Правління нащадків Данила Галицького. Загибель Галицько-Волинського князівства » Народна Освіта


Народна Освіта » Історія України » Правління нащадків Данила Галицького. Загибель Галицько-Волинського князівства






Правління нащадків Данила Галицького. Загибель Галицько-Волинського князівства

1. Лев Данилович і Володимир Васильковим

Оскільки Данило управляв державою разом із братом, то після його смерті правителем Галицько-Волинської держави став Василько (1264-1270 рр.). Але володіння, що перебували під безпосереднім правлінням Данила, було розділено між трьома його синами — Левом, Мстиславом та Шварном. Лев Данилович отримав Галич і Перемишль, Мстислав — Теребовлянщину, Шварно — Белз, Холм, Доро-гичин, Чорну Русь та Червенські міста. По смерті Василька Волинь успадкував його син Володимир Василькович. Проте обидві гілки Романовичів вели спільну зовнішню політику, особливо щодо Литви, Польщі та Золотої Орди.

 

Серед усіх Романовичів найбільш енергійним і рішучим правителем був князь Лев (1264-1308). Він був одним із найпомітніших політиків тогочасної Східної Європи, однак не завжди діяв виважено, послідовно і в інтересах держави, через що дістав прізвисько «Шалений». Найбільш безглуздим учинком Лева, що мав далекосяжні наслідки, стало отруєння ним 1267 р. через заздрість колишнього литовського князя Войшелка, який постригся в ченці й передав литовський великокняжий престол Шварнові. Цим учинком він завдав шкоди собі, утратив можливість посісти литовський престол і зробив непевним становище Шварна.

По смерті Шварна литовська знать повернула до влади в Литві литовську династію. Лев же підпорядкував володіння брата собі, ставши наймо-гутнішим серед братів.

 

Більшу частину свого тривалого правління Лев Данилович провів у майже безперервних війнах із сусідами: Польщею, Угорщиною, Литвою, ятвягами. Він не гребував уступати в союз із колишніми ворогами. Не зупинився перед запрошенням монголів для здійснення спільних походів. Перший такий похід Лев здійснив 1275 р. У наступні роки такі походи повторювалися неодноразово. Вони супроводжувалися страшенними пограбуваннями і розореннями та викликали осуд населення.

У 1279 р. Лев втрутився в боротьбу за володіння Краківською землею (Малопольщею), де після смерті князя не залишилося наступника. Однак, не маючи підтримки серед місцевої знаті, Лев зазнав поразки. Розгніваний невдачею, він вирішив за будь-яку ціну приєднати щось до своїх володінь. Об’єктом зазіхань князя стала Люблінська земля, яка колись належала його батькові. Проте і тут йому не пощастило. Люблін був під його владою лише декілька років. Крім того, Лев утратив Пониззя, яке потрапило під безпосередню владу темника Ногая, який до кінця століття відігравав значну роль в історії Золотої Орди. Єдиним більш-менш серйозним успіхом князя було відвоювання в Угорщини частини Закарпаття з центром у Мукачеві.

 

За роки безладного князювання Лева його володіння занепали. У літописах немає жодної згадки про його діяльність із господарської розбудови своїх земель.

 

Повною протилежністю Лева був волинський князь Володимир Васильковий (1269-1289 рр.). Своє невеличке князівство він зробив процвітаючим. Розвивалися міста, торгівля і ремесла. За сприяння князя велося широке будівництво церков, монастирів, розвивалося літописання. І не випадково, що від початку XIV ст. центр Галицько-Волинської Русі перемістився до Володимира-Волин-ського.

У тогочасному світі Володимира шанували як мудрого і справедливого правителя. У зовнішній політиці він віддавав перевагу дипломатії, але не уникав і війн, коли по-іншому залагодити справу було неможливо.

Літопис про Володимира Васильковича і лтвлгів Під 1279 р. у літопису вміщено розповідь про те, як «Прислали ятвя-ги своїх послів до Володимира, таке кажучи: “Пане наш князю Володимире! Приїхали ми до тебе від усіх ятвягів, сподіваючись на Бога і на твоє здоров’я. Пане, не помори нас [голодом], допоможи нам прогодуватися”. Володимир прислухався до благань і послав їм жита, хоча і в його володіннях було сутужно з хлібом. Близько трьох століть Русь і ятвяги воювали між собою».

