Індуктивні соціологічні парадигми - інтеракціонізм, феноменологія, етнометодологія

Це теорія мікрорівня, яка, вивчає головним чином взаємодію людей. Інтеракцюнізм за­родився в рамках чиказької школи, першим його представником був Джордж Герберт Мід. Проте поняття «інтеракціонізм» увів в 50-х роках XX ст. Г. Блумер. Блумер ві­докремив цей напрям від інших, в яких поведінка людини — це реакція на якийсь стимул. Інтеракціоністи вважають, що між стимулом і реакцією є важливий компонент — інтерпретація, тобто взаємодія із собою. Ця взаємодія є визначальним момен­том у формуванні людської дії. Дж. Мід вважав, що людський розум має три важливі якості:

а)  використання символів для позначення об'єктів навко­лишнього середовища;

б) вироблення аусередині себе льтернативних варіантів дії стосовно цих об'єктів;

в)  відкидання неправильних варіантів дій та обирання пра­вильного шляху.

Дії розуму — процес відбору конвенційних символів. Іншими словами, всі об'єкти реальності одержують символічний вираз. Цими символічними виразами є слова, цифри, жести, міміка, предмети. Наприклад, символом країни є її прапор, герб, гімн. Символи, що позначають предмети, як правило, єдині в рамках одного суспільства. Розуміючи конвенційні (тобто загальноп­рийняті) символи, людина користується ними у спілкуванні з іншими, «програє» в уяві варіанти альтернативних дій парт­нера по взаємодії, може поставити себе на місце іншої людини.

Здатність поставити себе на місце іншого підвищує ефек­тивність внутрішнього програвання дії, оскільки люди можуть краще оцінювати наслідки своїх дій для інших, а отже підви­щити ймовірність співробітництва в ході взаємодії.

Таким чином, людська поведінка — це своєрідна гра, вона змінюється кожної миті, виходячи з інтерпретації символів (слів, жестів, міміки) інших людей і внутрішнього програвання різних варіантів реакції на них.

Відповідно, суспільство та соціальні інститути — це органі­зовані взаємодії різних індивідів. Учасники будь-якої ситуації взаємодії постійно перебувають у процесі прийняття ролі, ви­бору варіантів дії, прийняття остаточного рішення. Інтеракціонізм розглядає суспільство як сконструйований феномен, породжуваний взаємодією між індивідами, які прагнуть при­стосуватися один до одного.

Окремим напрямком інтеракціонізму є теорія ролей. Її за­сновником є Джекоб Марено — лікар і соціолог. Він першим почав займатися розробкою поняття «соціальна роль». Дж. Ма­рено запропонував розглядати суспільство як систему ролей, що обмежують і направляють поведінку людей.

З його погляду життя — це театр.

* Як і актори, члени суспільства займають певні позиції, статуси в суспільстві.

* Актори дотримуються Сценарію, а люди — писаних і не­писаних норм.

* Актори підкоряються режисерові, а члени суспільства — тому, у кого вищий статус, влада.

* Актори реагують на роль партнера, а люди — на ролі (свої та інших людей), і в результаті коректують свою поведінку.

* Актори реагують на публіку, а члени суспільства — на інші групи, на референтну групу (тобто людину або групу, яка є для них ідеалом).

* Актори виконують роль, залежно від таланту, а люди — за­лежно від знання ролі, її засвоєння, навичок програвання, мож­ливості зрозуміти іншого, увійти в його положення, а також під впливом «Я-образу», тобто думки про самих себе.

Феноменологію не можна назвати єдиною те­орією, оскільки це безліч теоретичних напрям­ків, що мають деяку подібність. Слово «фено­мен» означає «зовнішність», «зовнішній вигляд», «видимість». Феноменологічний метод у філософії розглядає людину та її сві­домість, чуттєвий досвід, не звертаючи увагу на вже існуючі знан­ня, загальноприйняті судження про світ, філософські догми. Ін­шими словами, треба вивчати явище таким, яким воно бачиться людині, без усяких посилань на знання інших людей.

Практично всі соціологи і філософи, які працювали в рам­ках феноменології, були бунтарями-революціонерами не тіль­ки в науці, але й у житті, це ЕдмондГуссерль, Альфред Шюц, Га­рольд Гарфінкель, Пітер Бергер, Томас Лукман, Дороті Сміт.

