномор’я любили зображувати оленів, козлів, барсів, пантер, левів, левоголових та орлиноголових грифонів. Ними прикрашали одяг, зброю, кінські обладунки.

В епоху Київської Русі були поширені золоті й срібні прикраси, виконані в техніці скані, зерні, черні срібла.

Найцікавішою є техніка перегород-частих емалей. До нас дійшли колти, рясни, діадеми, образки та ін. Більшість з них походять з Києва і Київщини. Тут працювали ювеліри у двох майстернях — княжій і лаврській.

 

Під час монголо-татарської навали центри ремісництва перемістилися на захід. Львівські ювеліри мали свій цех — міське об’єднання ремісників.

Для отримання звання майстра підмайстру треба було зробити «майстер-штик» — виготовити два срібних кубки, перстень з коштовним каменем і печатку. Це були іспитові роботи. Цехові майстри створювали надзвичайно різноманітні вироби: посуд, книжкові оправи, прикраси на кінську збрую, зброю, різноманітні прикраси одягу — діадеми, золоті ланцюжки, запонки, персні, браслети, брошки, сережки.

Часи бароко позначилися небувалим розквітом золотильництва на сході України. Майстри Києва, Чернігова, Ніжина, Глухова працювали як для церкви, так і для приватних замовників (козацької старшини). Епоха українського бароко була часом останнього злету українського ювелірного мистецтва.

У цей час продовжують працювати і народні майстри, які створюють прикраси для простих людей. Намисто — найдавніша і найпоширеніша з жіночих шийних прикрас. Раніше воно складалося з гарних рослинних плодів, зерен, кісточок овочів. Згодом їх витіснили намистинки з металу, каменю або скла, зокрема, гуцульське намисто — з кольорового скла. На Наддніпрянщині носили разок із бурштину в поєднанні з кораловим намистом. Вважалося, що бурштин принесе здоров’я та щастя. До разка коралів додавали срібні намистини. Намисто з натурального каменю на початку XX ст. замінило скляне фабричного виробництва — «пацьорки». Іноді їх використовували для виготовлення ґерданів. Ґердан — шийна прикраса з бісеру у вигляді вузької стрічки, виготовлена з різнокольорових намистин. У східних регіонах України були поширені дукачі — карбовані медальйони чи золоті монети. Аналогією до них на заході України були зґарди — разок монет у вигляді намиста.

Для сучасного художника-дизайнера, який створює прикраси, немає майже ніяких обмежень. Прикраси створюють із цінних металів і кольорових, благородного каменю і звичайного (який має декоративну привабливість), глини, скла, дерева, мушель, пір’я, плодів, тобто будь із чого, що зможе прикрасити зовнішній вигляд людини і використовуватись досить довго. Єдине обмеження — дизайн ювелірних виробів, які випускаються великими промисловими партіями, має враховувати властивості матеріалу залишатися незмінним.

Кожному з нас, напевне, цікаво було б створити власноруч прикрасу для одягу, волосся або на руку. Можливо, такий досвід у вас уже є? Можливо, хтось із вас у майбутньому стане видатним золотарем, гордістю України!

1. Що таке ювелірне мистецтво?

2. Якими ювелірними техніками користувалися майстри Київської Русі?

1. Спробуйте зробити прикрасу з намистин або бісеру, поєднаних колірною гамою. Крім намистин, можна використати різноманітні ґудзики, дротинки мідні або латунні, грубі нитки тощо. Продумайте колірну гаму, композиційні акценти.

2. Спробуйте створити прикрасу з нестандартних матеріалів: пір’я, мушлі, гальки, стразів, красивої гілочки дерева або чогось іншого для головного убору або лацкана піджака.

3. Знаючи, що таке композиція, стиль, єдність краси і зручності, спочатку створіть ескіз комплекту прикрас (перстень, сережки і шийна прикраса або ін.), поєднаних спільним стилем, продумайте колірну гаму і фактуру.

 

 

 

 

Скіфське мистецтво. УІ тис. до н. е. в степах майбутньої України мешкали кочові племена, найвідомішими серед яких були скіфи. Мистецтво скіфів — це передусім зображення реальних і казкових тварин, наприклад, на невеликих металевих (золотих) бляшках, якими прикрашали одяг і зброю. У скіфських курганах знаходять також прекрасні золоті вироби, виконані грецькими майстрами на замовлення кочівників. Найвідоміша з таких знахідок — золота пектораль (шийна прикраса, яка є символом влади й заможності) з кургану Товста Могила. Вона зберігається в Київському музеї історичних коштовностей разом з іншими шедеврами скіфського мистецтва.