1. Чим продиктовано такий вчинок князя? 2. Про які якості князя свідчить ця розповідь?

Свою активну діяльність Володимир змушений був поєднувати з боротьбою з тяжкою недугою, що неухильно позбавляла його неабияких сил (у молоді роки князь у двобої перемагав ведмедя чи вепра). Але, незважаючи на хворобу, князь до останнього клопотався державними справами.

Вежа донжон фортеці у Кам’янці (нині райцентр Брестської області Білорусі) — північному форпості Галицько-Волинського князівства. Збудована у 1270-х роках племінником Данила Галицького Володимиром Васильковичем. У XIX ст. її 'помилково називали Білою вежею, звідки й походить назва Біловезької пущі

 

Володимир був одним із небагатьох князів, про якого літопис залишив нам словесний портрет: «Цей благородний князь Володимир. Був високий на зріст. Широкий у плечах, гарний обличчям, волосся мав кучеряве. Бороду він стриг; руки й ноги в нього були гарні, голос низький. Він тлумачив книжне писання, тому що був він великий філософ, лагідний, смиренний, незлобний, правдивий».

По смерті Володимира його землі за заповітом успадкував Мстислав Данилович. Він прилучив Волинське князівство до свого Луцького і в такий спосіб зосередив у своїх руках великий господарський і воєнний потенціал. Це перетворило його на стримувальну силу для запального Лева, який був змушений рахуватися з інтересами брата.

Мстислав проявив себе як миролюбний і розважливий політик. Його поважали сусідні правителі, а мазовецький князь навіть визнав себе васалом Мстислава.

Хто став нащадком Данила Галицького на галицько-волинському престолі? Які здобутки правління князів Лева Даниловича і Володимира Васильковича? Яке місто увічнило ім’я Лева Даниловича?

 

2. Правління Юрія І. Загибель Андрія і Лева II

Останні десятиліття правління Романовичів складно відтворити через брак джерел, а ті, що існують, дають іноді протилежні відомості. Навіть дати правління князів не збігаються.

По смерті Мстислава і Лева більшу частину Галичини і Волині успадкував Юрій І Львович (1301-1308, 1314-1315 рр.).

Юнацькі роки Юрія минули в постійних походах і війнах, у яких він брав участь разом зі своїм батьком. Проте роки свого самостійного правління він провів переважно в мирі. Юрій переніс свою столицю з Холма до Володимира, знову з’єднавши Волинь і Галич, але то вже було зовсім інше Галицько-Волинське князівство, ніж за часів Данила Галицького. Юрій був змушений поступитися Литві Дорогичином та Берестям,

 

Польщі — Західною Галичиною та Любліном. Проте, скориставшись послабленням Золотої Орди, унаслідок міжусобної боротьби відновив владу над Пониззям, розширивши його кордони аж до гирла Дністра і Південного Бугу, та звільнився від зверхності монголо-татар. Він установив дружні відносини з Польщею і Тевтонським орденом.

Юрій домігся утворення окремої Галицької православної митрополії (1303 р.), зміцнивши цим свою владу та незалежність князівства. Галицька митрополія мала Галицький, Волинський, Луцький, Перемишльський, Турів-ський, Холмський єпископати, тобто обіймала більшість заселеної української території. Такий крок було продиктовано подією, яка сталася в 1299 р., коли митрополит Київський і всієї Русі перебрався до Московської землі. Першим митрополитом галицьким був, імовірно, грек Нифонт, а другим — представник місцевого духовенства Петро, який згодом під тиском константинопольського патріарха перебрався до Володимира-на-Клязьмі.

Як свідчить польський хроніст Ян Длугош, Юрій, був «людиною спритною і шляхетною, щедрою для духовних осіб. У його правління Русь користувалася благами .миру і величезного добробуту».

 

По смерті Юрія І у володіння Галицько-Волинською землею вступили його сини Андрій та Лев П (1308-1323 рр.), які титулувалися «Божою милістю князі всієї Руської землі, Галичини і Володимири». Свою політику брати спрямували на боротьбу за остаточне звільнення від влади Орди та загарбницьких зазіхань литовського князя Ґедиміна. Для реалізації своїх планів князі підтримували союзницькі відносини з Польщею і Тевтонським орденом. Між 1316-1320 рр. та в 1323 р. брати змогли відбити напади татар, а також стримали наступ литовців. Проте під час одного з боїв за невідомих обставин (чи то з литовцями, чи то з монголами) вони загинули, закінчивши рід Романовичів.