Феноменологи вважають, що вчений повинен займати по­зицію відчуженості, гостя з іншої країни, тобто забути все, у що він звик вірити, всі знання, які він засвоїв від інших людей.

У феноменології соціальний світ розглядається як сконс­труйована людьми реальність, деяка система ідей, які нако­пичуються і згодом приймаються на віру іншими людьми. Феноменологи заперечують існування об'єктивної соціальної реальності (щоразу соціальна реальність починається з нуля, з людських дій). Соціальна реальність перебуває тільки у сві­домості індивіда. З точки зору феноменологів, коли людина народжується, у неї ще не має знань, її свідомість є чистою. Знання вона здобуває через чуттєвий досвід, через спілкування з іншими людьми.

Засновником даного напрямку є Гарольд Гарфінкель. Етнометодологія відноситься до нетрадиційної соціології та вважається дуже скандальною. Етнометодологія — наука про народні методи (етно — «народ», методологія — «наука про методи»).

Предмет етнометодології — методи, за допомогою яких представники різних груп переконують один одного в тому, що існує якийсь соціальний порядок, причому відбувається дивна річ: на основі цих методів даний порядок і виникає.

Структурний функціоналізм, конфліктні теорії, теорії обмі­ну, інтеракціоналізм виходять із того, що поза людиною існує певним чином організований соціальний світ. Відповідно, за­вданням соціології є визначення, як він улаштований, яким за­конам підкоряється. Етнометодологія виходить із того, що цей світ не існує до моменту його пояснення, до його інтерпретації. Нін виникає в ході інтерпретації й на її основі, у тому числі й на основі соціологічних, названих вище інтерпретацій.

Люди весь час щось повідомляють, пояснюють один одно­му, і якщо вдуматися у зміст слів, які вони говорять, можна по­бачити, що всі ці слова є спробою переконати співрозмовника у тому, що існує певний порядок речей. Виникає відповідна структура певних соціальних відносин, яка постійно перебудо­вується в процесі інтерпретацій слів співрозмовника.

Якщо ми прислухаємося до розмов людей, то ми зрозуміє­мо, що багато про що не говориться, але багато чого мається на увазі (тобто існує приховане знання). Наприклад, питання «Як справи?» може бути формальним, а може мати на увазі конк­ретну подію. І люди, які спілкуються один з одним, як правило розуміють це без додаткових пояснень. Кожний учасник роз­мови, так би мовити, інтерпретує сказане.

Проте як глибоко не інтерпретуй розмову, завжди зали­шається щось нез'ясоване, неясне, прийняте на віру співроз­мовниками. Саме цей залишок забезпечує взаєморозуміння. У свідомості завжди існує певна модель будь-якого явища. Люди, спираючись на такі моделі та фонові очікування (тобто очікування своїх партнерів по взаємодії, що зумовлені конкрет­ною ситуацією), застосовують певні методи, в результаті чого створюється видимість об'єктивності раціональної реальності. Люди пояснюють щось один одному, і із цього пояснення, точ­ніше із цих методів, складається соціальний порядок.

Головне для етнометодологів — зусилля людей по створен­ню загального змісту соціального порядку. Яка ця соціальна реальність, що вона собою представляє, етнометодолога не ці­кавить, його цікавлять методи, які використають люди для по­будови та зміни образу того, що існує поза ними. Тобто етноме- тодологію цікавлять методи створення й підтримки припущень про те, що соціальний порядок дійсно існує у реальному світі. Крім етнометодологів цього ніхто не вивчає. Власне етномето- дологію інколи не вважають напрямком соціології, оскільки це наука не про соціальну систему, а про те, на чому тримається система. Саме це обурює послідовників інших підходів.

Стислий огляд сутності основних сучасних соціологічних парадигм дає лише загальне уявлення про ідеї їх прихильників.

Кожна з них є цінною для розуміння й виміру певного аспекту реальності. Тому соціологи-професіонали докладно вивчають вищезгадані підходи, використовуючи їх як методологічну базу в конкретно-соціологічних дослідженнях.

Н.М. Семке