флх. ХУДОЖНИК-ЮВЕЛІР

 

Фах ювеліра здається надзвичайно романтичним, овіяним переказами про незліченні скарби, про створення коштовних прикрас, про царські коштовності. Насправді золотильник не тільки художник, який творить у тиші майстерні, а ще й золотих справ майстер: він одночасно і дизайнер, який творить ескізи майбутніх творів мистецтва, і ремісник надвисокої кваліфікації, здатний втілити свої творчі задуми в життя. Робочий стіл професіонала заставлений великою кількістю різноманітних інструментів і пристосувань: пилки, лупи, різці, паяльник, нагрівники, бормашинки тощо. Робота з металом — це лиття, карбування, кування, гравіювання, травлення, шліфування, полірування, свердління та огранювання коштовного каменю.

Ювелір повинен багато знати: технічні й художні вимоги до творів, властивості матеріалів, розуміти креслення, способи виготовлення заготовок і деталей зі злитків, способи гравіювання, полірування, види орнаментів. Більшість золотильників — чоловіки. Проте є техніки, які споконвіку вважають жіночими, наприклад робота з емаллю, зі сканню. Нині серед молодих дизайнерів чимало дівчат.

У минулому столітті виникло багато промислових підприємств, на яких виготовляли ювелірні вироби, де й досі фахівці розподілені на багато спеціалізацій: дизайнер, закріплювач, ливар, різьбяр, емалювальник та ін. Та останнім часом з’являються невеликі творчі об’єднання ювелірів, і сучасні золотильники в них, як і в старі часи, — на всі руки майстри. А уявіть, з якою гордістю майстер ставить на свій витвір власне тавро!

Щоб бути професіоналом ювелірної справи, або золотильництва, потрібно з дитинства розвивати в собі охайність, уважність, пунктуальність, здатність терпляче доводити розпочату роботу до кінця. Потрібно мати особливу експериментальну жилку: без неї важко вигадати щось нове. А ще важливо бути добрим психологом, щоб точно вгадувати бажання замовника, викликати радість і задоволення своїми виробами.

29. ІСТОРИЧНИЙ КОСТЮМ

Уявімо, що нам потрібно намалювати ілюстрацію до історичного літературного твору або спроектувати свій костюм для шкільної вистави. Із чого почати роботу, де знайти зразки для натхнення, як виконати це завдання, щоб результат мав переконливий вигляд? Можна уважно розглянути картини під час відвідин музею або репродукції історичних картин і портретів. На них зображено миттєвості життя, яке давно минуло. Прикметою, крім того, є костюм, за яким визначається історична епоха, культура, суспільне становище людини.

Створений людською працею одяг, з одного боку, задовольняє фізичні потреби людини — захищає від холоду, негоди, запобігає травмуванню, з другого — є витвором декоративно-ужиткового мистецтва, що художньо змінює зовнішній вигляд людини.

 

За часів палеоліту люди навчилися, користуючись кістяними голками, зшивати і зв’язувати різноманітні матеріали: шкури тварин, листя, тростину... Це був одяг, але ще не костюм.

Костюмом він став тоді, коли почав визначати разом з допоміжними аксесуарами (зачіскою, гримом, капелюхом) соціальні та індивідуальні риси людини, її вік, стать, характер, смак.

У Єгипті в тканину вплітали блискучі намистини, золото, прикрашали її вишивкою.

Основа давньогрецького костюма — драпірування. Мистецтво одягання і вміння носити одяг входило до обов’язкового курсу освіти шляхетної молоді. Чоловічий костюм складався з двох частин: хітона і гіматію.

У нашому уявленні хітон був нижнім одягом. Його обгортали вздовж тулуба, починаючи з лівого боку, і скріплювали на плечах двома пряжками — фібулами. Жіночий одяг теж складався з хітона і гіматію, але значно довших.