Претендентів на спадщину загиблих не бракувало. Між 1324-1325 рр. в ролі галицького і волинського правителів епі-

зодично згадуються двоє братів-князів із Сілезії, нібито запрошених боярами, а на початку 1325 р. княжий престол посів обраний волинськими боярами Болеслав Тройденович, син мазовецького князя і сестри покійних Романовичів Марії Юріївни.

Яку внутрішню політику проводив Юрій І Львович? Коли і як перервалася династія Романовичів?

3. Правління Юрія II Болеслава

 

 

Болеслав Тройденович посів галицько-волинський престол у чотирнадцятирічному віці. Він прийняв православ’я і став останнім самостійним володарем князівства під ім’ям Юрій II Болеслав (1325-1340 рр.).

Попри своє польське походження, князь вів активну антипольську політику. Для боротьби він уклав союз із Литвою, одружившись із дочкою литовського князя Ґедиміна Євфимією. Другий напрям своєї політики він убачав у протидії татарам, для чого уклав союз із Тевтонським орденом. За нього було остаточно втрачено землі Берестейщини, Підляшшя та Пониззя.

Хоча в зовнішній політиці князя були певні успіхи, міцної опори серед місцевої знаті його правління не знайшло. Князю докоряли за надмірну підтримку міщан-іноземців — чехів і німців, потурання католицькому духовенству, що слідом за ними простувало на Русь, а також утиски в правах волинської верхівки.

Щоб усунути від влади свавільних бояр, Юрій II намагався реформувати систему управління князівством. Так, до боярської ради було долучено лише тих бояр, що безпосередньо служили князеві. Владу на місцях він передав своїм відданим намісникам (палатинам), які зосередили у своїх руках адміністративну, судову і військову владу.

Юрій II знову відновив Галицьку православну митрополію. Митрополитом став Теодор.

Одначе боротьба з боярами коштувала Юрію II життя. У 1340 р. його було отруєно.

У чому полягала суперечливість політики Юрія II Болеслава?

4. Боротьба Польщі, Угорщини та Литви за землі Галицько-Волинського князівства

 

Раптова смерть Юрія II не дала новій династії можливості утвердитися в Галицько-Волинському князівстві, і землі князівства стали здобиччю сусідніх держав. Ще в 1339 р. Польща та Угорщина домовилися про спільні дії проти Галицько-Волинської держави. Смерть князя стала сигналом до вторгнення.

За деякими свідченнями, Юрій II Болеслав перед смертю визнав своїм наступником польського короля КазимираІІІ (1333-1370 рр.). Точно невідомо, чи було це насправді, але вже за кілька днів після кончини галицько-волинського правителя Казимир III оволодів Львовом, але втримати його не зміг, нара-

Із листа папи Бенедикта XII до краківського римо-като-лицького єпископа (1341р.)

«Із поданого до нас прохання цього короля (Казимира III, 1341 р.) ми нещодавно довідалися, що коли схизматський (православний) народ русинів за допомоги отрути вбив Болеслава, князя Русі, сина віруючих батьків і двоюрідного родича згаданого короля, а також деяких інших християн, які були слухняними цьому князеві за його життя, тоді король, уражений цим злочином і прагнучи помститися за кривду християнської віри, напав зі своїм військом на Руську землю, щоб завоювати цей народ, який і йому самому завдав багато шкоди...

Виконуючи його доручення, король уклав договір із цим старостою (Дмитром Дедьком), який засвідчив присягою, що збереже за старостою і народом усі їхні обряди, права і звичаї. Проте король висловлює сумнів, чи діятиме він так згідно з волею Бога. Тому він просив, щоб ми ласкаво звільнили його від цієї присяги. Дбаючи про спасіння душі згаданого короля і маючи до тебе особливе довір’я в Возі, ми доручаємо апостольською грамотою, щоб ти нашою владою звільнив короля від присяги дотримуватися хибного договору, призначивши йому відповідну спасенну покуту».