Як і чоловічий, жіночий хітон скріплювався на плечах фібулами. Гречанки _

. - Спочатку чоловіки носили лише фар-

носили красиві зачіски, волосся збира- тух 3 льону і шкіри_ щ0 кріпився на п0_

ли у вузол ззаду. Зачіски прикрашали яс^ — схенті. Схенті фараонів і знаті обручем, стрічкою, сіточкою із золоче- збоку прикрашала плісировка — тканих шнурків, діадемами, шпильками, нина, зібрана у складки.

гребінцями. Доповненнями до костюма були парасолька і віяло у формі листка.

Римський одяг багато в чому був запозичений у греків. Основою чоловічого костюма були туніка і тога (відповідно верхній і нижній одяг). Тогу мали право носити лише громадяни Риму. Іноземцям і рабам у такому праві було відмовлено. Верхнім жіночим одягом був плащ — пала. Голову накривали вуаллю або краєм пали. Римлянки носили високі зачіски на штучному каркасі й навіть із штучним волоссям, обличчя підфарбовували косметикою.

Костюм часів Візантійської імперії вплинув і на костюм часів Київської Русі. Візантійські традиції зберігались у нас дуже довго. Із традиційним одягом тих часів ми ознайомилися минулого року.

 

 

Костюм часів раннього Середньовіччя нагадував костюм часів Візантії. З романської доби чоловічий довгий і широкий одяг замінився на більш короткий і облягаючий (на який зручніше надягати обладунки). Кольори одягу феодалів відповідали кольору герба, тому одяг був дуже строкатий.

За часів Ренесансу з’явилася мода, тому одяг став різноманітніший. У різних країнах сформувалися свої характерні силуети одягу. В Італії — чоловіча сорочка, жилет з невеликим стоячим комірцем, зі знімними рукавами, штани-панчохи, колоподібний плащ або накладний одяг з довгими широкими рукавами, оздобленими хутром. А от іспанці робили об’ємні костюми, наповнені ватою, сіном, розшиті коштовностями. У таких костюмах рухатися було важко. Високі стоячі коміри коштували іноді дорожче, ніж весь костюм. Переважав чорний колір.

 

Бароковий костюм, як і інтер’єри, вражав своєю пишнотою. Доповнювали костюм панчохи, чоботи з розтрубами або туфлі з бантами, крислаті капелюхи зі страусовим пір’ям. У жіночому вбранні панував каркасний костюм. Він робив постать нерухливою, наче манекен. Жіночі зачіски ставали дедалі пишнішими й нарешті перетворилися на високу зачіску фонтанж, комбіновану з кілець волосся і накрохмалених заколок. Згодом її доповнили ще й дротяним каркасом, на який чіпляли шовкові драпіровки, мережива, штучні квіти, стрічки.

І жіночі, і чоловічі костюми декорували лише спереду, адже до короля не можна було повертатися спиною, а всі інші не варті були уваги.

Костюм простих людей у Західній Європі був зручніший, простіший, практичніший.

 

У період рококо і чоловіки, і жінки почали нагадувати порцелянових ляльок. Зовнішній вигляд чоловічого і жіночого костюмів схожий. Чоловіки носили косички з бантиками, панчохи, туфлі на високих підборах. І ті, й інші волосся пудрили так, що воно втрачало натуральний колір, або носили перуки, на обличчя накладали білила і рум’яна. У моді були вузька талія, безліч мережив, ніжно-блакитні, рожеві, золотаві кольори. І літні люди, і малеча носили однотипний одяг. Зачіски мали вигляд кораблів,

 

кошиків із фруктами, букетів квітів. Важко уявити, як можна було ходити з такою спорудою на голові!

Буржуазні революції докорінно змінили смаки та ідеали. Довгі штани, які до революції носили лише прості люди, стають частиною чоловічого вбрання. Повсякденним одягом став фрак, верхнім — сюртук. Зачіски короткі. Головний убір — високий капелюх-циліндр. Жіночий костюм змінювався набагато частіше. У 1870-1890 рр. одяг зазнав чергових змін. Чоловічий костюм дедалі більше стандартизувався, набував сучасних обрисів. У жіночому урізноманітнилися тканини. Округла пишна спідниця замінилася вузькою прямою.

У XX ст. одяг стає економічнішим,


зручнішим, практичнішим. На це впливають і історичні обставини: війни, розвиток промислового виробницва і спорту. Зміни моди помітні лише в жіночому вбранні. Довгі вузькі спідниці поступово стають коротшими. Масивні капелюхи, прикрашені пір’ям, квітами і бантами, замінюються на невеликі, кокетливі капелюшки. Так ми з вами одягаємося дотепер.

Отже, не тільки архітектура чи живопис підпадали під вплив «великих стилів», а й така здавалося б, практична річ, як одяг.

1. Чи можна за костюмом визначити, у який час жила людина, зображена на картині художника?

2. Зазначте, які чинники впливали на зміну костюма протягом багатьох віків і впливають нині.

Намалюйте портрет друга або автопортрет в образі лицаря чи прекрасної дами. Для виконання цього завдання потрібно згадати те, що ми вивчали про побудову і пропорції людської голови та обличчя в минулому році. Доповніть портрет доречними деталями — головним убором, прикрасами. Як і в інших роботах, колірна гама та композиція не повинні бути випадковими.

ПРИГАДАЙМО!

 

ПРОПОРЦІЇ ГОЛОВИ ЛЮДИНИ

 

Вважається, що відстань від підборіддя до носа така сама, як і довжина носа і висота лоба. Вухо починається на рівні брів і закінчується на рівні носа. Середина обличчя проходить по нижньому краю очей. Відстань між ними дорівнює довжині самого ока і приблизно така сама, як і ширина носа. Куточки губ трохи виступають за той рівень, де містяться ніздрі.

 

ЗО. МОДА. МОДЕЛЮВАННЯ ОДЯГУ

Хочемо чи ні, але ми весь час намагаємось одягатися «по-модному». Мода весь час змінюється, і ми стежимо за нею, намагаючись досягти ідеалу. І тільки-но нам здається, що його досягнуто, а він знову змінюється. То, може, ідеалу немає? Не зовсім так. Просто в різні часи панують різні ідеали (як ми це вже бачили на прикладі історичного костюма).

Кожен цикл моди проходить певні етапи. Спочатку триває робота над ескізами, яка оповита суворою таємницею й охороняється від шпіонажу. Ескізів створюють величезну кількість, у них розробляється стиль і образ колекції. Створення моделі в майстерні — наступний етап. Модною певну модель визнає вузьке коло поціновувачів на показах мод. І після цього її пропонують широкому загалу. Нова мода пропагується і рекламується за допомогою журналів мод.

Мода — нетривале панування певного смаку в певній сфері життя чи культури.

 

Розуміння якості теж серйозно змінилося порівняно з минулим. У минулі часи кількість тканини, використаної на пошиття сукні, свідчила про статок її власника, його соціальний статус. У наш час ніхто не дбає про довговічність, не розглядає серйозно можливість передати одяг у спадок. Достатньо, щоб вбрання прослужило нам кілька років. Набагато більше ми звертаємо уваги на інше: щоб не м’ялося, не пропускало воду, добре пралося, зберігало форму, не потребувало прасування. Це ті вимоги до виробу, які ми розуміємо під словом «якість».

Створений масовим виробництвом одяг кожному по кишені. Індивідуальність виявляється в підборі, компонуванні різних частин одягу за кольором, фактурою, пропорціями і т. ін. Важливе правило гарного зовнішнього вигляду — головне не те, що на вас одягнуто, а як воно «сидить», як відображає ваш стиль. Підкреслити вашу привабливість допоможуть кольори, які вам пасують. Щоб визначитися з ними, доведеться трохи поекспериментувати. Як і в інших випадках, ми маємо звернути увагу на композиційний акцент, який привертав би увагу. Якщо таких акцентів багато, можна стати схожим на папугу! Не потрібно носити одяг більшого або меншого розміру. Не зловживайте модними новинками. Втративши відчуття міри, ви ризикуєте виглядати смішно. Неправильно підібрані аксесуари теж тільки зіпсують зовнішній вигляд. А щоб не трапилася така неприємність, коли речей багато, але вони не пасують одна до одної, пам’ятайте: свій гардероб треба планувати!

1. Який перший етап створення модної колекції одягу?

2. На що потрібно звертати увагу, коли плануєте власний гардероб?

1. Спробуйте створити ескізи для колекції моделей, які, на вашу думку, будуть популярні найближчим часом.