1. Чим католицька церква обумовлює втручання польського короля у справи Галичини? 2. У чому ви вбачаєте справжню мету польського втручання?

3. Яку мету переслідував Казимир III, укладаючи угоду з Дмитром Дедьком?

4. Чому Казимир III відмовився від угоди з Дедьком? 5. Як до цієї ситуації поставився Папа Римський?

зившись на сильний опір мешканців міста. До того ж бояри на чолі з Дмитром Дядьком (Дедьком) звернулися по допомогу до татар. У результаті досягнутого компромісу Казимир III був змушений визнати владу Дмитра Дедька. Під титулом управителя, або старости, Руської землі він визнав себе васалом одночасно трьох сусідніх володарів — Любарта, Казимира III і тогочасного короля Угорщини Людовіка (Лайоша) Великого. Проте дипломатичні таланти галицького самозванця не надовго врятували незалежність Галичини. По його смерті в 1344-1345 рр. Казимир III зміг відторгнути від територій, контрольованих Дедьком, Сяноцьку землю, а 1349 р. здійснив масштабний похід, захопивши Львів, Белз, Холм, Берестя та Володимир. Цю загарбницьку кампанію польський король назвав «хрестовим походом» проти схизматиків-православних і литовців-язич-ників. Наступного року Володимир, Берестейщину, Белзьку та Холмську землі поталанило захопити волинському князеві Любарту, який мав більше підстав на володарювання в Галицько-Волинській державі. Проте поляки перейшли в новий наступ і змогли відвоювати деякі землі. Зрештою, в 1352 р. між Польщею та Литвою було укладено перемир’я: Галичина відійшла до Польщі, а Волинь із містами Володимир, Луцьк, Белз, Холм та Берестейщиною — до Литви. Такий поділ було скріплено «вічним миром» 1366 р. У результаті він збільшив територію Польської держави в півтора разу. Проте боротьба за Галичину не припинилася.

 

 

На захоплених землях польська влада відразу взяла курс на перетворення українських земель на звичайну провінцію з польським правом та адміністративною системою. Одночасно з цим польський уряд силою насаджував католицизм і перешкоджав розвитку православної релігії. Уже в 1361 р. було утворено католицьке архієпископство з центром у Львові. У 1374 р. константинопольський патріарх ліквідував Галицьку православну митрополію. Наприкінці XIV ст. вона відновилася, але на початку XV ст. знову була ліквідована.

По смерті Казимира III Польща за династичною угодою була змушена передати Галичину Угорщині.

У складі Угорщини королівство Галицьке стало власним володінням короля Лю-довіка (Лайоша) Угорського, яке він передав своєму племінникові — сілезькому князю Владиславу Опольському. Королівство Галицьке стало васально залежним від Угорщини. Проте Владислав, що правив у Галичині в 1372-1378 рр., 1385-1387 рр., прагнув позбутися залежності від Угорщини. Він створив власний апарат управління, карбував власну монету з гербом і навіть титулувався «самодержцем Русі». Для реалізації своїх планів Владислав спирався не на місцеве українське населення, а на переселенців: поляків, німців, угорців; активно насаджував католицизм. Така політика робила його владу непевною, що дало змогу Польщі після смерті Людовіка в 1387 р. знову захопити Галичину. Загарбанню сприяло те, що королевою Польщі було обрано молодшу дочку Людовіка Ядвіґу. Чоловіком Ядвіґи і королем Польщі став, за умовою Кревської унії (1385 р.), литовський князь Яґайло. Підписуючи унію, Яґайло зобов’язувався «навік приєднати всі свої землі, литовські йруські, до Корони Польської». Таким чином, Галичина майже на 400 років перейшла під владу Польщі.

Які держави вели боротьбу за галицько-голинську спадщину? Яку дату можна вважати кінцем існування Галицько-Волинської держави? Яку політику проводила Польща на загарбаних землях Галичини?

5. Волинь за правління князя Любарта

Любарт Ґедимінович (? — 1385) — син великого князя литовського Ґеди-міна. Прийняв православну віру та одружився з дочкою галицького і володими-ро-волинського князя Андрія Юрійовича Ганною-Бучою. Завдяки цьому династичному шлюбу по смерті братів Андрія та Лева Юрійовичів одержав Східну Волинь із Луцьком як зять померлого і переселився на ці землі.