2. Спроектуйте гуртом колекцію свого літнього одягу. Із клаптиків популярних типів тканин зробіть колаж моделей повсякденного сучасного одягу, чоловічого або жіночого. Для цього намалюйте силует людини. Далі продумайте, який силует матиме майбутня модель одягу. Головні типові силуети одягу нагадують геометричні фігури: овал, трикутник, прямокутник, трапецію. З поєднання цих форм можна створити свою самобутню композицію — модель одягу (адже костюм — це також композиція).

ПРИГАДАЙМО!

ЯК ПРАВИЛЬНО ЗОБРАЗИТИ ПРОПОРЦІЇ ЛЮДИНИ

Якщо за одиницю виміру взяти висоту голови людини, то загальна висота фігури буде дорівнювати 7,5-8 таких одиниць (залежно від зросту), довжина рук — приблизно 3, ширина плечей — 2, довжина ніг — 3,5-4, довжина ноги від стопи до коліна — 2 одиниці. Висота тулуба разом з головою дорівнює довжині ніг. Довжина долоні з пальцями дорівнює довжині обличчя (не всієї голови). Лікті розміщені на тому самому рівні, шо й талія людини. У чоловіків, на відміну від жінок, ширші плечі, більша довжина ніг, вони здебільшого вищі на зріст.

флх: ХУДОЖНИК-МОДЕЛЬЄР

 

Модельєр — престижна сучасна професія і відповідальна. Адже відома приказка: зустрічають по одягу. Кожна епоха, кожне десятиріччя різняться своїми костюмами. Нові моделі створює художник-модельєр. Дуже багато попередніх допоміжних процесів має відбутися, перш ніж поціновувані на подіумі побачать дефіле.

Усе починається з безлічі ескізів, начерків, пошуків нового і найкращого рішення. Важливий кожен об’єм, вимірюється кожна складочка, по кілька разів усе переробляється, перевіряється. Підбираються найкращі тканини, різні за фактурою, кольором, малюнком. Модель — це не тільки сукня, це ансамбль різноманітних речей: сумочки,

рукавички, головні убори, взуття, прикраси.

 

Модельєр працює не сам. Він — частина команди однодумців. У створенні нової колекції одягу йому допомагають закрійники, шевці, вишивальники, майстри зі створення взуття. Крім того, показ моделей відбувається у світловому й музичному супроводі, який теж треба спланувати. Успіх показу — це успіх усієї команди, а невдача — особиста невдача художника, адже він — головна рушійна сила, і його рішення у створенні моделей остаточне.

Художники-модельєри не тільки розмірковують над масштабними питаннями тенденцій моди, нових ліній і стилів. Набагато скромніші цілі також потребують їхньої уваги. На фабриках з виготовлення готового одягу потрібен малюнок моделі, перш ніж технологи та інші спеціалісти запустять її в серійне виробництво. Попередньої розробки потребує і шкільна форма. А що вже казати про сукні й костюми для випускних вечорів або весільні сукні.

Натхнення для створення нових моделей можна черпати в природі, історії, національних традиціях. Навіть випуск нових типів тканин і аксесуарів може дати поштовх для фантазії.

îZ^IKABO знати

Де народжується мода? Багато хто з нас відповість: «У Парижі». Але це не так. У багатьох країнах створювалась мода, і лише випадково її центр перемістився на береги Сени. Мода йшла слідом за політикою. Її глашатаями в різні часи були Греція, Рим, Італія, Іспанія, Англія... Мода — привілей переможців.

Засновником «від кутюр» (haut couture — будинок моди) вважається англієць Чарльз Фредерік Борт, який у 20 років із 117 франками в кишені в 1845 р. приїхав у Париж, де став модельєром — людиною, яка вигадує моду. Світову славу здобув після того, як імператриця Євгенія, дружина Наполеона III, призначила його офіційним модельєром двору. Кажуть, що серед його замовниць були дев’ять королев. А ще кажуть, що він перший вигадав манекен (від фламандського maeneken, зменшувальна форма слова тапп — чоловік), а в перші роки існування фірми його дружина часто грала роль манекенниці. Попередницями манекенниць були римські глиняні фігурки — фігурини, які римляни розсилали по провінціях замість картинок. Майже так само чинили і французи, коли демонстрували новітні паризькі моди у Відні, Мадриді, Петербурзі, Берліні. Але їхні ляльки були більшими.

Перша жінка-модельєр вищого класу — мадам Пакен. Вона вигадала нові способи показу моделей — демонструвала свої моделі за участі десятка привабливих манекенниць, наприклад на перегонах.

В історії моди ім’я Поля Пуаре (1879-1944) пов’язане зі створенням молодіжного стилю. Він багато також працював для театру. Його

стиль панував до Першої світової війни. Але в 1927 р. його дім моделей довелося закрити: він не зміг відчути і зрозуміти, що час біжить уперед. Час перестрибнув через нього.

Засяяли інші імена: мадам Віонне, мадам Скьяпареллі й непере-вершена легенда — Коко Шанель, яка протиставила пишним корсетним моделям одягу новий образ дівчини з натовпу. Вона сформулювала новий принцип моди: справжня вишуканість передбачає безперешкодну можливість рухів, і вважала, що мода, не підхоплена багатьма людьми, — це не мода, тому стала першим модельєром, який працював для швейної промисловості. Її моделі демонструють доцільний стиль одягу. Це їй належить крилатий вислів «Кожна жінка в своєму гардеробі повинна мати хоч одну невеличку чорну сукню, яку достатньо прикрасити низкою перлів».

Крістіан Діор — найщасливіший митець моди повоєнної Європи. Він нагадав усім, що головна мета модельєра — прикрашати жінок і робити їх ще гарнішими. «Його жінки» нагадували квіти. Він вигадав стиль «нью лук» (новий погляд), запропонував силует жіночої сукні, яка формою нагадувала пісочний годинник. У своїх моделях використовував від 9 до 72 м тканини, за що його нещадно критикувала Коко Шанель. Проте на демонстрації моделей Діора збігався весь Париж!

31. ТЕАТРАЛЬНИЙ КОСТЮМ

Театральний костюм — це один з елементів оформлення вистави. Він допомагає актору переконати глядача в ідеї театральної дії, створити відчуття історичної достовірності, розкрити характер героя. Костюм може бути персонажным, тобто зображувати певного персонажа, навіть абстрактне поняття. Таким костюмом можна вважати костюм ночі або весни, фантастичного птаха щастя або сонця.

Ігровий костюм перетворює зовнішність актора, допомагаючи йому яскравіше зіграти свою роль. В обрядових і народних дійствах чоловіки часто переодягалися в жінчі костюми, жінки — в чоловічі, юні — в костюми літніх людей, популярними були костюми тварин, наприклад кози під час вертепних вистав. Причому використовувалося все: і вивернуті кожухи, мішки, мотузки, замалий чи завеликий одяг, солома, кольоровий папір... На переодяганнях будувалася гра акторів і в грецькому античному театрі, і у східному, в італійській комедії дель арте, п’єсах Шекспіра. Костюмовані вистави широко використовувались у балетному мистецтві та пантомімі.

Але частіше ми стикаємось із костюмом як одягом головної дійової особи. Він реалістичніший, у всі часи він віддзеркалював те, що носили на той час люди. Ці костюми тяжіють до високого ступеня історичної, національної достовірності. Реалістичний костюм відповідає характеру дійової особи, розкриває її душевний стан та місце в суспільстві.

Разом з тим і тепер, і в давнину костюм залишається частиною творчості художника, який його вигадує і підбирає як важливу частину вистави.

Ще за первісних часів для проведення ритуальних дійств учасники одягали відповідні костюми, маски.

У багатьох мовах слова, що означають маску, перекладаються як «інше, фальшиве обличчя». В японському традиційному театрі роль маски часто виконує грим, під яким повністю ховається обличчя актора. У давньогрецькому театрі честь винахідника маски належить

скульптору Феспису. Маски надягали на голову, як шолом. Спочатку їх робили з дерева, гіпсу, пізніше — з воску, шкіри, полотна. Театральна маска дає змогу створити узагальнений образ. Вона допомагає розпізнавати групи персонажів. Так, у давньогрецькому театрі маски, що плачуть і сміються, визначали трагічних і комічних персонажів. У сучасному театрі часто застосовують прийом «надягання» і «зривання» масок, підкреслюючи межу між життям і грою.