По смерті Юрія II Болеслава Любарт став першим претендентом на Галицьке князівство — він був дядьком Болеслава за жіночою лінією. Але, як уже говорилося, польський король Казимир III Великий негайно зайняв Перемишльську землю, а потім оволодів і Львовом. Із цього моменту в Любарта Ґе-диміновича зав’язалася майже сорокорічна суперечка з Казимиром за спадщину галицько-волинських князів. Боротьба велася з перемінним успіхом. За «Вічним миром» 1366 р. Любартові залишався лише Луцьк. Решту земель Волині отримав Олександр Коріатович як намісник польського короля.

 

Але Любарт не змирився з поразкою. Скориставшись смертю Казимира та присутністю на його похороні Олександра Коріатовича, він легко захопив Володимир і зруйнував польський замок. У 1382 р. після запеклої боротьби Любарт повернув собі й Галичину. Але вже після смерті Любарта Галичину знову здобули поляки.

Незважаючи на тяжкі війни, доба Любарта мала особливе значення для Волині. Він разом із Кейстутом був найміцнішим із литовських удільних князів, і вони вдвох були постійними радниками Ольґерда. «Любарт, — писав М. Грушевський, —зберіг для Волині виняткове становище: вона була “зовсім осібним світом”, не схожим на Велике князівство Литовське». Любарт дбав про розвиток торгівлі, був засновником оборонного мурованого замку в Луцьку, зводив церкви, побудував місто Любар. А найголовніше — за його князювання Волинь залишалася руською (українською) землею за суттю.

 

Який головний здобуток правління князя Любарта?

6. Історичне значення

Галицько-Волинської держави

Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно велику роль в історії української державності. Після занепаду Києва саме Галицько-Волинське князівство упродовж століття після монгольської навали забезпечувало наступність

і неперервність розвитку державницьких традицій на українських землях. Воно перетворилося на центр політичного та економічного життя, який забезпечував високий розвиток українських земель.

Галицько-Волинське князівство охороняло українські землі від поневолення та асиміляції з боку Литви, Угорщини, Польщі, Золотої Орди.

Своїми зв’язками з Центральною та Західною Європою сприяла долученню до західної культури українських земель, одночасно зберігаючи власну культурну традицію, що продовжувалатрадиції Русі-України.

ВИСНОВКИ

Друга половина XIII - початок XIV ст. — надзвичайно важливий період в історії Галицько-Волинського князівства. За цей час князівство пройшло шлях від найвищого піднесення за часів правління Данила Галицького до занепаду, коли стало об’єктом зазіхань сусідніх держав. Такий історичний шлях князівства був зумовлений різними причинами, як зовнішніми, так і внутрішніми. Постійна зовнішня небезпека, а подекуди й нерозсудлива політика правителів призвели до такого результату.

Після того яку Галицько-Волинському князівстві перервалася династія Романовичів, воно почало швидко занепадати. Головними причинами цього були боярське свавілля та агресія сусідніх держав — Польщі, Угорщини та Литви. Отруєння Юрія II Болеслава не дало утвердитися новій династії. Зі смертю князя між Польщею, Угорщиною та Литвою розгорілася запекла боротьба за галицько-волинську спадщину. Зрештою, Галичину загарбала Польща, а Волинь — Литва. У складі Литви Волинь під владою князя Любарта зберігала свій руський (український) характер, тоді як у Галичині він нещадно нищився.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Чи розсудливою була політика Лева Даниловича?

2. Чим було зумовлені неодноразові спроби утворити окрему Галицьку православну митрополію?

3. Прослідкуйте зміни зовнішньої політики галицько-волинських князів, починаючи від Данила Галицького. Як це відображалося на становищі держави?

4. Чому занепало Галицько-Волинське князівство?

5. Складіть хронологію правління князів Галицько-Волинського князівства з династії Романовичів.

6. Яке історичне значення існування Галицько-Волинської держави?

7. Чи мало Галицько-Волинське князівство шанс за тих умов зберегти свою незалежність? Свою відповідь обґрунтуйте.

 

Це матеріал підручника Історія України 7 за7 клас Гісем О. В.

 

Категорія: Історія України

Автор: vlad2017 от 26-01-2017, 14:44, посмотрело: 1018