Беручи участь у шкільних виставах чи костюмованих святах, ми також на певний час стаємо художниками-декораторами чи художни-ками-костюмерами, створюємо несправжній предметний світ. Це цікава творча робота — перетворити за допомогою костюма людину на якийсь персонаж: дерево, будинок чи пору року або ж створити костюм тигра чи павука, сніжинки чи квітки, золотої рибки чи Котигорошка. Така робота допоможе нам замислитися над тим, яку головну

ідею ми маємо виразити у створенні нашої сценографії, надалі, під час перегляду вистав, звертати увагу, якими засобами театральний художник допоміг режисеру й акторам передати глядачам театральну оповідь про речі та цінності, важливі в людському житті. І ще одне. У театрі ми бачимо пряме втілення синтезу мистецтв, адже все в ньому'. і декорації, і костюми, і музика, і сценарій, і гра акторів — виявляють спільну ідею — ідею твору.

 

1. Які типи театрального костюма ви знаєте?

2. Пригадавши вивчене в першому півріччі про сценографію, доведіть, що в театрі здійснюється синтез мистецтв.

Гуртом створіть ескізи театральних костюмів для казки, байки чи легенди, які ви вивчали протягом цього року.

Створіть маску для театрального персонажа людини чи тварини. Це позитивний чи негативний персонаж?

Для створення маски візьміть аркуш паперу альбомного формату. Згорніть його навпіл. На зігнутому аркуші намалюйте половину обличчя. Потім по намічених контурах виріжте маску, розгорніть її і оздобте потрібними деталями з паперу — волоссям, носом, віями і т. ін.

 

32. ФІТОДИЗАЙН. СКЛАДАННЯ БУКЕТІВ

 

Фітодизайном називають оформлення рослинами житлових приміщень та інших інтер’єрів. Є два різновиди фітодизайну: перший — оформлення живими рослинами (озеленення) приміщень, другий — оформлення букетами із живих і сухих квітів, квітковими композиціями презентацій, різноманітних урочистостей, дому, спортивних і офіційних заходів.

Розміщення рослин і створення композицій із них засноване на знаннях аранжування і розумінні потреб рослин. Кожна рослина може стояти окремо в декоративній посудині. Можна посадити разом кілька рослин і створити таким чином рослинну композицію, у такому разі рослини довше зберігають вологу в землі й повітрі, займають меншу площу. За розмірами такі композиції надзвичайно різноманітні — від зовсім маленьких, що розміщуються на краєчку робочого стола, до великих об’ємно-просторових композицій зимових садів.

У минулі століття різним квітам надавали різного змісту, пов’язаного з легендами і віруваннями. Так, троянда була символом кохання, лілія — краси і доброчинності.

Українці також надавали квітам великого символічного значення. Мак, наприклад, вважався символом краси, цвіт вишні та яблуні — материнської відданості і любові, ромашка — дівочої цноти і чистоти, незайманості, хміль — гнучкості й розуму. Дівчата сплітають вінки

 

з ромашок, незабудок, волошок, чебрецю. Купальські та обжинкові вінки були символами сонця. На свято Купала дівчата кидали вінки в річку, щоб дізнатися про свою долю, свого судженого.

Вінки зі стрічками протягом століть використовували під час весілля. До вінка вплітали багато різних квітів. Переважна більшість із них широко використовувалась у народі як лікарські. Це — деревій, звіробій, волошки, ромашки, цвіт і ягоди калини, барві-

 

нок, мак та ін. Почесне місце у вінку належить барвінку як символу вічного кохання, сімейного благополуччя, життя, безсмертя людської душі. З метою захисту до весільного вінка нареченої вплітали також полин — «траву над травами», один із найсильніших оберегів. Улітку вінок сплітали із різних трав і квітів, а восени — із золотавого й червоного листя.

Мистецтво складання букетів, хоч і вимагає художнього смаку, доступне кожному. Слово «букет» французьке, означає красиво зібрані квіти.

Букети можуть бути симетричні й асиметричні. Букет складають так, щоб квіти розміщувались у ньому неоднаково відносно осі симетрії або геометричного центра і виглядали вільно й природно. Букет «бідермеєр» — щільно замкнений по колу, в якому квіти розміщені концентричними колами. Букет декоративного стилю — щільно заповнений, може бути й незамкнений по контуру. Так звані букети формалінійного стилю виконують із мінімальної кількості матеріалу, де кожній деталі надається важливе значення, в основі такої композиції лежить контраст форм і ліній. Існує й кілька інших композиційних стилів.

Отже, квіти, зібрані в букети чи рослинні композиції в нашому домі, дають можливість зайвий раз поспілкуватися з природою, милуватися нею, нагадують про необхідність Ті охороняти.

 

1. Що ви знаєте про фітодизайн?

2. Якими символічними значеннями українці наділяли квіти?

1. Намалюйте з натури букет із трьох квіток. Розміщення квіток можна трохи змінювати. Потім з уяви доповніть його додатковими деталями (гілочками, декоративним листям, китицями ягід), щоб у результаті вийшло аранжування із квітів.

2. Створіть ескіз зимового саду. Подумайте, чим би ви могли його прикрасити (скульптурами, фонтанчиком, декоративними вазами).

 

3. Створіть декоративну композицію методом набризкування. Для цього треба на аркуші паперу розкласти попередньо заготовлене висушене листя. Скомпонувавши з нього композицію, набризкайте фарбу зверху за допомогою розбризкувана чи щітки. Після того як перший шар фарби висох, розкладіть листя інакше і набризкайте знову. Так ви отримаєте кілька різнокольорових силуетів, що перекривають один одного.

 

ЕТАПИ РОБОТИ

 

НАД РОСЛИННОЮ КОМПОЗИЦІЄЮ

1. Для виготовлення такої композиції потрібно заздалегідь зробити рослинні заготовки (висушити рослинки як для гербарію).

2. На цупкий папір-основу почніть викладати рослини, беручи насамперед великі листочки.

3. Спробуйте різні способи розташування деталей одна до одної.

4. Знайшовши найкраще розташування, зафіксуйте листочки на фоні клеєм.

5. Доповніть композицію більш дрібними деталями, акцентами.

6. Коли клей висохне, композицію можна взяти в рамку, яку, до речі, також можна виготовити власноруч.

 

2^іКАВ0 знати

 

Понад сім століть тому в Японії з’явилося мистецтво — ікебана. Ікебана — це не просто квіти, що стоять у вазі з водою.

Вони віддзеркалюють думки, почуття, настрій і світосприйняття художника-аранжувальника.

Для ікебани можна використати будь-яку кількість рослин. Буває досить 1-2 квіток у вазі, доповнених листком або гілочкою. Такі мініатюри прикрашають кімнати для чайних церемоній. У великих інтер’єрах ставлять великі складні композиції з використанням великих гілок, стовбурів, корчів. Можна використати будь-які квіти, навіть бур’яни, гілки з плодами, колосся, сухі гілки, коробочки з насінням, мох. Оскільки ідея нескінченності життя — одна з основних у японському мистецтві, квіткова композиція не вважається досконалою, якщо в ній не відображено плин часу. Наприклад, минуле символізують повністю розпущені квіти, сухе листя або плоди, сучасне — напіврозкриті квіти дерев і кущів, а майбутнє — бутони чи гілки з бруньками.

У японській композиції важливе значення має краса ліній, динамічності, виразності. Різноманітні лінії дають гілки дерев, попередньо очищені від зайвого листя і відгалужень, стебла квітів і трав. За потреби стебла згинають власноруч. У кожній композиції важливим є акцент. Ним може бути не лише колірна пляма, а й особливо приваблива форма квітки, строкатий малюнок великого листка, яскравий плід. Для досягнення художнього враження широко використовуються контрасти: поєднання круглого листя і тонких стебел, глянцевих і пухнастих рослин.

У композиції дотримуються правил рівноваги між окремими частинами. Великі квіти розміщують ближче до основи, а дрібні, на тонких ніжках, — на периферії, темні ставлять нижче, світлі — вище. При цьому створюється відчуття усталеності. Дуже важливе гармонійне співвідношення між рослинами і вазою, з якою вони становлять єдине ціле. Вази використовують не тільки високі, а й низькі, пласкі. За основу композиції береться трикутник, вершина якого — кінці головних елементів.

 

Це матеріал з підручника Мистецтво 7 клас Железняк

 

Категорія: Мистецтво

Автор: admin от 11-02-2017, 15:11, посмотрело: 909